8 грудня 1941 року сталася подія, яка беззаперечно змінила хід світової історії. США вступили у Другу світову війну. Так закінчилася епоха ізоляціонізму, яка тривала понад 20 років. Сьогодні слово ізоляціонізм стосовно найвпливовішої країни світу знову звучить дуже часто. Тож у важливу річницю вирішили нагадати ті часи через історію одного з найвпливовіших ізоляціоністів – Джо Кеннеді старшого.
Коротка юіографія Джо Кеннеді старшого
Він з'явився на світ у 1888 у Бостоні, вчився у Гарварді. Пишався своїм ірландським походженням та приналежністю до католицизму. У 25 років став президентом банку, а в 35 – мільйонером. Проте шалено розбагатів під час Великої депресії. Як стверджували недоброзичливці – на махінаціях з цінними паперами і нелегальному продажу алкоголю під час дії Сухого закону.
Не в останню чергу карколомний успіх Джо Кеннеді старшого пов'язаний з вдалим шлюбом. Він одружився з донькою мера Бостона – Роуз Фіцджеральд. Мав 9 дітей – 4 синів і 5 доньок. Усім дітям дав добру освіту, але був жорстким та вимогливим. Мріяв, що його старший син Джозеф Кеннеді–молодший стане президентом Америки – першим президентом католиком. Успішність усієї родини дещо псувала старша з доньок – Розмарі.
Очевидно, через пологову травму Розмарі мала певні вади розвитку. Ймовірно, у неї була дислексія – проблеми з розумінням прочитаного. Проте на початку 20 століття такий діагноз не ставили. Через проблеми з навчанням батьки віддали Розмарі до школи–інтернату, а згодом – до монастиря. Бажаючи виправити доньку, Джон Кеннеді примусову відправив її на експериментальне лікування – лоботомію. Операція минула невдало – після неї Розмарі ледве могла ходити і розучилася говорити. Родина відправила дівчинку у закриту клініку і всіляко приховувала цю історію від преси.
Як медіа вже тоді впливали на вибори
Уже в 20-х роках 20 століття Джо Кеннеді старший подався у політику. І був там не останньою людиною. Зокрема, він товаришував з Вільямом Герстом – найбільшим медіамагнатом свого часу.
Герст став прообразом головного героя фільму Громадянин Кейн. Герст увійшов у видавничий бізнес в 1887 році, після того як отримав контроль над газетою свого батька San Francisco Examiner. Згодом, переїхавши до Нью–Йорку, він придбав газету New York Journal, яка вела важку "газетну війну" з газетою Джозефа Пулітцера The New York World. Купивши з часом більше газет, Герст створив медіамережу, яка налічувала майже тридцять газет у найбільших американських містах на своєму піку. Пізніше він розширив бізнес і журналами, створивши одну з найбільших медіакомпаній у світі.
Герст був двічі обраний від Демократичної партії до Палати представників, крім цього невдало балотувався на президента Сполучених Штатів у 1904 році, мера Нью–Йорка в 1905 і 1909 роках та губернатора штату Нью–Йорк в 1906 році.
Тираж видань Герста складав 20 мільйонів примірників. До речі, у 33 кілька його газет, такі як Чикаго Американ та Чикаго Геральд друкували матеріали Гарета Джонса про голодомор в Україні.
Герст, як і Кеннеді був ізоляціоністом – вважав, що США потрібно триматися якнайдалі від європейських справ. Когось це дуже нагадує.
Без підтримки медіаімперії Герста практично неможливо було стати президентом Америки. У 1932 Герст дуже неохоче, суто на прохання Кеннеді, підтримав кандидата від демократичної партії Франкліна Далено Рузвельта і той переміг.
Рузвельт і політика ізоляціонізму
Франклін Делано Рузвельт – 32 президент США. Він був далеким родичем іншого президента США – Теодора. Ще й одружився на його племінниці Елеонорі. Хоча й походив з багатіїв, віддав перевагу Демократичній партії. З молодості подався у політику, за президента Вілсона був помічником морського міністра.
У 1921 після купання в холодному озері Рузвельт захворів на поліомієліт. У результаті він став інвалідом – майже не розлучався з інвалідним візком. Це не завадило йому повернутися у політику. У 1932 на фоні Великої депресії він запропонував Новий курс. Розуміючи страх американців перед новою війною, під час кампанії підтримав ізоляціоністську політику. І – переміг.
Рузвельт не довіряв Кеннеді, але був йому зобов'язаний – грошовими вливаннями у кампанію та медіапідтримкою Герста. І спочатку призначив Джозефа головою Комісії з цінних паперів. Іронічно – людину, яка заробила на махінаціях з цінними паперами призначили наводити у цій сфері лад. Не менш іронічно, що Кеннеді-старшому це вдалося.
