"Купол" брав участь у бойових діях у Слов'янську, Пісках, обороні Донецького аеропорту, а також у боях за Новгородське та Верхньоторецьке, неодноразово проводячи колони через тил противника. Після його резонансних заяв у березні 2023 року в інтерв'ю The Washington Post про низький рівень підготовки та втрати батальйону його перевели на нижчу посаду, а згодом звільнили.
Чи шкодує "Купол" через те, що не бере участі у війні?
– Ви зараз не шкодуєте, що не воюєте, що не керуєте операціями, особовим складом? Тобто вміння є, розуміння війни, військової справи є, але зараз, я так розумію, у вас немає до цього доступу?
– Відверто кажучи, десь там і шкодую. Але насправді не я ж себе сам зняв з посади і відправив у резерв. Мені не дали воювати далі, от і все. Навіть якби стан здоров'я був будь-який, я був готовий рухатись, розумієте? Успішно виконувати бойові завдання з мінімальними втратами нашого особового складу і з максимальними втратами противника. Але в теперішній ситуації, з теперішнім командуванням, це просто неможливо здійснити.
– Уже стільки часу пройшло відтоді. Ви зараз можете назвати головну причину, чому вас звільнили? Чому ви зараз не воюєте? Можливо, з часом у вас змінились думки щодо тієї ситуації?
– Дивіться, часу пройшло небагато: жовтень, листопад, грудень, січень, лютий – п'ять місяців. Але ж нічого не помінялось. Ми не вийшли на новий якісний рівень управління, планування. Ми не створили угруповання військ, яке готове завдати противнику нищівної поразки. У нас немає угруповання в 50–100 тисяч осіб, яке якісно укомплектоване, підготовлене, злагоджене, пройшло бойове злагодження і готове кудись наступати. Основна проблема номер один – це відсутність людей. Я говоритиму просто, старатимусь менше вживати військових термінів, а так, для широкого загалу. Десь шкодую, десь не шкодую. Можливо, щось поміняється в Україні, у нашій державі. Можливо, ще знадоблюся якійсь новій владі.
– Тобто все, що ви зараз говорите, навіть критикуєте, даєте поради – це все з прицілом на те, що вас, можливо, почують і будуть певні зміни?
– Абсолютно без будь-якого прицілу. Чим більше озвучуєш, тим більше шансів, що щось зміниться на краще. Можливо, хтось мій наратив переозвучить, і таким широким загалом ми змінимо на краще планування, управління, кадрову політику, ведення бойових дій, забезпечення, логістику. Можливо, дай Боже.
– На вашу думку, правильно взагалі, коли військові… Ну, у мене ж було дуже багато героїв у формі, сиділи на посадах, не звільнені. Бачу, що є теми, яких вони уникають, щоб не нашкодити. Вони говорять, що це не на часі. Багато хто каже: "Є теми, про які поговоримо згодом, потім, колись". Звісно, коли виходять за ці двері, то набагато більше розповідають. Це правильно, коли людина, військовий, не дозволяє собі забагато критикувати, говорити зайвого? Це шкодить взагалі бойовим діям?
– Відверто – це шкодить більше тій людині, а не бойовим діям. Будь-яке несанкціоноване інтерв'ю, на яке пресслужба або командувач не дали дозволу, шкодить у першу чергу тій людині, яка дає це інтерв'ю. Бойові дії настільки швидкоплинні… Є таке поняття, як застарівання інформації. Відверто, там ніяких таємниць немає. Ворог знає повністю все. Чому? Тому що ті шпигуни, які були ще при Януковичі… Пам'ятаєте ті часи, коли було два міністри оборони – Саламатін і ще один, не пам'ятаю... Тоді СБУ, ГУР, СВР, Генеральний штаб – вони всі наповнювались російською агентурою. Цю агентуру досі всю не виявили.
У мене були випадки, коли приходить бойове розпорядження, а мені його вже показують контррозвідники на телефоні, які його перехопили. А у мене цього розпорядження ще немає. Ви розумієте, який рівень шпигунів у Генеральному штабі? Щойно формується бойове розпорядження, воно вже летить туди, а до нас ще навіть не надійшло, не впало до мене як до командира бригади. Звісно, якісь зміни були, відтермінування цієї "брки", але ворог це все знає. Умовно, ви самі розумієте, що дуже багато людей співчуваючих чи підтримуючих російську федерацію. Це загальнодержавна проблема. Треба працювати, починаючи з дитячого садочка.
Про російську агентуру у ВР та в Генеральному штабі
– А зараз шпигунів багато, як думаєте?
– Дуже багато. Дивіться, подивимось на Верховну Раду. Бойко... Там же ж "опзж", там воно і залишилося.
– Тобто ви вважаєте, що ці проросійські сили, які залишились в Україні...
– Усі проросійські сили всі співпрацюють із російською федерацією. Я вважаю це 100%, навіть не 99,9, а 100%. Можливо, кожен не співпрацює, тому що кожен їм не потрібен. А той, хто має до чогось доступ, а це ж доступ до державної таємниці досить високого рівня...
– Якщо говорити про військо, у війську багато шпигунів? Якщо відкинути зараз політику і проросійські сили...
