Згадаймо часи правління гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Це був той правитель України, який справді розумів, що з Росією не буде спільної мови, що українці та росіяни два різні народи. Російську владу він не поважав і розумів, що опинившись між трьох потужних сил, у так званому "трикутнику смерті": між Османською імперією, Річчю Посполитою та Московським царством, союзника потрібно шукати де завгодно, тільки не в Москві. Тому у 1618 році він разом з польським королем напали на Московське царство і ледь не спалили його столицю. Про напад Сагайдачного разом із козаками й військом союзників на Москву можна прочитати тут.
Після нападу Москва та Річ Посполита підписали Деулінське перемир'я. Тоді велика частина території Московського царства відійшла до поляків, а козаки на чолі і з Сагайдачним повернулися в Україну. Гетьман розумів, що Москва зараз дуже слабка і "зализує рани", тобто саме час розбудовувати Україну. Сагайдачний не лише проводив реформи у війську, він так само взявся за розвиток освіти, економіки, суспільного життя українців і, звичайно, церкви.
"Довгостроковий план у Сагайдачного був відновити Київську митрополію, що йому повністю вдалося. Він також постійно співпрацював із Річчю Посполитою щодо максимально вигідних умов для України. І це йому також вдавалося за рахунок підтримки різноманітних польських воєнних походів та особливих відносин із королем. Навіть йшла мова про окремі кордони України, де звучала українська мова, яку всі розуміли. І в ті часи казали, що українська мова лунає аж по Люблін", – розповів історик Олександр Палій.
У 1620 році Петро Сагайдачний зробив неймовірний крок для відновлення Київської митрополії. Він організував висвячення нового митрополита – православного українця. Тоді через Україну проїжджав Патріарх Єрусалимський і він за погодженням Патріарха Вселенського Константинопольського виконав освячення. Це був досить потужний крок Сагайдачного з ідеологічного погляду. Тоді українська церква у законному порядку відновила своє повноваження.
Окрім того, Сагайдачний почав створювати церковні братства, які мали певну владу над українськими суспільством. При кожному такому братстві була бібліотека, друкарня. Завдяки ним в Україні потужно розвивалося культурне та політичне життя. До прикладу, в Київське братство записалося все військо запорізьке. Тоді армія, політика, церква та освіта були одним цілим, таким собі стержнем України.
На той час у Московському царстві розпочалася династія правління Романових. Перший з них вважається Михайлом I, хоч, як вказують історичні джерела, справжнє прізвище Романових – Кобила.
"Змінили вони собі прізвище, аби якось асоціюватися з Давнім Римом, стати більш поважними. Насправді ж їхній предок був Андрій Кобила", – зауважив історик.
Зауважимо, що саме Михайло тоді був на чолі Москви, коли Сагайдачний з союзниками взяли місто в облогу. Потім майже 15 років Московське царство відновлювало і концентрувало свої сили. І лише у 1632 році воно спробувало захопити польські землі. Називається ця війна Смоленською. Тоді московіти були знову розтрощені, поляки їх розбили з ганьбою. У цій війні також брав участь й український загін.
Пізніше Москва здобуває певну владу над українською церквою. Вже за часи правління Богдана Хмельницького укладаються угоди з російським царем і 30 років потому Київ позбавляють права на самостійні рішення. Навіть друкувати релігійні книги українською мовою Печерській лаврі – заборонили. Переломним стає 1685 рік. Тоді в Україні правив гетьман Іван Самойлович, а в Росії ще молоді брат із сестрою Софія та Петро.
"Це вже було задовго після Сагайдачного. У 1685-1686 роках Москва добилася від Вселенського патріарха влади над Україною. Тоді як раз відбувся союз між Московією і Польщею під назвою "Вічний мир", за яким Гетьманщину поділили на дві частини: Лівобережну та Правобережну Україну. Туреччина, як третя сильна держава, у зв'язку з таким перебігом подій почала шукали собі підтримки. Султан був схильний до різних компромісів. Московитам вдалося виторгувати собі порядок особливого правління над Київською митрополією. Тобто фактично у ці роки українська церква втратила свою самостійність і московіти почали призначати не тільки митрополитів, а й взагалі втручатися в політику церкви як таку", – розповів Олександр Палій.
Нині Синод Константинополя в четвер, 11 жовтня, оголосив своє рішення щодо України. Вселенський Патріарх продовжує процедуру надання Томосу про автокефалію Українській Православній Церкві. Також він визнав незаконною анексію Київської Митрополії Російською Церквою та зняв анафему з Предстоятеля УПЦ КП Філарета та митрополита УАПЦ Макарія. Водночас російські зазіхання на Українську Церкву припинено. Вселенський Патріархат визнав незаконною анексію Київської митрополії Російською Церквою.
Що буде далі
Вже відомо, що Київська Патріархія хоче обрати голову Єдиної Помісної Української Церкви до кінця листопада цього року у Соборі Святої Софії в Києві.
"Скоро відбудеться Собор, на якому зберуться Київський і Московський патріархати та Автокефальна церква. Вони оберуть нового патріарха, отримають Томос, і потім у нову Українську Церкву перейде парафія Московського патріархату. Спочатку це відбуватиметься поступово, а потім масово. Через що Московський патріархат швидко "схудне", – зауважив історик.
За його словами, коли створиться Єдина Помісна Православна Церква, то в Україні буде створений дуже потужний центр моральної легітимності.
"Церква буде почута, вона буде допомагати нам виліковувати всілякі соціальні хвороби, починаючи від пияцтва та наркоманії. Церкви не будуть зайняті боротьбою за владу між собою, а будуть зайняті своєю соціальною функцією – приводити суспільство до морального здоров'я", – сказав Олександр Палій.
Нагадаємо, крок за кроком Вселенський Патріархат втілював те, чого Українська Церква була позбавлена понад 300 років. Незалежна Українська Православна Церква виявилася непростим завданням. Вселенській Патріархії, а вона є першою серед рівних, довелося вислуховувати скарги, шантаж і погрози від Російської Православної Церкви. Та не може змиритися, що українські віряни їй не належатимуть. І за останні півроку таких ультиматумів з Москви було чимало. Але, зрештою, Константинополь їх проігнорував.
Також можна переглянути фотогалерею за темою:
