Український вчений, етнограф, фольклорист, поет, перекладач, економіст, статист, громадський діяч, автор слів Державного Гімну України Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 року на хуторі Чубинський поблизу Борисполя, що на Київщині.
Юрист-дослідник, що відстоював права народу
Походив майбутній вчений із дворянської сім'ї. Початкову освіту одержав від матері та домашніх учителів. Змалку почав захоплюватися географією і мріяв про далекі подорожі. Після закінчення Другої київської гімназії вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, де здобув вищу юридичну освіту, дістав ступінь кандидата юридичних наук. Тема його дисертації, що досліджувала народно–правові звичаї в Україні, виразно вказувала на спрямування наукових інтересів молодого автора, тісно пов'язаних з життям і побутом рідного краю.
У студентські роки Чубинський приєднався до петербурзької української громади, що гуртувалася навколо редакції журналу "Основа". На зібраннях "основ'ян" він мав нагоду особисто познайомитись із світочами української культури Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, а насамперед – Тарасом Шевченком, котрий назавжди залишився для нього духовним вчителем, провідником у житті й творчості.
Після закінчення університету Чубинський повернувся в Україну. Як правник, вважав за обов'язок допомагати селянам, які тоді звільнились від кріпацтва й мали багато клопоту з власністю на землю. Дивився на справу як юрист і як поет.
Повернувшись в Україну, впродовж 1861–1862 років пише статті для "Основи": "Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників", "Український спектакль у Чернігові", "Два слова про сільське училище", "Ярмарок у Борисполі", співпрацює з "Черниговским листком", де публікує матеріал "Декілька слів про значення казок, прислів'їв та пісень для криміналіста", та з "Киевскими губернскими ведомостями", в яких побачила світ його "Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії" (1862).
У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади.
Стара громада і написання вірша "Ще не вмерла Україна"
Юриспруденція не стала основним і єдиним заняттям Павла Чубинського. З юності він захопився вивченням народного побуту, звичаїв, фольклору, обожнював поезію Шевченка, почав писати вірші і записувати народні пісні. Але недовго довелося жити й працювати Чубинському на рідній землі. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об'єдналися в Стару громаду, серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський тощо. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство.
У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою "Усім добрим людям". Тієї осені 1862 року Чубинський пише вірш "Ще не вмерла Україна", що став національним гімном українського народу, а через багато років – Державним Гімном України.
Заслання за "українську діяльність"
Павла Чубинського за "українську діяльність" без суду заслано на проживання до Архангельської губернії під нагляд поліції. Він оселився в Архангельську, де працював слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі.
За сім років заслання в Архангельську українець Чубинський зробив чимало для російської науки, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях росії, дослідив юридичні звичаї в губернії та ін.
За його ініціативою надіслано експедицію навіть на Нову Землю (невипадково, що українські полярники, які вирушають на зимівлю в Антарктиду, покладають квіти до пам'ятної дошки Чубинського на будинок гімназії, де він навчався).
Дослідник, який показав світові глибинність української культури
1869 року йому дозволяють повернутися в Петербург, а потім і в Україну, щоб очолити експедицію в Південно-Західний край для етнографічних та статистичних досліджень. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабію, де автохтонно проживали українці. Матеріали експедиції увійшли до семитомника, виданого протягом 1872–1879 років.
"Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край" були явищем величезної ваги в історії української культури. Вони показали світові яскраві зразки вияву вроджених якостей духу українців, величну простоту, безпосередність і водночас глибоку емоційність, естетичну натхненність, силу поетичного чуття, яскравість барв народної поезії та пісні.
Блискуче проведення експедиції зробило ім'я Чубинського відомим і авторитетним в офіційних наукових колах і дозволило йому домогтися від уряду в 1872 році створення Південно-Західного відділу Російського Географічного товариства в Києві, який відіграв визначну роль у збиранні, дослідженні й популяризації фольклорних, історичних, етнографічних та археологічних пам'яток на території України. Усього за кілька років ця наукова установа видала два томи "Записок Південно-Західного відділу імператорського РГТ", де опубліковано праці Михайла Драгоманова, Володимира Антоновича, Павла Чубинського, Федора Вовка та багатьох інших відомих вчених.
Софія Русова, яка особисто знала Чубинського згадує про нього так: "Високий, чорнявий, із чорними очима, з густими бровами, низьким гучним голосом, із владними рухами, високим чолом, тип організатора, що добре знає, що організує, уміє володіти людьми і провадить свою справу через перешкоди. Ні постійні переслідування уряду, ні заслання до Архангельської губернії не змогли охолодити його відданості Україні. Він так хотів у ті глухі часи виявити всю багату індивідуальність її народу, всю красу її фольклору!".
У серпні-вересні 1874 року в Києві відбувся III Археологічний з'їзд, що мав велике значення в активізації українознавчих досліджень. 1875 року Міжнародний етнографічний конгрес у Парижі нагороджує Чубинського золотою медаллю. 1879 року він отримав найпочеснішу наукову нагороду в росії – Уваровську премію Петербурзької Академії наук.
Павло Чубинський записав майже 400 тис. обрядових пісень, 300 казок, безліч звичаїв і прикмет. Відомий також як поет, автор збірки віршів "Сопілка Павлуся" (1871).
Заборона проживати на українських територіях
У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі. У 1877 році працює на посаді чиновника Міністерства шляхів в Петербурзі.
Дослідник був одружений на Катерині Порозовій, мав в шлюбі 4 дітей: Олександра – оперна співачка, Михайло – професор-криміналіст, Федір – ветеринар і Павло – інженер (залізнична платформ Чубинський). Правнук Чубинського Володимир – поет і композитор, був переслідуваний за радянських часів.
У квітні 1879 року пішов у відставку й після наполегливих клопотань дістав дозвіл повернутися в Україну. Жив у Борисполі та на своєму хуторі неподалік. 1880 року його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер Чубинський 26 січня 1884 року. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.
Читайте також: 10 років працював ветеринаром і відкрито зраджував дружині: чим відзначився найчуттєвіший український поет Олександр Олесь
Дивіться також відео за темою:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.