У лютому 2025 в німецькому Мюнхені відбулася чергова безпекова конференція. Позиція США, яку презентував віце-президент ді Венс, шокувала багатьох. Америку звинуватили у відмові від світового лідерства, киданні партнерів, і умиротворенні агресора – яке вже було в історії, тут же, в Мюнхені, у 1938.
Гітлер і Мюнхенська угода
У тридцять восьмому – 20 років по війні – Гітлер відчув, що дозрів. Виступаючи перед німецькими журналістами, фюрер зізнався, що протягом багатьох років він змушений був говорити про мир. Утім, продовжував він, не говорячи про війну прямо, треба створити такий інформаційний фон, щоб народ сам вимагав війни.
Першою жертвою Німеччини стала батьківщина фюрера – Австрія. Її Гітлер проковтнув майже без опору. Зовсім як путін Крим. Анексія тоді іменувалася аншлюсом. Спочатку в Австрію увійшли німецькі війська. Одиничні протести нічого не вирішували.
Так само як в Криму, в Австрії було проведено псевдореферендум. З точки зору маніпулятивних технологій, цікаво виглядає бюлетень для голосування. Місце для позначки "Так" значно більше, ніж для "Ні", крім того, розташоване по центру. Справжніх результатів опитування ніхто ніколи вже не дізнається. За офіційними даними, кількість прихильників возз'єднання стрімко наближалася до 100%.
Безкарність штовхає на нові злочини. Мовчання ягнят – або так звана глибока стурбованість західних країн – лише заохочували його іти далі.
Як і Путін Кримом, Гітлер не вдовольнився Австрією. Наступною жертвою Німеччини у 38-му стала молода Чехословацька республіка. Зачіпка там була ідеальна. В судетському промислово розвинутому регіоні жило майже три з половиною мільйони німців, себто біля двадцяти трьох відсотків усього населення ЧСР.
Німецькі регіонали мали своїх представників у парламенті Чехословаччини та її уряді. Після аншлюсу Австрії керівник нацистської Судетонімецької партії Генляйн звинуватив чехословацький уряд в утисках німців і рішуче вимагав автономії області та офіційного узаконення німецької мови.
"Тобто тут можна провести паралелі, а з другого боку, це були примарні речі, бо німці чеські вони мали не просто німецькі гімназії, вони мали й німецький університет, вони мали німецькі школи. Але коли німці вже відчували свою силу, їм треба був просто привід для того, щоб ці Судети приєднати як частину території Німеччини. І вони це здійснили", – наголошує історик Ігор Гирич.
Громадян країн Європи німецька пропаганда загнала у страх війни. У вересні тридцять восьмого вона здавалась неминучою. Основні дороги, які вели з Парижа на Захід були забиті автомобілями. Третина мешканців покидала французьку столицю. В лондонських парках рили окопи для захисту від повітряних атак, газети множили панічні настрої повідомленнями про ймовірну кількість жертв у перші дні агресії. Разом з тим німецька преса кишіла матеріалами про нелюдські знущання чехів над судетськими німцями. Гітлер обіцяв захистити нещасних, які своєю чергою вимагали від фюрера тотальної війни.
"На яких почуттях гралося, що чехи, які прийшли до влади, вони принижують і пригнічують корінне німецьке населення. І це можна було здійснити, бо в порівнянні з чехами, німці, по-перше, були більш потужна держава, вони мали потужну армію. Ті німці, які мешкали на території Чехії, вони відчували силу партнера, силу своєї Батьківщини і безумовно цю силу вони почали використовувати", – зауважує істориик.
Інформаційно-психологічні атаки Німеччини послабили опірність лідерів Європейських держав. Попри перевагу у силі зброї психологічно вони готові до поступок Гітлеру в його претензіях загарбати Судети – тільки щоб уникнути війни. У самій Чехословаччині населення вимагало рішучих дій проти нацистів. У ніч на 21 травня уряд ЧСР оголосив часткову мобілізацію, що викликало "глибоке занепокоєння" Франції та Англії і роздратувало Гітлера. Вибухнула травнева криза. Гітлер призначив виконання "Зеленого плану" на 1 жовтня 1938-го року.
Одна за одною були направлені дипломатичні місії західних держав до Праги і в Берлін. Так у липні 38-го Лондон відвідав ад'ютант Гітлера Відеман. У серпні того ж року до Праги виїхав лорд Ренсімен, який у бесідах з сепаратистом Генляйном радив вимагати не автономії, а відокремлення Судетів від Чехословаччини.
