З 1948 року ООН провела понад 70 миротворчих операцій. Найперший контингент військових спостерігачів з'явився на Близькому Сході для спостереження за перемир'ям між Ізраїлем і сусідніми арабськими країнами. Більшість операцій розгорнулися після 1988 р. У них узяли участь сотні тисяч військовослужбовців, десятки тисяч поліцейських ООН і цивільних співробітників із понад 120 країн – понад 3300 миротворців загинули.
Миротворча діяльність із часів холодної війни забезпечувала дотримання угод про припинення вогню і підтримки зусиль з мирного врегулювання конфліктів. Якими були перші місії? Неозброєні спостерігачі та легко озброєні військовослужбовці, які займалися переважно спостереженням.
- Перша миротворча операція з озброєним контингентом розпочалась 1956 р. в зв'язку з Суецькою кризою.
- Першою масштабною місією стала операція в Конго 1960 р. Кількість військових у піковий період сягала майже 20 тис., із яких 250 миротворців загинули, зокрема генсекретар Даг Хаммаршельда.
- У 1988 р. миротворці ООН були удостоєні Нобелівської премії миру.
- Після закінчення холодної війни відбулося понад 20 операцій, чисельність миротворців зросла з 11 тис. до 75 тис. "Блакитні каски" були в Анголі, Камбоджі, Сальвадорі, Мозамбіку, Намібії.
- У сер. 1990-х миротворці зазнали невдачі в колишній Югославії, Руанді та Сомалі, там не вдалося встановити мир. Кількість цивільних жертв росла, бої не припинялися. Репутація миротворчої діяльності ООН зазнала удару.
Починаючи з 1992 р., у міжнародних миротворчих операціях узяло участь майже 45 000 українських військовослужбовців, із яких 55 загинуло. Наразі ЗС України беруть участь у 8 міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки у 6 країнах світу та районі Аб'єй.
Алла Ралко: "Коли сказали, що їду на Тимор, мама купила атлас і почала шукати, де це"
Довідка: о. Східний Тимор (столиця – Ділі), війна почалася 1975 р. після проголошення незалежності від Португалії й тривала до 1999-го. Конфлікт розгорівся між охочими залишитися у складі Португалії, прибічниками індонезійської окупації та тими, хто боровся за незалежність країни від Індонезії та Португалії. Тоді на Східний Тимор з України поїхало четверо: троє чоловіків і одна жінка – Алла Ралко.
Патрульна інспекторка Алла Ралко з Полтавщини – досвідчена миротвориця, побувала на Східному Тиморі та на Кіпрі.
На службу у правоохоронні органи Алла прийшла ще 2005:
"Я планувала йти на юридичний. Але 2001 року там (у Харківському університеті внутрішніх справ – ред.) створили факультет з поглибленим вивченням іноземних мов і зібрали експериментальну групу з акцентом на англійській за спеціальністю "Міжнародна правоохоронна діяльність". Передбачалося, що цих людей залучатимуть до миротворчих місій. Англійська ще зі шкільної парти була моїм улюбленим предметом, тож я вирішила спробувати".
Коли майбутня миротвориця потрапила за розподілом до райвідділку міліції, відділи надсилали до міністерства дані про працівників, які знають іноземну мову. І її як потенційну кандидатку викликали на відбірковий тур для первинного тестування.
"Внутрішня перевірка передувала міжнародному іспиту комісії з Нью-Йорка. Я склала внутрішній іспит, але мені на той час було 24. А вік ООНівських миротворців – від 25 років. Тож я стала в чергу і, звісно, засмутилася", – каже вона.
Незабаром зателефонували з міністерства – жінку викликали на ще одне тестування за тиждень до приїзду нью-йоркської делегації.
"Ми склали іспит із керування авто (обов'язковий елемент миротворчої діяльності), з поводження зі зброєю, адже в Тиморі ми мали при собі пістолет "Форт-12". Усі тестування ми пройшли вдало. Була співбесіда з представником департаменту миротворчої операції, і мене рекомендували в Судан".
У родині дівчини були не в захваті від майбутньої поїздки, але полісменка була готова. Проте згодом Аллу Ралко відправили на Східний Тимор:
"Коли сказали, що поїду на Тимор, мама купила атлас і почала шукати, де це. Мені зовсім не страшно було. Перебувала там із 2009 до 2012 р. Це було моє бойове хрещення у складі миротворчої місії ООН. Згодом прибула моя одногрупниця, а через 1-1,5 роки приїхала ще одна дівчина з нашого факультету. Наскільки мені відомо, першою жінкою, яка поїхала до Східного Тимору, була я".
