Елітна козацька розвідка: хитрощі Війська Запорозького, які допомагали перемогти в бою

Козаки відкриті джерела
Офіційно військова розвідка України почала працювати 7 вересня 1992 р., коли було утворено Управління воєнної стратегічної розвідки Міноборони. Але історія її набагато глибша... До речі, за часів Богдана Хмельницького козацька розвідка вважалася однією з найефективніших у Європі

Запорозькі козаки не лише берегли традиції воєнного мистецтва дідів та прадідів – княжих дружинників, а й удосконалювали, передавали цей досвід нащадкам.

Власну систему розвідки козаки утворили в XVI ст., аби попереджати напади татар. Для цього розробили цілу тактику, щоб знати про дії татарських загонів ще до їхньої появи на кордонах Запорожжя.

Безпосередньо в Січі завжди перебувала найбільш боєздатна частина Запорозького війська, аби негайно реагувати на можливу небезпеку довкола і для приборкання збройної агресії.

Землі Війська Запорозького
Землі Війська Запорозькогоgur.gov.ua

ГУР по-козацьки? Хто стояв на чолі запорозьких розвідників

У Запорозькому війську були справжні спецоргани, які відповідали за організацію й виконання розвідзавдань. Хоча козаки могли доручати розвідку й козацьким поселенням, що на прикордонні Запорожжя.

Керувала розвідкою Старшинська рада, яка збиралася окремо від загальної Військової ради. На старшинській були присутні лише вищий керівний склад війська й окремі запорожці. Там приймалися рішення щодо необхідних дій у разі виникнення загрози.

Планували розвідку військовий писар, військовий осавул та військовий товмач (перекладач). На їхні плечі лягала загальна організація і планування розвідки й контррозвідки.

Гетьманщина
Гетьманщинаspadok.org.ua

Зокрема, військовий осавул організовував і керував розвіддіяльністю козацьких загонів на кордоні. Разом із військовим довбишем він повідомляв керівництво Січі про діяльність іноземців на території Запорожжя – інформацію збирали звідусіль й організовували приховане спостереження за ними.

Військовий писар збирав розвіддані з різних джерел. Знаючи декілька мов, перекладав інформацію, яка надходила від іноземців, опрацьовував її, аналізував та доповідав кошовому.

Спеціально для розвідки на Запорожжі в XVII ст. з'явилися товмачі (перекладачі). Вони переглядали майже всі іноземні документи, які надходили до Січі, та виконувати спецзавдання в інших державах.

До органів управління розвідкою належав керівний склад Запорозького війська (не нижче куреня), військова старшина, товмач та осавули; до органів обробки інформації – писарі (узагальнення відомостей), осавули (обробка інформації, яка надходила безпосередньо від розвідувальних органів) та товмачі (поточний аналіз інформації); до органів добування розвідувальної інформації – розвідувальні органи та агенти за кордоном.

Українські козаки
Українські козакиDepositphotos

Завдання розвідки виконували найбільш підготовлені, досвідчені козаки. Та структура воєнної розвідки Запорозького війська не була чіткою. Що ж до осавула, писаря й товмача, то вони могли залучатись, прямо чи опосередковано, до організації розвідзабезпечення.

Козацька агентурна мережа

Щоб попередити несподівані напади ворога з суші чи моря, на Січі створили справжню мережу інформаційного забезпечення. Її члени збирали відомості про діяльність ворожої армії та виявлення зовнішніх загроз.

У мирний час діяла козацька агентурна розвідка й сили бойового чергування (кажучи сучасною мовою, прикордонники), у воєнний – агентурна розвідка, прикордонники та спеціальні органи зі складу штатних підрозділів.

Чисельність та активність козацької розвідки залежала від воєнно-політичної обстановки в сусідів. Наприклад, на поч. 50-х рр. XVIII ст. охорону та розвідку на кордонах Війська Запорозького, здійснювало лише 773 козаки. Зі зростанням турецької загрози наприкінці 60-х рр. XVIII ст. (станом на 4 вересня 1769 р.) чисельність запорожців, які охороняли кордони країни на півдні, становила 1274 особи.

