Каральна психіатрія: як Росія використовує диявольський винахід, відпрацьований у катівнях СРСР Читайте по-русски

Каральна психіатрія 5 канал / Машина часу
Розквіт каральної психіатрії припадає на 60-70-ті роки. По всьому "совку" зводили так звані спеціальні психіатричні клініки тюремного типу. Медперсонал – працівники КДБ

30 квітня 2020 року. Голова місії США при ОБСЄ Джеймс Гілмор робить шокуючу заяву – Росія використовує в анексованому Криму каральну психіатрію. Тобто абсолютно здорових людей за незгоду з окупаційною владою кидають до психлікарні, де починають примусово лікувати. Американський дипломат заявив, що щонайменше двоє кримськотатарських політв'язнів – Яшар Муедінов і Раїм Айвазов – перебувають у багатотижневому психіатричному ув'язненні. Він додав, що тактика каральної психіатрії "мала місце в минулому й була залишена позаду, але зараз її застосування знову відновлюється проти політичних опонентів".

Каральна психіатрія жахливий винахід 20-го століття, місце його диявольського застосування виключно Росія.

Історія не донесла до нас конкретного автора диявольського задуму – каральної психіатрії. Відомо, що в далекому 1921-му до психушки запроторив свою політичну опонентку Фелікс Дзержинський. Практикував таке й генпрокурор СРСР 30-х Вишинський. Проте до 60-х років 20-го століття це були поодинокі випадки. Радше навпаки – за Сталіна психлікарні ставали місцем, куди ховалися від розстрілів і ГУЛАГІв.

 

Розквіт каральної психіатрії припадає на 60-70-ті роки. По всьому "совку" починають зводити так звані спеціальні психіатричні клініки тюремного типу. Медперсонал – працівники КДБ. При цьому визнання тих, хто думав інакше, "божевільними", а відповідно, й відправлення їх на примусове лікування до психіатричних установ відбувалося згідно з чинними у СРСР медичними нормами.

Маховик каральної психіатрії починав розкручуватися з того моменту, коли за рішенням суду вільнодумців відправляли на судово-психіатричну експертизу. Зазвичай вона проводилися в науково-дослідних інститутах, звідси майбутні пацієнти радянських психушок виходили, вірніше їх виводили під охороною, з діагнозом "уповільнена шизофренія".

"Лекцію читав провідний психіатр, директор інституту Сербського й водночас генерал-майор Морозов, і ось хтось із судових експертів запитав, що таке "уповільнена шизофренія"? Морозов усміхнувся й сказав: "Розумієте, колеги, це коли галюцинацій немає, марень немає, а шизофренія – є", – розповів радянський політв'язень, психіатр Семен Глузман.

Семен Глузман
Семен Глузман5 канал / Машина часу

Одним із перших найвідоміших жертв репресивної психіатрії став український радянський генерал Петро Григоренко. Герой Другої світової війни, командувач дивізією, у 60-х він раптом почав критикувати сталінізм і навіть Хрущова. В 1964-му влада позбавила Григоренка офіцерського звання й усіх нагород та пенсії. Проте він не зупинився. Посадити героя війни не випадало, і тоді його вирішили зробити божевільним. У 1971-му Семен Глузман підготував експертизу, у якій визнав Григоренка психічно здоровим. Попри це, Григоренко опинився в божевільні, а сам Глузман – на лаві підсудних, а згодом і в таборах суворого режиму за антирадянську діяльність.

"Не всі психіатри були готові йти на такі зловживання. Далеко не буду ходити, ось Василь Стус. Я з ним сидів у камері, й він мені розповідав, як він тут проходив експертизу. І як тут завідувачка відділенням на запитання Стуса "Ну що, будете з мене робити дурника?" відповіла: "Ні, ми цим не займаємося", – наголосив Глузман.

