Биківнянський ліс на східній околиці Києва останні років 15 є місцем, де відбуваються головні вшанування жертв політичних репресій. Тут поховані майже 20 тисяч жертв сталінізму – і це лише ті, чиї прізвища вдалося встановити. Історики кажуть, що у цьому лісі покояться значно більше людей. І сумна історія політичних репресій в Україні самою лише Биківнею не закінчується.
Дем'янів Лаз, "Тюрма на Лонцького", луцька в'язниця, дніпропетровська психіатрична лікарня. Радянська влада залишила чимало точок на карті, пов'язаних із терором проти своїх громадян. Відтоді по всій Україні знаходять місця поховань страчених в'язнів. Іноді – у геть несподіваних місцях.
"Бувають ситуації, коли не можна навіть ідентифікувати де саме ховали тіла розстріляних. Не завжди це були території в'язниці, не завжди окремо виділені спецділянки, як у Биківні. Поховання могли відбуватися на міських цвинтарях, ботсадах, на околицях лісопаркових зон", – каже заступниця генерального директора історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" Тетяна Шептицька.
В Україні найкривавішим періодом репресій були сталінські часи. Історики кажуть, що розстріляних, убитих у боях, засуджених та депортованих українців може бути до десяти мільйонів. І не лише українців: під сталінський терор потрапили чимало представників інших національностей, і такі дії тоталітарного режиму можна трактувати як злочини з ознаками геноциду.
"Це німецька операція, це польська операція, сіоністська операція, чеська операція, безліч інших. І вони справді були спрямовані не лише нібито на ворогів радянського союзу, а й спрямовані проти певних етнічних груп – чи німців, чи поляків", – розповідає співробітник центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.
Меморіал розстріляним полякам зараз стоїть на території тих же "Биківнянських могил". Інформацію про них радянська влада приховувала навіть після смерті Сталіна, під час так званої "хрущовської відлиги". Тавруючи культ особистості, спецслужби фальсифікували злочини того часу.
"Відомості подавати, але неправдиві. Якщо особа була розстріляна в Києві, в Лук'янівській в'язниці чи в теперішньому Жовтневому палаці, де знаходилося НКВД, то про неї подавали відомості, що помер десь у період війни. Про Леся Курбаса подавалися такі відомості, що він помер у 42 році від серцевої недостатності. Хоча він був розстріляний у Сандармосі в 37 році", – каже Володимир Бірчак.
Правозахисник і дисидент Йосиф Зісельс є свідком того, як працювала радянська каральна машина у післясталінські часи. Вперше його схопили 1978-го. До того були роки поширення самвидаву та підтримки дисидентів. Після вступу до Української Гельсінської групи він зрозумів, що незабаром його заарештують.
"Я був морально готовий, багато читав про це. Звичайно, я не хотів сідати у в'язницю. Але я сам обрав цей шлях і розумів, що цей шлях, рано чи пізно, приведе мене туди. Я був свідомим тоді вже дисидентом, коли мене заарештували, хоч зустрічі з КДБ були і раніше, в 76 році через самвидав, мене попереджали, примушували виїхати за кордон, я не хотів", – розповідає правозахисник Йосиф Зісельс.
За часів Радянського Союзу під репресії потрапляли як непримиренні опоненти режиму, так часто і звичайні громадяни, далекі від політики. Їхня доля, впевнений Йосиф Зісельс, має бути засторогою для громадян, байдужих до подій у країні.
"Коли ти це вивчаєш, коли розумієш, це є певна запорука того, що ці часи не повернуться вже. Що в нас не буде тоталітарного і авторитарного режимів, які порушують масово права людини. Які користуються брехливою пропагандою", – каже Йосиф Зісельс.
Скільки саме українців потрапили під політичні репресії в різні періоди існування СРСР, і якою була загальна кількість постраждалих від таких злочинів за всю історію радянського періоду – точно не скаже жоден історик. І невідомо, чи точну цифру коли-небудь зможуть назвати.
Петро Троць, Віктор Сніжко, "5 канал"