– Чим нижчий рівень підрозділу, тим менше шпигунів. Тобто шпигуни більше по штабах сидять: умовно кажучи, Генеральний штаб, штаб Сухопутних військ, штаби Оперативних командувань, штаби ОТУ... Дивіться, всі старі полковники... Чому я завжди виступаю за кардинальну реформу Збройних сил України? Тому що всі, кому за 50, 60, 70, переважно мають багато знайомих у російській федерації. Вони всі – вихідці з Радянського Союзу. Кожен військовий тоді, за Союзу, був досить гарно забезпечений житлом, високою зарплатнею. Вони всі там десь ностальгують. Вони були молоді, все було класно: квартири, високі зарплати, і вони всі з теплотою згадують ті часи.
– А ви бачите, як можна побороти таке явище, як шпигунство?
– Дивіться, це не тільки ми одні це пройшли. Вся Східна Європа після 1991 року реформувала свої збройні сили. Як вони вчинили? Весь Радянський Союз звільнили, компенсували тим, хто ще пенсію не заробив, певною сумою на придбання житла. Потім все нове покоління навчали в НАТІвських школах, і там уже все по НАТО: планування, управління. Рівень шпигунів набагато менший.
Про невдалу кадрову політику
– Коли ви говорите, що нам потрібно кардинально реформувати армію, що ви маєте на увазі? Можливо, якийсь перший пункт, що треба зробити або що ми робимо, але не так ефективно, як могли б?
– Насамперед це кадрова політика. Є таке поняття, як кар'єра офіцера і супровід кар'єри офіцера в персоналі ЗСУ. Раніше воно було, і зараз воно на папері є, але дуже погано працює в реальному житті. Дуже багато молодих офіцерів, які стали комбатами, командирами бригад – їх потрібно рухати далі. Вони пройшли окопи, певний тяжкий шлях. Якщо провести правильну селекцію, супровід кар'єри офіцера і ставити їх на командні посади всіх рівнів, то в перспективі, думаю, ЗСУ саме зміниться.
– А що, зараз так не відбувається? Немає такого руху?
– Завжди є поняття клановості. Стара генеральська клановість нікуди не зникла. Подивіться: всі, кому 60–70, це ж старі радянські генеральські клани. Вони зараз майже всі при владі або на посадах.
– А що їх тримає на цих посадах?
– Влада. Дайте людині владу – і ви зрозумієте, хто ця людина. Вони вирішують людські долі, заробляють якісь кошти. Влада – це ж як наркотик. Дивіться на нашого верховного головнокомандувача. Коли він балотувався, казав, що йде на один термін. Зараз все помінялось на 180 градусів. Ніхто вже не говорить про якийсь термін. Зараз як говорять? Як він сказав: "Кому не подобається – валiть нах** з України". Розумієте, людей дуже змінює влада. І не кожен може в собі це переосмислити, перебороти, поставити правильні цілі і направити цю владу у правильне русло, а не на особисте збагачення чи якісь інші цілі.
– Військових теж влада змінює, я правильно вас зрозуміла?
– Так. Влада командира взводу, влада командира батальйону і влада командира бригади – це різні влади. Хтось не готовий до цієї влади. Таких дуже багато зараз. Розумієте, дуже багато вже цивільних командирів бригад. Хтось досвідчений, своїми роками і роботою десь на цивільному напрямку, і з цією владою правильно поводиться. А хтось – для особистого збагачення. Я в принципі можу озвучити будь-яку тему, навіть тему корупції в ЗСУ ніхто не озвучує. А як мати корумповане суспільство і не мати корумповані Сили оборони? Ви розумієте, це неможливо. Я на своєму рівні, маючи певну владу, кожен раз боровся з корупцією.
Тобто, прийшовши в нову частину...
Як "Купол" боровся з корупцією у ЗСУ
– У чому це проявлялось?
– У чому це проявлялось... Дивіться, наприклад, командир батальйону, який торік купив квартиру в Києві за $100 тисяч. Це один з проявів. До тебе приходить розпорядження: формується нова частина, з вас такі-то посади чи такі-то офіцери. Проводиш своє маленьке службове розслідування. А це дуже просто: приїхав у батальйон, поспілкувався з солдатами відверто, і є певна категорія – одні воюють, інші ховаються, а премія йде всім. Ви ж розумієте, так? Тобто ті, які не воюють, їм також іде премія 100 тисяч. Це класична схема, яка працює зараз: частину – командирові, частину – собі. Командир, наприклад батальйону, отримує, 500 тис., мільйон гривень у місяць шляхом таких схем. Якісь заступники командира бригади теж мають свої "теми-схеми". І ти проводиш своє внутрішнє розслідування, швиденько і позбуваєшся цих людей. Тому що офіційний шлях – це дуже довго, а на війні немає часу йти довгим шляхом. Є певні контррозвідники, які закріплені за частиною. Це не таємниця, вони супроводжують частину, у них теж є своя інформація, вони когось ведуть. Але в них недостатньо доказів. У нас проблема: недостатньо доказів, хтось буде свідчити офіційно, але в більшості ніхто не хоче цього робити. То солдати прості.
– А хто головний відповідальний за корупцію в Збройних силах України?
