Хто такий Лукашов
– Лукашов Сергій Олександрович, мені 46 років, я вже майже 2,5 роки служу в 46-й аеромобільній бригаді. Починав службу простим солдатом 2022 року, призваний добровольцем і потім став сержантом, головним сержантом взводу, потім командиром взводу, а потім командиром роти ударних безпілотних авіаційних комплексів. До служби у Збройних силах України я 27 років пропрацював у міліції, потім Національній поліції України, дослужився до полковника поліції, керував такими серйозними підрозділами та поліцію Криворізького району на Дніпропетровщині, поліцією Кам'янського району теж на Дніпропетровщині і в 14-му році я був начальником поліції міста Сватове.
Про початок повномасштабного вторгнення рф
24.02.22 я працював начальником Кам'янського районного управління поліції на Дніпропетровщині. Я знав, що коли почнеться вторгнення, по-перше, всі ті як мажорні наші великі керівники, вони всі втечуть. Я бачив цю некомпетентність і неготовність до якогось активного протистояння ворогу і я знав, що то в принципі так все і буде: у 2014-му році так відбулося, так же сталося і у 2022-му. Найбільше мені інформації надходило від колег-луганчан: там був повний хаос, головний поліціянт Луганщини пан Григоров він у перший же день сів у машину, кинув напризволяще особовий склад і поїхав на Дніпропетровщину. Кілька днів він знаходився там. Вони всі думали, що Сєвєродонецьк відразу ж впаде і росіяни зайдуть у перші дні російського вторгнення в місто Сєвєродонецьк, тоді це був обласний центр. Але Сєвєродонецьк тримався ще пів року, як мінімум здається. Тож, все керівництво Луганської поліції просто тупо сіли в автомобілі і поїхали. Мені зателефонували звичайні поліціянти і розповідали про цю ситуацію. Не було зрозуміло, що робити тим співробітникам поліції, які залишилися на окупованій території. Окупація ж була, так танкові колони проїхали, зайняли, на приклад на 100 км проїхали, але вони всю територію ще не окупували, була можливість виїхати, була можливість евакуйовувати машини, зброю, документацію – це все можна було робити, бо у нас на все це буквально пару тижнів ще було. Також залишилося безліч зброї, я знаю навіть в тому ж Сватове був у нас обласний склад зброї, там лишилося зброї стільки, що можна було відразу батальйон озброїти і спокійно – зброя саме різного виду, бо я був там керівником поліції – там був склад зброї резервний обласний, я робив ті збройні кімнати і я знаю, скільки там скільки там чого було. За це ж так само всі мовчать, ніхто за це не каже, все покинули там і ніхто нічого не вивіз. Вакуум, хаос, "непонятки" оці всі і тому всі робили хто що міг і хто що і як хотів: не було жорсткої команди вертикалі, так як воно повинно бути. Цього нічого не було. Потім, відповідно, повернулися всі ці керівники обласних управлінь на ці ж посади, їм потім подавали... Були полковники – вони стали генералами, всім відомо про те, що начальник Миколаївської поліції Шайхет утік, про це всі журналісти пишуть, його не було в Миколаєві, він був полковником, а став генералом, зараз очолює міграційну поліцію, начальник Херсонської поліції – так само став генералом, начальник Луганської поліції став генералом так само, всі вони працевлаштовані, всі щось роблять, працюють і тому вони тільки пішли на підвищення, хоча ви у будь-якого поліціянта запитайте в Миколаєві – запитайте, де був Шайхет? Спитайте на Луганщині будь-кого... Так само в і в інших областях.
Чому Лукашов пішов на війну?
– А ви пішли через що? Через злість? Через те, що така несправедливість чи через те, що у вас там син?
– Я б з глузду з'їхав, якби просто так сидіти, чесно кажу. От реально – син служить, брат служить і брат жінки служить, а я б сидів би вдома? Я чесно кажу, я б з глузду з'їхав, я тихенько пішов солдатом, ніхто не знав, і коли мене привели в 46-ту бригаду, я поїхав в Естонію на БЗВП, випадково потрапив, нас так вишикували – ти, ти і ти їдете в Естонію проходити базовий військовий вишкіл на Натівській базі, дуже таке навчання фахове пройшов як штурмовика, готувався бути штурмовиком й потім мене призначили в 46-ту бригаду і не знаю, чому мене поставили в розрахунок БПЛА "Фурії", хоча був я кулеметником. Визначили мені, давай, пробуй, і так я став БПЛАшником. Літаю на крилах, на "фуріях", на мавіках, на fpv літаю в екіпажах, а потім став головним сержантом взводу, командиром взводу, направили мене на курси командування. Був полковником – став молодшим лейтенантом, зараз лейтенант, командир роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 46 ОМБР. Займаюся розвитком безпілотних авіаційних технологій.
