Наприкінці січня – чергова річниця бою під Крутами. Одного з багатьох боїв однієї з багатьох російсько-українських воєн, але дуже міфологізованого.
Залізнична станція Крути – менш як за 200 кілометрів від Києва. Наприкінці січня 1918–го тут відбувся бій Студентського куреня і юнкерів юнацької школи проти більшовицької армії Муравйова. Приблизно через місяць ця малоцікава з точки зору військової історії подія перетворилася на національний міф. З обов’язковими для України домішками некрофілії і культу жертви.
Що ж було насправді – поразка чи перемога?
Міф Крутів в українській історії з'явився майже одразу після бою. Щойно після короткої першої окупації до Києва повернулася українська влада.
1 березня 1918–го. Більшовики поспіхом залишають закривавлений і пограбований Київ – без бою. Повернення у столицю української влади розпочинається із жнив скорботи – підрахунку тисяч убитих. 9 березня на першому засіданні Центральної Ради Михайло Грушевський пропонує вшанувати загиблих під Крутами і урочисто перепоховати їх у Києві. За кілька днів права опозиція публікує у газеті "Нова рада" критичну статтю, в якій звинувачує ліву соціалістичну владу у крутянській трагедії. Саме тут розповсюджуються міфи про відсутність набоїв, втечу командування
і перебільшується кількість загиблих. До честі тодішньої влади уже наступного дня почалося офіційне розслідування.
19 березня 1918-го десятки тисяч киян стали свідком урочистої події. Перепоховання героїв. Траурна процесія розтяглася на багато кілометрів. Труни з тілами зустрічали на вокзалі. По нинішньому бульвару Шевченка із зупинкою у Володимирському соборі їх пронесли до будівлі Центральної Ради. Тут саме тривала деімперіалізація – з будинку зривали двоголового російського орла. Михайло Грушевський висловив свою найемоційнішу промову. Найсолодше померти за батьківщину – почав він.
"Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи. Велике щастя окупити своєю кров'ю забезпечення цієї свободи!", – сказав Грушевський.
Один із міфів стверджує – під Крутами воювали і полягли виключно юнаки. Перша кров – цвіт української нації.
"Часто ми чуємо, що Крути – це перша кров за Україну. Це не так. Адже за два дні до бою під Крутами на території залізничного вузла Бахмач відбувались триденні запеклі бої з більшовиками", – зауважує співробітник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд.
Насправді обороною Києва мав займатися Гайдамацький кіш Симона Петлюри та Січові Стрільці. Однак в останній момент вони змушені були повернутися до столиці – рятувати її від удару в спину п'ятої колони. Так званого повстання на заводі Арсенал.
"Причому ці повстання починали люди, які не мали жодного серйозного відношення до цього руху. Це були власне диверсанти, терористи, члени комуністичної партії, які прислані були з москви, з росії", – розповідає історик Ігор Гирич.
Влада провалила оборону від споконвічного ворога
Утім у головному історія Крут правдива – влада провалила оборону від споконвічного ворога – росії, не створила боєздатної армії, а командування помилилося – звідки очікувати головного удару.
Жовтень 1917–го. Триває перша світова війна. На території України перебуває понад 2 мільйони солдатів різноманітних з’єднань, з них понад мільйон – українці. Однак створити на їх базі українську армію Центральна Рада – представницький орган влади в Україні – не спромоглася. Представники лівої більшості навіть не намагалися рухатися у цьому напрямку.
"Антивоєнна риторика уряду, яка говорила, що регулярна армія не потрібна, що це пережиток старої влади, інструмент експлуатації і соціалістичному справедливому світі вона буде не потрібна і буде замінена свідомим ополченням озброєних громадян, які будуть брати в руки зброю тільки тоді, коли це буде потрібно", – пояснює Андрій Руккас.
Натомість більшовики дуже успішно працювали на фронті, перетворивши його на інформаційний. Червоні агітатори вдало використовували серед втомленого війною простолюду популістські лозунги – ідемо з фронту відбирати у поміщиків землю, фабрики і заводи.
"Український уряд програв інформаційну війну. Він не зміг переконати вояків того ж київського гарнізону в тому, що варто захищати українську незалежну державу. І самі вояки були не готові захищати, бо вони не розуміли про що йдеться. Винниченко навіть писав у "Відродженні нації", що під дією більшовицької пропаганди наші славні полки танули як сніг під весняним сонцем", – цитує фахівець.
7 листопада 1917–го. Більшовицький переворот у Петрограді остаточно заглиблює колишню імперію у хаос.