Страх війни у 38-му в декого був настільки сильним, що допомагав долати інші фобії. 15 вересня 1938-го року прем'єр-міністр Британії Невіл Чемберлен, який раніше ніколи не користувався повітряним транспортом, вилетів до резиденції Гітлера. Напередодні Адольф Алоїзович відмовився прилетіти в Лондон.
Розмова була важкою. Гітлер раптово заговорив про право націй на самовизначення, маючи на увазі судетських німців. Чемберлен відповів, що готовий обговорювати це, лише б не було використання сили. Гітлер закипів і почав кричати, що це чехи в особі прем'єр-міністра Бенеша застосовують силу до німців і саме чехи оголосили мобілізацію. Чемберлен спокійно поцікавився у Гітлера, навіщо тоді він тут, якщо переговори не мають значення? Фюрер раптово відійшов від агресії та заговорив уже більш дружелюбно. За наступні п'ять днів Чемберлен зробив практично неможливе – домовився про мирну передачу Судетів не лише з французами, а й зумів викрутити руки чеському уряду і примусити їх погодитися на референдум, який фактично означав здачу територій. Яким же було його здивування, коли на такі пропозиції Гітлер відповів відмовою. І натомість вручив Чемберлену ультиматум, який для пристойності назвали меморандумом.
Гітлер вимагав негайно протягом десяти днів віддати Німеччині не тільки Судети, але й райони, де німці були в меншості. Крім того, задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини. Чемберлен полетів назад до Британії ще більше переляканим.
"Чехія на 39-й рік була шостою країною у світі за виробництвом, вона мала потужну армію в кількасот тисяч осіб. Технічно вона була одна з найкраще оснащених, але вони програли. Інформаційну війну програли. І вони займали позицію оборонну, оборонна позиція не приводить до перемоги…" – додає Гирич.
Тоді ж у Годесберзі Гітлер заявив, що не відмовиться від жодної зі своїх вимог, і запропонував скликати міжнародну конференцію чотирьох держав, без СРСР і Чехословаччини. В Берліні, у награно істеричній промові Гітлер вимагав "негайно вирішити" чехословацьке питання, запевняючи, що "це — остання територіальна вимога, яку він висуває у Європі". Двадцять дев'ятого вересня відбулась Мюнхенська конференція Гітлера, Муссоліні, Чемберлена і Даладьє.
Чехословацька делегація теж прибула до "коричневого будинку", але в зал засідань її не пустили. Після безладного обміну думками і наклепницьких звинувачень на адресу Чехословаччини сторони підписали основну угоду про поділ Чехословаччини. Польща, яка приєдналася до поділу, менш ніж за рік сама стала об'єктом першої після останньої територіальної претензії. І ще й сьогодні дає підстави путіну відверто насміхатися з норм міжнародної безпеки та виправдовувати пакт Молотова–Ріббентропа.
Мюнхенська угода про поділ Чехословаччини складалася з головної частини, додатка і трьох декларацій про "міжнародні комісії", які мали остаточно визначити кордони ЧСР. Основний зміст угоди: Судетська область відділяється від Чехословаччини і передається Німеччині. Усе майно, в тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба та меблі громадян, має залишатися на місці. Чехословаччина повинна задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини. Коли американський посол у Німеччині Вільсон показав чехословацькій делегації карту поділеної країни, вони вигукнули: "Це ж обурливо! Це жорстоко, злочинно і безглуздо!", на що Вільсон відповів: "Вибачте, але сперечатися даремно".
Повернувшись із Мюнхена Чемберлен у лондонському аеропорту вигукнув: "Співвітчизники! Це мир на цілі покоління!". Рузвельт на
довідці про результати конференції написав: "Молодець!". Через одинадцять місяців почалась друга світова війна.
"Якраз Друга світова війна і показала, якщо намагаються потрафляти тиску агресора тоталітарного режиму, то, власне, програш неминучий. Тобто програє вся світова громадськість, бо ті демократичні режими, вони вирішили дати подачку і вважали, що вони на цій подачці зупиняться", – переконує експерт.
Чехословаччина наповнилася біженцями, які не хотіли потрапити до рук нацистів. Крім того було зруйновано оборонні рубежі.
