Хто такий "Ліс"
– Я співробітник Головного управління розвідки, спецпідрозділ "Артан", мій позивний "Ліс".
– Чому у вас такий позивний, розкажіть нам.
– Це така історія, я з 2015 року займався патріотичним вихованням дітей і в мене колись була група найменших дітей – це 5 років, і вони мені дали позивний "Лісовик", це для мене дорогі дуже спогади.
– З чим це пов'язано?
– Ми там проводили наші патріотичні заходи в лісовій місцевості, діти жили в наметах і от вони мені чомусь дали позивний "Лісовик" і мені це як спогад дорогий про цих діточок. Моя улюблена справа, і я вирішив трошки скоротити цей позивний і залишив "Ліс".
– Вочевидь ви як розвідник добре орієнтуєтеся в лісі, що вам дуже вигідно?
– Так.
Як "Ліс" дістав поранення
– Спершу поговорімо про ваше поранення. Ви сказали, що зараз у вас зі здоров'ям усе, наскільки це можливо, добре. Де ви отримали поранення і яких масштабів?
– Поранення я отримав влітку 2023 року, на одній з операції нашого спецпідрозділу. Це було на території ***, ми потрапили на мінне поле і там я отримав поранення лівої ноги, і там через хвилину потім я ще став коліном правої ноги на міну й отримав травматичну ампутацію.
– Розкажіть – це якась задача у вас була?
– Так, це була задача. Я думаю, про цю задачу ще рано розповідати. Я був із групою з шести людей, троє отримали поранення якраз під час цього бойового зіткнення, я опинився посеред мінного поля, була ускладнена евакуація мене, але хлопці підготовлені, пройшли по мінному полю, зробили стежку й один із моїх побратимів, позивний його "Екстаз", звалив мене на плечі і виніс прямо з мінного поля під мінометним обстрілом, під ворожими дронами. Я коригував свого побратима, бо коли він мене звалив на плече, він не бачив, куди йому ступати, він не бачив своїх ніг, звалив мене на плече і каже: "У нас проблеми". Я йому кажу: "Які проблеми? Ходімо додому". Він каже: "Я не бачу, куди мені ступати". І от я у нього на плечі висів і коригував кожен крок, казав – підіймай праву ногу, 20 см вперед, трошки лівіше, і він кожен крок, під мій супровід такий, робив кожен крок, і так ми вийшли з мінного поля, де нас уже на більш-менш безпечній ділянці підхопили хлопці з ношами і там уже винесли мене тоді з мінного поля.
Якось у той момент болю я взагалі не відчував, я контролював, я знав, що зі мною відбувається, я довго готувався, проходив безліч курсів підготовки медичної, тому я знав, що зі мною буде, які будуть реакції організму, я був готовий до цього, я сам собі наклав два турнікети, оцінив поранення лівої ноги, там зараз медики мене будуть сварити. Я прийняв рішення не накладати собі турнікет на ліву ногу, хоча вона була розсічена по всій довжині і там зверху була велика рана 10-сантиметрова і там стирчав уламок, шмат заліза. Я, оцінивши те, що кров там запеклась і в мене немає критичної кровотечі, я відмовився сам і заборонив медикам накладати турнікет, бо я знав, що якщо мені накладуть турнікет, то я втрачу і ліву ногу також, прямо примушував на полі бою медиків тампонувати мені ці рани.
Про реабілітацію та ампутацію
– А вони вам кажуть: "Що ти нам тут розказуєш?".
– Вони на свій страх і ризик тампонували, це під ворожим обстрілом, затампонували дві невеличкі рани, а потім, коли почали велику тампонувати, побачили всередині уламок і дали мені уже приймати рішення – чи той уламок мені діставати – бо така була – якби ми почали тампонувати з уламком, поки не було критичної кровотечі, але була ймовірність, що той уламок проріже мені артерію, або ж дістати уламок, а можливо, він в артерії і запікся там, і також сам собою зупиняє критичну кровотечу. То я прийняв рішення виймати цей уламок, ми його вийняли і, слава Богу, критичної кровотечі не було. І так я зберіг собі ліву ногу. З правою ногою вже на хірургічному столі хірург мені повідомив, що там було повне руйнування колінного суглоба, розбиті кістки, втрачені на 40% м'язи, то лікар мені сказав, що у мене є варіанти: або проводити ампутацію, або намагатися відреставрувати, замінити колінний суглоб і це б тривало десь близько 3-х років, така реабілітація, а ампутація дозволяла мені за півтора року стати вже на протез і повернутися на службу. Я, без сумнівів, хотів повертатися на службу, навіть не було ніяких, прямо на полі бою. До речі, мій комбат приїхав на мою евакуацію і я там, прямо на полі бою, брав з нього слово, що він мене не залишить і що дозволить мені повернутися на службу. І він прямо там мені це пообіцяв. Я обрав ампутацію вже.