– Такої посади немає.
– Але на кому найбільша відповідальність? Будь-яку корупцію можна здолати...
– У Збройних силах України і в Силах оборони відповідальний командир – командир взводу, командир роти, командир батальйону, командир бригади, командир оперативного командування, а зараз буде ще корпусу. За статутом, за все відповідає командир на своєму рівні. Командир бригади відповідає за все, що відбувається в бригаді: за все, за кожного солдата, за всю логістику, за корупцію, за морально-психологічний стан, за бойову підготовку, за ведення бойових дій, за укомплектованість... У нас залишилась така радянська система. Відкривайте статут – обов'язки командира бригади і там три сторінки: "За все відповідаєш". І все.
Це рівень влади командира бригади і його особисте бажання чи небажання. Є діяльність і бездіяльність. Вона буває злочинною і так само бездіяльність буває злочинною. Так це працює.
Чи можливо провести реформу в країні, що перебуває у стані війни?
– Коли говорите про реформу Збройних сил України, реформу армії у країні, що воює, це складно зробити?
– Це дуже складно зробити. Її треба було робити... У мене було відчуття, що після 2014 року, у 2015–2016-му буде кардинальна реформа Збройних сил України. Але її не відбулося. Відбулося навпаки – розширення Збройних сил. І всі пенсіонери Радянського Союзу прийшли в штаби вищого рівня. Стало ще більше паперів, ще більше бюрократії. І так досі відбувається. Зараз проблема номер один – це кадри. Дуже багато сформовано нових військових частин, але кадрових, тямущих кадрів там немає.
– Причина яка? Чому?
– Їх просто немає. Оці варіанти, бачив у TikTok, по-моєму, депутатка Ганна Скороход... Там усі ці сумні історії, що два мільйони військових пенсіонерів десь бігають. Це абсолютний нуль. Усі військові пенсіонери, навіть ті, кому за 60, особисто я їх бачив, були в підрозділах, 2022 року в більшості вони пішли. Десь є залишки – поранені-немотивовані, але всі відносно патріотично налаштовані пішли. Навіть не зовсім законними шляхами потрапляли на службу, тому що після 60 років не брали. Але 2022-го закривали очі, якісь контракти не контракти і ці діди теж, мужчини, скажімо так, досить солідно воювали.
– Так, тоді виходить замкнуте коло. Ми говоримо про те, що у країні, що воює, складно реформувати армію. А як тоді її почати реформувати?
– Якщо нічого не робити, то нічого й не буде. Це банальна кадрова політика, яка не систематично не працює. У нас як призначають командирів бригад? Зараз у середньому в Сухопутних військах – кожні три місяці новий командир бригади. Чому? Тому що ставляться завдання. От є командир бригади, йому приходить бойове розпорядження. Командир ОТТУ, командир ОСУВ, командувач ОСУВ, командувач Сухопутними військами, главком і НГШ – п'ять бойових розпоряджень – "Наступати, відновити втрачене положення". Ким наступати? Ніким. Знаєте, ким ми зараз наступаємо? От я спілкувався з хлопцями: штурмова група – аж дві людини. А я зробив штурмові групи аж дві, а це в мене чотири людини: одна група - дві, і друга – дві людини. Ось такі штурмові групи. Ми там щось штурманули: колись вдало, колись невдало. Це взагалі ні про що, розумієте? Мобілізація в державі провалена повністю.
Інколи, читаючи коментарі, в соцмережах, бачиш: "А хто відповідальний за мобілізацію? Народ". Тобто народ вважає, що він же і відповідальний за мобілізацію. Деякі жіночки таке пишуть... У державі, як і в армії, відповідальний за все командир. Хто в нас командир? Верховний головнокомандувач України. Він же – національний лідер. У нього має вистачити мозку організувати правильну кадрову політику. Він працює на рівні ідей системно. Є певні люди, які відповідають за певні напрямки роботи. Якщо люди не справляються, їх змінюють. Логічно? Так. Але його завдання – в першу чергу побачити, чи людина справляється, чи ні, і дати їй шанс. Як кажуть: "Дайте мені сто днів – я вам покажу результат".
А командира бригади ставлять на посаду і знімають через два місяці. Він ще не вивчив особовий склад, як пише статут.
Про призначення командирів на термін три місяці
– А скільки він має часу пробути на посаді, щоб адаптуватися і зрозуміти, як діяти?
– Як працює? Перший рік він вивчає все, другий – ефективно працює, третій – теж ефективно працює, але дивимося на нього: або його на підвищення, або на інший напрямок, тому що він не впорався, залежно куди і де потрібно зробити. Але ж не два місяці! Ви розумієте, що немає у нас такої можливості... Як можна бути воєначальником, коли в тебе немає ресурсів: ні особового складу, ні боєприпасів, ні техніки, ні морально-психологічного забезпечення особового складу? Тобто немає нічого.
Де наші патронні заводи
– А де їх брати?
