Айше Умерова
Особиста сторінка в ФБ Айше Умерової

Донька Умерова: "У палаті немає дверей і тато щоночі чує крики психічно хворих"

Донька Ільмі Умерова Айше у ексклюзивному інтерв'ю 5.ua розповіла про те, що ситуація з Ільмі об'єднує представників різних релігій проти режиму і, незважаючи на важкі умови, Ільмі буде стояти на своїх принципах

"Вам покликати вашого Умерова?" – санітари Сімферопольської психлікарні за пару тижнів звикли до постійної уваги і мало не стали місцевими кримськими знаменитостями. У них побували і преса, і чиновники будь-яких рангів. Серед медперсоналу навіть ходить байка, що ФСБ спеціально підсунула їм такого проблемного пацієнта, як переслідуваний російською владою заступник голови Меджлісу, щоби показати світу стан лікарні і отримати змогу зняти місцеве начальство.

Коли Ільмі Умеров, якого через проукраїнську позицію запроторили до лікарні на експертизу його здорового глузду, спускається у невеличкий дворик, переповнений пацієнтами, серед них починається активний рух. Вони збиваються в групи і уважно роздивляються нових відвідувачів.

Запрокинуті голови, викривлені роти, маятникова хода – більшість з них проводять свій час, міряючи кроками двір психлікарні. Коли дивишся на цей гурт, складається враження, що ці люди знаходяться там безкінечність, і їм ніколи не вибратися звідти. Просто на вулиці стоїть пару десятків ліжок – сюди "місцевих мешканців" виселили на час ремонту. Вони живуть і сплять просто неба, іноді ходять під себе і постійно отримують виговори від санітарів. Час до часу такі інциденти закінчуються привселюдним побиттям чи навіть примусовим прив'язуванням до ліжка.

Серед усього цього Ільмі Умеров і його відвідувачі виглядають м'яко кажучи дивно. "Примусовий пацієнт" привітно зустрічає журналіста "5 каналу", проте каже, що записувати інтерв'ю чи фотографуватися не готовий, бо дуже втомився. Натомість Умеров приймає слова підтримки і сам передає вітання по той бік решітки. Він сподівається, що Президент України пришвидшить зміни до Конституції і прискорить офіційне перетворення Криму на Кримськотатарську автономію. І переконує, що почувається добре і готовий триматися.

За подробицями ми відправляємося до доньки Ільмі Умерова Айше.

– Айше, розкажіть, як почувається ваш батько. Адже Ільмі Умеров – людина, яку важко спіймати на скаргах. Він завжди каже, що все добре, і він готовий триматися. Але ж він вже понад два тижні за решіткою психічної лікарні.

– Зараз стан, звичайно, трохи стабілізувався. Він змушений був збільшити дозу своїх ліків, щоб тримати тиск під контролем. Але пару днів тому він став скаржитися на погіршення зору, тобто схоже, той гіпертонічний криз, який він переніс у суді, а потім втрата свідомості вже тут, у психіатрії, все це не проходить марно для судин головного мозку.

Але в цілому тримається він, звичайно, добре. Ми йому щодня розповідаємо, що відбувається у світі, про реакцію, заяви, що робляться. Тобто на найвищий рівень ми вже вийшли. І я думаю, якщо про це заговорив навіть Держдеп, то ця тема буде підніматися і на зустрічі Великої двадцятки, яка буде 4-5 вересня. Ми на це дуже сподіваємося.

– А реакцією української влади ви задоволені?

– По суті реакції української влади як такої і не було. Так, прес-секретар МЗС говорить, що це буде на зустрічі міністрів закордонних справ 57 країн – у них буде великий з'їзд на початку вересня, що Клімкін буде піднімати це питання. І вона сказала, що прізвище Ільмі Умерова буде звучати першим. Так, це все дуже добре, але реакції від прем'єра, спікера, президента поки не було.

Так, Петро Порошенко говорив про це, але це було інтерв'ю каналу CNN. Тобто йому звідти ставили питання про це. А жодних офіційних заяв, вимог, жодної ноти протесту – нічого цього поки не було зроблено. Були заяви від Міністерства окупованих територій, вимоги МЗС, лист від Лутковської до російського омбудсмена Москалькової. А так це більше міжнародні організації – найкрупніші правозахисні усі зробили заяви, ОБСЄ, ЄС, Держдеп... тому реакції української влади, звичайно, поки недостатньо.