У 1935 страх американців перед новою світовою війною лише посилив ізоляціоністські настрої, тож Конгрес ухвалив закон про нейтралітет. У 38–му стало зрозуміло, що війна в Європі неминуча. Вдруге обраний президентом Рузвельт вирішує відправити Кеннеді куди подалі – послом до Британії.
Розмова Рузвельта і Кеннеді про це призначення в Овальному кабінеті Білого дому вартує окремої розповіді. Отже, Джо заходить у супроводі сина президента. Франклін вітається і раптом каже: знімайте штани. На обличчі Кеннеді – шок. Може, йому почулося, може, президент так жартує. Ні, – каже Рузвельт, я не жартую. – Знімайте штани. Кеннеді зітхає, але що ж робити – наказ головнокомандувач! – розщіпає підтяжки і знімає штани.
Рузвельт задоволений. Каже – я чув, але мусив переконатися. У вас криві ноги. І тому ви не створені для роботи послом в Англії! Але чому? – дивується Кеннеді. Як? Хіба ви не знали? – вдає здивування уже Рузвельт. Перед призначенням британці примусять вас одягнутися у бриджі і підтяжки. Ваші фото з кривими ногами облетять увесь світ. Ми станемо посміховиськом. Щойно Кеннеді пішов, як Рузвельт з сином почали реготати над бідолашним. Сміх сміхом, а послом у Британію його таки відправили.
Умиротворення агресора
Дипломатом Джозеф виявився нікудишнім. Якийсь час Кеннеді–старший взагалі захоплювався Гітлером. Був прихованим – а то й не дуже – антисемітом. Підтримував тодішнього британського прем'єра Невіла Чемберлена у його намаганнях умиротворити агресора. Навіть пропонував крім територій запропонувати Гітлеру гроші за мирний договір.
Страх війни у 38-му в декого був настільки сильним, що допомагав долати інші фобії. 15 вересня 1938–го року прем'єр–міністр Британії Невіл Чемберлен, який раніше ніколи не користувався повітряним транспортом, вилетів до резиденції Гітлера. Напередодні Адольф Алоїзович відмовився прилетіти в Лондон.
Розмова була важкою. Гітлер раптово заговорив про право націй на самовизначення, маючи на увазі судетських німців. Чемберлен відповів, що готовий обговорювати це, лише б не було використання сили. Гітлер закипів і почав кричати, що це чехи в особі прем'єр–міністра Бенеша застосовують силу до німців і саме чехи оголосили мобілізацію. Чемберлен спокійно поцікавився у Гітлера, навіщо тоді він тут, якщо переговори не мають значення? Фюрер раптово відійшов від агресії і заговорив уже більш дружелюбно. За наступні 5 днів Чемберлен зробив практично неможливе – домовився про мирну передачу Судетів не лише з французами, а й зумів викрутити руки чеському уряду і примусити їх погодитися на референдум, який фактично означав здачу територій. Яким же було його здивування, коли на такі пропозиції Гітлер відповів відмовою. І натомість вручив Чемберлену ультиматум, який для пристойності назвали меморандумом.
Гітлер вимагав негайно протягом десяти днів віддати Німеччині не тільки Судети, але й райони, де німці були в меншості. Крім того – задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини. Чемберлен полетів назад до Британії ще більше переляканим.
"Чехія на 39–ий рік це була шоста країна у світі за виробництвом, вона мала потужну армію в кількасот тисяч осіб, технічно вона була одна з найкраще оснащених, але вони програли. Інформаційну війну програли. І вони займали позицію оборонну, оборонна позиція не приводить до перемоги…", – пояснює історик Ігор Гирич.
Тоді ж у Годесберзі Гітлер заявив, що не відмовиться від жодної зі своїх вимог, і запропонував скликати міжнародну конференцію чотирьох держав, без СРСР і Чехословаччини. В Берліні, у награно істеричній промові Гітлер вимагав "негайно вирішити" чехословацьке питання, запевняючи, що "це — остання територіальна вимога, яку він висуває у Європі. Двадцять дев'ятого вересня відбулась Мюнхенська конференція Гітлера, Муссоліні, Чемберлена і Даладьє. Чехословацька делегація теж прибула до "коричневого будинку", але в зал засідань її не пустили. Після безладного обміну думками і наклепницьких звинувачень на адресу Чехословаччини сторони підписали основну угоду про поділ Чехословаччини.
Польща, яка приєдналася до поділу, менш ніж за рік сама стала об'єктом першої після останньої територіальної претензії. І ще й сьогодні дає підстави путіну відверто насміхатися з норм міжнародної безпеки та виправдовувати пакт Молотова–Ріббентропа.
А от з новим очільником Британії Вінстоном Черчиллем стосунки у Джо Кеннеді не склалися. Ба більше – уже під час Другої світової війни – він був противником надавати Британії військову допомогу і до останнього наполягав на дотриманні закону про нейтралітет.