- Читайте також: "Розуміємо, що нас набагато менше, ніж противника" – про СЕКРЕТИ роботи розповіла снайперка бригади "Рубіж" НГУ у "Хто з Мірошниченко?"
Про роту БПЛА та Курахове
– Рота ударних безпілотних авіаційних комплексів була створена два роки тому, теж з нуля. Ніхто майже… ну, там деякі хтось щось умів літати, хтось щось, якісь загальні були поняття, як це все працює. І почали набирати штат. Я також потрапив у цю роту солдатом звичайним, який умів щось робити, пройшов якісь курси і… Читаємо, їздимо на заняття, на зустрічі там всі наші. І дійсно нам вдалося опанувати цю професію БПЛА-оператора, і ми отримали такий неоціненний досвід. Ми майже рік були на Курахівському напрямку, у місті Курахове.
– Розкажіть, складно там?
– Ми тримали Курахове майже рік. З 1 грудня 2023 року ми зайшли на Курахівський напрямок, і рік ми там трималися. Ми трималися доти, поки у нас не повалилися фланги зліва і справа, і ми опинилися майже в напівоточенні. Після того були змушені вийти з Курахового, тому що вже просто неможливо було там воювати.
За минулий рік навіть головнокомандувач генерал Сирський на своїй Facebook-сторінці написав про те, що найефективніше за 2024 рік пропрацювали підрозділи БПЛА 46-ї аеромобільної бригади. Я, як командир, вважаю, що тут левова частка мого вкладу в ці досягнення нашої бригади. Вдалося створити колектив, який масштабував усе це. Ми знищили велику кількість бронетехніки – близько 110 танків за рік, бронемашин – понад 300 штук. Там просто кладовище техніки. Ми робили все можливе для того, щоб утримати Курахове.
У чому ворог має перевагу над нами
– У чому зараз нас переважає ворог? Як ви оцінюєте загалом по війні, ви ж спостерігаєте, як відбувається загалом по напрямках? У чому зараз їхній козир, у чому їхній потенціал ви бачите?
– Ворог спочатку переважав нас в артилерії, у бронетехніці. Були часи, коли по 50 одиниць техніки щодня штурмували нас з різних напрямків, намагалися прорватися в Курахове. І більшу частину ми *** і вона відкочувалась назад, потім знову, наступного дня... Штурми були майже щодня – 3-2-4 одиниці, але бронетехніка не закінчувалась. Але зараз я бачу, що такої потужності ворожої бронетехніки вже немає. Є спроби штурмувати 7-8 одиниць на різних напрямках, але більшість *** і вони знову повертаються до старої перевіреної тактики – це штурмові дії малими піхотними групами. Піхоту ми також намагаємось ***, але ці штурмові групи дають свій результат, тому що вони промацують оборону з усіх боків, тут не вийшло, вони їх скерували на 500 метрів з іншого боку, вони намагаються, десь просочуються, десь закріплюються і намагаються розвивати успіх. Проте розвинути успіх їм не завжди вдається, бо у нас добре працює артилерія, я не бачив явної переваги у ворога щодо снарядів, мені здається у нас навіть паритет по артилерійських боєприпасах, якщо навіть у них більше – то це не значна кількість. Потім відповідно дронники наші дуже добре працюють. Дронів мало не буває, хоча я вам скажу, що нам і держава дає, і волонтери, але їх ще треба і треба. Дрони різного напрямку, різної дальності, тому що ми повинні працювати як по передньому краю, так і повинні вибивати вглиб на логістичні шляхи...
Про потребу у дронах
– Ви збори проводите, так?
– Так.
– Ми залишимо посилання під цим інтерв'ю на вашу бригаду. Ви на що збираєте?
– Основні збори – це у нас мавіки, основні збори – це fpv-дрони, дрони зараз на оптоволокні – дуже така робоча тема, яка працює, ну і відповідно протидія дронів – це РЕБ, це те, що найбільше зараз потрібно нашій бригаді й іншим бригадам, це тож саме.
– Люди допомагають вам у цьому? Не знаєте, як збори просуваються?
