У 2009-му Національний банк України викарбував пам’ятну монету – на честь не видатної події чи людини, а цілого козацького роду – Галаганів.
Цей рід – наче уособлення всієї історії України, тільки у форматі шекспірівської трагедії. Він дав Україні незрівнянних героїв і підступних зрадників, став жертвою родового прокляття, від якого загинув – щоб згодом воскреснути у новому і вкрай суперечливому образі. Але про все за чергою.
Перший відомий представник роду Галаганів – без перебільшення національний герой епічного масштабу. Його звали Микита і був він реєстровим козаком у війську Речі Посполитої. Під час походів – аж до Персії – дуже розбагатів, але щойно почалося повстання Хмельницького – став на його бік.
Час слави Микити настав у травні 1648-го у битві під Корсунем. Козаки навіть із союзними татарами Тугай-бея поступались полякам, тож ворога треба було взяти хитрістю. Галаган зголосився добровільно здатися у полон, щоб переконати ворога, що українців значно більше. Під тортурами Галаган переконав поляків втікати та ще й вказав їм шлях у пастку. Блискучої перемоги козаків він щоправда не побачив, бо був жорстоко страчений. Але пам’ять про нього жива і досі - у Чигирині стоїть пам’ятник.
Галагани знову виникають в українській історії за гетьмана Мазепи. І вже у зовсім не героїчному образі. Тарас Шевченко у поемі "Іржавець" писав, що якби українці "одностайно стали", то
"Не втікали б із Хортиці
Славні небожата,
Не спиняв би їх прилуцький
Полковник поганий..."
Цей "поганий полковник" – Гнат Галаган, зловісний засновник славетного роду – і винуватець його загибелі. Гнат Іванович Галаган був сином бідного реєстрового козака з Полтавщини. Освіти не здобув, не вмів навіть писати, натомість ще юнаком подався на Січ. Там швидко відзначився у походах і став полковником. Коли гетьман Іван Мазепа взявся розбудовувати українське військо – перейшов на службу до нього і створив та очолив найманий кавалерійський полк. У якийсь момент з невідомих причин перейшов на бік московського царя Петра. Так вчинили багато полковників просто заради виживання. Але саме Галаган єдиний з козацької старшини взяв участь у знищенні Запорозької Січі.
“Той Галаган, як пес, гніздо наше військове, погодившись із всезлостивою і боговідступною Москвою, викоренив і на ніщо обернув”, - писав отаман Лаврентій Стефаненко в листі до гетьмана Івана Скоропадського.
У 1709 р. український гетьман Іван Мазепа під час північної війни задля збереження України перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ. Московський цар Петро у помсту знищив гетьманську столицю Батурин, замордувавши 15 тисяч цивільних і влаштував каральну експедицію на Січ. Московитів було багато – близько 5 тисяч голів. На Січі ж у той момент залишались тільки кількасот старих запорожців і молодики-джури, а також півтори сотні жінок і дітей. Січове військо з кошовим Костем Гордієнком на той момент було в поході і допомагало Мазепі та Карлу ХІІ. Попри це запорозькі діди вирішили дати бій. І протягом тижня витримали кілька штурмів та навіть контратакували! Все змінив підхід полку Галагана. Він пішов на перемовини з січовиками. Врешті і він, і московський полковник Петро Яковлєв на хресті присягнули, що якщо козаки здадуться, то всі залишаться живі.
Росія запропонувала оборонцям здатися, цитата, що гарантує усім збереження життя.
Думки оборонців розділились. Більшість захотіла скласти зброю. Наказний отаман Богуш із найбільш непримиренними бійцями вирішив продовжувати боротьбу. Його загін на чайках прорвав оточення і відступив вниз по Дніпру. Решта 300 козаків і цивільні припинили спротив і впустили ворога на Січ. Але слово російського офіцера вже у ті часи не було варте нічого. Легковірних бранців тут же почали вбивати найжорстокішими способами. Яковлєв доповідав про це царю так: "Живцем взятих злочинців знатніших велів я притримати, а решту по достойності стратити".
Що таке "стратити по достойності", описав Лаврентій Стефаненко у листі до гетьмана Івана Скоропадського: "Попри Галаганову і московську присягу, товариству нашому голову лупили, шию на плахах рубали, вішали та інші тиранські смерті задавали, й робили те, чого і в поганстві, за давніх мучителів не водилось".
