У березні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради. Вперше проходять демократи і з'являється опозиція – "Народна рада", в якій 125 депутатів. З високої парламентської трибуни вперше виступають ті, хто ще недавно сидів у радянських таборах за політичні переконання. У травні колишні дисиденти формують в опозиційній "Народній раді" групу "Незалежність" і під куполом ради починають звучати незалежницькі ідеї.

У червні 1990 р. у Верховній Раді формується робоча група з підготовки тексту Декларації про державний суверенітет. Її очолив депутат-комуніст Сергій Дорогунцов, який користувався повагою і в багатьох опозиціонерів-демократів, пише "Радіо Свобода".

Ідея Декларації про державний суверенітет і потреби ухвалення такого документа належить В'ячеславу Чорноволу.

Із 28 червня до 11 липня 1990 року у Верховній Раді УРСР тривало представлення та обговорення проєктів Декларації. Всього, за даними Українського інституту нацпам'яті, їх було 12: офіційний від Президії, від депутатської групи "За радянську суверенну Україну" і дев'ять від опозиції, зокрема авторські, наприклад, Сергія Головатого у співавторстві з Євгеном Тимченком (тоді старший науковий працівник Інституту держави і права), народорадівців Степана Хмари, Сергія Семенця, Тетяни Яхеєвої, Івана Валені, групи депутатів у складі Лариси Скорик, Івана Зайця, Володимира Івасюка, а також варіант лідера республіканців Левка Лук'яненка.

"Працювали над тим текстом, і текст ставав все ближче й ближче до Незалежності. Реально Декларація про державний суверенітет – вона по суті є програмою будівництва незалежної держави. Незалежної держави", – ділився спогадами про той час незадовго до смерті колишній дисидент Левко Лук'яненко, який 1990 року був депутатом.

До речі, саме Лук'яненко власноруч написав текст Акту про Незалежність України, який ухвалять 24 серпня 1991 року.

Опозиція зосередилася на збереженні територіальної цілісності України, забезпеченні економічної самостійності, формуванні власних Збройних сил, запровадженні українського громадянства, ухваленні нової Конституції, розв'язанні проблеми з підписанням нового Союзного договору.

Для Компартії ж – більшості у ВР – Декларація мала стати основою для укладання нового Союзного договору, тож вона прагнула зберегти Україну як соціалістичну республіку у складі нової радянської федерації, не погоджувалася на незалежну економічну систему і власні Збройні сили, кажуть історики.

Підготовку офіційного проєкту Декларації виконували Тимчасова комісія, створена Президією Верховної Ради (керівник – Сергій Дорогунцов) і Комісія ВР з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин (керівник – Микола Шульга). Зрештою за основу Декларації взяли проєкти депутата-народорадівця Сергія Головатого і Президії Верховної Ради.

Основні положення – зокрема ключове визначення суверенітету України – включив у текст Декларації професор-юрист Володимир Василенко, який консультував робочу групу і мав тісні робочі відносини з Іваном Плющем, першим заступником спікера. Плющ після відходу Володимира Івашка (лідер КПУ, ексголова ВВ УРСР, який саме став заступником Горбачова) головував на засіданнях Верховної Ради. Василенко, до речі, працював над кандидатською дисертацією про суверенітет ще в 1960-ті роки, під час "хрущовської відлиги".

Отже, головував на історичному засіданні 16 липня 1990 року Іван Плющ, якого Василенко характеризував як "людину з досвідом, авторитетом та українським сентиментом, яка розуміла значення документа".

Саме того дня Верховна Рада Української РСР ухвалює Декларацію про державний суверенітет України. 355 – "за", 4 - "проти". Декларацію ухвалено майже 80% депутатського складу.

Демократам вдалося переконати робочу групу і записати в назву документа і по тексту "Україна" замість "Українська РСР", як на тому наполягали комуністи. Це, було одним із найпринциповіших і найгостріших питань.

Оскільки абсолютну більшість нардепів становили комуністи (239 осіб), Декларації не надали статус конституційного акта. Та в Конституції УРСР з'явилися статті, що проголошували верховенство українських законів над союзними. Це наповнило Декларацію реальним змістом.

В Радянському Союзі офіційно була закріплена керівна роль компартії та комуністичної ідеології.

Але в українській Декларації мовилося про перевагу загальнолюдських цінностей над класовими… Свого часу класова боротьба визнавалась Компартією як рушійна сила історії.

Відтак Декларація фактично перекреслювала комуністичну ідеологію та один з її головних постулатів. За це голосують і представники комуністичної більшості, і демократи з опозиційної "Народної ради".

"Комуністи дотримувались партійної дисципліни, але тоді дисципліна була вже не така, як в 1937 році. За інакодумство вже не розстрілювали, не відсилали вже у концтабори. І в (комуністичній) групі "239" були суверен-комуністи, люди з життєвим і професійним досвідом, які стояли на українських позиціях. І вони проголосували так, як підказувала їм їхня совість і бачення майбутнього України. Тобто, комуністи не були однорідними", – пояснює професор Василенко.