Президент Чехословаччини Едвард Бенеш залишив батьківщину і емігрував до США. Уже за кілька місяців німецька армія без боїв окупувала решту Чехії, створивши на її місці протекторат Моравії та Богемії. Словаччина проголосила незалежність – узгоджену з Гітлером. Так само незалежність проголосила і Карпатська Україна – але уже без згоди фюрера – і була одразу окупована союзницею Рейху Угорщиною, попри героїчний опір.
Напад росії на Фінляндію
Між Чехословаччиною 1938 та нинішньою Україною є дуже велика різниця. По-перше, зраджені лідерами західного світу чехи відмовилися воювати з агресором. А Україна чинить опір. По-друге, попри дивну позицію США Україна може й надалі розраховувати на підтримку частини країн Європи. І, якщо вже проводити історичні паралелі, то це більше схоже на історію з нападом радянської росії на Фінляндію.
26 листопада 1939-го. москва, кремль. Йосип Сталін на таємній нараді каже всього одне речення: "Давайте почнемо сьогодні".
Газета "Правда" на першій шпальті розміщує статтю, в якій прем'єра Фінляндії називають шутом гороховим. А вже по обіді з'являється офіційне повідомлення СРСР про нібито обстріл фінами прикордонного села Майніла, в результаті якого буцімто загинули четверо червоноармійців, дев'ятеро поранено. Увечері того ж насиченого подіями дня нарком закордонних справ СРСР Молотов викликав посланця Фінляндії Іріо-Коскінена, щоб вручити йому ультиматум.
Фіни, очевидно, не бажаючи загострення, поквапилися з відповіддю, в якій було наведено результати їхнього розслідування інциденту.
Ні абсурдність звинувачень, ні готовність фінів до переговорів, ні реакція міжнародної спільноти уже не могли зупинити Сталіна. 29 листопада СССР розриває дипломатичні відносини з Фінляндією, а 30-го одразу п'ять радянських армій переходять кордон. Війна при цьому не оголошується.
Перед світом Сталін починає гру у Фінляндську народну, перепрошую, демократичну республіку. 1 грудня 1939-го СРСР на своїй території створило маріонетковий уряд ФДР з-поміж радянсько-фінських комуністів і одразу визнало його легітимним, всупереч визнаній світом Гельсінській хунті.
"Ми йдемо в Фінляндію не як завойовники, а як друзі і визволителі фінського народу від гніту поміщиків і капіталістів. Ми йдемо не проти фінського народу, а проти уряду Каяндера-Еркко, який гнобить фінський народ і спровокував війну з СРСР". Газета "Ленінградська правда", грудень 1939 рік.
Ще на стадії переговорів з Фінляндією, Сталін уже почав формувати в СРСР так звану Фінську народну армію, яка мала складатися переважно з фінів і карелів. Однак виявилося, що після хвилі репресій, людського ресурсу просто не вистачає. Тож до апалчєнія почали записувати усіх світловолосих. Ними переважно виявлялися білоруси.
У штабі так званої радянської фінської армії ходив такий жарт: "Ми не знаємо чи є фінські міни, але точно знаємо, що є мінські фіни".
Штаб корпусу очолив комбриг Романов, який відтоді став Райкасом, а політвідділ — Терешкін, який із жовтня 1939 до квітня 1940 року звався Тервоненом. Лише командувачем так званої "Фінської народної армії" був справжній фін Аксель Анттіла — кадровий офіцер Червоної армії, якого 1937 року репресували, а 1939 року — терміново повернули з ГУЛАГу. Утім армія та виявилася придатною хіба для пропаганди і у боях проти фінів діяли регулярні підрозділи Червоної армії. Попри перевагу СРСР в чисельності армії, авіації і танках — один до дев'яносто! – фіни давали бій на кожному клаптику своєї землі.
"За великим рахунком, ні серйозних танкових можливостей, ні можливостей у літаках у Фінів не було, тим не менше вони відбилися в результаті того, що їм вдалося зберегти керованість армії, вони не були розбиті десь на периферії, міцно трималася до купочки і зберегли всі можливості, ба більше, фінська армія почала збільшуватися, попри серйозні втрати, через те, що почали входити нові і нові добровольці, демобілізовані, тобто фактично, як структуру, Фінляндію, Радянському союзу не вдалося розбити", – наголошує історик Олександр Палій.
Після жорстоких бомбардувань Гельсінкі, яке забрало життя тисяч цивільних, Ліга Націй виключила зі свого складу СРСР. Радянський Союз заявив про фальсифікацію рішення, і висловив задоволення, що не скутий міжнародними договорами тепер матиме розв'язані руки.