Кількість розвідників на Запоріжжі
Кількість розвідників на Запоріжжіgur.gov.ua

Для виконання завдань розвідки могли створюватись такі розвідоргани:

  • розвідувальний загін здобував розвіддані на напрямках дій головних сил під час походу. Налічував до 100 осіб та діяв на відстані 6-15 км попереду основних сил;
  • розвідувальний роз'їзд вів розвідку на кордоні та в походах. Під час походу роз'їзди висилались від головних сил або діяли від розвідзагону на відстані до 6 км. Склад роз'їзду – від 5 до 10 осіб;
  • роз'їзні козаки безпосередньо оглядали місцевість та окремі об'єкти. Висилались від розвідроз'їзду на відстань до 1 км. Склад – від 1 до 3 осіб;
  • бекети (спостережні пости) розташовувались уздовж південного кордону Запорожжя для спостереження, виявлення військ ворога й оповіщення командирів та місцевого населення. Склад бекету – 2-3 особи.

Для ведення спеціальної розвідки могли призначатись:

  • команди пластунів: розвідувально-диверсійна діяльність у тилу ворога й на шляхах висування його головних сил. Висилались для розвідки в тил противника за декілька днів до виступу запорожців у похід. Команда – від 3 до 10 осіб;
  • групи для наскоків – окремі штатні піхотні та кінні підрозділи або такі, що діяли в складі розвідоргану. Склад групи – від рою до пів сотні;
  • групи для засідки – створювались із чинних розвідзагонів, розвідроз'їздів. Подекуди їх створювали зі штатних піхотних або кінних підрозділів;
  • групи для вилазки – створювались зі складу штатних піхотних або кінних підрозділів (найбільш досвідчені й підготовлені козаки). Склад групи – від рою до чоти. Могли посилюватися пластунами для влаштування диверсій та більш якісної розвідки.
  • "могили" – прототип сучасних "секретів", задля розвідки на ймовірних напрямках появи військ ворога, при виявленні якого сповіщалось місцеве населення й козацькі підрозділи. Склад "могили" – 2-3 особи.

Козацька розвідка
Козацька розвідкавідкриті джерела

Агентурну розвідку вели секретні роз'їзди або агенти, які діяли на території противника або в стані його військ.

Агентурна розвідка підпорядковувалася кошовому й організаторам розвіддіяльності, а органи військової розвідки – безпосереднім командирам.

Розвідувальні завдання: що, де, як, навіщо?

Залежно від мети походу, козаки визначали розвідзавдання і відправляли на невеликі відстані від головних сил спецпідрозділи – прообрази сучасних розвідувальних органів. Вони мали своєчасно повідомляти командирам Запорозького війська про стан маршрутів та дії ворога.

Дії розвідки ворога й козацької – це була своєрідна "гра на випередження" шляхом вивчення похідного чи бойового порядку противника, розміщення кінноти, артилерії, піхоти, визначення швидкості висування й темпу розгортання військ, встановлення маршрутів, напрямків руху тощо.

Особливу увагу приділяли місцю розташування головних сил ворога, наявності артилерії й кінноти, місця пункту управління. Ретельно вивчали склад військ противника, способи управління, чисельність, озброєння, фізичний й моральний стан воїнів. Розвідка мала визначити обсяги продовольства і матеріальних ресурсів, можливості їх поповнення, уточнити дані про минулі бойові дії противника під час поточного походу, а також наявність в обозі поранених, хворих, стан возів тощо.

На успішність маршу перед бойовими діями сильно впливали умови місцевості й стан доріг. Дані про місцевість допомагали Запорозькому війську підтримувати встановлений темп походу і випереджати ворога в захопленні тактично вигідних рубежів.

Розвідувальний роз'їзд
Розвідувальний роз'їздвідкриті джерела

Приблизно за 15 км від головних сил діяв передовий загін – він висилався, якщо військо мало більше як 4 тис. осіб. Десь за 6 км попереду діяв розвідзагін. Від загону, на глибині 4-6 км, – розвідувальний роз'їзд. На фланги від передового загону та головних сил висилались розвідроз'їзди та похідна охорона. За 2 км від них вели розвідку роз'їзні козаки. Так площа розвідки могла становити 250-300 кв. км.

Шикування розвідників на значній відстані дозволяло перекривати значну територію та використовувалось при:

  • високій імовірності зустрічі з ворогом;
  • відсутності попередніх даних про місцезнаходження ворожих військ;
  • проведенні маршу на території противника або на відкритій місцевості, наприклад, у степу, що було актуально для півдня України.

