"Диктатор-істеричка з амбіціями": хто й чому дав Миколі I прізвисько "Тормоз"

Історія для дорослих 5 канал
Усім привіт! Це – "Історія для дорослих". Сьогодні про одного з тих, хто творив русскій мір і міф про адіннарод. Той, як і нинішній, теж оголосив війну Заходу і... програв. Його звали Микола I. А український поет Шевченко називав його коротше – Тормоз або ж Гальмо по-нашому.

Як писав про нього російський письменник Герцен:

"Був із себе обстриженою і бридкою медузою з вусами... нижня щелепа, розвинута за рахунок черепа, висловлювала непохитну волю і слабку думку, більше жорстокості, ніж чуттєвості. Але головне – очі, без жодного тепла, без жодного милосердя, зимові очі".

Микола був фанатично переконаний у тому, що є обранцем, якому управління країною і народом довірено самим Богом. Це тим більше дивно, бо Микола I не мав бути царем. Він був третім сином імператора Павла. Між ним і старшими братами Олександром та Костянтином була велика різниця у віці – 17 і 15 років.

Коли йому виповнилося 4 роки, батька убили. Мати віддала Колю на виховання військовим. Майбутній цар був нещадно караний за свій норов – вчителі били його лінійкою. Не дивно, що книжки ніколи не цікавили Миколу. Лише армія – з її зрозумілою ієрархією та дисципліною. Одруження з німецькою принцесою Шарлоттою (таке справжнє ім'я Олександри Федорівни) було рішенням політичним.

Життя Миколи саме починало ставати зрозумілим, коли раптом цар Олександр заявив, що зробить його своїм наступником – бо ні в нього, ні у Костянтина нема законнонароджених синів. Ба більше – Костянтин, мовляв, і не хоче посісти трон – боїться бути вбитим, як батько.

Раптова смерть бездітного Олександра I під час поїздки в Крим викликала у Петербурзі хаос. Костянтин був у Варшаві. Микола запросив до себе кількох високопосадовців, зокрема військового генерал-губернатора Петербурга графа Милорадовича, наділеного у зв'язку з від'їздом імператора зі столиці особливими повноваженнями, і оголосив їм свої права на престол. Але Милорадович категорично заявив, що Микола не може успадкувати трон. Ні народ, ні військо не зрозуміють зречення і припишуть усе зраді. Микола, розгублений після вечірньої розмови, першим присягнув брату Костянтину. Той написав листа зі зреченням від трону. Але до Петербурга їхати не квапився.

Врешті Микола самопроголосив себе імператором. Хоча більшість присутніх бажали царем Костянтина, вони мовчки сприйняли звістку. А вже наступного дня було повстання декабристів.

Антицарське повстання провалилося. Карати повстанців Микола взявся особисто.

російський історик Щеголєв пише про це так:

"Без відпочинку, без сну він допитував заарештованих, змушував зізнатися... підбираючи маски. Для одних він був грізним монархом, якого образив його ж вірнопідданий, для інших – таким же громадянином батьківщини, як і заарештований; для третіх – старим солдатом, що страждає за честь мундира; для четвертих – монархом, готовим виконати конституційні заповіти; для п'ятих – росіянином, який сумує над негараздами вітчизни і пристрасно прагне виправити все зло".

Саме тонке лицедійство царя-слідчого пояснює суцільну низку зізнань, каяття, взаємних обмов підслідних. Але якщо хтось вірив у його прощення, то вони помилялися.

П'ятьох декабристів було засуджено до смертної кари через шибеницю. Троє бідолах, утім, вижили. Мотузки не витримали їхньої ваги й обірвалися.

"Бідна росія! Навіть повісити по-людськи у нас не вміють!" – вигукнув один з декабристів. Згідно з неписаним правилом, після такого чоловіків мало би бути помилувано. Проте Микола І свого рішення не змінив. Палачам довелося у поспіху шукати нові мотузки. Врешті повстанців повісили удруге.

Після цього новий цар створив таємну поліцію – Третє відділення своєї канцелярії – аналог майбутніх кдб та фсб.

Своєю священною місією Микола I вважав захист "святої Русі" від лібералізму, який, звісно, приходив із Заходу.

"Всюди навколо нього в Європі під віянням нових ідей зароджувався новий світ, але цей світ свободи і вільного індивідуалізму був для нього у всіх своїх проявах лише злочинною і жахливою ​​єрессю, яку він був покликаний подолати, придушити, викорінити будь-що, і він переслідував її не тільки без докорів сумління, але зі спокійною і полум'яною свідомістю виконання обов'язку...", – фрейліна Тютчева.

Микола ненавидів закордон. Особливо Францію, де віднедавна знову перемогли республіканці. Його ненависть мала практичні наслідки: виїхати з росії при ньому було справою архіскладною. У квітні 1834 р. встановлено термін перебування за кордоном російських підданих: для дворян – п'ять років, а для всіх інших – три. У 1844 р. вводиться віковий ценз – відтепер особи молодші 25 років взагалі не можуть виїхати за кордон.

Якось у царя відбулася цікава розмова з бароном Корфу, який щойно повернувся з закордонної поїздки: "Чи багато ти зустрічав у чужих краях нашої молоді?" – запитав імператор. "Надзвичайно мало, ваша величносте, майже нікого", – "Все ще занадто багато".

Як пишуть російські історики: "Микола Павлович не переносив жартів, які здавалися йому образою, ... він постійно вважав себе і вище, і значніше всіх інших".

Норов Миколи був жахливий: якось він публічно облаяв міністра двору Волконського (той був старший за царя на двадцять років) за те, що кухар на пароплаві занадто мало приготував їжі для сніданку. Вірнопідданого міністра транспорту Кляйнміхеля Микола якось кілька разів боляче вщипнув – аж до синців – бо на дорожніх станціях погано відкривалися вікна. Що вже говорити про тих, хто був нижче рангом.