– Створити. Усе це забезпечує держава. Дивіться, скільки років уже йде війна? Повномасштабна війна триває четвертий рік. Де наші патронні заводи? Якісь лінії зараз тільки з'являються у військах, перші партії наших патронів. А їх уже мали випускати мільйонами! Усі мали бути наші. От я спілкувався недавно з мінометниками. Вони кажуть: ті міни, які зараз приходять від Міністерства оборони, мають 50% браку. І їх недостатньо. Їх дають на батальйон плюс-мінус 20 штук. Це моя особиста думка: комусь 20, комусь 10, комусь 30. У середньому хай буде 20. Із них 10 – непридатні, неякісні. Тобто, по-перше, їх дають мало, а по-друге, половина непридатні. Ми судимо військових за якісь невдалі операції – Галушкіна і компанію, а тих людей, які працюють у МОУ і займаються контрактами та виробництвом – ні. Немає кримінального провадження, немає розслідування. Можливо, воно і є, але скільки пройшло часу? Де результат? Нуль. І так у нас кругом. Внутрішня політика – провалена. Переслідування військових, переслідування опозиції... Єднання народу, яке було 2022 року, немає. Політичної лінії "Слуги народу": "От ми об'єдналися". У нас таке враження, що інколи опозиція – більший ворог, ніж путін. Ми взагалі куди рухаємось? Де конструктивна співпраця?
Яка може бути мова про вибори?
– Ми постійно живемо в стані перманентних виборів. Усі в очікуванні цих виборів, і тому вмикається ця історія: влада – опозиція.
– Але проблема в чому? У виборах! У політиці! Яка може бути політика, які можуть бути вибори? Ціль номер один – наше виживання як нації, української нації. Таке враження, що наші політики не розуміють цього. Вони не вчили історію, не читали книг. Були часи, коли Україна як нація дуже багато часу не існувала як нація взагалі. Вона умовно існувала, але на політичній карті світу її не було. І скільки поколінь українців за це боролися? Скільки людей загинуло? Якщо рахувати: Перша світова, Друга світова, один Голодомор, другий Голодомор, Радянський Союз – близько 80 мільйонів людей загинуло. Про що ми говоримо? Розуміння цього є у верховного головнокомандувача? Абсолютно нема. Його цікавлять майбутні вибори. Його цікавлять рейтинги. У військах це розуміють.
Політика і війна взаємопов'язані
– Складається враження, що, на вашу думку, політика і військові справи переплетені між собою?
– Це все взаємопов'язано: економіка, війна, політика. Це і є політика. Розумієте? Зайдіть у банкомат, зніміть гроші...– всі купюри нові і всі високого номіналу. Про що говорить це? Про високу інфляцію. А солдат як отримував 20 тис. п'ять років тому – плюс-мінус, так і отримує. Не всі сидять в окопах і отримують премію 100 тис. Що таке зараз зарплатня для військового? 20 тис., ну там 21, умовно кажучи, плюс-мінус 20, це скільки там? Умовно $500. Хто? Як пішов наш зліший ворог путін? Для того, щоб не було соціальних потрясінь, він зробив короткострокові контракти. Ми зараз це також пробуємо – там шість бригад, можливо, буде більше. У нього вийшло.
– Так в них гроші є в країні.
– У нас теж гроші є, повірте. Вийдіть у Києві на Хрещатик – нема грошей? Подивіться, які ціни. Економіка не працює? Працює. Гроші заходять з усього світу – з Європи, з Америки.
- Читайте також: "Удвох тримали посадку. Удавали, що нас багато" – "Пастор" відверто про страх, полонених, віру на війні у "Хто з Мірошниченко?"
Про тимчасові контракти
– Ви впевнені, що молоді люди, які зараз не воюють, якщо їм збільшать зарплату або скажуть, що якщо ти підеш воювати, буде певна сума, вони захочуть лише за гроші йти? Вони ж, коли зайдуть в армію, не знають, коли звідти вийдуть.
– Ми беремо короткостроковий контракт на один рік, як зараз відбувається. Там купа пільг: соціальні гарантії, квартира, виїзд за кордон. За цією ж схемою вже люди пішли. Ви приходите, і вам дають за підписання першого короткострокового контракту $20 тис. Хлопчина із села, якому 18 років, таких грошей ніколи в житті не бачив і, можливо, не побачить. А тут зразу – все, я мільйонер! У гривнях, звісно. Тачки, жуйки, айфони – і понеслося. Я це бачив, коли давали перших 100 тис. Усі перейшли із самогонки на елітний віскі, із Xiaomi – на iPhone 14. І їм цього достатньо. Багато з них досі воює, стали професіоналами, спокійно продовжують захищати Батьківщину. Гроші – це теж немало важливий фактор. Але це має бути комбінація національно-патріотичного виховання і достойного фінансового забезпечення. Тоді цей симбіоз дасть певний результат. Я не кажу, що всі підуть в армію, ні, звичайно, але ми зможемо розв'язати проблему номер один – це особовий склад.
У нас немає належного планування бойових дій
– А ви не думали про те, що у нас так багато проблем, бо Україна не збиралася воювати вдовгу, а російська федерація збиралася і готувалася до цього? Тому вони придумували всі ці контракти, мотиваційні схеми, ставили оборонку на перше місце. А ми думали, це я так собі, що все швидко закінчиться.