У 1940 він серйозно думав над тим, щоб самому балотуватися у президенти США. Або й змінити орієнтацію та перейти у табір республіканців. Він уже відкрито критикував президента Рузвельта за те, що той готовий втягнути Америку у європейську війну. Нічого не нагадує?
До речі, Гітлер, який на той час уже окупував Францію, уважно спостерігав за американськими виборами. А й відверто у них втручався, хоча й заперечував це.
Що ж, після війни документи знайшлися. Влітку 1940–го посол Третього Райху в США просив з Берліну гроші на замасковану пропагандистську кампанію під час з'їзду республіканської партії. Причому не так і багато – 60 – 80 тисяч доларів. За ці гроші він планував купити конгресмена–республіканця. Той мав надрукувати газети з текстом: "Америка має триматися подалі від війни" на всю першу сторінку. Передача грошей зафіксована не була, але газети таки з'явилися, а деякі республіканці-ізоляціоністи звинувачували Рузвельта у втягуванні їх країни у війну. Це не допомогло і Рузвельт переміг.
Війна прийшла до тих, хто її всіляко уникав
А у 1941 спочатку Японія напала на США, а одразу потому війну Америці оголосив Гітлер. Політична зірка Кеннеді-старшого остаточно згасла. Усі його надії були на старшого сина – Джозефа-Кеннеді-молодшого.
У 1940–му році Джо-молодшого призвали до американської армії. Він був найстаршим серед дев'яти дітей бізнесмена, дипломата і політика Джозефа Патріка Кеннеді старшого. Джо спочатку був матросом другого класу, а згодом вивчився на пілота бомбардувальника. Майже рік патрулював південь Атлантичного океану, полюючи на німецькі підводні човни. Але за весь цей час нічим видатним не відзначився.
За час служби Джо здійснив десятки бойових вильотів і навіть побував під обстрілами. Здавалося б, добре, що живий. Бери шинель – іди додому. Тим більше, що вдома вже чотири роки чекає наречена – манекенниця Аталія Феттер. Проте коли Джозефу випала нагода демобілізуватися – він відмовився.
Джозеф Кеннеді-старший був неймовірно вимогливим і жорстким батьком. Його сини не мали права на слабкість чи сльози. Кожен мусив досягти успіху. А найбільше – первісток, якого він назвав на свою честь. Джо–молодший повинен був, на думку батька, стати президентом США.
Тим часом його молодший брат, майбутній американський президент Джон Кеннеді під час служби на тихоокеанському флоті вже встиг прославитися в боях проти Японії.
Щоб не впасти в батькових очах, треба було не просто повернутися з війни живим. А повернутися героєм – з перемогою, чи хоча б із нагородами... Тому Джо й не поспішав демобілізуватися. Коли йому випала нагода взяти участь у таємній військовій операції "Афродіта" – погодився без вагань.
Суть полягала у використанні важких бомбардувальників як високоточних керованих снарядів для ураження німецьких військових об'єктів.
Цей дідусь сучасних дронів мав стати американською відповіддю на німецькі безпілотні ракети ФАУ. Пілоти повинні були підняти літак у повітря, набрати висоту, активувати систему дистанційного управління, поставити таймер для вибухівки – і вистрибнути з парашутом. До цілі літак–снаряд мав дістатися під радіокеруванням із літака наведення.
12 серпня 1944 року Джо Кеннеді і Вілфорд Віллі підняли в повітря модифікований бомбардувальник PB4Y–1, навантажений майже десятьма тоннами торпексу – сумішшю тротилу, гексогену і алюмінієвої пудри. До появи атомної бомби такий літак був чи не найпотужнішою зброєю у світі.
Ціллю був ракетний комплекс ФАУ–3 в околицях французького порту Кале. Це була третя частина німецького проекту "Зброя відплати", що розроблявся німецькими військовими інженерами під кінець Другої світової війни.
Проте о 18:23 вибухівка у літаку-бомбі здетонувала ще в небі над Англією. Обидва пілоти загинули миттєво, їхні тіла не були знайдені. Причини вибуху – так і не встановили. Проект "Афродіта" закрили взимку 1945–го через серію трагічних невдач.
Посмертно Джозеф Патрік Кеннеді молодший був нагороджений Військово–морським хрестом, Хрестом льотних заслуг, "Пурпуровим серцем” і Повітряною медаллю.
Президентом США став інший син Джо Кеннеді – Джон, теж герой Другої світової війни. Що прикметно, він не був ізоляціоністом – навпаки, саме Джону довелося протистояти СРСР під час Карибської кризи, коли мало не почалася ядерна війна.
Історія про ізоляціонізм США сьогодні вкрай показова, бо доводить – якщо ти вдаєш, що війна на іншому континенті тебе не обходить, вона рано чи пізно прийде до тебе.
Незнання історії не звільняє від відповідальності!
Дивіться також відео за темою:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.