Петро Григоренко
Петро Григоренко5 канал / Машина часу

І справді, відомим українським дисидентам, які добру частину свого життя відбули у психлікарнях, ярлик "дурачка" штампували не в Києві. Науково-дослідний інститут імені Сербського був одним із найстрашніших місць для вільнодумців СРСР. Його відвідини майже гарантували "путівку" на лікування від уповільненої шизофренії. У місця не менш страшні.

1968 рік, Дніпропетровськ, УРСР. У місті ударними темпами зводять психіатричну лікарню спеціального типу. Вона більше схожа на тюрму – огороджена парканом і колючим дротом. На вежах чергують автоматники. Сюди направляють дисидентів, яких не змогли зламати в інших лікарнях. Примусове психіатричне лікування тут проходили Анатолій Лупиніс, Микола Плахотнюк, Леонід Плющ, Василь Рубан, Йосип Тереля.

Значна частина в'язнів після звільнення помічали в себе раніше відсутні невротичні проблеми: відчуття втоми, погіршення концентрації уваги, збудливість, дратівливість, нічні кошмари, гостре почуття туги.

Те, що я читав, те, що мені говорили про дніпропетровську психіатричку – це було за межею зла. Там людина практично не могла вижити. У цій дніпропетровській лікарні, де більшість медперсоналу були представники КДБ. Одна з них говорила, що її не цікавить здоров'я, її цікавить, що ви проти партії і народу", – розповів письменник Степан Процюк. 

Миколу Плахотнюка заарештували у 1972 році. У зловісному інституті Сербського йому поставили діагноз "шизофренія з манією переслідування, періодично неосудний". Починаючи з 24 листопада 1972 року дисидент проходить примусове лікування в Дніпропетровській, а з вересня 1976 року – у Казанській тюремній спеціальній психіатричній лікарнях. Неодноразові висновки медичних комісій про припинення примусового лікування у 1974, 1976, 1977 роках відхилялися судом. Із психіатричної лікарні Плахотнюка випустили у 1981 році. Через 9 років.

Микола Плахотнюк
Микола Плахотнюк5 канал / Машина часу

Вимога до дисидентів відмовитися від своїх шизофренічних переконань підкріплювалася активним курсом лікування – введенням в організм психотропних препаратів. Двічі на день кололи галоперидол. Стан хворого потроху загальмовується. Він ходить із погаслим зором, схиливши набік голову, з рота тече слина і він її не витирає, бо йому байдуже. М'які місця на руках і сідницях твердіють і кровоточать від заштриків, бо кров починає погано згортатись. Через пів року пацієнтові замінюють уколи на таблетки. "Лікування" триває від 5 до 25 років.

Неосудним, себто пацієнтом психлікарні суворого режиму, було визнано математика й відомого публіциста Леоніда Плюща. У липні 1968 року Плюща звільнили з роботи у зв'язку з тим, що він написав до газети "Комсомольская правда" різку статтю з приводу суду над російським дисидентом Гінзбургом. Згодом Плющ почав публікуватися у самвидавівській "Хронике текущих событий" і розповсюджувати "Український вісник", редагований В'ячеславом Чорноволом. У 1969 році він стає членом Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР.  15 січня 1972 року його заарештували і звинуватили за статтею "антирадянська агітація і пропаганда з метою підриву радянської влади". У січні 1973 році суд визнав, що Плющ вчинив злочин у неосудному стані.

Леонід Плющ
Леонід Плющ5 канал / Машина часу

У січні 1976 року Плюща видворили із СРСР до Франції. Міжнародна комісія західних психіатрів визнала його психічно здоровою людиною. У 1976 році Плющ пише автобіографічну книгу "У карнавалі історії", у якій дає оцінку дисидентському рухові, системі та згадує поневіряння у дніпропетровській психушці. Пише Плющ і про легендарного Анатолія Лупиноса, який, пройшовши мордовські табори і психушки, дочекався незалежності, стояв біля витоків УНА-УНСО і навіть встиг повоювати у Чечні проти Росії.