– Так, я пам'ятаю 2022 рік – пан Арестович кричав: "Два тижні – і все закінчимо". Відверто кажучи, я чудово розумів тоді, бувши командиром батальйону, що ця пісня надовго. росія включить мобілізацію, перебудує економіку, і це буде змагання, хто кого економічно переважить. Нам допомагає весь світ: Європа, Америка – усі нам допомагають. Проблема – у розумінні цього всього. Я 100% впевнений, що наше військово-політичне і політичне керівництво насправді цього не розуміє. Там нема правильних радників і правильних рішень. І це відчувається у всьому: ціль яка – рейтинги чи правильне ведення бойових дій? Планування, економічне управління? Проблема номер один – це відсутність особового складу, а номер два – відсутність нормального управління і планування. Усі командири бригад про це говорять, але не озвучують публічно. Вони взагалі інтерв'ю не дають, бо після будь-якого несанкціонованого інтерв'ю командир бригади часто перестає бути командиром бригади.
Яка мета путіна
– Ви сказали: "Ця пісня надовго". І зараз ви теж так вважаєте, що це "пісня", маючи на увазі війна – це надовго?
– Подивімось правді в очі. путін своїх цілей не досяг. Скільки він років уже цар московії? 22-й чи 23 рік пішов. Він у політиці – і внутрішній, і зовнішній – в порівнянні з Трампом... Ну, 20 років проти першого терміну в Америці – 6-й чи 7-й рік. Людина, яка в професійній політиці 23 роки умовно, і людина, яка сім років, логічно, що є різниця. Хто кого нає... обдурить? Той, хто 23 роки у політиці, напевно, так.
Які його цілі? У путіна історично все є, вся росія – його, його клан. Але що йому потрібно? Йому потрібна історична велич. Для нього є Петро I. У певний час путін закривався в історичних аналах, сидів, читав, вивчав. Є інтерв'ю, де кажуть, що він дуже цікавився історією. Він собі на голову одягнув ту хрень, що був Петро I – великий створювач імперії, була Катерина II, яка ще більше її розширила. Польща, Фінляндія, вікно на північ, вікно на південь – Чорне море, Балтійське море. А потім був "велічайший" Сталін – для путіна це ікона. На росії зараз усе перемішалося: і Микола II, і Сталін, і православ'я, і комунізм. Вони біжать із червоними прапорами, з стрічками і з іконами – все разом беруть і біжать в атаку, умовно. росія зійшла з розуму, і путін разом з нею зійшов з розуму.
– Це так...
– Усі дитячі садочки, там Т-34, там всі йдуть в атаку з дитинства вже. То путін себе бачить, напевно, Сталіним номер два. Тобто він як великий збирач земель руських, розумієте? Тобто для нього вже гроші не цікаві. У нього там трильйони доларів чи сотні мільярдів. Йому залишилось, умовно, 5–6 років життя, чи, можливо, 10.
– Яка його кінцева мета?
– Кінцева мета – вся Україна. Його кінцева мета. Для нього України не існує. Це просто шматок російської імперії, який відколовся. Це такі самі росіяни, як і вони. Він вважає нас просто якоюсь там гілочкою, яка відбилася. Ми себе вважаємо зовсім окремими. Як писав колись Кучма книгу: "Україна – не Росія". Тобто я теж вважаю, що Україна – не росія, і українці – не росіяни. Це зовсім різні культури. Але ви ж розумієте, що путін так не вважає. путін вважає, що його кінцева мета – вся Україна повністю, політичне, економічне і військове домінування. Для нього України не існує.
Тобто ті переговори, які зараз ведуться, – це ж відверта зрада. Нам візьмуть цю зраду, замотають у красиву цукерку перемоги, умовної якоїсь. Тобто росіянам можна все, а нам нічого. Ну це так, голослівно, але вони можуть, а ми не можемо їх *** ні на морі, ні в повітрі, ні на землі. Тобто їхня інфраструктура, кораблі – все, все, все. А у нас що? Що нам за це? Нічого. Які наші плюшки у всьому цьому? Ніякі.
Треба мати міцну базову економіку і власний ВПК
Розумієте, нам не пощастило з Трампом. Але коли ти маєш відносно сильну свою економіку, яка виробляє базові зразки озброєння, коли в тебе немає снарядного голоду... Дивіться, що таке базові зразки. Візьмемо БТР-4, і він виробляється, скажімо, у тисячах на місяць. І в нас всі бригади, яким належить БТР-4, модернізовані танки Т-64. І всі наші танкові батальйони на базовому зразку, всі навчальні центри навчають, всі вміють ремонтувати, обслуговувати, всі пройшли навчання. Усе, в атаку, вперед. Так само базові зразки штурмової гвинтівки, кулемета різних калібрів, снайперської гвинтівки. І цього всього достатньо. Наша економіка трошки кудись пішла, ми почали щось виробляти, але це 10–20–30–100 екземпляри. А нам треба патронів мільйони, снарядів сотні тисяч, техніки десятки тисяч. Ми це все виробляємо, як ви думаєте? Ні, не виробляємо в таких кількостях.