"Почався безлад. Більшовики зруйнували фронт. З фронту масово сотнями тисяч почали їхати через територію України солдати. Це була лава, як вулкан. Хто міг захопить якийсь потяг. І по дорозі ж треба було якось харчуватися. Все було піддано розбою. Правобережна Україна ще з осені постраждала. Спиртові заводи. Поміщицькі маєтки. Все було знищено", – наголошує заввідділом української революції Інституту історії НАНУ Владислав Верстюк.
Як росія намагалася захопити Київ
У цій ситуації Центральна Рада вичікує неприпустимо довгі два тижні. Нарешті 20 листопада так звана Мала Рада ухвалює знаменитий третій універсал, яким проголошує створення Української Народної Республіки. Ленін і Троцький реагують блискавично. 4 грудня Грушевському приходить телеграма-ультиматум з Петрограда – не роззброювати більшовицькі потяги. Не чекаючи відповіді Рада народних комісарів ухвалює таємне рішення – війна.
"Вважати Центральну Раду у стані війни з нами. Доручити комісії у складі Леніна, Троцького і Сталіна вжити відповідних активних заходів по зношенню зі Ставкою", – постанова Ради народних комісарів, 5 грудня 1917.
росія робить спробу перевороту у Києві – шляхом так званого Всеукраїнського з’їзду Рад. Проте зазнає невдачі.
"Коли з’їхалися депутати на цей з’їзд, то більшовики виявилися тут в абсолютній меншості. Вони оголошують цей з’їзд незаконним і зовсім невелика частина делегатів цього з’їзду більшовицьких їде в Харків", – каже Владислав Верстюк.
Уже за кілька днів чергова спроба росії захопити владу в Києві – тепер із застосуванням зброї. На Київ із Заходу виїхали цілі ешелони російських військ. Проте під Жмеринкою українці їх роззброїли. На відверте оголошення війни Росія як і сьогодні не зважилася. Більшовикам потрібне було "прикриття", створення видимості війни громадянської. Тож у Харкові проголосили клон Української народної республіки – УНР Рад.
"Спочатку вони зайшли в Харків на початку грудня начебто для того, щоб рухатися далі на Дон, де боротися з Донською контрреволюцією отаманом Каледіним. Ну і так підписали якийсь нейтралітет, що ми не чіпаємо вас, українці не чіпають росіян, росіяни не чіпають українців. Але так продовжувалося всього два-три дні і потім несподівано напад на наш броньований дивізіон", – додав історик.
Провал дипломатичного фронту
З росії на підмогу заколотникам уже рухалося військо Антонова-Овсієнка. "Братський" напад застав соціалістів з Києва зненацька. Більшість війська, яке можна було назвати проукраїнським, опинилося далеко на захід, зі сходу столицю молодої України майже ніхто не захищав. Центральна Рада вирішила переключитися з військового на дипломатичний фронт. 15 грудня після бурхливих дебатів УЦР відправила делегацію у Брест, де Німеччина, Австро–Угорщина і їх союзники проводили переговори з більшовицькою росією.
"росія як завжди щось придумувала. Але результатом переговорів було те, що українська делегація була визнана, як повноправний член переговорів. І з нею велись остаточні перемовини про підписання миру", – розповідає історик Олександр Кучерук.
Цей факт лише прискорив наступ російської армії, яка видавала себе за червону українську. 22 січня 1918–го четвертим універсалом Центральна Рада проголосила незалежність Української Народної Республіки. Однак настрій у приміщенні парламенту був далеко не піднесений. Готувалися до останнього бою і евакуації.
"У вестибюлі товклися люди у більш чи менш фантастичних уніформах. Місце партійних кіосків, де можна було довідатися, як ощасливити Україну, зайняли кіоски новопосталих військових формацій. Доморощені мистці старалися в якнайбільше зворушуючий спосіб представити нещасливу долю України і тим вплинути на громадянство, аби воно вступило до війська. Вражала дешева бутафорія, яка цілком відповідала важливості хвилі", – Ігор Лоський, учасник бою під Крутами. Крути.
Як наступала росія і зрадили свої
Січень 1918–го. На Україну наступають дві російські армії чисельністю близько 30 тисяч багнетів. Східна група наступає з Харкова, північна – через Брянськ. Тактика проста, навіть примітивна. Рухаючись по залізниці, більшовики захоплюють великі міста, користуючись п'ятою колоною встановлюють там свою владу і вирушають далі. Опір українських частин мінімальний. Услід за Харковом росіяни захоплюють Катеринослав (нині Дніпро), і Полтаву. Поки Центральна Рада веде бої на сході, ворог несподівано заскочив столицю з півночі.
"Українська армія вважала, думала, передбачала, що основні сили більшовиків будуть кинуті на Полтаву. Тому українські регулярні війська відійшли в бік Полтави", – каже історик.
Так чи інакше, 28 січня 1918 на залізничній станції Крути боронити столицю України від загарбників з росії зібралося кількасот молодих патріотичних добровольців і кількадесят старшин. Армії УНР, як і заповідав керівник її уряду Винниченко, просто не існувало.
