"Сіра" зона
"Сіра" зона 5 канал

За крок від фронту: як живе родина в "сірій" зоні – сюжет

Читайте по-русски
За весь період війни родина ні на день не залишала своє господарство

За крок від лінії фронту у прямому сенсі слова. Два роки селище Верхньоторецьке перебувало у "сірій" зоні. У той час мешканців образити міг кожен, а врятувати – ніхто. Життя людей тоді більше скидалося на виживання. Знімальна група "5 каналу" поспілкувалася з родиною, яка ані на день не виїжджала зі свого будинку. Вони пережили хаос, безвладдя, постійні обстріли, але не втратили найголовнішого – віри і надії на перемогу України.

Звичайні будиночки, які, на перший погляд, нічим не відрізняться від таких самих у десятках тисяч українських сіл та містечок. Щоправда, відразу за ними починається лінія фронту. І хоч від липня 2020 – коли домовилися про так звану "тишу", російські окупанти не цілять по селу, все ж люди остерігаються і не довіряють словам ворога.

"Ну, як тихо. Ну, в основному, тихо. Нема такого, рідко, коли там на тій стороні, чи тренувались вони, бо бухало. А тепер чекаємо, коли почнеться. Коли щось трапиться. Того що страшно. Бо тиша, тиша, тиша, а потім, як от у нас було у травні, тиша, а потім бабах, нам 5 мін положили у дворі", – розповідає мешканка Верхньоторецького Любов Дейнека.

Від початку війни Верхньоторецьке опинилося в "сірій" зоні. В одну мить перестали працювати магазини, школа, дитячий садочок. Припинив роботу медпункт і поліція. При пошкодженні ліній електропередач сюди не поспішали ремонтні бригади.

"Уявляєте, який хаос. Ніхто нікуди не їде, нічого не робить. Поліції нема. Ми стоїмо тут самі, там "ДНР". От справжня "сіра" зона була. Ні жалітися нікому, ні сховатися нікуди. Страшно, сидиш, закриєшся. Ну, а шо ті двері? Господи, он у вікно камінь кинув", – додає Любов Дейнека.

У такому хаосі і постійному страху люди жили два роки. За весь період війни ні на день не залишала своє господарство родина Дейнек.

"Ми всю війну тут – на передовій. Йому 21, мені 18 – ми поженились. І оцей дом він збудував сам. Все що тут є – теплиці, да все, він сам збудував. Як його бросить?", – додає вона.

Любов Володимирівна пригадує 2014-й, коли через селище їхали десятки автобусів із людьми, які тікали від "русского міра".

"Старих везуть, малих везуть, хворих везуть. А таке враження, шо їдуть усі і тебе лишають. Як у пустелі тебе лишають. Вони їдуть, а я стою і плачу", – згадує вона.

Але і Любов Володимирівна, і Сергій Андрійович швидко себе опанували. Твердо вирішили, бойовикам свій дім не залишать. Кажуть, можна звикнути навіть до таких труднощів.

"Стріляли, що по вулиці летіло, води не було, світла не було. Ходив через дорогу, тягне два відра від сусідки з криниці воду, а воно кулі тюх-тюх-тюх. Бігом з відрами біжить", – розповідає Любов Дейнека.

Мешканець Верхньоторецька Сергій Дейнека зазначає: "І міни перелітали. Біжу кричу – ложись. Всьо, всі попадали. Ну, сприйняття може у мене інше. Ну, що сказать, що нам було дуже тяжко. Так і не було дуже тяжко. Ну, жили, да й жили".

Коли ж у Верхноторецьке зайшли армійці, і жінка побачила, що у хлопців скрутно з харчами, то перший час готувала та пригощала їх смаколиками.

"Ну, а як? Це ж наші прийшли. Та ти шо, вони укропів кормлять. А ми хто? Ми не укропи?", – додає вона.

Своїми годувальницями родина називає корів. Тримали їх ще до війни, а коли почалися бойові дії, берегли їх, як зіницю ока. Нині в сараї Мурка, Дунька і маленька Кльопа.

"Виведеш, починається обстріл, назад тягнеш падлюку в сарай. Корова біжить бігом. Оце ж ранило було корову. Ну, нічого, вичухалася. Сіма, ми її спасли від смерті", – відзначає Любов.

У Дейнек на городі сім теплиць, де вони займаються улюбленою справою – вирощуванням квітів. До війни продавали по вісім тисяч штук на рік. Тепер тільки й встигають ремонтувати і латати оранжереї після постійних обстрілів. Але зізнаються, кинути справу не можуть. Любов Володимирівна щоразу сподівається, що це востаннє – більше цілити сюди не будуть. А Сергій Володимирович знає, що оптимізму і запалу дружини вистачить на них обох. Вона твердо вірить у перемогу України і критикує так звану тишу, під час якої вбивають наших бійців. І раділа як дитина, коли в "сірій" зоні замайорів український прапор.

"Вийшла – і бачу прапор. Таке враження, наче ото маму довго не бачив рідну, і тут прапор. Я стояла плакала. А потом прийшла і кажу Сергію, всьо, ми виграли. Чого? Бо прапор на полі", – ділиться спогадами вона.

Євгенія Китаїва, Анна Кудрявцева "5 канал"

Попередній матеріал
Спалах коронавірусу на Прикарпатті: яка зараз ситуація в області – сюжет
Наступний матеріал
Шмигаль проти Вітренка: тимчасовий очільник Міненерго має амбіцію стати прем’єр-міністром
Loading...

Як реагує влада та що розповідають бійці про збільшення кількості загиблих на фронті – сюжет

За рік бойовики здійснили 1800 обстрілів: ОБСЄ назвала найгарячіші точки на Донбасі

ДБР відкрило провадження через загибель трьох військовослужбовців на сході України

Через загибель військових: Зеленський відправив міністра оборони та Головнокомандувача ЗСУ в зону ООС

На Донеччині загинуло троє військовослужбовців – підірвалися на вибуховому пристрої

Чому в 2015 році ЗСУ не вдалося здійснити контрнаступ на Донецьк – Сурков