Сьогодні, 1 березня відзначаються 75-ті роковини Корюківської трагедії, під час якої відбулося масове вбивство селян у селі Корюківка (нині місто, – ред.) на Чернігівщині.
У матеріалах до Нюрнберзького процесу Корюківську трагедію визначено як найбільше масове знищення місцевого мирного населення на окупованих територіях за весь період Другої Світової війни. Розправа над безневинними людьми в Корюківці за кількістю жертв перевищує білоруську Хатинь, чеське Лідице, французький Орадур.
Цього дня 1943 року загони СС та угорської військової жандармерії стратили 6700 селян у відповідь на дії радянських партизан, які кількома днями раніше – 27 лютого – напали на місцевий гарнізон, що складався, в основному, з угорських військових, убивши при цьому 78 солдатів. Тоді, партизани влаштували диверсії на залізничній станції, підірвали майстерні, склад пального, ешелон і міст.
Уранці, 1 березня, за наказом генерала Хойзенберга каральні загони зігнали безневинних мешканців у центр села та вчинили масовий розстріл.
Людей зганяли у приміщення ресторану, земвідділу, в театр, клуб, поліклініку, дитячу консультацію, школи, на церковне подвір'я. Партіями по 50-100 осіб жертв розстрілювали, не зважаючи на стать і вік.
Після цього вони прочесали кожну вулицю, кожну хату, кожен закуток, хапаючи людей та живцем кидаючи у вогонь. Та фашистам цього було мало: 9 березня вони повернулися та спалили заживо тих поодиноких мешканців, яким вдалося втекти раніше.
За розповідями свідків, на момент трагедії партизанські загони Олексія Федорова (один з лідерів партизанського руху, майбутній командир Чернігівсько-Волинського партизанського з'єднання) розміщувалися поблизу Корюківки і налічували понад 5 тисяч осіб, але допомоги мирним жителям не надали, хоча каральні загони СС налічували не більш як 300-500 осіб.
Таким чином, Корюківка була випалена практично повністю, а місцеве населення – знищене.
За радянських часів історію Корюківки замовчували, хоча тепер її порівнюють з Хатинню: в цю історію не вписувалися партизани, які дислокувалися в районі селища, але не прийшли на допомогу цивільним. Монумент на пам'ять про загиблих мешканців відкрили лише 40 років по трагедії і тепер в селищі планують встановити новий.
Пропонуємо вам подивитися, що розповідає про трагедію 80-річна мешканка Корюківки Ганна Попова. Її родина тоді дивом врятувалася, а вона дитиною, на власні очі, бачила як нищать її односельців:
Зауважимо, що нині Угорщина вдається до маніпуляцій і шантажу, щоб "притримати" дію українського освітнього закону. "Хоча Закон "Про освіту" аж ніяк не порушував жодних норм Європейського Союзу, що було підтверджено рішенням Венеціанської комісії, намір України посилити позиції української мови в країні викликав в угорської сторони спонтанний протест. "Виходить, що Україні не дозволено те, що дозволено решті країн, виходить, що ми, українці, мали б і надалі залишатися комфортними для всіх, без власної волі і власних пріоритетів", – прокоментував ситуацію голова МЗС Павло Клімкін.
Дивіться фотогалерею за темою:
Кількатисячне "дійство" до Дня перемоги: фоторепортаж з Одеси