Однак у маленькій Фінляндії по цих рукам добряче надавали. Значних втрат Червона армія зазнала штурмуючи так звану Лінію Манергейма — систему оборонних укріплень у Карелії. На Східному фронті менш чисельним фінським військам вдалося оточити одразу кілька дивізій ЧА і вщент їх розбити. І хоча радянсько–фінська війна завершилася навесні 40 року підписанням мирного договору, за яким СРСР захопив частину фінських територій, ціна цих земель виявилася для Червоної армії непомірно високою. 150 тисяч загиблих і 325 тисяч поранених або обморожених — майже півмільйона чоловік.
На боці фінів воювали загони добровольців з–поміж інших народів, зокрема один підрозділ був сформований з українців. Командував ним легендарний Юрій Горліс–Горський — автор роману Холодний Яр.
Поділ України 1918-го
Є ще третя історична паралель – події 1918 року, коли росія напала на Україну і навіть тимчасово окупувала Київ. В України тоді був могутній союзник – кайзерівська Німеччина. Утім вона теж допомагала не просто так – а в обмін на ресурси. Німці на відміну від американців хотіли не корисних копалин, а хліба. І теж намагалися замирити українців та росіян за всяку ціну.
Як і сьогодні, 100 років тому Німеччина наполягала – Україна повинна замиритися з Радянською Росією та чітко встановити кордони. А для початку – розвести війська. Скоропадський скорився.
Кордони тодішньої України, як бачите, були значно більшими за сьогоднішні. Тут і частина Білорусі, і нині російський Стародуб та Білгород. Війська розвели на довжелезному відтинку – від Куп’янська до Суражу. Але саме у цій буцімто демілітаризованій зоні росія одразу почала готувати загони для нового наступу на Україну.
Наступним пунктом після розведення військ мало стати підписання мирної угоди з чітким встановленням кордонів. Переговори тривали у будинку вчителя. Українську делегацію очолював сам гетьман Скоропадський. Очікувалося, що росію представлятиме Сталін, але він замість себе прислав Раковського з Мануїльським. Їхнім основним завданням було затягування часу, а також – переговори з соціалістичною опозицією щодо антигетьманського повстання.
12 червня було підписано так званий прелімінарний, тобто попередній мирний договір. росія визнавала Україну незалежною державою. Але він виявився не вартим паперу, на якому написаний. Більшовики чудово бачили, що Німеччина от–от зазнає поразки у війні і просто вичікували, поки Україна залишиться з росією віч на віч.
Скоропадський теж бачив, куди віє вітер і шукав нових союзників.
"Скоропадський міг спиратися на промисловців землевласників, які мали російську політичну орієнтацію. І тому Скоропадський змушений був не стільки будувати незалежну Україну, скільки форпост для відбудови майбутньої великої росії", – додає Гирич.
З охопленої вогнем реальної громадянської війни росії у спокійний і ситий Київ починають стікатися промисловці і фінансисти з усіх куточків колишньої імперії. Виплеканий німцями Скоропадський поволі змінює західний вектор своєї політики на Східний.
"Ті люди, які його очолювали це колишні діячі Союза русского народа, Михаїла Архангела який тут в Києві в масовій кількості перебували. Потім були влучені в його структуру урядових – вони фактично цю ідею пропагували. Тому орієнтація на федеративний курс в кінці гетьманства Скоропадського, звідти і небажання спертися на українські сили", – зауважив історик.
Період псевдостабільності часів Скоропадського завершився з початком революції у Німеччині. Втрата опори у вигляді німецької армії перетворила гетьмана на голого короля. Повстання Директорії буквально за кілька днів вибило у нього владу з–під ніг.
Чим закінчилася та історія ми пам'ятаємо – росія знову пішла війною, і Україна її програла. Згодом мільйони українців було вбито – від голодомору та репресій. Ще сотні тисяч загинули – бо нова російська імперія використала їх як гарматне м'ясо у своїх нових завойовницьких війнах. І жоден не роззявив рота качати права, що мобілізація якось незаконно проводиться, як робили це у 1918. Утім жоден сценарій минулого – не вирок для майбутнього.
Незнання історії не звільняє від відповідальності!
Читайте також: Епоха ізоляціонізму: як США намагалися тримати нейтралітет у Другій світовій і до чого це призвело – "Машина часу"
Дивіться також відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.