– Слухайте, давайте тоді так. Ми з вами в таких обставинах, у яких є, з такою кількістю патронів, особового складу і так далі... І паралельно відбуваються ці переговори, про які ви говорите. А якою має бути наша позиція? Це я чому запитую, бо нам добре сидіти з вами і говорити: "Треба так і так робити". Запропонуйте ваш варіант.
– Я ж не розповсюджую зраду. Я завжди стараюся бути оптимістом-реалістом, оптимістом і плюс-мінус реалістом. Чому? Бо завжди може бути або краще, або гірше. Як казали у 2019 році: "Гірше не буде". Як ви вважаєте, гірше не стало? Я вважаю, що стало набагато гірше. Як би я вчинив? Не я. Як би краще було вчинити? путін розуміє тільки позицію сили, але... Треба зміцнювати свій ВПК. Якщо Америка не хоче допомагати – не потрібно. Ми беремо Німеччину, Францію, Британію, Польщу і робимо якийсь союз із ними. Їхня економіка допомагає нам. І кажемо путіну на переговорах: "Ми ні в чому". І Трампу також: "Ми працюємо з Європою". Не хочете – велика допомога США, але тут немає нічого критичного. Завжди може бути гірше. Але варіантів у нас немає. У нас є один історичний шанс залишитися на політичній мапі світу. І, на жаль, наша політична еліта цього не розуміє. Візьміть Верховну Раду. 90% має бути зосереджено на розв'язанні глобальних воєнних питань. Зарплата військовим, розвиток ВПК. А у нас 90% якоїсь хрєні, і тільки 10% – питань національної оборони чи проблем Сил оборони України. Розумієте? Це не перебільшення. Окей, хай буде не 90%, а 80% якоїсь хрєні, перейменування вулиці чи земельних проблем, а 20 – розв'язання проблем національної безпеки. Внутрішня політика ***, зовнішня політика ***, економіка **** Війна, поле бою не наше! Ми постійно втрачаємо територію. Наша крайня перемога – це Херсонська операція. Потім був бездарний контрнаступ. Як можна наступати, коли маєш угруповання у 50 тисяч, яке не пройшло бойового злагодження в реальних боях? Я був командиром батальйону, який жив в окопах, у бліндажах, у підвалах, бігав, контузії, вів батальйон в атаку тут, під Києвом, Забуяння, Липівка, Калинівка, Людвинівка, я попереду на бронемашині, за мною батальйон йде в атаку. Ти розумієш, як це працює.
Генерали з Києва кажуть "Наступай", а нема ким
А коли до тебе з Києва приїжджає генерал, не буду говорити поки що хто, стоїть пів години над картою на Херсонському напрямку і каже: "Що ви взагалі тут чотири місяці робите? Я – геній. Завтра наступаємо". Я вийшов увечері о 22:00, а о 6:00 вже наступаю. Яке я там проведу взаємодію з батальйоном?
– Ви наступали?
– І ми наступали. І це усюди. Американці, коаліція, "Буря в пустелі", у 2004 році планували операцію пів року. Для наступу треба створити умови. А у нас як? Просто пишуть бойове розпорядження: "Наступати о шостій ранку вранці туди-то" – і все.
– Що ми втрачаємо під час такого контрнаступу?
– Втрачаємо людей в першу чергу. Ми так з 2022-го воюємо, 2023-й, 2024-й, розумієте? Чому я кажу, що потрібні молоді командувачі, які були комбатами і комбригами і бігали там по окопах? Тому що вони розуміють, як це працює. А ті генерали, які там, їм головне – що зробити? Красиву доповідь: "Пане верховний головнокомандувачу, президенте, ваше завдання виконано!" Розумієте? Так воно працює. "Ми взяли якесь село чи місто"... У нас всі проводяться розслідування по втраті позицій, а по втраті особового складу – жодного розслідування немає. Розумієте? Можливо, якесь там є, але воно, скажімо так, "постольку-поскольку".
Що таке коректний наступ?
– Що таке наступ? Це треба створити певне угруповання, навчити його, тому що це всі мобілізовані, провести бойове злагодження – мінімум три місяці десь там, на якомусь лайтовому напрямку, скажімо, Херсонському, щоб люди понюхали пороху. Знаєте, яка проблема екіпажу "Бредлі", яке тільки сформоване і сіло після полігону? Снаряд падає поруч – вони встають і виходять з цього "Бредлі". Наприклад, чи з "Абрамса", неважливо, з чого там – чи "Мардеру". Тому що вони не пройшли бойове злагодження. А що таке батальйон, який пройшов бойове злагодження? Там командири рот і комбати розуміють по інтонації голосу. Сержанти в роті розуміють командира роти також по інтонації. Командир роти планує дії роти і знає, який у нього сержант на якому напрямку: куди поставити сильнішого, куди слабшого сержанта; де краще забезпечення, а де гірше – технікою, боєприпасами. Це називається бойове злагодження. От коли бригада його пройшла і потім іде в бій, це одна ситуація. А коли бригада, що пройшла злагодження лише на полігоні, іде в бій без реального бойового злагодження – це різні бригади, це різні втрати: у першу чергу людей, потім техніки та управління. Розумієте? Це нам показав контрнаступ 2023 року, коли ми просто йшли в лоб непідготовленими військами. Кричали, тупотіли ногами, грозилися всіх познімати з посад, махали шашками, а наші генерали зверху – щоб доповісти "великому", що все добре. Але ж умови не створені! Дивіться, беремо класичний радянський статут: для наступу має бути співвідношення 3 до 1. Це не тільки люди, а й техніка, боєприпаси, бойовий потенціал 3:1. Класично НАТО працює за схемою 9 до 1 або навіть 12 до 1. Супутникове угруповання, США, все перебудовано, супутники змінили орбіту, працюють як удень, так і вночі. Для нас це – космос. Ми такого не зробимо ніколи, бо в нас немає такого потенціалу. Але ж маємо рухатися в кращий бік, а не вниз! А як ми наступаємо? Знаєте, як ми наступали на Херсонщині? Бойові потенціали навпаки були… там 3, а в нас 1, і ми малими групами наступали. От і все, тому що таке завдання. Приїхав генерал з Києва і сказав: "Президент хоче, щоб ви взяли Херсон завтра".