У 1974 році головний психіатр Міністерства внутрішніх справ СРСР професор Рибкін оглянув Лупиноса й зробив висновок: "Скасувати лікування і виписати в найкоротший термін", але суд йому відмовив. У 1976 році його перевели до Алматинської спеціальної психіатричної лікарні, а оскільки Дніпропетровська тюремна лікарня не прислала історію хвороби, то його почали лікувати наново. У 1978 році медкомісія представила Лупиноса на виписку – суд визначив примусове лікування в лікарні загального типу. Загалом Анатолій Лупиніс провів у спеціальних психіатричних лікарнях 11 років.

1977 рік. Нобелівську премію миру отримує британська організація "Міжнародна амністія". Заснована на початку 60-х, вона була покликана захищати права в'язнів, сумління, зокрема у 70-х роках впритул зайнялася захистом політзеків у Радянському Союзі. У 77-му член організації американка Айріс Акагоші почала писати листи невідомому їй в'язню з України Зеновію Краківському. Протягом двох років вона написала 30 листів, і на жоден з них не отримала відповіді. Інший втратив би надію, проте Айріс продовжувала відсилати звістки, і у 1978-му таки отримала відповідь – Зеновія Красівського саме випустили з Львівської психлікарні, де каральна система намагалася вилікувати його від українських переконань.

Зеновій Красовський
Зеновій Красовський5 канал / Машина часу

Про Зеновія Красівського можна було б знімати пригодницький фільм. Арешти та втечі, знову арешти, відсидка, амністія, новий виток боротьби і знов арешт.   

Жовтень 1964-го. На Львівщині, Тернопіллі та Івано-Франківщині починає розповсюджуватися самвидавський журнал "Воля і Батьківщина". Його видає організація "Український національний фронт", яка ставить за мету добитися незалежності України у ненасильницький спосіб. УНФ відправляє відкриті листи на адресу 23-го з’їзду КПРС і керівнику компартії УРСР Щербицькому. Адресати викликають на килим керівників КДБ з вимогою розшукати сміливців – марно. Аж у березні 67-го держбезпеці вдалося арештувати частину керівництва українського національного фронту. Одного із лідерів УНФ – Зеновія Красівського засуджено до 17 років тюрем, таборів та заслання, але в 1972-му, після першої п'ятирічки його відправляють на примусове лікування у психлікарні. У 70-х на Заході друкують "Чорновіл пейперс" (так переклали "Лихо з розуму" В’ячеслава Чорновола) і українськими в'язнями сумління зацікавилася Міжнародна амністія. Так, зокрема, і почалося багаторічне листування Айріс Акагоші та Зеновія Красівського. Не в останню чергу завдяки Міжнародній амністії було перервано 8-річне примусове лікування Красівського у психлікарнях.

Проте радість вільного спілкування була недовгою. У 1980-му Красівського знову запроторили за ґрати за антирадянську діяльність. Переписка тривала. У 1985-му Зеновій Краківський вийшов на свободу і одразу включився у правозахисну діяльність. Помер у вересні 1991-го, після проголошення незалежності України. У 1987-му не стало Айріс Акагоші. Лише наступного – 1988-го – в СРСР припинила свою діяльність система каральної психіатрії.

Систему каральної психіатрії в СРСР скасували лише в 1988 році. 16 психіатричних лікарень спеціального типу МВС СРСР передали до Міністерства охорони здоров'я СРСР, а 5 лікарень ліквідували. З психіатричного обліку зняли 776 тисяч пацієнтів.

Утім сучасна Росія Путіна, вочевидь, вирішила повернутися до брежнєвсько-андроповських рецептів. Весь світ був вражений примусовою експертизою в психлікарні одного з лідерів кримськотатарського Меджлісу Ільмі Умерова. Майже місяць чоловік провів за лікарняними ґратами.

 

Попередній матеріал
"Повстання машин" і транспортний квест: як українці після послаблення карантину дістаються на роботу
Наступний матеріал
Кілька слів гуцульською: звідки походить і в що вірить найзагадковіший народ українських Карпат
Loading...