– Я не знаю, як ви, мені здається, що таке складне рішення – це коли в тебе запитують – чи так, чи ні? Ти маєш якось подумати, бо назад вже ж немає дороги.
– Ну так. Я оцінив усі за і проти. Мені запропонували, що там цей суглоб мені поставлять, потім є ймовірність, що буде відторгнення, м'язи на 40% втрачені, я все одно буду ходить з паличкою. А зараз сучасні технології дозволяють зробити такий протез, що на ньому можна бігати-стрибати. То я прийняв рішення, щоб швидше повернутися в стрій, прийняв рішення саме провести ампутацію. Лікарі мені казали, що я повернусь через півтора року, але вже за 7 місяців я повернувся в стрій. 1 січня я вже був у строю.

Як "Ліс" виходив із мінного поля
– Зараз проговорили з хлопцями перед інтерв'ю, що у вас усе зафіксовано, все записано, як у справжнього розвідника, всі кроки, так? І тоді, коли ви виходили з цього поля, ви теж фіксували все і потім, як мені хлопці розказували, карту якусь склали...
– Так, от коли я отримав поранення, наклав собі турнікет, оцінив свої поранення, то мене так накачало адреналіном, що тіло само вимагало якихось дій. Я почистив собі зброю, розклав свій боєкомплект, довів до ладу своє обладнання, свою броню, вів перемовини по рації, до речі, з комбатом. Комбат не повірив відразу, що це я з ним спілкуюся, каже: мені сказали, що "Ліс" 300-й. Я кажу: та я 300-й. Він каже: так у тебе тяжке поранення. Я кажу: так, це правда. Таке було незрозуміле, що я так адекватно можу вести, то я відразу коригував хлопців, розповів ситуацію на полі бою, про мінне поле розповів, я набрав собі знеболювального в шприц, але зрозумів, що зараз воно мені не потрібне, і я розумів, що якщо я вколю його, то вже моя свідомість буде затьмарена, я прийняв рішення поки не колоти, поки мене не винесуть і я не зможу намалювати цю карту мінного поля, щоб хлопці мої не потрапили вже в цю пастку далі.
Про інженерний підрозділ ГУР
– У вас посада "інженер", правильно? Чи як правильно назвати вашу посаду?
– Так, на період свого поранення я командував інженерним підрозділом.
– Розкажіть, що це таке – інженер у розвідці, інженерний підрозділ у розвідці, чим ви займались?
– Згідно з класичною схемою ведення військових дій, то інженерний підрозділ завжди попереду, він робить дорозвідку місцевості, робить розмінування місцевості і прокладає маршрути для руху основних сил.
– Чим вас росіяни у вашій практиці здивували?
– Не те, щоб здивували, але постійно з'являються в них нові якісь підходи, вони нові тактики випрацьовують. Ну таке, не здивування, а скоріше...
– Можливо, не очікували, так?
– Так, неочікувано – це була тактика використання їх, коли вони пускають одного-двох бійців на штурм якихось позицій, і, зрозуміло, що це смертники, і це вони так пускають їх, і таких груп безліч...
– Я завжди думала – як вони погоджуються? Підходять до одного і кажуть – ти маєш іти, він розуміє, що це на смерть.