– Ви серйозно зараз?
– Погнали! Ну, я ж не жартую. Серйозно. Ну так, напівжартую, напівсерйозно. Не завтра, а тиждень, шість днів. Це вже давно не є таємницею: плюс-мінус там чи шість днів, чи десять днів. Тут три дні, тут на сьомий день ви взяли Херсон і вийшли на берег Дніпра. Просто "хочу", а про створення умов взагалі мова ніяка не йде.
- Читайте також: "Розуміємо, що нас набагато менше, ніж противника" – про СЕКРЕТИ роботи розповіла снайперка бригади "Рубіж" НГУ у "Хто з Мірошниченко?"
"Купол" розкритикував Курську операцію
– Як ви зараз оцінюєте наші шанси, наші справи на фронті? Ми точно не виграємо цю війну. На якому ми зараз етапі?
– Зараз я не буду по кожному напрямку, по кожному населеному пункту, я скажу в цілому. Курська операція, скажімо, назвемо її так, на даному етапі провальна. Чому? Вона була б успішною, якби тривала не пів року, а два місяці. Зайшли, коли там нікого не було, умовно нікого не було. Взяли полонених, підняли бойовий дух, показали меседж нашим союзникам, що можна воювати на території ворога. Ворог ядерну зброю не застосував, не застосовує, і можна спокійно брати, якщо бажають наші союзники, якісь заводити міжнародні миротворчі сили і нормально допомагати Україні. Але ми пішли іншим шляхом. У чому був прорахунок вищого політичного керівництва під час війни, тобто військово-політичного керівництва? У тому, що думали, ніби путіну це важливо. Йому це на певній мірі важливо, але...
– Курщина – ви маєте на увазі?
– Маю на увазі політично, що Курщину він на щось поміняє, на атомну станцію, на Донецьку, на Луганську, на Запоріжжя, на Херсонську область? Так? Не поміняє він ніколи в житті. Розумієте, треба усвідомлювати психологію путіна. Йому нас не шкода, а своїх – у два рази більше. Він зітре ракетами, "КАБами" цю Суджу в нуль. Він туди корейців нажене, резерви перекине. Окей, противник перекинув резерви з погляду військової науки. А ми що перекинули щось туди? У нас немає реальних резервів. Ну, там якісь віртуальні є, пару танкових батальйонів, умовно кажучи. Ми можемо нашкребти щось, але ми з одного напрямку взяли бригади і послали їх на Курщину. І що ми робили ці пів року? Пріоритетом у забезпеченні бойових дій була Курщина. Усі люди в основному, весь боєкомплект, вся техніка – все йшло на Курський напрямок. А внаслідок цього що в нас страждало? Весь східний фронт. Люди йшли туди мінімально, боєкомплект мінімальний, техніка мінімальна, бойова підтримка мінімальна. Усе йшло на Курщину, тому що це було політичне рішення: "А раптом путін на щось поміняє". Моя думка така: для нас стратегічно Суджа була корисною два місяці, решта часу – вона вже некорисна. Тому що противник створив угруповання військ, 50–60 тисяч безбашенних корейських спецназівців, і гурівці там побігли в атаку, там по сто осіб одразу. І що з цього вийшло? А коли б це було два місяці – красиво зайшли, відпрацювали і красиво вийшли з мінімальними втратами. А за ці два місяці підготували хорошу оборону на Сумщині. Так?
– Так.
– Тоді що було? Тоді це було правильно. Але вибачте мені, я ж не верховний головнокомандувач, щоб розуміти такі нюанси. Можливо, там якісь були домовленості з путіним, що він поміняє на щось, але думаю, що нічого там не було. Тому що, знаючи, як путін діє, треба було просто передбачити, що він туди нажене військ, усе знищить КАБами, ракетами. Навіть своїх. Навіть свої війська, якщо вони потрапляють туди, йому абсолютно байдуже, розумієте?
Чи є загроза для Сум, Дніпра, Запоріжжя?
– Загроза для Сум є зараз?