– Збори просуваються не дуже добре, це загальна проблема в державі, тому держава має повинна 100% забрати ці функції собі. Ми повинні отримувати все швидко, тому що те, що було актуально місяць тому, вже сьогодні може бути не актуально. Від держави має бути гнучка миттєва реакція, якщо це не працює, значить має йти те, що працює, такий зв'язок, по-іншому цю війну не виграти, бо війна технології, змінюється все дуже швидко.
У чому полягає наша перевага
– У чому ми класні зараз? Бо ми все про негатив та про негатив, хочеться чогось позитивного?
– У чому класні? По-перше, у нас це фаховий особовий склад, так є зараз велика проблема в піхоті, що не комплект, нікому бувати на позиціях, велика кількість СЗЧ, люди... там такі цифри, тисячі людей зараз у СЗЧ, це звичайно негатив, але є дуже багато мотивованих людей. На них подивишся в цивільному житті, я б ніколи б на нього не сказав, що він стане крутим БПЛАшником, крутим інженером, крутим сапером, який може змайструвати таку бомбу, що вона вибухне і там пів будівлі складеться... І от люди-ентузіасти, з ініціативою і це розвивають. І таких людей ти цінуєш, намагаєшся їх тримати в колективі, щоб вони від тебе не переводилися через "Армію+". На мою думку, це дуже добра тенденція, що можна кудись перевестися, можна подивиться і сказати, від якого командира біжать, а до якого командира навпаки біжать. І подивитися, порівняти з результатами роботи цього командира, скільки він ворогів знищив чи вони біжать до нього, тому що він створив якісь курортно-санаторні умови такі, що можна пропетляти, отримати гроші і нічого не робити. Але коли бачать, що до командира і люди тягнуться, і його підрозділ купу техніки, купу особового складу ворожого і розуміють, так може треба цього командира поставити командиром бригади чи командиром корпуса, це ж не просто так все... Тому це нормальна тема, ти вже намагаєшся тримати людей в колективі, якісь їм бонуси пропонуєш. Він каже "відпустку" – так-так, сходи у відпустку, відпочинь звичайно, вони мають право на відпустку, він же ж не просить щось таке, це теж стимул. Наразі всі керівники обласного рівня, районного рівня, вони всі повинні пройти через службу у Збройних силах України. Ти повинен розуміти, що там відбувається, а не просто писати в себе на сторінці "Віримо в ЗСУ. Разом до перемоги!". Це взагалі як... низько і всі з цього сміються, бо люди живуть своїм життям, проживають свої найкращі моменти свого життя, поки там таке пекло.
Про корупцію
– Поки там твориться пекло, як ви говорите, а що відбувається в цивільному житті? Я маю на увазі схеми ж, так, якісь були там, оце я вже до вас як до людини, яка працювала в поліції і має досвід. Якісь схеми залишились, так? Якась торгівля, я маю на увазі в цивільному житті, що зараз? Не всі живуть війною, скажімо так.
– Не всі живуть. А я вам скажу, що для всіх цих корупційних схем стало навіть як мені здається, корупціонерам стало навіть легше.
– З початку війни повномасштабної?
– Так, дивіться, жодних змін у нас в правоохоронних органах не відбувається, вони всі сидять на відкатах із бюджету. Це відразу видно – журналісти розкопують, які є схеми розкрадання бюджетних коштів, то там всюди фігурує прокурор, очільник поліції. Потім контрафакт. Ми не можемо навести порядок із контрафактними цигарками – у нас тютюном завалені всі точки. Куди дивиться поліція? Поліція дивиться в іншу сторону, і все працює. Наркотики – це те саме.
– В більших обсягах зараз ніж до початку повномасштабного вторгнення?
– Я скажу, що не менше, це точно. Шахрайські кол-центри – думаю, всі ви чули, що це таке?
– Так.
– Дніпро – столиця шахрайських кол-центрів. Вони працюють, їх там сотні. Але жоден шахрайський кол-центр просто так не існує – там теж йдуть відкати: прокурор – поліція – Служба безпеки України, залежно... Точно стверджувати не буду, але я спілкуюся зі співробітниками поліції, і вони розповідають, хто скільки і за що платить. І все це відбувається, і всі удають, що цього немає, хоча пересічні громадяни все це бачать. Мої колеги колишні сьогодні живуть, у них тема це "крипта", машини, нерухомість. А в мене тема – пікап, якийсь корч, мавік десь знайти, якусь антену десь придбати. Життя – просто прірва між тими, хто воює, і тими, хто ні, і ця прірва стає дедалі більшою. І коли на ці посади прийдуть воюючі люди, коли вони бачили, що там, то пріоритети в житті дуже змінюється. Ти розумієш, що гроші – це не найголовніше, ти розумієш, що ті, хто в тилу, зрозуміло, здоров’я, якісь матеріальні блага, – це першочергове, а коли ти там, то життєві цінності змінюються кардинально. Прірва. Ті не розуміють, що там відбувається. Вони просто не розуміють.