"Військові розуміли, що ці студенти не є тією військовою потугою, яка може щось вирішити на фронті. Але виявилось, що вони опинились на вістрі того більшовицького наступу з Бахмача. Це ж такий зимовий день, хмарний, короткий день, морозу сильного не було, але вогкість. Вони були одягнуті з розрахунком на холод, їм видали валянки, а тут сніг тане", – зазначає Олександр Кучерук.
Розвідка доповіла, що ворог захопив наступний пункт і ймовірно уже зранку буде під Крутами. Врешті керівник російської армії Муравйов і не приховував своїх планів.
"Попереду станції Крут нашими були вириті окопи, дуже непогано, правильно, бо керували ж ними військові. І вони там залягли з кулеметами, гвинтівками. Запас патронів був обмеженим. Їм було сказано: так сильно по воронах не стріляйте, лишень коли треба", – зауважує Кучерук.
Попри суттєву різницю у досвіді, озброєнні і кількості українці добре тримали оборону. Перший наступ більшовицької армії був вправно відбитий. Після цього було ще кілька спроб росіян атакувати флангами. Врешті, методом проб і помилок вони визначили найслабшу ланку української оборони і спрямували усі сили туди. Крім того, більшовикам вдалося вивести з ладу український бронепотяг з єдиною гарматою. Закінчилися набої. Проте найгірше було навіть не все це в купі взяте, а банальна зрада у тилу.
"Врешті–решт захисників станції Крути змусили відступити не червоні, а заколот куреня імені Шевченка в Ніжині, який перейшов на бік червоних і заявив, що повертає зброю проти своїх. І таким чином захисники станції Крут могли бути відрізані від Києва. Тому довелось швидко зніматись з позицій, сідати в потяг і їхати назад", – наголошує Руккас.
Бій під Крутами – це приклад добре організованого ефективного оборонного бою
Відступ пройшов майже організовано. Вдалося навіть пошкодити залізничне полотно, чим сповільнити подальше просування ворога.
Проте відсутність досвіду далася взнаки. 35 юнаків заблукали в тумані і потрапили в полон. Наступного ранку більшість із них розстріляли. Випадково вцілілі розповіли подробиці.
"Перед розстрілом учень сьомого класу гімназії Пипський затягнув повним голосом український гімн, усі підтримали…", – Аверкій Гончаренко, "Бій під Крутами".
"Я категорично проти називати бій під Крутами нашою поразкою. Бій під Крутами – це приклад добре організованого ефективного оборонного бою, який затримав на цілу добу значно більших сил ворога. Виграли час, завдяки якому вдалось зібрати сили і врешті придушити повстання на Арсеналі в Києві українській делегації підписати у Брест-Литовську мирну угоду з центральними державами", – наголошує історик Руккас.
Поховані на Аскольдовій могилі юнаки стали Героями. Меншими героями були ті, хто вижив. Їхні долі склалися по-різному цікаво.
"До прикладу командир студентського допоміжного куреня Січових Стрільців Василь Сварика, якому на момент бою під Крутами було 60 років. І ось цей командир студентського допоміжного куреня Січових стрільців був мобілізований у 19 році білогвардійцями, опинився в Криму і вже у 20 році був вистежений чекістами і страчений" – зазначає співробітник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд.
Аверкій Гончаренко, один з керівників бою під Крутами:
"Під час Другої світової війни зголосився на службу до дивізії СС "Галичина". Брав участь в боях з червоною армією і був дуже авторитетним серед молодих галичан, позаяк сам походить з Полтавщини".
Іван Грушецький, поручник армії УНР:
"Людина, яка випила цю гірку чашу з українським військом до дна. У міжвоєнний період Іван Грушецький присвячує себе церкві, Богові. Приходить 39 рік. На територію Волині приходить червона армія. Грушецький потрапляє в застінки НКВД, де його закатовують на смерть більшовики у 40-у році".
Поховані у 1918-му на Аскольдовій Могилі герої Крут навіть після смерті не отримали спокою від більшовиків. Могили їхні з перемогою росії були знищені. Але не пам'ять.
"На Аскольдовій Могилі
Поховали їх –
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих…
На Аскольдовій Могилі
Український цвіт –
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ".
Ці слова, вражений подвигом молодих героїв, написав так само юний Павло Тичина. Ще той справжній Тичина, який не боявся панічно, що прийдуть і по нього.
Сьогодні на Аскольдовій могилі поховання нових героїв. Історія повторюється, та незнання її – не звільняє від відповідальності!
Читайте також: На стіні київської багатоповерхівки створили мурал, присвячений бою під Крутами – фото
Дивіться також відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.