30 років події, яку багато хто називає передвісницею протестів на Майдані 2004-го та 2014-го. А розпочалося все 2 жовтня 1990-го на Майдані Незалежності, тодішній площі Жовтневої революції. Студенти з усієї країни оголосили голодування, висунувши низку вимог тодішньому керівництву ще радянської України. Кореспондент "5 каналу" Петро Троць зустрівся з учасниками тих історичних подій.
Майдан Незалежності в центрі Києва не завжди мав свою теперішню протестну славу. За часів СРСР він називався Площа Жовтневої революції. Звідси керівництво республіки зазвичай вітало учасників першотравневої демонстрації чи інших схожих заходів. Але все змінилося в жовтні 1990-го.
У протесті, який увійшов в історію як Революція на граніті, Павло Розенко був із першого ж дня. Третьокурсник Київського політехнічного інституту – один з організаторів акції студентської непокори. Яка не була спонтанною.
"За декілька тижнів ходили тут, по Майдану, придумували, як будуть кріпитися тут намети, як вони ставитимуться. Ми заздалегідь замовляли кілки, які мали тут встромлятися і за які мали кріпитися намети", – говорить Павло Розенко, учасник Революції на граніті.
Протестувальники висунули п'ять основних вимог: непідписання нового Союзного договору, перевибори до Верховної Ради УРСР на партійній основі, служба українських призовників тільки у межах республіки, націоналізація майна компартії та комсомолу та відставка Віталія Масола – голови Ради міністрів УРСР. Для підсилення своїх вимог оголосили голодування.
"З перших днів навколо наметового містечка упродовж дня збиралися тисячі киян", – каже Павло Розенко, учасник Революції на граніті.
Дмитрові Лиховію на момент протесту було 16 років. Тодішній десятикласник не голодував на площі, але не пропускав акції, які проводили в Києві учасники протесту.
"Коли студенти майже всіх навчальних закладів, коли учні старших класів шкіл, зі мною в тому числі, ходили величезними колонами по Києву, вимагали і повторювали ті вимоги, що були на Революції на граніті, і вони влаштовували так звані окупаційні страйки. Займали територію університету, аудиторії, до них приєднувалися студенти КНУ, долучалися до вимог, до акції", – каже Дмитро Лиховій, учасник Революції на граніті.
Студентів на площі підтримували своїми піснями музиканти. Там виступали Марія Бурмака, гурти "Мертвий півень" та "Рутенія". Едуард Драч, чиє ім'я стало відомим після першого фестивалю "Червона Рута", пізніше написав про ці події пісню.
"Це ж твої сини, наче дзвони на площі, дзвонять у граніт, наче в серце твоє. Це ж твоїх синів дощ і вітер полоще, кращі з тих, що є, найкращі з тих, що є", – йдеться у пісні.
"Той конфлікт поколінь. Старше покоління не розуміло. Серед молодшого теж було досить багато нерозуміння, особливо з початку акції. Були достатньо агресивні коментарі, а потім студенти почали доносити свої позиції, показувати, що їх дістало все, що навколо", – розповідає Едуард Драч, учасник Революції на граніті.
"Зараз, коли бачиш висловлювання Кравчука і того ж Фокіна, багато хто розуміє тепер, чому Україна в 1990-му році залишилася на постсовковому рівні розвитку, чому тоді, на відміну від більшості європейських країн, ми не зробили ривка вперед. Бо були такі люди, керували державою", – каже Павло Розенко, учасник Революції на граніті.
І саме з легкої руки протестувальників площа, на якій вони отаборилися, пізніше отримала свою нинішню назву.
"Спочатку вони його просто назвали, оте місце, де вони сіли з наметами, назвали майданом Незалежності. Щоб виділити окремий анклав демократичний, національний, від всієї радянської рутини, від УРСР. І вже потім, через тривалий час, Київрада прийняла рішення про перейменування площі", – розповідає Дмитро Лиховій, учасник Революції на граніті.
Після більш як двох тижнів протесту депутати Верховної Ради УРСР пообіцяли задовольнити студентські вимоги. Саме тоді на зміну Віталію Масолу у міністерське крісло прийшов Вітольд Фокін, який вигулькне в політиці 30 років по тому. А Революція на граніті увійшла в українську історію як приклад успішного спротиву радянській системі. І передвісниця явища, яке всі називають одним словом – "Майдан".
Петро Троць, Віктор Сніжко, "5 канал"