В іншому разі шикування розвідорганів Запорозького війська на марші здійснювалося при високій щільності проживання цивільних чи складній для спостереження місцині. У поході козаки в усі боки від головних сил війська висилали розвідку на відстань лише 1-2 км.

Кожен розвідорган мав свої завдання.

  • Розвідзагін займався розвідкою маршрутів, по яких рухалися головні сили запорожців, встановлював зони затоплення, завалів, райони оповзів та шляхи їх обходу, визначав склад та напрямок руху похідної охорони ворога. При зустрічі з невеликими групами противника мав вступати в бій, уточнювати склад та характер дій головних сил виявленого ворога.
  • Завдання розвідроз'їзду могли зводитися до своєчасного виявлення противника, встановлення чисельності, складу й озброєння, швидкості й можливого напрямку руху його головних сил, розташування пунктів управління й готовності до розгортання в бойові порядки.

Роз'їзні козаки мали уважно, рухаючись попереду, обстежувати місцевість. У разі виявлення ворога чи ознак його появи (стукіт копит, хмара пилу в безвітряну погоду, наявність доказів його недавнього перебування), встановленими сигналами (свист, вогонь, постріл тощо) попереджати розвідроз'їзд, який рухався позаду. Або самостійно висуватися до нього з доповіддю. Командир роз'їзду розпоряджався щодо подальших дій, намагаючись при цьому не розкрити свого місцезнаходження.

Варіант організації козацької розвідки
/
Варіант організації козацької розвідки
Варіант організації козацької розвідки
/
Варіант організації козацької розвідки

У наступі Запорозьке військо мало завдати противнику якнайбільших втрат, позбавити можливості вести бій. Найчастіше стрімко атакували ворога, проривали його бойові порядки, швидко просувались у тил. Найважливіше було психологічно "придушити" противника, приголомшити, викликати паніку, позбавити можливості організовано опиратися. Для цієї тактики запорожці мали виявити найслабші місця в бойових порядках ворога чи створити їх за допомогою різних прийомів, зокрема й військовою хитрістю.

При підготовці до наступу та перед початком розвідка могла висилатись до противника по конкретну інформацію щодо його задумів. Крім того, визначала передній край оборони ворога, розташування інженерного обладнання. Розвідники попередньо вивчали бойовий досвід противника, можливу тактику на конкретній місцевості, чисельність війська, озброєння, артилерії (кількість набоїв і дальність стрільби); вивчали характер оборони (замасковані ями, рови тощо), що перешкодили б стрімкій атаці запорожців; уточнювали продовольчі запаси й матеріальні ресурси, на яку кількість днів вони розраховані без додаткового підкріплення. При зустрічі з ворогом розвідорган міг зав'язувати бій до підходу головних сил, примушуючи ворога розгорнути бойовий порядок у невигідних для нього умовах.

Під покровом ночі – не впізнаєш козака...

Запорозьке військо мало перевагу над противником у раптовості й скритності. Створення умов для такої переваги здійснювалося за рахунок організації розвідзабезпечення під час походів, особливо вночі.

Як правило, основними завданнями розвідки вночі були:

  • забезпечення безпечного просування головних сил;
  • установлення можливих дій ворога щодо зміни його бойових порядків, районів розташування, перегрупування;
  • у разі виявлення численного ворога – віддалено спостерігати, щоб не допустити непомітного відходу або іншого маневру.
  • розкриття заходів, проведених ворогом для оборони в нічний час, особливо зміну бойових порядків, вогневих засобів і резервів.

На підставі розвіданого козаки оцінювали втрати противника, можливості ведення бою чи відходу вночі з позицій. А ще запорожці влаштовували диверсії, щоб послабити чи підірвати боєздатність ворога. При прориві окремих укріпрайонів козацька розвідка виявляла кількість, характер і тип капітальних споруджень противника, визначала місце розташування й зайнятість їх військами, зручні підступи.

Що головне під час облоги фортеці?

При плануванні облога фортеці (міста) в розвідку відправляли окремих козаків, які знали місцеву мову й звичаї. Вони проникали всередину й залежно від обставин через місцевих жителів (переважно людей українського походження або українських полонених) чи спостереженням добували необхідну інформацію:

  • розташування елементів фортеці (міста), склад і оснащення військ ворога в ній;
  • характер оборонних споруд на підступах, уздовж фортеці (міста) й усередині;
  • розташування основних сил і засобів ворога, спостережних і командних пунктів (підземні ходи й укриття, наявність і глибина прикритого від вогню простору);
  • основні джерела води, наявність у місті водойм, їхня важливість для життєдіяльності фортеці (міста), можливість їх виведення з ладу й диверсій для порушення водопостачання.

