Український Дон Кіхот: життя і смерть Миколи Скрипника

Микола Скрипник 5 канал
З одного боку, Скрипник очолював наступ Радянської Росії на Україну, з іншого – отримав тавро українського націоналіста

7 липня 1933 року. Харків, столиця Української соціалістичної радянської республіки. Однією з найбільших площ Європи до будівлі тодішнього хмарочосу – Держплану – швидкою ходою крокує чоловік. Його звати Микола Скрипник – не так давно керівник уряду підрадянської України, ще вчора – нарком освіти. Той, із ким пов'язували українізацію, чиїм ім'ям назвали один із перших українських правописів – Скрипниківку. За кілька годин Скрипнику за все це треба каятися перед двома тисячами рядових партійців. Він знав, що це початок кінця. Чоловік зайшов до свого кабінету, викликав телефоном дружину, сказав їй, що зараз застрелиться, й попросив дбати про сина. Після цього вистрелив собі в серце. Померти одразу не вдалося. 

"Він, до речі, ще й дві години помирав після цього, бо він погано застрелився. Він помирав на руках Станіслава Косіора", – зазначив письменник Степан Процюк.

Скрипник зробив зусилля й, іронічно показуючи на невдало прострілені груди, сказав: "Це остання помилка Скрипника". Так закінчилася ціла епоха – загравання Радянської Росії з Україною під назвою "українізація".

Його обожнював Ленін і ненавидів Сталін. З одного боку, він очолював наступ Радянської Росії на Україну, з іншого – отримав тавро українського націоналіста. Таким двоїстим був український Дон Кіхот Микола Скрипник. 

"Микола Скрипник народився на початку 70-х років 19-го століття. Коли він покінчив життя самогубством, йому було 59 років. Він народився в родині залізничника, в місті Ясинувата, воно зараз під окупацією. І він одразу після якогось закладу став професійним революціонером. Його навіть засуджували до розстрілу, 16 разів сидів у тюрмі", – розповів Процюк.

Але спочатку українство Скрипника не цікавить. Він цілковито перейнятий ідеями соціальної рівності та щастя для всіх, які пропагують більшовики. 

Микола Скрипник
Микола Скрипник5 канал / Машина часу

"Микола Скрипник і такі, як він, повірили. І вони стали фанатичними сектантами революції. Це були фанатики. Cкрипник довгий час живе в Москві, бере участь у російській революції. Його шлях до 17-го року – це типовий шлях більшовицького революціонера. Він довго сидить на засланнях, не знаю, чи співпрацював із царською охранкою, як Сталін, але в нього був якийсь чистий сердечний фанатизм. Багато більшовицьких вождів співпрацювало з царською охранкою. Вони вели роздвоєне життя. Тільки не такі, як Скрипник. Але його чекало інше роздвоєння, страшніше для нього. Роздвоєння між більшовизмом і українством", – наголосив Процюк.

Питання відродження України Скрипника спочатку не цікавить. Його українська мова залишилася десь у ясинуватському дитинстві.  

"Пересікався в тюрмі з Петлюрою, їхні долі розійшлися, але якщо заглиблюватися, то Скрипник нічого спочатку не знав про українство. Він був вільним від українства, як і всі більшовики", – додав Процюк.

Усе змінюється в 1917 році. У лютому в Російській Імперії вибухає революція. Цар Микола II зрікається престолу. В Україні виникає свій орган влади – Центральна Рада, яка проголошує Українську Народну Республіку. Ленін на словах підтримує незалежність України, на ділі ж відправляє проти молодої республіки свою армію. Ще й намагається подати це як громадянську війну – місцевих комуністів із буржуазними націоналістами. Для цього в загарбаному росіянами Харкові створюється альтернативний київському уряду зі схожою назвою – Народний Комісаріат. Спочатку його очолює німкеня Євгенія Бош, але згодом Ленін вирішує доручити це українцю Скрипнику. 

Євгенія Бош
Євгенія Бош5 канал / Машина часу

"Робить усе, щоб повалити українську Центральну Раду. Як будь-який затятий більшовик він справді обожнював Леніна. Це був його ідол. І Ленін теж любив Скрипника або принаймні робив вигляд, що любить. Дуже цікаве призначення Скрипника, про нього він дізнався з листа, й на той час не перебував в Україні. Чому так зробили – досі невідомо", – зазначила дослідниця 20-30-х років Таня Хоронжук.

Припущення, чому так зробили, є. Перша війна Росії проти України 1917-1918 років, попри тимчасову окупацію Києва, завершилася повною й цілковитою поразкою більшовиків. 

"Коли була побудова цього воєнного комунізму, вони перейняли тактику, яка була притаманна російським імпералістам. Тобто вони насаджували російську мову, дуже зросіянізували апарат і суспільство українське, яке звикло бути паном у своїй хаті й відчуло, що таке незалежність, не підтримало. Народ повставав", – розповіла Хоронжук.

Тож під час другого військового походу в Україну Ленін вирішив зробити ставку принаймні на кількох вихідців з України. Колаборанти знайшлися.

