Псевдовибори і нав'язування "угод": як Кремль загарбав країни Балтії у 1940 році

Радянська окупація країн Балтії відкриті джерела
Цього дня, 25 вересня 1989 р., тоді ще Верховна Рада Литви на офіційному рівні визнала незаконною окупацію своєї держави Радянським Союзом. Та й чи могло бути інакше? Після фейкових "урядів", псевдовиборів та депортацій... Країни Балтії пам'ятають. Україні ж – варто більше знати про цей досвід

17 червня 1940 р. радянські війська захопили ключові точки і головні стратегічні об'єкти Латвії та Естонії. На територію Литви СРСР вторгся на 2 дні раніше. Так завершилася окупація країн Балтії, які увійшли до сфери впливу Сталіна після укладання пакту Молотова – Ріббентропа.

Після початку Другої світової балтійські уряди під тиском Радянського Союзу підписали договори про взаємодопомогу, а влітку 1940-го СРСР звинуватив Литву, Латвію і Естонію в порушенні цих угод. Усім трьом країнам висунули ультиматум – створити новий уряд, схвалений Москвою, і дозволити ввести необмежену кількість радянських військ. Балтійські уряди прийняли ці умови, щоб уникнути кровопролиття. У середині липня в усіх трьох країнах відбулися позачергові "вибори", на яких перемогли прорадянські кандидати. А на початку серпня нові парламенти попросили Москву включити ці країни до складу СРСР.

А тепер по порядку...

Ще 13 серпня 1939 р. за наказом наркома оборони СРСР Клима Ворошилова в Ленінградському військовому окрузі (ЛВО) почалось створення угрупування військ для окупації балтійських країн: Новгородська армійська група була перетворена у 8-му армію з центром у Пскові і разом із підпорядкованою ЛВО 7-ю армією мала 23 стрілецькі дивізії, 10 танкових та 2 стрілецько-кулеметні бригади загальною кількістю особового складу приблизно 440 тис. солдатів, які на озброєнні мали понад 3 тис. танків, 3,6 тис. гармат та 421 бронемашину.

Радянські війська, розгорнуті до кінця вересня 1939 р. вздовж кордонів балтійських держав, за чисельністю перевищували армії країн Балтії разом узятих: у мирний час армія Литви становила 28 тис. чоловік, Латвії – 23 тис., Естонії – 11 тис.; за умови мобілізації вони могли збільшити особовий склад до 140, 130 та 100 тис. чоловік відповідно. За відсутності реального союзника доля балтійських держав була практично вирішена.

Уже за 10 днів, 23 серпня 1939-го, Німеччина і СРСР підписали Договір про ненапад, до якого додавався секретний протокол – розмежування сфер інтересів у Сх. Європі та Балтії. Згідно з цим протоколом, країни Балтії включалися до радянської сфери інтересів. Спочатку Литва була в сфері впливу Німеччини, але потім Сталін виміняв її на польські території, окуповані німцями на початку Другої світової.

Підписання пакту Молотова-Рібентропа
Підписання пакту Молотова-РібентропаНаціональний архів США

"Доля балтійських країн не була в їхніх власних руках. Захоплення готувалося заздалегідь. Радянські штаби вже у 1938-1939 рр. друкували військові карти, на яких наші країни позначалися як Литовська, Латвійська і Естонська РСР. Наперед, щоб потім не передруковувати. За цими картами і відбувались усі пересування військ", – згадував перший керівник Литви після відновлення незалежності 1990 р. Вітаутас Ландсбергіс.

Ось як про це йдеться у книзі Фелікса Чуєва "140 бесід з Молотовим":

"Питання про Прибалтику, Західну Україну, Західну Білорусію, Бессарабію ми вирішили з Ріббентропом у 1939 р. Німці неохоче йшли на те, що ми приєднаємо до себе Латвію, Литву, Естонію і Бессарабію. Коли через рік, в листопаді 1940 р, я був у Берліні, Гітлер запитав мене: "Ну, добре, українців, білорусів ви поєднуєте разом, ну, гаразд, молдаван, це ще можна пояснити, але як ви поясните всьому світові Прибалтику?". Я йому сказав: "Пояснимо", – наводиться цитата голови уряду СРСР у 1940 р. В'ячеслава Молотова.

За словами литовського історика і дипломата Альфонсаса Ейдінтаса, "окупація не була традиційною, а радше "повзучою", з поступовим обмеженням суверенітету усіх трьох країн.

Під тиском СРСР 28 вересня 1939 р. був підписаний радянсько-естонський Договір про взаємодопомогу строком на 10 років, який де-факто обмежував суверенітет Естонії. Ратифікований сторонами 4 жовтня, передбачав введення в країну 25-тисячного контингенту Червоної армії і передачу стратегічних портів Палдіскі та Хаапсалу на Балтійському морі, островів Даго (Хійюмаа) та Езель (Сааремаа) і найкращих естонських аеродромів Куусікко та Кехтну. 18 жовтня радянські війська, які базувалися на кордоні з вересня, увійшли в Естонію.