Частину повішених і посаджених на палі полонених Галаган на плотах відправив униз по Дніпру – для постраху тим запорожцям, які врятувались. За знищення Січі Петро Перший винагородив Галагана – зробив Чигиринським полковником та надав маєтності. Утім, скористатися ними не зміг, бо вцілілі запорожці відкрили справжнє полювання на зрадника. Вбити його однак не вдалося. Тоді з’явилася у народі легенда, що запорожці прокляли його рід до 7 коліна. Ще й нині з’являються чутки, що написане кров’ю прокляття знаходять у тому чи іншому архіві.
Чи боявся родового прокляття прилуцький полковник і чи мучило його сумління? Вочевидь так, бо на спокутування своїх гріхів він на власні кошти збудував аж два храми – Спасо-Преображенський собор і Миколаївську церкву.
Але на монету Нацбанку і в пантеон української історії потрапив не Гнат Галаган, а його праправнук Григорій, з дружиною і сином. Він був повною протилежністю до свого лютого предка – проте саме на нього впало родове прокляття.
Вірите ви у родове прокляття чи ні, однак уже син Гната Галагана був психічно хворим і тримався на батьковій посаді тільки за хабарі. Внук і правнук зробили блискучі кар’єри, але були хворобливими і померли у розквіті сил. Натомість найвідоміший із Галаганів, граф Григорій Павлович, наче намагався спокутувати усі гріхи своїх предків. Він отримав блискучу освіту у Петербурзі, але імперії служити не хотів і повернувся до України.
"Я не можу служити! Для чого мені служба? Я досить багатий, щоб жити спокійно й обійтися без високих посад", – писав Григорій Галаган у щоденнику.
Власник тисяч кріпаків Григорій Галаган активно лобіював відміну кріпацтва в Російській імперії. Розумів потреби просвітницької роботи – і віддавав свої палаци під училища та засновував на власні кошти школи та гімназії. Допомагав сподвижникам і однодумцям – товаришував з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Павлом Чубинським і фінансово їх підтримував. У відповідь на заборону української мови емським указом – фінансував історичний журнал "Київська старовина" і сам писав до нього етнографічні і лінгвістичні статті. А у щоденнику був ще різкіший:
“Чи є у росіян та гідність, що мимоволі виявляється у поведінці українців? Це залишок колишньої незалежності. Україно, ти готувалася бути деревом, росла незалежно й так чудово розквітала. Натомість мерзенний російський народ. Йому судилося пригнічувати інших, зупиняти в них життя, вбивати все витончене і народне, висміювати”, – писав Григорій Галаган у щоденнику.
І за злою іронією долі, саме він зазнав найболючішого удару, який чутки одразу пов’язали з запорізьким прокляттям Галаганів. Єдиного сина Павла Григорій Галаган виховував в українському дусі. Першою мовою була українська, поті французька. При цьому на літо батько селив його у спеціально збудовану козацьку хату за зразками будинків козацької старшини. Змушував його працювати, навіть поратися у городі – і це син тогочасного олігарха.
Але у розквіті сил, у віці 16 років, він раптово захворів дорогою з батькового палацу в Сокиринцях до маєтку матері, невдовзі помер. Старий Галаган вдарився у містику і повірив у запорізьке прокляття.
Пам’ять про сина Григорій вшанував у своєму стилі – заснував у Києві Колегію Павла Галагана. Туди брали юнаків із незаможних родин і готували їх до університету. Учнями могли стати представники усіх українських земель, зокрема й тих, що були у складі Австро-Угорщини. Викладачами були представники київських українофільських організацій, зокрема – забороненої Емським указом "Старої громади". Вік вступу до Колегії був дуже символічним – 16 років. Спудеї начебто мали продовжити те, чого не встиг останній Галаган – Павло.
І вони продовжили! З цих стін вийшли перший президент і низка міністрів УНР та Української держави Скоропадського, академіки та митці, просвітники і воїни. Але сам фундатор колегії цього вже не побачив. Останній Галаган помер у 1888-му, на сімдесятому році життя, і цей несамовитий рід згас. Щоправда не назавжди, але то вже зовсім інша історія.
Слава Україні!
Читайте також: Як російський піп-хабарник хотів проклясти Маріуполь – і накликав кару на свою голову
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.