Августин Волошин народився 18 березня 1874 р. в с. Келечині Міжгірського району на Закарпатті, в родині греко-католицького священника. Навчався в сільській народній школі, але до Ужгородської гімназії вступив після четвертого класу т. зв. нормальної школи 1883 р., бо треба було знати угорську мову.
Августинові судилося продовжити справу батька, тож після закінчення гімназії греко-католицький єпископ рекомендував його в Будапештський університет на теологічний факультет. Але Волошин через рік навчання захворів і покинув заклад, повернувшись до Ужгорода, де закінчив богословську семінарію.
Учитель і благодійник
22 березня 1897 р. висвячений на священника й направлений до Ужгородської преображенської церкви на Цегольні.
Він активно виступав проти мадяризації українського населення та проти переведення богослужіння на угорську мову. Про що заявляв на нарадах у Будапешті, і там же виступав проти заміни кирилиці на латинський алфавіт.
Щоб стати викладачем горожанських шкіл, склав додаткові іспити. І починаючи з 1900 року цілих 38 років працював в Ужгородській учительській семінарії, із яких 21 рік поспіль – директором.
1921 р. почав видавати релігійну газету "Благовісник" для оборони української церкви від нападів різних конфесій, став активним захисником видання всіх підручників релігії для народних шкіл українською мовою.
1928 р. організував "Кружок духовенства християнської народної партії" для широкої місійно-освітньої діяльності серед населення.
Августин Волошин був одружений із донькою професора Ужгородської гімназії Іриною Петрик. У пари не було дітей, тому 1933 р. вони вирішили опікуватися сиротами. Свій власний дім вони перетворили на дитячий будинок сімейного типу, де виховувалися 22 сиріт. Діти жили у двоповерховому будинку, були забезпечені харчуванням, гарним одягом, навчанням, вихованням та розвитком творчих здібностей. Існував цілий домашній оркестр, танцювальна група і хор.
На той час він уже був директором семінарії. Створив 63 підручники – граматики, читанки, букварі, методичні праці... Деякі перевидавалися по декілька разів. Був видавцем і журналістом, організатором видання щорічних "Місяцесловів", редагував газету "Наука", реорганізував її у "Свободу" (у липні 1938 р. – "Нова Свобода"). Був дописувачем багатьох газет краю 1920-30-х рр., а також літератором – публікувався під псевдонімом А. Верховинський.
У 1920-1939 рр. став одним із керівників крайового товариства "Просвіта", а з 1929 до 1939 р. – почесним головою "Учительської громади", яку й організовував. 1937-1938 рр. очолював педагогічне товариство Підкарпатської Русі, а 1938 р. – ініціював створення в Ужгороді на базі Українського вільного університету вищого навчального закладу з чотирьох факультетів.
Політика
На політичний шлях Авґустин Волошин ступив ще 1919 р., коли в складі трьох народних рад – Ужгородської, Хустської і Пряшівської – підтримав рішення приєднатися до Чехословаччини. 1919-1921 рр. був членом Директорії.
З 1923 до 1938 року очолював створену ним Християнсько-народну партію Підкарпатської Русі, від якої в 1925-1929 рр. був депутатом чехословацького парламенту.
Боротьба за автономію Підкарпатської Русі тривала в 1930-х. 11 жовтня 1938 р. рада міністрів Чехословаччини після тривалих переговорів погодилася на самоврядність краю і призначила раду міністрів Підкарпатської Русі – троє міністрів і двоє статс-секретарів на чолі з Андрієм Бродієм.
Авґустин Волошин став статс-секретарем з питань охорони здоров'я і соціального забезпечення. 12 жовтня 1938 р. підкарпатські міністри склали присягу. Повернувшись додому, 15 жовтня провели перше засідання.
За політику на користь Угорщини 26 жовтня 1938 р. в Празі арештовано Андрія Бродія. Тож новим прем'єром Підкарпатської Русі став Волошин, на долю якого випали важкі випробування при будівництві Карпатської України.
1 листопада 1938 р. А. Волошин з помічниками виїхав на Віденський арбітраж, де від Підкарпатської Русі були відібрані міста Ужгород, Мукачево, Берегове та частина сіл і передані Угорщині. Новою столицею краю став Хуст, куди евакуювали державні установи і служби. В уряді залишилися лише А. Волошин, Ю. Ревай та Е. Бачинський.
9 листопада 1938 р. в Хусті створено Організацію народної оборони "Карпатська Січ" (ОНОКС) на чолі з головним командантом Дмитром Климпушем. Ці збройні сили нараховували 10-15 тис. членів, зокрема жіночі відділи. "Жіночу Січ" очолювали Стефанія Тисовська та Марія Химинець. Окрім медичної служби та функцій Червоного Хреста, січовички були зв'язковими і розвідницями, передавали вказівки та накази Головної команди в окружні та місцеві осередки ОНОКС.
Загалом "Карпатська Січ" провела майже 20 боїв, втрати становили до 1,5 тис. осіб убитими та зниклими безвісти.
Українська народна рада видала Маніфест із програмою дій нового уряду.
