Сьогоднішній наш герой – Юрій Шевельов. Він же – Георг Шнайдер, він же – Григорій Шевчук, він же – Шерех, а по-домашньому Жоржик. Людина, яка відрізала російський язик від української мови. За що його ненавидить весь "русскій мір" і українські колаборанти.
"Про сформування російської мови в розумінні сучасному можна говорити від XV–XVI століття. Усі ці процеси не мали ніякого прямого впливу на формування української мови.Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова?", – говорив Юрій Шевельов.
Так сталося, що найвидатніший дослідник української мови Юрій Шевельов більше знаний на заході, ніж на батьківщині. Хоча не кожен наш земляк зумів стати професором гарвардського і колумбійського університетів, автором більше тисячі праць та живим класиком, який повністю зламав панівне російське бачення історії східнослов'янських мов.
Однак у 2013-му його ім'я таки прогриміло всією країною. До 105-ї річниці народження Шевельова харківські інтелігенти добились дозволу встановити на його колишньому будинку меморіальну дошку. Але тодішні очільники області і міста – Добкін і Кернес, в народі Допа і Гепа – раптом не на жарт обурились. Їх постійно щось обурювало.
Мер Харкова Кернес доводив, що хай там Шевельов який науковець, але він – пособник фашистів, і вшановувати його – неприпустимо. Як кажуть історики, знову все як завжди і нічого нового.
У 50-х роках, коли перші праці Шевельова прогриміли на Заході, його репутацію саме такими звинуваченнями намагались знищити радянські пропагандисти і їхні посіпаки.
Чи не найвидатніший за всі часи дослідник української мови був етнічним німцем і російським дворянином. Його батько – генерал імператорської армії Володимир Карлович Шнайдер, мама – теж наполовину німкеня, Варвара Мадер, уродженка Харкова. Майбутній науковець був їхньою п'ятою дитиною і єдиним, хто дожив до дорослого віку.
У Першу світову в росії спалахнула "рускомірска" істерія, і німецьке прізвище могло принести родині проблеми. Тож батько з Шнайдера змінив родове ім'я на нейтральне – Шевельов, і навіть по-батькові Карлович – на Георгійович. Молодший син, якому тоді було років шість, теж захотів змін – бо не вимовляв ще свого повного імені Георгій, і соромився домашнього – Жоржик. Тож домігся, щоб його називали Юрієм. Так з'явився Юрій Шевельов.
Батька він більше не побачив – той пройшов Першу світову, повоював за Денікіна і Врангеля, та зрештою помер на еміграції, в Сербії.
Юрій же залишився з мамою у Харкові – у них була велика квартира у знаменитому будинку страхового товариства "Саламандра".
Прийшли червоні – і Юрієва мати переписала синові документи. З багатої генеральської родини – із розкішною квартирою, домашньою освітою і прислугою – Шевельови раптом перетворились на жебраків. Їхнє помешкання перетворили на комуналку, мати ледве влаштувалась прибиральницею, а Юрій через постійне недоїдання ріс хворобливим.
Хлопець пішов до школи і там чи не вперше почув літературну українську – бо в УРСР почалась українізація. Захопився як самою мовою, так і розквітлим тоді культурним відродженням – тим, яке незабаром стане "розстріляним".
Коли надійшла пора отримувати паспорт – для графи "національність" назвався українцем. Згадував: "я усвідомлював, що було б куди безпечніше написати росіянин, і це цілком залежало від мого вільного вибору, але після недовгих вагань я вибрав – українець".
Ось він з однокласницями після закінчення школи.
В студентські роки продовжував займатись українською літературою. Щоб нічого не бути винним червоним окупантам, принципово відмовився від стипендії, через що потрапив на олівець до НКВД.
Коли дійшов до дисертації, з усього розстріляного Відродження залишився один Тичина, тож довелося писати про нього, вже зламаного і понівеченого режимом.
"Я взагалі не знаю, як він витримав. Дуже добре про це написав Стус у своїй праці. Стус писав пізніше, що Тичина засипав, ну це відома праця, на засіданнях президії. І коли він мав всі ті звання, нагороди, він сидів і було відчуття, що мертвий. Між живими – мертвий. Його покинуло життя. Те. Яке мало би бути у видатного поета", – пояснює письменник Степан Процюк.
Радянська диктатура убила більшість українських письменників фізично. А тих, які залишилися живими, в тому числі Тичину, знищили психологічно. Але попри старання самого Павла Григоровича та його вдови, зберігся і інший Тичина – живий. Любитель пива та самогону, дівчат, а ще – український самостійник. Автор гімнів Українській народній республіці і водночас гімну УРСР.
Шевельов на власні очі побачив Голодомор. Коли їхав з Харкова до Полтави – голодні селяни штурмували потяги, щоб утекти зі своїх колгоспів кудись, де не відбирають останній хліб.
В Червоній армії Юрій Шевельов не служив – був визнаний непридатним через перенесені хвороби і слабкий зір. До початку війни прийшов уже свідомим противником більшовицької влади. Про неї писав так:
"Пазурі системи були страшні не тільки тим, що вони вихоплювали й нищили людей, а й тим, що, ширячи систему сексотства й сітку сексотів, вони отруювали стосунки між людьми взагалі".