Радянська окупація країн Балтії
Радянська окупація країн Балтіївідкриті джерела

Наприкінці вересня 1939 р. радянські військові кораблі з'являються біля балтійського узбережжя, а літаки порушують повітряний простір усіх трьох країн, збираючи розвіддані.

5 жовтня аналогічний договір з СРСР була змушена підписати Латвія: у країну вводився 25-тисячний контингент Червоної армії, якій передавались порти Лієпая (Лібава) і Вентспілс (Віндава) та бази берегової артилерії; він набув чинності 14 жовтня.

За два дні до цього підписання, 3 жовтня 1939 р., до Москви було запрошено литовську делегацію, якій СРСР запропонував Віленську обл. в обмін на відмову від регіону Маріямполе, який цікавив німців. Литва протестувала, але під тиском Кремля 10 жовтня мусила погодитися на ведення 20-тисячного військового контингенту Червоної армії, який дислокувався у стратегічних пунктах неподалік від Каунаса, Вільнюса, у Шауляї та Паневежисі. Вирішення долі Маріямполе відкладалося.

25 жовтня було підписано договір про створення литовсько-радянської військової комісії, яка мала вирішити технічні питання щодо розміщення радянських військ, а в ніч з 27 на 28 жовтня 1939 р. литовські підрозділи увійшли до Віленської обл., яку після розчленування Польщі окупувала Червона армія.

Формально Естонія, Латвія та Литва стали радянськими протекторатами. Але щоб зберегти ілюзію автономності, 25 жовтня Ворошилов видав наказ, який регламентував поведінку радянських військ і забороняв втручатися у внутрішнє життя балтійських країн.

З квітня 1940 р. радянська преса починає критикувати уряди балтійських країн за те, що вони "псують добросусідські відносини". У Литві, зокрема, розповсюджується преса, що пише на користь комуністичного СРСР.

Радянська пропаганда у Литві
Радянська пропаганда у ЛитвіВікіпедія

Чорний текст у верхньому правому кутку: "Сонце сталінської конституції вже світить на литовську землю, тому наші серця радіють пісням на честь великого Сталіна"

Наприкінці травня СРСР звинувачує Литву у викраденні двох радянських солдатів. На початку червня в Ленінградському, Калінінському і Білоруському військовому округах оголосили тривогу. Під приводом навчань радянські війська збираються біля кордонів країн Балтії. Угруповання налічувало близько 435 тис. людей, до 8 тис. гармат і мінометів, понад 3 тис. танків, понад 500 бронемашин, 2601 літак.

Усвідомлюючи, що совєти не зупиняться і повна окупація Балтії – питання часу, Гітлер, попри протести СРСР, підписав з естонським та латвійським урядами угоди, за якими до кінця року до Третього рейху емігрувало 13 тис. і 50 тис. німців відповідно. Піррова перемога Союзу у "зимовій війні" з Фінляндією та перемоги Вермахту на західному фронті давали балтійським країнам примарну надію позбавитися радянської "протекції".

Тому під приводом начебто антирадянського характеру пакту про співробітництво між Литвою, Латвією та Естонією, укладеного 1934 р., 14 червня 1940 р. СРСР висунув Литві ультиматум, яким, зокрема, вимагав зміни уряду на більш лояльний до себе і дозволу на перебування на її території необмеженого контингенту радянських військ.

Країни Балтії вже були заблоковані з моря і повітря.

Радянська окупація країн Балтії
Радянська окупація країн Балтіїua.krymr.com

15 червня загони НКВС уночі напали на дві латвійські прикордонні застави, спалили їх, кількох прикордонників убили, кілька десятків людей, серед них цивільних, узяли в полон. У нападах звинуватили самих латвійців. Молотов вручив ультиматуми, аналогічні до литовського, послам Латвії та Естонії, звинувативши уряди країн у порушенні Договору про взаємодопомогу.

15 червня 1940 р. СРСР увів війська у Литву.

Литовський президент Антанас Сметона наполягав на організації опору радянським військам, але більшість уряду його не підтримала. Не витримавши тиску своїх прорадянських опонентів, Сметона виїхав до Німеччини, звідки згодом через Швейцарію емігрував до США.

У Вільнюсі було сформовано Народний уряд на чолі з комуністом Юстасом Палецкісом, котрого через 2 дні прем'єр-міністр Антанас Меркіс на вимогу СРСР призначив в. о. президента і главою уряду. Посаду міністра оборони в новому Кабінеті Міністрів посів колишній командувач литовською армією Вінцас Віткаускас, який заперечував Сметоні під час обговорення радянського ультиматуму.

17 червня Радянський Союз окупував Латвію і Естонію попри те, що президенти Карліс Улманіс і Костянтин Пятс прийняли радянські вимоги.