Новоприбулі мали скласти заново Правила дорожнього руху, адже в колишній португальській колонії лівосторонній рух.
"Починалося все з патрулювання. Ми ознайомлювалися з тиморським способом кермування, бо це такий собі crazy driving. Коли повертають, вони руку висувають із автівки. Було незвично, звісно", – згадує Алла.
Три місяці вона працювала в патрулі. Потім відкрили вакансію координатора місцевої поліції, і Алла подала свою кандидатуру. Ця робота передбачала узгодження навчальних процесів ООНівської поліції з тиморійською інспекторкою.
"У мене був керівник із Австралії. Коли він склав свої повноваження, я почала виконувати його обов'язки. Потім прибув новий заступник комісара з оперативної діяльності з Бангладешу, якому потрібен був особистий та адміністративний асистент. Я подала документи, пройшла співбесіду – і мене взяли. До обов'язків входили організація плану роботи заступника, зустрічі з особовим складом, комісарами поліції тощо. Остання моя посада – радник із питань навчання місцевої поліції. Це практично координація всіх навчань", – згадує Алла.
Поліціянтка каже: не все місцеве населення ставилося до миротворчого контингенту доброзичливо. Патрулювати доводилося в автівках, де скло було оснащене решіткою.
"Одного разу, коли ми чергували вночі, тиморійська молодь кидала каміння в автівку. А іншого разу битами потрощили скло на наших машинах та дзеркала заднього огляду", – згадує вона.
Крім того, небезпеку на Тиморі становили тропічні хвороби денге та малярія, а також крокодили й деякі види плазунів.
Загалом поліціянтці було досить просто знайти спільну мову з тиморійцями. Українка розповідає, що в тиморській поліції працює багато жінок: приблизно 60% на 40%.
Окрім Східного Тимору, Алла Ралко як миротвориця двічі відвідувала Кіпр (2013-2014 й 2016-2018 рр.). Каже, що в Тиморі було складніше працювати, ніж на Кіпрі.
"Усі чоловіки, які спроможні були захищати країну, брали участь у військовому конфлікті. Нам не рекомендували десь ходити вночі через агресивно налаштовану молодь. Але принаймні під час моїх відряджень зброю ми не застосовували", – згадує вона про Східний Тимор.
Ксенія Капітанська на Кіпрі: "Акції протесту кіпріоти часто проводять з піснями"
Довідка. Кіпр (столиця – Нікосія). Із 1974 року розділений на дві частини. Туреччина увійшла на острів у відповідь на спробу перевороту з метою об'єднання Кіпру і Греції. Після цього він розділився на самопроголошену республіку Північного Кіпру (її визнає лише Туреччина) і Республіку Кіпр із переважно грецьким населенням.
Капітан поліції, патрульна, член правління Української асоціації представниць правоохоронних органів Ксенія Капітанська 5 жовтня 2019 р. розпочала службу в міжнародній операції ООН підтримання миру та безпеки.
"Місце служби не обираєш, орієнтуються на твою професійність. Я перебуваю у складі національного персоналу миротворчої місії під егідою ООН на Кіпрі. Я не сама обирала місце служби, просто мої навички, здібності, рівень підготовки та вміння найбільше знадобилися саме тут", – каже Ксенія.
Її шлях до миротворчої діяльності почався за три роки до того – завдяки знайомому із цивільного сектора, колишньому нацгвардійцеві, який служив у Судані.
"Я написала рапорт, затвердила у керівництва і віддала в кадрову службу. Через рік мене викликали на здачу іспиту – частини відбору. Він називається SAAT. Протягом трьох тижнів нас готували, потім ми складали іспит", – згадує Ксенія.
Ось як відбувається іспит:
- Перший тиждень – внутрішній відбір на базі НАВС, перевірка навички керування автомобілем, знання англійської чи французької мови й загальна психологічна підготовка. Першочергово у списку було 160 людей, по факту приїхало майже 120, пройшли відбір 68, серед них семеро дівчат.
- Другий тиждень – коротка підготовка до самого іспиту.
- Третій тиждень – іспит SAAT із представниками ООН.