Тому й не одружився – щоб не обростати стосунками, які можна втратити. Найближче до шлюбу підійшов з киянкою Сонею Вассер, але її заарештували як троцькістку. У 1941-му потрапив до НКВД сам – і потім глумливо назвав цей час "28 днів особливої служби соціалістичній батьківщині".
"Він сам, коли засинав, щоночі він підкладав мішечок із змінною білизною, для того, щоб якщо за ним прийдуть – мати все у в'язниці", – розповідає літературознавиця Ольга Бондар-Різниченко.
Його взяли уже після початку нацистського вторгнення, за доносом редактора газети "Соціалістична Харківщина".
Під загрозою смерті змушували шпигувати – НКВД потрібен був сексот серед науковців. Тоді Шевельов придумав вкрай оригінальний хід: на службу погодився, але всі 28 днів роботи зустрічався не з колегами, а виключно із донощиком-редактором, про розмови з яким потім писав довгі і нудні звіти до НКВД.
Коли прийшли нацисти – настав час оспіваного Допою, Гепою і КГБ "співробітництва з фашистами". Обвинувачувачі пред'являють речовий доказ – ось таку газету "Нова Україна", яка славила Гітлера і до якої Шевельов написав цілих 20 статей.
Тут, як завжди, з кагебістськими звинуваченнями: воно наче виглядає як правда, але насправді – брехня. Бо Шевельов дійсно писав до газети "Нова Україна" – але отакої, з тризубом, заснованої діячем ОУН Петром Сагайдачним.
Писав те, що любив – про українських митців та мову. По війні не відмовився від жодного написаного слова. Але у березні 1942-го газету буквально рейдернули нацисти, наказали прибрати тризуб і писати про фюрера і його боротьбу з світовим еврейством. Та Шевельов знову залишився вірним собі – і просто відмовився писати нацистську маячню.
Ба більше – йому пропонували записатись фольксдойчем – тобто етнічним німцем, яким він і був. За це отримав би від нацистів роботу і продпайок. Але він вдруге у житті пішов на принцип – і знову записався українцем, хоч і голодним. Перебивався приватними уроками для дітей місцевих чиновників і просвітян.
Перебрався з матір'ю до Львова, потім далі до Європи. По війні просидів кілька років у таборах для переміщених осіб. Там не нудьгував, почав співпрацювати з бандерівцями: видавав коштом ОУН літературно-мистецький часопис "Арка". Перше дослідження про цей бандерівський етап Шевельова лише нещодавно вийшло у рамках проекту "Екземпляри XX" на сайті "Читомо" – почитайте, справді цікаво.
У 50-х Юрій просто вибухнув працями з мовознавства. Викладав у найкращих університетах Європи, і зрештою його запросили у Гарвард. Там східноєвропейськими дослідженнями завідував виходець з росії Роман Якобсон. Він відстоював теорію, що у слов'янських мовах першість і унікальність мали тільки російська та сербська, а всі інші – тільки похідні від них.
Шевельов просто розгромив цю версію – довів, що ніякого "общерусского язика" не було, існували племінні і територіальні говірки, з яких окремо сформувались три східнослов'янські мови.
Якобсон, нездатний спростувати докази українця, вдався до типово російського брудного трюку – звинуватив Шевельова у колабораціонізмі, мовляв, чого ви його слухаєте, він же фашист.
Він навіть звернувся до СРСР з проханням дати компромат на Юрія. Дивний крок для російського емігранта і ліберала.
"На останніх якби славістичних конгресах були оприлюднені документи, які підтверджують про те, що з 1920-го року Якобсон потрапляє на захід як радянський шпигун", – розповідає літературознавиця.
Але Шевельов витримав удар – і відбив його ще одним незвичним для КГБ способом: просто подав до суду за наклеп. І суд цей, звичайно ж, виграв. Його теорія виникнення східнослов'янських мов, яка спростовує маячню про "русскій мір" і "одіннарот" – не постраждала – вона зараз загальновизнана у світовій науці.
Науковець прожив довгих 93 роки, встиг відвідати вже незалежну Україну, стати членом НАНУ і почесним доктором Могилянки та отримати Шевченківську премію. Її, до речі, повністю віддав одній із харківських шкіл.
Посмертних нападок від Кернеса на своє 105–річчя уже не побачив. Той таки добився заборони пам'ятної дошки Шевельову на будинку "Саламандри", після чого її навіть не зняли – а брутально розбили сокирою якісь тітушки.
Але історія зіграла з Кернесом дуже злий жарт: у 2020-му він помер від коронавірусу рівно у день народження Юрія Шевельова, 17 грудня, у 112-ту річницю непереможного науковця.
Незнання історії не звільняє від відповідальності!
Читайте також: Поглумився над НКВС і відправив нацистів під три чорти: неймовірна історія українського мовознавця Шевельова
Дивіться також відео за темою:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.