– Вони просто не мають вибору, бо їх різними способами замають. Зараз наша розвідка говорить про те, що десь 9 із 10 росіян потрапляють у військо обманом. 10% лише – це такі вмотивовані, які прокачані російською пропагандою, а 9 – це всіляким обманним способом, вони або іпотекою, або там фіктивною кримінальною справою, вони потрапляють у військо й от там вони не вмотивовані, але їх примушують, є багато відомостей про те, що вони не мають права вийти з поля бою, якщо вони не мають тяжкого поранення. І навіть якщо вони мають тяжке поранення, то з поля бою їх не радо забирають, щоб не обтяжувати свій бюджет різними виплатами, то просто роблять – "забувають" його на полі бою і роблять його безвісти зниклим.
- Читайте також: "Парадокс: щоб ВИЖИТИ на війні, треба бути громадянином рф" – штурмовик "Хант", який зараз служить у РДК, у "Хто з Мірошниченко?"
Про втрати на мінних полях
– Чи багато втрат серед росіян от саме на замінованих полях? Наскільки вони навчені як по них рухатися, як пересуватися?
– Інженерне мистецтво в російській федерації поставлено на дуже високий рівень через постійну їхню участь у різних конфліктах по всьому світі. Вони мають величезний досвід і інженерна школа в них дуже потужна, але радянська техніка не дозволяє їм ефективно в сучасній війні використовувати ті знання. Плюс тотальний контроль ФСБ, от чим відрізняється українська армія від російської – нам вдалося консолідувати зусилля громадських об'єднань різних – волонтерських, айтівців, конструкторів, інженерів, які армія бере ці розробки собі. А от російський тоталітарний режим і служба ФСБ – вони бояться своїх людей і вони не так стрімко і швидко впроваджують оці новинки, бо люди-волонтери їхні, так звані, і люди зі сторони, ті, хто не в структурі армії, не можуть свої розробки впроваджувати, хоча і мають якісь ідеї цікаві.
Про дурість росіян
– Які у вас відбуваються, можливо, курйозні випадки, чи це не можна так назвати, там, де ви могли надурити ворога якось? Або вони від нас чогось не очікували, та по дурості по своїй просто йшли, а ви дивилися і думаєте – О Господи!
– Найкращий приклад – це, звичайно, початок повномасштабного вторгнення, це коли вони їхали колонами, це була така дурість з їхнього боку, багато з них ми брали там у полон людей, тих же бурятів, то вони просто не очікували такого, це було по-дурному, у них був запас сухпаю на 3 дні, вони не мали палива достатньо, техніка була в неналежному стані – і оце була така... От вони хотіли нахрапом, на характері заїхати і сподівались, що їм вдасться взяти Київ. Це, звичайно, була найбільша дурниця, але тепер не варто їх недооцінювати, як багато наших усередині – і журналісти, і громадські діячі – кажуть, що це тупі "ванюшки", які погано воюють.
– Мені здається, що зараз вже такого немає?
– Є ще таке присутнє, я навіть відношу саме отакі інформаційні вкиди до ворожої ІПСО більше. Це впливає негативно на наших воїнів, не варто недооцінювати свого ворога.
Як відбувається дистанційне мінування
– Давайте ще поговоримо про дистанційне мінування, воно постійно на слуху, можете розказати, як це відбувається і якої шкоди воно завдає?
– У нас зараз зроблені такі платформи цікаві, держава саме започаткувала платформи підтримки громадянського суспільства, приватних організацій різних у виготовленні мін, у виготовленні дронів, у виготовленні наземних роботизованих систем. І це дуже якісно вплинуло на розвиток технічних можливостей нашої армії. Зараз ми маємо близько 2000 розробок, які розглядаються, зразків озброєнь і зразків техніки. Це постійний процес випробування на полях, на випробувальних майданчиках. І однією із таких розробок є саме міни, якими можна дистанційно мінувати – як протипіхотні, так і протитанкові міни. За різними оцінками, у нас є потреба десь близько 150 000 мін протитанкових, щоб ми могли закрити свій фронт і обмежити можливості російських військ до подальшого просування. Таке практикує наша армія і більшість зразків таких мін для дистанційного мінування – це розробки приватних організацій, які співпрацюють з Міністерством оборони. Досить ефективно це працює на полі бою, єдине, що зараз ще ми маємо недостатньо цих ресурсів.
– А в чому проблема? Розробки дуже довго виготовляти чи якась бюрократія заважає?