"Наприклад, брат Євгена Маланюка Сергій був на боці Червоної армії, а Євген Маланюк був офіцером, ад'ютантом генерала Василя Тютюнника. І пізніше Юрій Яновський використав цю тему двох братів, які опинилися по різні сторони барикад, у романі "Вершники", – уточнив Процюк.

Ленінське танго. Крок назад – два вперед. У разі потреби вождь світового пролетаріату ніколи не соромився тактично відступити. Зіткнувшись в Україні з масовими повстаннями, він вирішив у 20-х роках піти на серйозні національні поступки.

Замість військового комунізму Ленін пропонує нову економічну політику – НЕП. А замість махрового російського шовінізму – політику коренізації. У випадку України – українізації.

Павло Постишев
Павло Постишев5 канал / Машина часу

Цього разу Леніну був потрібен саме Скрипник. Не будь-який пересічний член Комуністичної партії, а саме Скрипник. Чому Скрипник? По-перше, він українець, по-друге, він дуже довіряє Леніну, а Ленін – йому. Скрипник приїжджає тріумфально в Україну й починає, щоправда, ще на іншій посаді, провадити українізаторську політику. Проте цікаво, що Скрипник їхав в Україну з особливим дорученням Леніна. Він мав особливий мандат, за яким він міг перебувати будь-де в Україні. Йому мали забезпечувати все, починаючи від їжі і житла й завершуючи найбільш таємною інформацією, яка там була. Тобто він був такими очима й вухами Леніна в Україні", – наголосила Хоронжук.

"Від 1927 до 1933 року Микола Скрипник зробив для українізації стільки, скільки, мені здається, не зробила жодна людина в той час. Більшовик Микола Скрипник був головним українізатором УРСР. Він вважав, що українською мовою мають розмовляти в армії, що українською мовою мають розмовляти на Донбасі, що українські школи мають бути в Росії, що всі часописи мають бути україномовними. Скрипник до ідеї українізації підходив без будь-якої імітації", – зазначив Процюк.

"Коли Скрипник приходить до влади, він береться за повну українізацію радянського апарату. Кількість україномовної преси збільшується мало не втричі, кількість україномовних українців також збільшується. Просто феноменальні цифри", – уточнила Хоронжук.

Цифри справді вражають. Коли на початку 20-го століття українська мова була повністю заборонена, то наприкінці 20-х українською мовою почало виходити до 90% періодичних видань. Відроджується український театр, кіно та література.

Микола Скрипник
Микола Скрипник5 канал / Машина часу

"Микола Скрипник спостерігає ренесанс української культури: літератури, живопису, театру. Микола Скрипник починає так само свято вірити в український ренесанс. Гонорари, які почали брати письменники. Українські письменники до того ніколи не брали гонорарів. Чи актори. І так далі. Ну які були гонорари в Шевченка чи Лесі Українки? Чи Іван Франко, який, бувало, не мав на хліб в останні роки життя", – розповів Процюк.

Скрипник іде далі й українська мова повертається на Кубань, у місцеві школи. 

"Коли Скрипник у 20-х роках час до часу їздить у Москву, він бере із собою перекладача", – додав Процюк.

Але Скрипнику цього мало – він вимагає перейти на українську мову переважно заслану з Москви партійну еліту. Та опирається.

"На Скрипника і на українську коренізацію та українізацію Сталін почав дивитися з підозрою. Спочатку сюди присилають Павла Постишева на посаду першого секретаря. Постишев був робітником у Росії, й можна собі уявити, як за такий короткий час відкрилися соціальні ліфти для таких пролетарів, які не мали нічого, а мали здобути весь світ. Постишев був у вишитій сорочці й люто ненавидів українізацію. Він був для того присланий у Київ. І Постишев, і пізніше Каганович", – пояснив Процюк.

Російські шовіністи твердять, що українська мова ніяка не мова, а діалект російської. Вести на ній діловодство неможливо. Щоб заткнути рота недоброзичливцям, Скрипник вирішує упорядкувати новий український правопис. 

"До цього були і "жилахівки", і "драгоманівки", але це не були офіційні правописи. Перший офіційний правопис з'явився за Української Директорії, в 1919 році. Тоді цей правопис створювався Агатангелом Кримським та Іваном Огієнком. Пізніше цей правопис трохи відредагували, й ми маємо правопис 1921 року. Він мало відрізняється від правопису 1919 року. Минає деякий час і Скрипник розуміє, що не може бути правопису, який був складений на базі ще Української Центральної Ради. Це була стратегічна місія: зробити український правопис, але вже за Радянського Союзу", – зазначила Хоронжук.

У 1928 році за особистим наполяганням Скрипника правопис, дуже схожий до сучасного, був ухвалений. Через роль наркома освіти його назвали "скрипниківкою".

"Агатангел Кримський вважав, що він дуже радикальний українізатор. І коли прийняли цю "скрипниківку" в 28-му році, там була перевага в кілька голосів. Там була ціла історія, дуже важко це було зробити. Скрипнику вдалося буквально протиснути майже тоталітарним способом. Скрипник вважав, що без цього правопису неможливо проводити українізацію", – наголосив Процюк.