Під тиском суспільних настроїв навіть КПУ на XXVIII з'їзді прийняла резолюцію про державний суверенітет.

З Василенком згоден і Ігор Юхновський, тодішній керівник опозиційної демократичної "Народної ради": "В більшості були зовсім звичайні, порядні люди. І одна, і друга сторона розуміла, що Радянський Союз, система, яка спиралась на неправильну ідеологію марксизму-ленінізму, тріщала по всіх швах і вона мала розпастися".

Кілька моментів, які робили Декларацію винятковою, невідповідною тодішньому статусу радянської соціалістичної республіки:

• Декларувалося, що Українська РСР є суверенною національною державою.
• Єдине джерело влади – народ України, а не Компартія чи радянська влада.
• Закріплювалось право на власну грошову одиницю.
• Право на власні митну, податкову системи, державний бюджет.
• Право на власні Збройні сили.
• Декларувалося також право на власне громадянство.

Після ухвалення Декларації – на тодішній площі Жовтневої революції, яка згодом стане майданом Незалежності, відбувся стихійний мітинг, на який зібралися тисячі людей.

"Дорогі мої! Сьогодні тільки перший крок. Не тішмо себе ілюзіями. Декларація – це все лише тільки декларація. Щоб кожна її фраза обросла живими м'язами, щоб сталася нова українська Конституція, щоб були вироблені нові закони на основі цієї Декларації – нас чекає велика і важка боротьба!" – сказав на тому мітингу В'ячеслав Чорновіл.

Ухвалення Декларації про державний суверенітет люди зустріли з піднесенням.

Як пригадує Леонід Кравчук, дехто з депутатів пропонував замінити Декларацією Конституцію УРСР. Але були і радикальні критичні голоси, які вважали подію "пропагандистським трюком КПУ".

На вулицях українських міст і сіл політичні партії та громадські організації вели символічну "реєстрацію громадян Української Народної Республіки", що зазнала поразки від більшовиків за 70 років до того. Записалися в "громадяни УНР" сотні тисяч людей по цілій Україні.

Вже потім історики скажуть, що Декларація продовжувала традиції українського державотворення...

Два фактори, які наближали розпад СРСР – Чорнобиль та Афганістан – також певним чином були віддзеркалені в Декларації.

Свіжою в пам'яті була невдала військова інтервенція СРСР в Афганістані. Тож Декларація вловила атмосферу суспільства – війни Кремля не відповідають інтересам українців.

Було проголошено, що українські юнаки "як правило" проходитимуть військову службу на території України, і не можуть використовуватись у військових цілях за межами України без згоди Верховної Ради. Цей пункт Декларації було ухвалено з перевагою лише в один голос! А вже за два тижні після ухвалення Декларації парламент ухвалив закон про повернення вояків-українців, які служили в інших республіках СРСР, до України для подальшого проходження служби.

Оскільки Москва і КПРС замовчували аварію на ЧАЕС 1986 р., Декларація передбачала створення національної комісії радіаційного захисту, право припиняти роботу союзних об'єктів, які загрожують екологічній безпеці України, а також відшкодування збитків, завданих екології з боку союзних органів.

Ще один ядерний аспект: у тексті Декларації було записано, що Україна дотримуватиметься трьох неядерних принципів – не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Цю пропозицію вніс лідер Народного руху, депутат Іван Драч.

Також Україна в Декларації про суверенітет сказала, що є суб'єктом міжнародного права і має право на відносини з іншими державами, обмінюючись із ними дипломатичними, консульськими та торговельними представництвами.

"Якщо почитати цю Декларацію, то складається враження, що проголошено Незалежність… Лише два моменти там нагадували про Союз. Перший – що Декларація гарантувала збереження громадянства СРСР громадянам України. І другий: там було записано, що принципи Декларації використовуються при укладанні нового союзного договору. Все решта… говорило, що Україна стає суверенною державою", – пояснює Історик Олександр Зайцев.

Україна наслідувала приклад Литви, яка в березні 1990 р. проголосила незалежність від СРСР, а Естонія й Латвія йшли за литовцями.

Лондонська газета The Times 17 липня 1990 р. зауважила про українську Декларацію: "В той час, як Україна не пішла так задалеко як Балтійські держави й утрималась від вимоги незалежності, вона пішла далі, аніж Молдавія, Узбекистан чи Російська Федерація, надаючи собі право на власні Збройні сили, внутрішні війська та органи держбезпеки".

Коли Україна ухвалила свій документ, то почався – як зневажливо казали в Москві – "парад суверенітетів". І вже за місяць після української в Мінську було ухвалено Декларацію про суверенітет Білорусі, згодом наспіла черга й решти республік.

Уже після розпаду СРСР американський політолог Збіґнєв Бжезинський назве українську Декларацію "першим цвяхом в домовину радянської імперії".

На основі статті "Як Україна стала "майже незалежною" ще за СРСР. 30 років Декларації про державний суверенітет". Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу "Радіо Вільна Європа" / "Радіо Свобода"

Читайте також: "Ак'яр перетворився на Севастополь", або Як Росія крала минуле у кримських татар: історії топонімів і родин