– Ні, немає. Немає потенціалу, розумієте? Я на Сумщині, коли був командиром бригади, стояв у квітні, травні й тиждень у червні. Ми тоді викопали, не пам'ятаю зараз точно, всього окопів більше тисячі кілометрів. Усього бліндажів – теж десь під тисячу, навіть більше. Поставили щось близько семи тисяч протитанкових мін, які всі були тоді в угрупованні, плюс близько 3–4 тисячі протипіхотних мін. Викопали протитанковий рів на півночі, десь там от Сумщина, Юнаківка, десь також більше, ну, до двадцяти кілометрів, можливо, плюс-мінус, там шматками він ішов. Тобто це бригада, яка вийшла на доукомплектування, не маючи особового складу. Просто, знаєте, мотивована колективом бригади. Ти приїжджаєш у батальйон – у всіх очі світяться, розумієте? Треба копати. "Копай! А ми туди зайшли – сіра зона була в наш бік п'ять-сім кілометрів, розумієте? Ну, я під’їхав на машині – пусто. От стою. Політали там, подивилися в бінокль. Є там позиція ТРО. Так само як на Харківщині. Ну, там нікого нема. А де ТРО? У хатах, у сусідньому селі.
А ти до них заїжджаєш: "Парні, а чого не на позиціях?". "Ну, там десь якісь є секрети прикордонників, вони нам по станції скажуть, і ми побіжимо на позиції". Та, кажу, парні, та пізно буде! Треба копати, треба обладнувати, треба мінуватися, треба чергувати! Зараз вони просто, як на Харківщині, зайдуть пішки. От п'ять кілометрів – вони зайшли пішки. Так само і на Сумщині це буде.
– Це ви до того, що Сумщина підготовлена?
– Умовно підготовлена краще. Ну, тоді на Харківщину я також їздив і дивився, як там було підготовлено. Десь трошки є, а десь взагалі… Так, у цілому системи не було, розумієте? То Сумщина підготовлена краще. Але за цей період часу, поки ми там воювали, її можна було підготувати ще краще. Тобто роль військово-цивільної адміністрації – дуже розмита. Тобто щось трошки робиться, але в цілому ціль не досягнута. Розумієте, ми можемо судити тільки по досягненню цілей. От правильна ця адміністрація чи неправильна? Якщо вона досягає цілі, то вона правильна. Якщо вона розказує: "Ну, знаєте, у нас той, хто хоче, той робить, той, хто не хоче, той ліпить відмазки", – ну, це класичний варіант. Як в армії, так і в цивільному житті.
– Є загроза зараз для Дніпра, Запоріжжя?
– У будь-якому випадку, нам потрібно як і раніше, так і зараз готуватися до оборони. Перестати… страждати ***, слати БР-ки кожен день командиру бригади, там по п'ять, по чотири БРки "Наступати", не маючи ніякого бойового потенціалу адекватного. Десь там щось можна кусочок відбити і на цьому всьому розказувати в новинах, що ми відбили одне село, а завтра чи через тиждень ми його знову втратили. Розумієте?
- Читайте також: "КРИЧАВ від болю так, що ворог міг мене почути": боєць 3-го батальйону "Свобода" у "Хто з Мірошниченко?"
У противника немає сил для наступу
У противника також немає угруповання військ, тисяч 50–60, яке готове десь там піти якимись клинами, взяти якийсь котел зробити. Тобто бойового потенціалу, що у нас, що у противника, провести контрнаступальну чи наступальну, вірніше, правильно сказати, операцію – немає. Локальні успіхи у противника є тільки завдяки тому, що в них більше боєприпасів, у них більше особового складу. І в них теж проблеми з людьми, їх там женуть всіх на убій, розумієте? Але путін ще гайки не закручував, він ще загальну мобілізацію не оголосив. Знаєте, як було в Радянському Союзі: загальна мобілізація – звільнили село, оточив батальйон село, і всіх від 16 до 60 без форми просто: "На тобі гвинтівку, п'ять патронів – вперед форсувати Дніпро". От поки що в путіна така ситуація не наступила, але в теорії він це може зробити. То там буде п'ять мільйонів, і він просто закидає трупами. Це класична тактика Радянського Союзу і путінських генералів – закидання трупами. Розумієте?
У нас генерали такі ж самі, класичні "недожукови", як я їх називаю, у більшості своїй. Тобто, якщо брати 100% генералів, то з них адекватних відсотків 10, і то їх знімають з посад. От історія з Красільниковим Дмитром Сергійовичем – була у Фейсбуці, там якийсь був трошки двіж, пам'ятаєте? Це адекватний генерал, ми з ним працювали на Сумщині. Знаєте, як на війні – інколи треба відійти, інколи треба з флангу зайти, а не завжди наступати в лоб, як це в нас відбувається: "Наказую вперед, і не хвилює". Розумієте? І таких адекватних генералів знімають з посад. Для мене це взагалі неприйнятно. Це як зрада, як саботаж, внутрішній саботаж. Не подумайте, що я зрадофіл. Ні, я оптиміст і реаліст. То можна краще! Але ми не робимо краще, ми робимо гірше, розумієте?
– Але давайте так – не все пропало?
– Не все пропало.
– Не хочеться, знаєте, не на такій негативній ноті закінчувати.
– Усе стабільно, стабільно ***, але є шанси і досить великі шанси, розумієте?
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.