Наприклад, офіційне видання Valdibas Vestnesis ("Вісник Уряду") 18 червня 1940 р. опублікувало заклик президента Латвії Карліса Улманіса до народу: "До нашої країни увійшли радянські війська. Це відбувається з відома і згоди уряду, що в свою чергу випливає з існуючих дружніх відносин між Латвією та Радянським Союзом. Тому я хочу, щоб і жителі нашої країни на введення військових частин дивилися дружньо".

Радянська окупація країн Балтії
Радянська окупація країн Балтіївідкриті джерела

Естонія 11 липня наказом № 0141 наркома оборони СРСР маршала Семена Тимошенка була включена до складу Ленінградського військового округу, а Латвія і Литва – до Прибалтійського, штаб якого розміщувався у м. Калінін (нині – Твер, РФ).

Совєти контролювали основні центри і стратегічні об'єкти трьох балтійських країн. У кінці червня сформувалися перехідні т. зв. "народні уряди". А 14-15 липня у Литві, Латвії та Естонії відбулися позачергові парламентські вибори, де перемогли прокомуністичні "Блоки трудового народу". Списки їхніх кандидатів окупаційна радянська влада визнала єдиними, що "відповідають вимогам закону", тож вибори були просто безальтернативними.

Але навіть у таких умовах не обійшлося без фальшування. Латвійський історик Інесіс Фелдманіс писав, що "радянське агентство новин ТАРС (рос. ТАСС – ред.) дало інформацію про результати виборів за 12 год. до (!) початку підрахунку голосів у Латвії".

21-22 липня новообрані "парламенти" проголосили створення Литовської, Латвійської та Естонської РСР і прийняли декларації про їх входження до складу СРСР. Юридичне оформлення анексії завершилося 3-6 серпня 1940 р. рішенням Верховної Ради СРСР.

Після цього НКВС влаштував у країнах Балтії масштабні чистки "неблагонадійних і контрреволюційних елементів". У 1941 р. до Сибіру "у зв'язку з наявністю в Литовській, Латвійської і Естонської РСР значної кількості колишніх членів різних контрреволюційних націоналістичних партій, колишніх поліцейських, жандармів, поміщиків, фабрикантів, великих чиновників колишнього державного апарату Литви, Латвії та Естонії і інших осіб, які ведуть підривну антирадянську роботу і використовуваних іноземними розвідками зі шпигунською метою" з Литви депортували майже 17,5 тис. чоловік, з Естонії – трохи більше 10 тис., з Латвії – від 15,4 до 16,5 тис. осіб.

Депортація балтійців 1941 р.
Депортація балтійців 1941 р.відкриті джерела

Загалом же до початку радянсько-німецької війни з Литви, Латвії і Естонії, за різними даними, вислали майже 130 тис. громадян.

Доля колишніх керівників окупованих країн склалася трагічно. Колишній президент Латвії Карліс Улманіс помер у радянській тюрмі 1942 р., і могила його досі не знайдена. Керівник Естонії Костянтин Пятс утри­мувався став жертвою каральної психіатрії у Калінін­ській обл. Росії, де помер 1956 р. Трагічна доля спіткала й Антанаса Сматону – 1944 р. він згорів у власному будинку в США під час пожежі, причини якої так і не були з'ясовані.

У роки Другої світової надії на відновлення національних урядів виявились марні – окуповані Третім рейхом, 25 липня 1941 р. Литва, Латвія, Естонія і Білорусь увійшли до райхкомісаріату Остланд з центром у Ризі, який проіснував до капітуляції Німеччини 8 травня 1945 р. Після війни балтійські держави були єдиними членами Ліги націй, чия незалежність тоді так і не відновилася.

Радянські історики характеризували події 1940 р. як соціалістичні революції і наполягали на добровільному характері приєднання держав Балтії до СРСР.

Та за словами латвійського журналіста, політолога й ексдепутата парламенту Алекса Грігор'євса, мова про "добровільність" абсурдна: "Моя мама розповідала, як вона побачила це "добровільне приєднання": "Я йшла на роботу, на вулицях стояли танки". Жодних ілюзій щодо "добровільності" ні в кого не було, навіть у тих, хто це все вітав. Маврік Вульфсон, тоді член компартії, пізніше історик, а ще пізніше – один із ідеологів відновлення незалежності Латвії, говорив: "Я ж сам ці танки цілував".

Інформацію взято з відкритих джерел

Читайте також: Пекельна осінь 1941-го: спецслужби СРСР підірвали центр Києва разом із мешканцями – шокуючі фото

Попередній матеріал
Пекельна осінь 1941-го: спецслужби СРСР підірвали центр Києва разом із мешканцями – шокуючі фото
Наступний матеріал
"Ви б мені ще зґвалтування Клари Цеткін приписали!": вибуховий сарказм Остапа Вишні – проти НКВС
Loading...