– На початку, ще недавно ми дистанційно мінували радянськими зразками озброєння, перероблювали радянські зразки мін, різних боєприпасів і ними саме відбувалося таке мінування. Зараз ресурси ці вже радянських зразків закінчуються, підходять до кінця, але приємно знати і розуміти, що держава зробила такі кроки для полегшення оцього процесу виробництва, усунення оцих різних бюрократичних перепон при виробництві боєприпасів різних і зразків озброєння новітніх. Тому ми на правильному шляху, сподіваюся, невдовзі ми будемо достатньо мати ресурсів уже українських, саме українських розробок, які використовуємо на полі бою.
Який потенціал у ворога
– Як вважаєте, з якими зараз силами російська армія зайшла у 2025 рік? Я маю на увазі, як би ви зараз, зі свого досвіду і свого фаху оцінили б противника? Бо хтось говорить, що в них не так багато ресурсу, хтось говорить про те, що навпаки, росія ще не використала весь свій потенціал і, можливо, навіть не починала його використовувати? От цікаво, яка ваша думка?
– На мою думку, технічний ресурс у них усе більше виснажується, недарма вони залучають техніку із Північної Кореї, іранську техніку. Якби вони мали вдосталь потужності, економічні санкції підірвали їхню спроможність до надолуження оцих втрат на полі бою. Я вважаю, що головним їхнім ресурсом є їхні раби, яких можна заганяти тисячами на поле бою. По суті, сучасна війна зайшла в таку "тупикову" ситуацію, бо не росіяни фактично не можуть якісь зробити оперативні прориви, ні ми через надмірне використання новітніх видів озброєнь і технологій, що з боку росії, що з нашого боку. Дуже важко швидко навчитися протидіяти цим і от це, я думаю, стабілізує фронт. Десь ми на рівних знаходимось із ними, але перевага росіян, ще раз скажу, що це їхня жива сила, яку можна тисячами просто посилати, ми такої змоги не маємо. Наше командування не витрачає так людський ресурс, береже його, бо в нас він вичерпний. Я сподіваюсь і вірю в те, що ціна життя в нас набагато вища, цінується людське життя, ніж на росії. Головний їхній ресурс – це люди.
Чи стане 2025 рік вирішальним?
– Ви вірите в те, що 2025 рік може стати вирішальним? Знаєте, Трамп прийде до влади, інавгурація, переговори... Ви вірите в те, що 2025 року будуть певні рішення?
– Я не сподіваюсь на зовнішнє вирішення конфлікту. Хтось там, Трамп або якісь іще сили зовнішні не зможуть зробити того, що зможемо зробити ми. Ми повинні поставити росію в такі умови, коли їм буде невигідно продовжувати війну в усіх сенсах, в усіх сенсах вони побачать, що вони програють – тільки тоді ми їх зупинимо. Зараз поки я не бачу таких проривів або в технологічній сфері, або в інформаційній, щоб ми ну таку аж прямо перевагу мали, зараз перевагу мають, на жаль, росіяни. От шляхом своєї живої сили вони просто пруть-пруть-пруть на деяких напрямках, усівають тілами своїх загиблих поля. Сподіваюсь, що все-таки з'явиться той чорний лебідь, який допоможе нам зламати такий стан речей, який зараз існує, і ми все-таки зробимо якийсь прорив, який допоможе нам.
Про виховання патріотизму в дітей
– Ви вже починаєте допомагати і продовжуєте, точніше, враховуючи те, що ви зараз займаєтесь патріотичним вихованням. Це взагалі така цікава тема мені особисто і мені здається, що вона дуже мало висвітлена насправді в засобах масової інформації, ось темі патріотичного виховання, мені здається, що не так багато часу приділено. І в принципі, державницька наша політика, мені здається, що вона зараз не на найкращому рівні, от саме у сфері патріотичного виховання. Як ви вважаєте, держава недооцінює цей шмат роботи? Чи правильно вона робить зараз?