Далі – медкомісія. "Ти не знаєш, у яких умовах доведеться проходити службу, тому тебе готують до найскладнішого", – каже Ксенія.
Після іспиту – резерв міжнародних місій. І лише через 1,5 роки дівчині надійшло повідомлення про участь у місії.
Перші дні на Кіпрі
Як тільки я прибула на Кіпр, відбувся вступний курс щодо особливостей служби, який тривав п'ять днів. А на шостий розпочалася служба.
"В перші 5 днів зі мною трапилась історія... Після вступного інструктажу потрібно було скласти ще один іспит з керування автомобілем. Машини патрулів ООН дуже габаритні. Якщо немає досвіду кермувати таким авто, навіть складно припаркуватись. Але для мене особливо важко було звикнути, що там лівосторонній рух і правостороннє кермо. Перед іспитом немає можливості потренуватися, і я їхала по місту, а мій мозок кричав: "Ти їдеш по зустрічній смузі!" – згадує Ксенія.
Служба почалася зі звичайного патруля. А вже за деякий час українка отримала посаду заступника командира сектора зі співпраці з цивільними.
Кіпріоти розуміють, що миротворці – це безпека
Миротворці патрулюють буферну зону, виявляють порушників дозвільного режиму. Буферна зона – це територія Кіпру і кіпріоти мають право там господарювати, навіть є фабрики. Але щоб ООН могла контролювати ситуацію, був створений дозвільний режим. Коли місія надає дозвіл на діяльність в буферній зоні, поліція, військові, цивільний компонент ООН розглядають питання та надають дозвіл.
"Громадяни, які хочуть там працювати, наприклад, випасати худобу, мають подати документи на отримання дозволу. Наша задача контролювати, щоб зберігався нейтралітет та не було напруження ситуації. Там (у буферній зоні – ред.) лишаються позиції військових з обох сторін конфлікту. Тому навіть наближення фермера зі сторони Республіки Кіпр до позицій турецьких військових може бути неправильно трактовано. Наше завдання цього не допустити", – пояснює миротвориця.
Вона каже, що місцеве населення розуміє, навіщо місія ООН там знаходиться, тому миротворців підтримують громадяни з обох боків.
Кіпрська місія налічує 40% жінок, і дуже цим пишається
На станції Ксенії працюють представники 11 країн віком 25-55 років. А ще й різна культура – це неймовірно розвиває світогляд.
У місії на Кіпрі близько 40% жінок, і Кіпрська місія дуже цим пишається, каже Ксенія: "Коли я зізналась, що в Україні я входжу в Асоціацію представниць правоохоронних органів, мене відразу призначили відповідальною за гендерний напрям у моєму секторі".
Траплялись і мовні казуси, один і з яких Ксенія запам'ятала надовго:
"На Кіпрі проживають люди різних національностей. Не завжди вони знають англійську. Якщо я у роботі стикаюсь з громадянином, який не знає англійської, телефоную мовному консультанту і він мені допомагає з грецькою або турецькою. Одного разу під час патрулювання я зустріла пастуха-індійця. Він знав лише гінді. А мені треба було перевірити дозвіл на випас худоби в буферній зоні. Він був готовий на все, але не розумів, що я від нього хочу. На жестах, мигах ми домовились, і він покинув буферну зону. Я йому показала на календарі, що завтра приїду і перевірю дозвіл. Наступного дня там вже був його роботодавець. Всі документи та дозволи вони мали, просто пастух лишив їх вдома, забув".
Патруль працює у дві зміни по 8 годин. Обіду як такого не передбачено, можна перекусити по дорозі. Щоранку патрульні отримують план на день, де розписані патрулі зон відповідальності по годинах.
"Найбільше я люблю патруль в одному із секторів своєї зони відповідальності – центр столиці. Дуже незвичне місце для перебування миротворця – як правило, наша робота десь в пустелях та на кордонах. Але в Нікосії, прямо серед міста, є пункт пропуску", – зізнається Ксенія.
У центрі Нікосії проходять різні заходи за участі обох общин, іноземців, і це допомагає відчути культурне різноманіття міста. Також виявилося, що свої акції протесту кіпріоти часто проводять з піснями, тому інколи навіть не зовсім зрозуміло, що це протест.
Читайте також: "Ак'яр перетворився на Севастополь", або Як Росія крала минуле у кримських татар: історії топонімів і родин