Фортеця Кафа, Феодосія
Фортеця Кафа, ФеодосіяDepositphotos

Розвідувальні відомості дозволяли командуванню Запорозького війська визначати подальшу тактику.

Чи можна подолати річку без човна?

Досвід походів Запорозького війська показує, що маршрути пересування й напрямки бою вибиралися, як правило, поза водними перешкодами. Та їх було досить багато в низов'ях Дніпра, тож козаки мусили швидко й організовано їх долати.

Усе залежало від планування застосування сил, спорудження переправ і бродів. Перед розвідкою слід було визначити ширину, глибину, швидкість течії, крутість берегів, ширину заплави, стан ґрунту і дна (взимку – товщину криги), а ще наявність переправ і бродів, місць для форсування, природні перешкоди, укриття від вогню й спостереження противника по обидва береги.

"Гра на випередження" та оборона

Щоб попередити дії ворога, основні зусилля козацьких розвідників кидалися на розкриття підготовки його до наступу, виявлення зосередження військ та визначення напрямків імовірних ударів. Надважливим було визначення задуму ворога щодо майбутнього бою. Виконання цього завдання потребувало чимало хитрощів.

В обороні розвідзагін не висилався, а завдання розвідки вирішували розвідувальні роз'їзди. Разом із тим, можливості передового розвідроз'їзду майже не використовувались у наступі, бо його сил не вистачало для вирішення завдань розвідки та утримання противника у випадку бою з ним.

Під час оборонного бою Запорозького війська розвідувальний роз'їзд мав уточнювати чисельність ворога, викриття його вогневих засобів та пунктів управління, виявляти розміщення і місця висування резервів.

Козацькі зв'язкові та їхні "рації"

Інформацію передавали зі зв'язківцями або кур'єрами, а ще сигналами – візуальними ("фігури") і звуковими. Отримані відомості передавалися від органу, який її добуває, до командира, який дав завдання.

Залежно від бойового застосування розвідки, інформація передавалась як від окремих козаків, так і від розвідроз'їзду – через вершника (зв'язківця) до старшого командира. Далі в загоні робили висновки про обстановку й вибирали один зі спланованих раніше варіантів дій. Могли висилатися додаткові роз'їзди для збільшення території ведення розвідки, періодичності спостереження і збільшення ймовірності виявлення ворога.

Козаки, передача інформації розвідки
Козаки, передача інформації розвідкиgur.gov.ua

Далі відомості передавалися через вершника до головних сил Запорозького війська: там оцінювали обстановку, приймали рішення й віддавали розпорядження щодо подальших дій розвідки і головних сил.

Позитивною рисою такої схеми передачі інформації є оперативне оповіщення підрозділів про діяльність ворога, що дозволяло вчасно посилити розвідку, розгорнути бойовий порядок або приховати своє місцезнаходження до подальших вказівок. Негативним було те, що при шикуванні розвідорганів на невеликій відстані відомості надходили неповними, затягувався час для прийняття рішення головними силами та доведення його до підлеглих.

Агентура мирного часу

Архіви свідчать, що в мирний час розвідка мала свої особливості. Зокрема:

  • виявляла підготовку ймовірного противника до нападу на Запорожжя ще на своїй території;
  • своєчасно попереджала населення про появу ворога біля кордонів Запорожжя;
  • у разі порушення кордонів Запорожжя – збирала інформацію для відбиття агресії.

Також для виконання розвідзавдань залучались органи агентурної розвідки на території потенційного противника та прикордонна охорона.

Розвідкою в мирний час займалась агентурна мережа на території Польщі, Туреччини та Криму. Як правило, агентура із завчасно підготовленою та розробленою "легендою" відправлялась для виявлення стану, місцезнаходження й планів ворога до нападу на Запорожжя.

Історія пам'ятає і шпигунство іноземців проти Січі. Так, М. Скоропадський у листі від 29 червня 1753 р. пише К. Розумовському, що козак Данило Стефанів у районі м. Перекоп чув, як група поляків цікавилася відомостями про Запорозьку Січ.