– Так, наша держава трошечки ми відстаємо від потуг росії щодо саме патріотичного так званого виховання молодого покоління. Що робить росія? З 2016 року об'єднали, там у них було близько 2000 таких патріотичних об'єднань різних, які займалися, у росіян же патріотичне виховання – невіддільна частина військово-патріотичного виховання, тому можна говорити, що це військова просто підготовка молоді. От у 2016 році вони створили так звану "юнармію" – це об'єднання патріотичної молоді, куди вони зібрали 2000 організацій різних патріотичного спрямування, об'єднали їх зусилля і створили таку державну програму, яка зветься "юнармія". Зараз вони говорять, що вони налічують близько 1,5 млн учасників. Також російська федерація має федеральну програму, яка передбачає до 2030 року залучити до 80% дітей у так зване патріотичне виховання. По суті, до військового вишколу молоді. Також вони мають патріотичний клуб "Воїн", керівництво якого презентує свою діяльність і говорить про те, що вони мають 5 млн учасників в цій організації. Саме цей патріотичний клуб або організація "Воїн" займається промивкою мізків дітей на окупованих територіях – це Крим, це Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська області.
Минулого року вони залучили 10 000 українських дітей до військового вишколу, де вони активно промивають мізки дітям і вчать їх різних військових дисциплін.
– Що ми можемо протиставити з боку держави?
– Ми можемо протиставити. Зараз у нас є державні програми такі: державна програма Міністерства освіти, це адаптація програми шкільної "Захист Батьківщини", виведення її на новий формат, це коли будуть створені осередки патріотичного виховання і куди будуть приїздити діти й оцю програму місячну вони проходитимуть за 2-3 дні, саме працюючи в таких осередках. Але ця програма експериментальна і вона з 2024-2026 року має статус пілотного проєкту, у 2026-му році тільки буде зібрана інформація, як з цим далі працювати і потім уже якась концепція буде випрацьована, як то все впровадити і як воно запрацює. Міністерство оборони зробило також свій пілотний проєкт, який має бути запущений з вересня 2025 року – це проєкт базового військового вишколу молоді із 17 років. Він передбачає 90 днів теоретичного ознайомлення з військовими дисциплінами і 210 днів практичного відпрацювання в польових умовах. Міністерство оборони пропонує, це зараз має рекомендаційний характер, також напрацьовуються тільки ці всі методики, пропонує об'єднати зусилля громадських об'єднань, ветеранських об'єднань, різних волонтерських, долучити Міністерство освіти і науки, Мінветеранів, Мінцифри в цей проєкт залучити, щоб усі випрацювали оцю методику, як базовий військовий вишкіл має організуватися. З вересня запущений буде пілотний проєкт, багато зараз нарікань серед фахівців, тому що цей проєкт ще сируватий, не прописано, як саме люди будуть залучатися, хто займатиметься їхньою підготовкою, де брати фінансування. Важко це все йде, важко.
- Читайте також: "Хто "злив" секретну інформацію про виробників БПЛА" – ветеран АТО Мартін Брест у "Хто з Мірошниченко?"
– Самі слова, знаєте, "пілотний", "експериментальний" ... Тобто, поки наші вороги активно все це роблять, розвивають, а в нас пілотний проєкт з 2026 року...
– Так, ми тільки стаємо на цей шлях, ми відстаємо. Як я казав, що росія з 2016 року почала займатися цими питаннями, ми також мали десь у цей час, з 2014 року, від цих кримських подій, ми вже повинні були почати. Я займався з 2015 року патріотичним вихованням дітей, я зіштовхувався, починаючи від нерозуміння – для чого це все потрібно, уже коли в нас була війна, – закінчуючи відвертим саботажем патріотичного виховання дітей. Зараз ми можемо спостерігати вплив ворожої ІПСО на батьків, на самих дітей. Батьки разом зі своїми дітьми навіть відмовляються від підготовки базової в школах, предмету "Захист Вітчизни", вони відмовляються і бояться цього процесу.
Батьки не бажають, щоб їхні діти відвідували курси патріотичного виховання
– Я думаю, тут дуже цікаво буде батькам послухати, в кого є діти – напишіть, чи пропонували вам у школах, вашим дітям якось долучатися до таких курсів? І цікаво, що це за наративи, як вони можуть вплинути на батьків, які зараз просто нас дивляться, на що треба звертати увагу, щоб людина розрізнила – чи це справді ворожа історія, чи ІПСО, чи не ІПСО?