За той чи інший недогляд він міг своїм громовим голосом так обкласти добірною російською лайкою, що ті непритомніли.

Неконтрольована агресія царя була родом з дитинства – палацові журнали за 1802-1809 рр. рясніють записами про такі історії:

"Що б з ним не сталося, падав він, або вдарявся, або вважав свої бажання невиконаними, а себе скривдженим, він негайно ж вимовляв лайливі слова ... рубав своєю іграшковою сокиркою барабан, іграшки, ламав їх, бив палицею або чим попало товаришів своїх".

У хвилини люті міг плюнути в сестру Анну. Одного разу він з такою силою вдарив прикладом дитячої рушниці свого товариша Адлерберга, що у того на все життя залишився шрам.

Навіть посівши трон, Микола стриманішим не став. До цього додавалося тотальне недовір'я до всіх і вся. Справа часом доходило до смішного. Одного разу він помітив, що всупереч його найсуворішій забороні в шинок увійшли два солдати. Микола зупинив сани й кинувся навздогін. Він увірвався до закладу і почав розшукувати злочинців. Але – марно. З тупуватим невинним виглядом йому казали, що їх не бачили.

Ну і, звісно, як і всі російські царі, Микола I багато воював – загарбував нові землі – війна з Персією, війна на Кавказі, війна з Туреччиною. Повстання у Польщі жорстоко придушив, Конституцію польську скасував. Під Варшавою збудував форт, який особисто приїхав оглянути і залишився задоволеним.

"Якщо ви будете наполягати на своїх мріях про національну окремішність, про незалежність Польщі і тому подібних фантазіях, ви викличете на себе найбільші нещастя. Я влаштував тут цитадель. Кажу вам, що при найменшому хвилюванні я накажу стріляти в місто, перетворю Варшаву на руїни і, звичайно, не відбудую її", – Микола І.

Коли почалося національне відродження в Україні, цар його нещадно знищив. Саме за Миколи його посіпаки почали твердити про один народ. Лише згодом перетворивши це твердження на триєдиний народ – велико- мало і білорусів. Саме на правління Миколи припадає національна ідея росії як самодержавіє, православіє, народность.

А ще Микола погруз у розпусті. Як писав француз де Кюстін:

"Якщо він відзначає жінку на прогулянці, в театрі, у світі, він каже одне слово черговому ад'ютанту. Особа, яка привабила увагу божества, потрапляє під нагляд. Попереджають чоловіка, якщо вона одружена, батьків, якщо вона дівчина, про честь, яка їм випала. Немає випадків, коли ця відзнака була прийнята інакше, ніж з виявленням глибокої вдячності. Нема прикладу, щоб збезчещені чоловіки чи батьки не використали своє безчестя. Все це було поставлено на потік, дівчат зазвичай видавали заміж за когось із придворних женихів...".

Займалася звідництвом, на думку, де Кюстіна, не хто-небудь, а сама імператриця Олександра Федорівна… З 1832-го Микола не мав сексу з дружиною. Нічого особистого – припис лікарів. Після важких пологів сьомої дитини ескулапи категорично заборонили Шарлотті-Олександрі нову вагітність. Оскільки інших засобів контрацепції тоді не було, це означало, що і сексу більше не буде. Тож Олександра Федорівна заплющувала очі на чисельні романи чоловіка на стороні. Захвилювалася вона лише один раз.

Варвара Нелідова – офіційно фрейліна імператриці, майже офіційно – друга дружина Миколи І. З царем познайомилися на маскараді. Уже через день Варвара стала фрейлиною цариці. І – очевидно – саме відтоді – коханкою її чоловіка.

У 1845-му Олександра Федорівна несподівано зібрала речі, захопила з собою важливу фрейліну і чкурнула з нею за кордон. Микола не зміг витримати без улюблених жінок навіть двох тижнів. Облишив росію і поїхав за ними. Наздогнав у Неаполі. Там, очевидно, відбулася якась важлива розмова, бо одразу звідти повернулися усі троє. І більше сімейних конфліктів не було. Ходили чутки про спільних дітей Миколи і Нелідової, батьківство яких наче взяв на себе барон Кляйнміхель. Жартівники казали, що цих дітей треба називати не Кляйн Міхелями, а Кляйн Миколами. Врешті, це, мабуть, єдине пояснення раптового просування по службі доволі посереднього барона.

Коли Микола помре, імператриця дозволить Нелідовій годину пробути біля тіла коханого на самоті.

Ненависть до Заходу врешті-решт штовхнула його на велику війну. Під приводом захисту православних вимагав неймовірного – фактичного протекторату над Туреччиною. Султан, звісно, відмовився, росія окупувала Молдавію і напала на турецький флот у Синопі. Усі європейські лідери спочатку висловлювали глибоку стурбованість, але коли побачили, що інакше зупинити росіян не вийде – французи та британці вступили у війну на боці Османської імперії. Їхній спільний десант висадився у Криму і росіяни були ганебно розбиті.

У вересні 1855-го союзники увійшли у зруйнований Севастополь. Війна була практично програна. Микола I застудився і помер.

Така от історія.

Читайте також: Українська історія "придністров'я": як Україна й Молдова майже поріднилися, але влізли терористи московії

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Попередній матеріал
Про ворога зразка 2022 і 2014 року: у чому різниця – воїн-морпіх із фронту в "Таємницях війни"
Наступний матеріал
"Коли поринаєш у стихію війни, задача – втримати рубіж": командир "чорних запорожців" розповів, як у березні вдалося втримати Київ
Loading...