- Читайте також: "КРИЧАВ від болю так, що ворог міг мене почути": боєць 3-го батальйону "Свобода" у "Хто з Мірошниченко?"
– Ви з колегами військовими обговорюєте ці всі теми?
– Звісно, всі обговорюємо.
– Ви там головний, мабуть? Сідаєте, кажете: "Хлопці, дивіться, новини сьогодні такі – звільнили начальника, дали генерала комусь...".... Як це відбувається?
– Та ні, ніколи це робити, чесно, ви розумієте, там настільки графік жорсткий, що навіть поговорити ні з ким на ці теми, тому що люди або на позиціях, виконують бойові задачі, або приїжджають із позицій і сплять, хоч кави попити, поїхати в місто найближче, хоч відпочити, трохи змінити картинку, там просто не до цього. Але коли щось таке відбувається, то всі просто обурюються такою ситуацією. Кажуть: ну хоч не їдь у тил, бо розповідають – у мене друг такий то за час війни став багатшим, щось купив, оформив собі інвалідність і з обліку його зняли. І задумуються – чого я сюди із перших днів пішов? Оце такі розмови.
Про переговори
– Стежити за тим, якщо є час, можливо читаєте новини про те, як просувається історія з переговорами? Що десь будуть сідати-домовлятися, на яких умовах це буде? У вас, як у військового запитаю, що для вас "так" у переговорному процесі, а що для вас категорично "ні"?
– Так, я відстежуюю ці всі переговори, купа експертів, які чесно кажучи, дуже сумнівні, всі дають свої висновки, що буде так чи так.
– Якось буде, ми розуміємо, що якось воно буде...
– Вплинути ми не можемо на це все, я як військовий можу вплинути лише тим, що кожен день роблю свою важку роботу – знищую ворога, стримую його. Чим ефективніше я це робитиму, тим більш впевнена буде у нас позиція на переговорах. Якщо всі думають, що можна опустити руки і не воювати, що всі домовляться, то завтра ворог буде в Дніпрі.
– Багато таких є серед ваших? Можливо, в цивільному житті, знайомих, які кажуть: "Скоріше б воно все закінчилося".
– Так всі так і кажуть.
– Уже хай на якихось умовах, аби тільки не було війни.
– Таких людей вже більша частина, які кажуть: "Ох, ми так втомилися, так втомилися в кав'ярнях сидіти у Дніпрі". Коли воно все закінчиться? Я розумію, що прірва між військовими і тилом стає ще більшою. От в державному апараті, якщо ти живеш коштом бюджету, отримуєш гроші з бюджету – ти маєш пройти через Збройні сили України і стати на цю посаду, тоді буде якийсь зв'язок між апаратом чиновників і військовими, а так – прірва.
Це все виглядає дуже смішно, коли ці постики у Facebook "Віримо в ЗСУ! Разом до перемоги!", при цьому ти формуєш бюджет, отримуєш з них відкати і далі сидиш і чекаєш "Віримо в ЗСУ!", не може далі таке тривати, тому прірва іде. Люди не розуміють, що там відбувається, що на війні відбувається. І поки сам це не відчуєш, або коли твоя дитина буде чи батько буде там, ти тоді зрозумієш – що там відбувається і життєві пріоритети зміняться і тоді будеш не таким втомленим від війни у кав'ярнях Дніпра чи Києва. Ти будеш розуміти, може гроші не красти, а батькові мавік привезти на позицію чи ще сотню дронів. Коли я був начальником поліції, а в мене дитина була в Територіальній обороні, Велика Новосілка, якраз їх туди відправили, а йому 19 років... Повірте, я туди каравани з лісом, був начальником поліції, домовився, будували їм укріпрайони, все, віз-віз – воно дуже зрозуміло стає, що йому треба. Я через це все пройшов.
– Я дякую вам, дякую сину, дякую за відвертість. Думаю, що люди відреагують.
– Дякую за інтерв'ю.
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.