– Потужні сили вкинуті росією на дискредитацію, так звані оці "бусифікація", оце ж усе – це ворожа ІПСО, дискредитація територіальних центрів комплектування, що це вороги всередині держави, їх зробили. І завдяки цьому батьки дітей, дивлячись на це все, оцей інформаційний вплив потужний призводить до того, що вони роблять висновки про те, що в них заберуть дитину і ця дитина відразу загине, її відправлять в той окоп, де її розстріляє артилерія і все... Державна політика просідає в цьому питанні, іншої інформації просто батьки не отримують. А ми повинні, держава повинна сформувати такий потужний інформаційний ресурс, де будуть зібрані історичні відомості про те, як діяла росія на території України 100 років тому, як вона знищувала наше населення. Тут має бути об'єднана інформація надана, що насправді буде з дітьми відбуватися, як вони будуть вчити ці військові дисципліни і для чого це потрібно. Насамперед ми повинні розповісти батькам, що це потрібно для оборони, для самозахисту самих дітей. Ми повинні виховувати в дітях оцю оборонну свідомість і вони мають вміти захищатися, от у суспільстві ж прийнято, що види спорту – єдиноборства – це нормально, володіти боксом, рукопашним, боротьба якась – це нормально. А якщо дитина володітиме зброєю і вмітиме надавати першу медичну допомогу – це чомусь погано. Ще суспільство наше не підготовлене до цього. Держава має взяти на себе функцію такого посередника, який пояснить батькам важливість, необхідність і, головне, доведе те, що зараз є злочином не навчити дітей оборонятися. Ми повинні показати, як то роблять росіяни, як вони вчать своїх дітей вбивати нас, по суті, ті російські діти готуються вбивати наших дітей, своїх однолітків. То вони будуть вміти то робити, а наші діти, якщо ми не включимо ці процеси, не запустимо, то наші діти просто будуть позбавлені можливості захистити себе, захистити своє життя, і, відповідно, держава наша не буде мати шансу на виживання.

– З якого б віку ви порадили батькам віддавати дітей в гуртки, які пов'язані, назву їх так, із патріотичним вихованням? Який вік вважається нормальним, що дитина вже починає розуміти, що відбувається і це піде їй на користь?
– Вбачаючи оці всі недоліки якісь там невеличкі, просідання держави в питаннях патріотичного виховання, ми в нашому підрозділі об'єднали зусилля активних наших бійців вмотивованих і завдяки волі нашого командира ми запустили проєкт-платформу, яка зветься "Звитяга". Це такий патріотичний табір, який ми проводимо щомісяця, раз на місяць, де з'їжджаються діти з усієї України, 70-80 дітей і протягом 5 днів вони вчать військові дисципліни, вчать мистецтво пілотування безпілотними системами, вчать тактичну медицину, вчать історію, також до них приїздять відомі українці: співаки, поети, різні прокачані українці, спортсмени, чемпіони світу, які знайомляться з цими дітьми і допомагають відроджувати в дітях оцю українську ідентичність. Саме отакі найкрутіші українці, які приїздять...
– Прокачані розвідники, такі, як ви...
– Які приїздять на наші заходи, допомагають дітям навчитися пишатися своїми, навчитися любити свою державу, показують дітям, яка вона сильна і потужна може бути. Діти особисто знайомляться з такими найкращими людьми і ми оцю планку їм виставляємо, з якої їм дуже важко буде потім опуститися. По суті, ми готуємо еліту, яка підхопить нашу справу після нас і допоможе нам завершити цю війну. І, що головне, відродити сильну державу, яка буде, я впевнений, на світовому рівні вже ми диктуватимемо свої умови і будемо флагманом усіх демократичних процесів у нашій державі.
Що діти повинні знати про війну?
– Діти достатньо поінформовані зараз про війну? Що правильно, щоб вони знали про війну?
– Звичайно, про знищення ворога якось поглиблено їм не варто знати, як правило, діти на наших сприймають всю інформацію, ми подаємо її в ігровій формі, якось намагаємося не заглиблювати їх свідомість в таку саме... навіть не знаю, як сказати, в ці кроваві деталі війни. Ми більше акцентуємо їхню увагу на патріотичній свідомості, чому вони мають захищати саме своїх близьких...