"Скрипниківка" – це був такий правопис, який намагався поєднати традицію мовлення Західної України зі Східною. Багато мовознавців Західної України зі Львова, Івано-Франківська приєднуються до формування правопису. Пізніше Скрипника звинуватять у надмірних галицизмах. Наприклад, він запроваджує пом'якшене "л" – "лямпа", хоч це не було притаманно для задніпрянської України. Він також робить обов'язковою літеру "ґ", – нагадала Хоронжук.

І стається диво – росіяни в Україні, принаймні у діловодстві, слухняно переходять на українську. Утім час українського Відродження вже минав. Сталін вирішив, що в українізацію погралися достатньо. 

"Вони дуже ворогували. Це були справді затяті вороги. І коли пізніше Сталін описував у своїх спогадах, що він десь там був біля Леніна і ледь не радив, і навіть малювали картини, як Сталін і Ленін радяться під час перевороту, як організувати боротьбу, то Скрипник у спогадах відверто говорить, що Сталіна там не було взагалі", – зазначила Хоронжук.

"Скрипник був особисто знайомий зі Сталіним і непогано. Їхні відносини були не дуже приязними. Сталін ніколи нічого не забував", – додав Процюк.

Рік 1929-й, Сталін розправляється з опозицією всередині компартії СРСР і починає реалізацію своїх божевільних планів. Пом'якшення як в економіці, так і в національному питанні згортаються. Починається примусова колективізація та репресії. В Україні сфабрикований процес проти так званої Спілки визволення України. Повсюдні доноси, розстріли та атмосфера страху.

"Більшість українських письменників вже були зламані страхом за своє життя. Тотальним страхом, тотальною параноєю, тотальною недовірою по всьому СРСР. І нікуди неможливо було втекти. Знаходили. Зеров утікав у Москву. У Казахстан втікав Антоненко-Давидович. Знаходили", – підкреслив Процюк.

Микола Скрипник, утім, продовжує гнути свою лінію. Через впертість та клиноподібну борідку отримує прізвисько Дон Кіхот. У 1932 році Сталін організовує в Україні Голодомор. Скрипника все ще не чіпають, хоч і зашморг довкола нього стискається дедалі сильніше.

"Усіх людей, з якими він працював, також починають звинувачувати в участі в підпільних організаціях", – додала Хоронжук.

Врешті, одних уже репресовано, інші – зі страху за власне життя раптово змінюють переконання й починають строчити доноси.

"Є такий юридичний термін – доведення до самогубства. Скрипник був міцним горішком. Тут не йдеться, що це слізливий дідок, який плаче над тим, що відбувається. Він пройшов тюрми. Йому інкримінували різні злочини, він був засуджений до розстрілу. Це такий на нього почався пресинг. І Любченко, і Хвиля – соратники по українізації – відреклися від нього. Почали їздити в Москву і його здавати. Потім їх, до речі, розстріляли, в 38-му році. І Постишева розстріляли", – розповів Процюк.

Микола Хвильовий
Микола Хвильовий5 канал / Машина часу

"Найгірше було, коли його зняли з посади й почали примушувати каятися, писати покаяльні статті", – наголосила Хоронжук.

У лютому 1933 році Скрипника звільняють із посади наркома просвіти УРСР. У травні пострілом у скроню вкоротив собі віку письменник Микола Хвильовий. 

"До речі, коли Хвильовий закінчив життя самогубством 15 травня 1933 року, Скрипник тільки й сказав: "Що, вже?". Коли Хвильовий застрелився, він також перестав вірити в партію. Це той, який казав: "Дайош психологічну Європу","Геть від московських задрипанок". Він дуже був подібний у своїх переконаннях. Український чекіст Микола Хвильовий, який, кажуть, на грудях любив носити червоний і синьо-жовтий бант. Я маю гіпотезу, що Скрипник втратив віру в партію, якій вірив від маленького підлітка. Він вірив в українство, але перестав вірити в партію. Не можна було сперечатися з партією, бо партії можна нашкодити. І він вирішив сам піти", – зазначив Процюк.

Микола Скрипник
Микола Скрипник5 канал / Машина часу

7 липня 1933 року Микола Скрипник застрелився. Трохи схибив і помирав у  муках. Сталін вирішив познущатися над колишнім ворогом навіть після смерті – у некрологах від партії було написано, що самогубство – це акт малодухості. Молода дружина із сином спробувала втекти від репресій до Москви – не допомогло.

"До речі, його другу дружину розстріляли у 38-му році. А сина забрали в дитячий будинок, потім син загинув на фронті", – уточнив Процюк.

Українізацію одразу згорнули, її місце зайняла тотальна русифікація. Змінили навіть правопис, щоб якомога більше наближав українську до російської. "Скрипниківка" повернулась аж у 90-х роках 20-го століття.

 

 

Попередній матеріал
Кабмін за крок до звільнення: чи можлива взагалі ротація уряду і під ким із міністрів захиталося крісло
Наступний матеріал
Катастрофічна ситуація в Криму: який вигляд має півострів без води та чи готова влада напоїти його мешканців
Loading...