25 листопада вийшла постанова про запровадження державної української мови, а 30 грудня – про вживання назви "Карпатська Україна" (до того була Підкарпатська Русь)
12 січня 1939 р. з'явилася заява Авґустина Волошина про вибори до Сойму, а 13 січня створено партію "Українське національне об'єднання"; 24 січня сформований її центральний провід на чолі з Федором Реваєм. 12 лютого 1939 р. відбулися вибори до Сойму Карпатської України з 32 послів, за яких проголосувало 92,4% виборців.
Територія республіки зі столицею в Хусті становила 11 108 км², – це були гірські частини Закарпаття, але без Ужгородського, Мукачівського, Севлюського повітів з містами Ужгород, Мукачево, Берегове, які за рішенням Віденського арбітражу з листопада 1938 р. відійшли до Угорщини. Населення – 570 тис. осіб.
Законодавчий орган – Сойм – складався із 32 членів, провів тільки одну сесію, а саме 15 березня 1939 р. За три години затверджено проголошення державного суверенітету Карпатської України, ухвалено два закони, обрано президента держави, затверджено новий уряд та керівництво Сойму. Президентом Карпатської України було обрано Авґустина Волошина.
Уряд складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ, шкільництва, справедливості (юстиції) та комунікації.
Історичне засідання Сойму відбулося в приміщенні Хустської реальної гімназії (тепер Хустська спеціалізована школа № 1 ім. Августина Волошина на вул. Карпатської України, 16). Нині в приміщенні, де відбувалися збори, обладнаний спортзал.
Ось як це відбувалося:
А це Конституційний закон Карпатської України:
Ці події набули широкого резонансу: у західній пресі, зокрема у газетах The Guardian, Times, Le Monde, Figaro опубліковані матеріали щодо подій у Закарпатті. Проте міжнародного визнання Карпатська Україна здобути так і не встигла...
Проголосивши незалежність на засіданні Сойму 15 березня 1939 р., Карпатська Україна була змушена одразу оборонятися проти збройної агресії сусідньої Угорщини, регулярні війська якої 14 березня 1939 р. розпочали наступ на Закарпаття.
Сили були нерівні, невелика кількість січовиків і загонів самооборони не могли протистояти регулярними угорським військам. Закарпаття знову стало розмінною монетою у планах великих держав, а ідеали Карпатської України було свідомо розтоптано і спаплюжено. 16 березня відбувся кульмінаційний для "Карпатської Січі" бій на Красному полі.
17-18 березня 1939 р. більшість членів уряду та Августин Волошин виїхали з території Закарпаття, утворили у Празі уряд в екзилі, який не був офіційно визнаною еміграційною структурою, однак його представники займались дипломатичною діяльністю. Крім того, у вигнанні Волошин працював в Українському вільному університеті професором педагогіки, деканом, ректором.
30 листопада 1939 р. уряд Карпатської України звернувся до міністра закордонних справ Німеччини І. фон Ріббентропа з меморандумом, у якому обстоювалась думка відокремити Карпатську Україну від Угорщини та об'єднати її на умовах федерації зі Словаччиною. Позитивної відповіді – не було.
Після того, як до столиці Чехословаччини увійшли радянські війська, серед перших НКВС арештував президента Карпатської України. Це сталося 15 травня 1945 року.
Його відвезли в Москву й "поселили" в Лефортовську тюрму. Тут же 22 травня розпочалися допити, яких було вісім. Закінчилися вони 20 червня 1945 року.
Волошина звинувачували у багатьох т. зв. "антирадянських злочинах". Але не встигли судити. За офіційними даними, він помер 19 липня 1945 року в Бутирській тюрмі.
Утім є й інші дані, зокрема, оприлюднені Ю. Шантою в статті "Схиляємо голови в тихій молитві". Стаття свідчить, що на підставі спогадів засуджених міністрів Карпатської України – лікаря М. Долиная та юриста С. Клочурака – родичка Августина Волошина О. Дуткова рішуче відкидає фальшиву документацію про дату й причину смерті президента 19 липня. У статті говориться, що агенти НКВС вигадали, що того дня (11 липня 1945 р.), коли його замучили, вони нібито перевезли його на лікування в Бутирську тюрму. Так це чи ні, але це серйозне звинувачення досі не досліджене.
12 вересня 1991 року, президента Карпатської України було реабілітовано. А 15 березня 2002 року Авґустина Волошина удостоєно звання Героя України посмертно.
Кореспондент газети Christian Science Monitor М. Вінч, очевидець подій на Закарпатті з 1 січня до 15 березня 1939 р. і автор книги "Одноденна держава": свідчення англійського очевидця про події Карпатської України", зазначив: "…маленька республіка, яку вся Європа вважала зародком Великої України, була задушена при народженні".
Карпатська Україна як держава проіснувала недовго, проте заявила світові про волелюбність українського народу, залишила свій слід в українській історії. Підтвердила, що Закарпаття є українською землею, а українці цього краю – невіддільною частиною великої української нації.
Далі буде...
За інформацією музею "Територія терору" та УІНП
Читайте також: "Перший цвях у домовину радянської імперії": як писали і приймали Декларацію про суверенітет України