Прикордонники

Для охорони кордонів Запорожжя, попередження місцевого населення й командування Січі про появу ворога на прикордонні призначалось бойове чергування. На південному кордоні Запорожжя (найбільш загрозливому напрямку) існувало 20 сторожових постів – кожен мав смугу відповідальності, цілодобово здійснювалась розвідка й охорона.

Для безпеки й прихованості розвідки ставились інженерні споруди – земляний насип (прототип спостережного поста), в якому знаходились козаки. Інформацію збирали розвідроз'їзди й передавали на цей "форпост". При появі ворога в зоні спостереження, козаки світловими або звуковими сигналами попереджали своїх про загрозу. Тоді загони козаків поблизу поспішали на джерело сигналу – на допомогу. Якщо ворог був численним, на Січі починалась мобілізація.

Після отримання відомостей про наближення ворога до кордонів, за 2-4 год. військо мало бути готовим до походу.

Козацький прикордонний пост спостереження
Козацький прикордонний пост спостереженняgur.gov.ua

Козаки-прикордонники через місцевих жителів, перебіжчиків і полонених також дізнавалися про дії й наміри противника. Уся пошта надходила на ім'я кошового отамана або Коша, її обробляли у Військовій канцелярії. Далі формувалися звіти і передавалися до Київської губернської канцелярії або Генеральної військової канцелярії.

Відомості, які надходили до канцелярії Запорозького війська, перевірялись та дублювались.

Так, керівництво Січі 9 вересня 1752 р. (розвідка проводилась 3 вересня 1752 р.) дізналося, що кримський хан із військом має намір 22 вересня 1752 р. вийти з Бахчисарая та відвідати Перекоп. Водночас, за повідомленням козака Г. Караванця (був 4-6 вересня 1752 р. в Криму), кримський хан з 10-тисячним військом уже в Перекопі. Відомості були суперечливі, тож командування Запорозького війська відправило розвідника. Той з'ясував (дані від 18 вересня 1752 р.), що від татар небезпеки та можливої агресії для Запорожжя тоді не було.

Крім того, козаки перевіряли й чутки, які загрожували національній безпеці України.

Засідки, наскоки і найближча річка – хитрість як зброя

Більшість інформації під час розвідки вони отримували спостереженням. У складі розвідорганів козаки, на відміну від противника, який здійснював спостереження всім своїм складом (розвідорганом), вели розвідку одним козаком-спостерігачем із пагорбів та курганів. Решта чекала поблизу на сигнал до подальших дій.

Ефективним способом розвідки була вилазка. Наприклад, при облозі фортець. Козаки підкрадались, усе навколо вивчали, безшумно нападали, брали полонених або здійснювали диверсії.

Якщо ворог влаштовував табір або вів оборону, козаки проводили наскоки – брали полонених і знищували чи пошкоджували ворожі об'єкти. Підкра­далися до табору: поки одні козаки відрізали шлях відступу противника й відпускали його коней, інші, зосередившись у різних місцях, очікували сигналу, щоб атакувати приголомшеного ворога, брали полонених, зброю, коней. Потім козаки швидко відходили у степ.

Досить часто вони влаштовували засідки. Засідки, як правило, проводились під час пересування військ противника, рідше – у бою. Тут головне було не допускати одноманітних, шаблонних дій.

Захоплення козаками 'язика'
Захоплення козаками 'язика'gur.gov.ua

Для засідки пасувала ніч або непогода. Розвідники ставали на шляху противника по обидва боки дороги у трьох різних місцях. Через дорогу натягувалась мотузка або лоза (висота залежала від видимості), перешкоджаючи вершнику. З появою вершника або загону, незалежно з якого боку, крайня група засідки пропускала їх, імітувала погоню, пострілами "підганяючи" на штучний бар'єр, де від швидкості й злагоди дій козаків залежав результат.

Розвідроз'їзди при виявленні численного, якщо не могли приховано спостерігати, відверто привертали до себе увагу. Потім розділялись на групи, шикувались і швидко відходили в напрямку своїх військ завчасно обраним шляхом. Кожна група намагалась витоптати якнайбільше трави, вводячи в оману противника щодо чисельності козаків. Противник кидався навздогін. Розвідроз'їзд підводив ворога до засідки головних сил запорожців, які раптово й швидко знищували противника.