– На цінностях?
– Так, на цінностях.
- Читайте також: "Розуміємо, що нас набагато менше, ніж противника" – про СЕКРЕТИ роботи розповіла снайперка бригади "Рубіж" НГУ у "Хто з Мірошниченко?"
– Ми залишимо посилання на ваші ресурси, де ви є в інстаграмі, в яких соцмережах. Це платні курси, безплатні курси – як це відбувається?
– Всі ці курси ми робимо принципово на безплатній основі, ми максимально намагаємося залучити ресурси нашого підрозділу, також залучаємо волонтерів зі сторони, також підключаємо місцеві громади, намагаємося проводити наші заходи на різних локаціях для того, щоб максимально залучити дітей із різних регіонів, показати про цей патріотичний рух, максимально підключаємо бізнесменів, приватних підприємців, тих, які залучають свої кошти. Ми впевнені, що держава має фінансувати зараз саме підготовку дітей і навчання їх як себе захистити. Крім того, ми постійно закликаємо інші підрозділи, інші формування військові включатися в цю роботу, брати під своє шефство отакі патріотичні організації, навчальні заклади, брати під своє шефство молодь і на базі своїх підрозділів виділяти час. Розуміємо, що це важко, що це складно знайти ці ресурси, але все-таки виділяти час, приділяти його дітям, нашому молодому поколінню саме для того, щоб ці всі втрати, яких ми зазнаємо зараз на фронті, не були марними. Бо якщо ми не передамо ці знання нашому молодому поколінню, якщо вони не вмітимуть захистити своє, те, що ми зараз відвоюємо, і зупинимо врешті-решт цю війну, то виживання в нашої держави... не буде шансів вижити.
Як завершиться війна
– Мабуть, діти, я чомусь так думаю, запитують вас: все ж таки, коли закінчиться війна? Я думаю, що ці питання лунають, якби там не було, що ви їм відповідаєте? І якою ви бачите особисто перемогу? Якою вона зараз може бути, теоретично у 2025 році?
– Про закінчення війни питають не тільки діти, а питають і дорослі. І це постійно, звичайно, людям неприродно цей стан, який зараз відбувається з людством. Я вважаю, що це вже третя світова війна, коли включилося багато, така градація відбулась у світі і сформувалась ця вість зла. Я розумію і пояснюю щиро, от дітей не намагаємося ми ввести в оману, перемога відбудеться, коли ворог отримає по зубах. Домовитися із цією віссю зла сформованою не вдасться, світ має об'єднатися навколо оцих цінностей загальнолюдських і дати по зубах цьому ворогу. Для того ми повинні об'єднати всі верстви населення, підготувати дітей, об'єднати волонтерів, об'єднати простих людей, об'єднати всередині країни всі військові формування, розвинути горизонтальні зв'язки, щоб усі між собою співпрацювали, одним кулаком стали, відкинути ворожі ІПСО, які намагаються завадити консолідації суспільства, об'єднати всі зусилля всередині нашої країни, потім це все масштабувати на рівні, об'єднати навколо себе країни, які дружні. Я впевнений, що ми маємо бути флагманами в цьому процесі, бо тільки ми показали, як ми готові захищати оці демократичні цінності, про які так багато говорять у світі, але фактично тільки ми стали і поливаємо кров'ю цю землю і стаємо в першій лінії обороні, в авангарді цього фронту, із цим злом. Тому тільки об'єднання допоможе нам перемогти, це ми і пояснюємо дітям.
– Я вам дуже дякую. Я думаю, що ви все, що записали, сказали. Якщо щось згадаєте, додамо. Я вам дуже вдячна за розмову і насправді дуже складна у вас робота, я бачу цей шлях, який ви обрали, патріотичне виховання дітей – це дуже складно, насправді. Я вас розумію, але сподіваюсь, що вам вдасться і завдяки вам буде в нас виростати таке прекрасне молоде покоління. Залишаємо посилання на "Звитягу", друзі, кому цікаво – заходьте, там є всі контакти, ось перед вами такий прекрасний розвідник, який розказав, як воно буде все це з вашою дитиною, тому довіряйте своїх дітей. Дякую вам.
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.