Іншою військовою хитрістю була розвідка біля водоймищ. Якщо коні противника значно переважали у швидкості й витривалості, то без зусиль могли наздогнати козацьких розвідників. Тоді козаки намагались якнайшвидше дістатись води. Там розпрягали коней, роздягались, ховали речі під воду. Щоб не привертати уваги ворога, відганяли своїх коней у степ. Козаки, занурившись у воду й дихаючи через очеретину, чекали, поки мине загроза. Ворог, не знайшовши нічого біля водоймища, повертався назад. Козаки ж виходили з води, одягались і повертались додому, забираючи по дорозі коней.

Козацькі розвідники: роль "своїх серед чужих"

Розвідування могло коштувати козакам життя. Наприклад, для уточнення перебування розвідників Василя Товмача та Івана Джевади, відправлених в листопаді 1754 р. в район м. Аккерман у розвідку, в березні наступного року до Очакова відряджено козаків Дем'яна Завадського та Лук'яна Порожнього. Від очаківського товмача Юрія Грека та інших місцевих вони дізналися про загибель Товмача та Джевади.

Агентурна розвідка спостерігала, вивідувала, підслуховувала тощо. 21 лютого 1743 р. козак-розвідник із "легендою" в гурті рибалок виконував завдання вздовж р. Дністер у районі м. Бендери (нині – Молдова). Спостереженням і вивідуванням у місцевого населення від дізнався про чисельність та місцезнаходження татарського загону.

Враховуючи посилену увагу іноземців до запорожців у країнах, що розвідувались, виконувати завдання було складно. Так, під час виконання розвідзавдань товмачем Федором Сатановим, який ішов за маршрутом Київ – Бендери – Очаків на зустріч із Очаківським пашею, з'ясувалося, що в Очакові за козаком ретельно слідкували невідомі люди, які доповідали про його дії Хасан-баші.

Та козаки їздили по сусідніх країнах і намагались якнайбільше дізнатись від місцевої знаті про справи й порядки, збори врожаю, рівень смертності серед населення, про те, якими проблемами вони переймаються, про ставлення до влади й місцевого керівництва тощо.

19 квітня 1734 р. від однієї такої делегації надійшло повідомлення в Запорозьку Січ: "За отриманими зведеннями через польських обивателів, кримський хан збирається виступити з Наушан, і невідомо куди ця орда піде. Для цього ізвольте наказати всякими мірами насправді провідати...".

Пластунівський курінь – елітний спецпідрозділ ХVІІІ ст.

Для найскладнішої розвідки заради національної безпеки в Запорозькому війську існував спецпідрозділ – Пластунівський курінь.

В 1755 р. чисельність пластунів у курені становила 441 особу, у 1759 р. – 541, а в 1769 р. – 269 осіб. Кожний пластун-розвідник мав відповідні навички, які постійно вдосконалював.

Нове поповнення для підрозділу пластунів приймали тільки за загальним вибором і згодою. Для перевірки якостей новобранців існували жорсткі умови прийому.

Пластуни-розвідники після підготовки могли вести розвідку різними способами, діяти приховано, зухвало, сміливо й активно добувати відомості. При цьому вони проявляли винахідливість, ініціативу, широко вдавались до військової хитрості й обману ворога.

Бунчуки, списи, лук, сагайдак і бердиш
/
Бунчуки, списи, лук, сагайдак і бердиш
Бойовий келеп, списи, якірець
/
Бойовий келеп, списи, якірець

Пластуни впевнено орієнтувалися в степу за допомогою підручних засобів, володіли прийомами рукопашного бою, знали іноземні мови й самостійно допитували полонених. А стріляючи з вогнепальної зброї вночі, вони могли влучити в ціль на слух та здійснювали переходи зі швидкістю 12-15 км/год.

У розвідці озброєння пластунів складалось із пістолів, рушниць, ножів, шабель. Вони також мали луки і стріли, списи, келепи (сокири для проламування залізних шоломів і важких панцирів).

За інформацією офіційної сторінки Головного управління розвідки

Читайте також: "Полювання" на український правопис: СРСР робив усе, щоб перетворити солов'їну мову на подобу російської

Попередній матеріал
Звідки взялася ПВК "Вагнера" та скільки серед них українців – розслідування
Наступний матеріал
Київ 100 років тому й сьогодні: "машина часу" – у світлинах
Loading...