– Як по-вашому, такий розголос допоміг Ільмі Умерову там, у застінках? Ставлення персоналу до нього змінилося?

– Так, по ставленню медперсоналу це дуже помітно. Тобто якщо в перший день вони ставилися до нього як до свого рядового пацієнта, і коли в приймальному покої оформлювали його, то той тон, яким йому ставили запитання, був, ніби він абсолютно психічно нездорова людина. Потім буквально день-два, і ставлення кардинально змінилося. Зараз так – максимум уваги – приходить завідуюча відділенням, заходить заступник головного лікаря, заступник міністра охорони здоров'я Криму. Вони питають, як до вас тут ставляться, чи є якісь претензії. Є у нас претензії в принципі по його знаходженню там. Адже це все незаконно. І те рішення суду, воно не вступило у силу, адже апеляція не була розглянута.

Але конкретно претензій якихось до медперсоналу немає, адже вони не можуть зробити більше. Це просто неможливо. Відділення, той стан, в якому воно знаходиться, воно не дозволяє створити якісь більш-менш людські, цивілізовані умови. Їх там просто немає. Туалет на сто п'ятдесят людей, який знаходиться через стінку від татової палати, в якій немає дверей. Але само ставлення дуже змінилося. Якщо в перші дні пускали лише нас, і то по одному, тобто я зайшла нагодувала, мама зайшла поговорила — лише одна людина знаходилася з ним поруч. Зараз же в останні дні стали пускати інших родичів, друзів, активістів. Я думаю вони теж не дурні, читають новини, бачать всі ці публікації, бачать цей резонанс.

– А те, що медперсоналом велися розмови про те, що Ільмі Умеров має відмовитися від своїх переконань, і тоді його муки завершаться — це був спосіб тиску?

– Я думаю, що вони щиро так вважають. Тобто люди, які не звикли відстоювати якісь свої принципи, а просто пливти за течією лише б їх не чіпали, вони можуть щиро так думати. Вони, звичайно, оминають усі питання політики, тобто ставлять загальні питання про здоров'я, захоплення, хобі. Так, йому говорили — навіщо ви будете так страждати, ви можете просто визнали, що ви не праві, і всі від вас відчепляться, все буде нормально. Але, видимо, вони просто не знають татка, що ця людина, вона все життя стоїть на своїх принципах, і він готовий багатьом пожертвувати лише щоби відстояти свою позицію. Що він, власне, і робить.

– Тобто персонал розуміє, що він знаходиться там через політику, через переслідування?

– Я думаю так. Перші два дні були переломними. І ставлення змінилося не лише через суспільний резонанс. Вони ж бачать, бачать людину, її міркування.

– Сам Ільмі Умеров щойно отримав на руки цей папір від ФСБ, який вимагав психіатричної експертизи, говорив, що іншого розвитку подій і не очікує. Він був упевнений, що суд відправить його до лікарні. Коли все ж це сталося, він справді виявився морально готовим, чи ця атмосфера все ж шокувала його?

– Він був морально готовий. Але він готувався, напевно, до іншого результату — що можуть заарештувати,  до такого розвитку подій. Але психіатрія... коли за два дні до суду слідчий надіслав це “запрошення” - рішення про примусову експертизу, до кінця не вірилося, що все-таки до таких нелюдських методів вони можуть вдатися. Але, видимо, в дна немає меж, тому вони винаходять все більш “витончені” методи.

Так, було складно... перший день, я вам скажу, в мене був шок, в мене була істерика, я не могла ні з ким спілкуватися, і просто сиділа і ревіла, тому що це в голові не вкладалося.

– Що найбільше вас вразило?

– Коли ми підійшли до цієї калитки і побачили ці ліжка, людей під навісом, які живуть і сплять на вулиці, і так хаотично ходять. Його туди завели, нас не пустили. Зайшла з ним мама, її там лишили у цій кімнатці для відвідин, ну а його увели вже на бесіду з завідуючим, з лікарем. Бесіда тривала дуже довго. З людиною, в якої в цей день був тиск 180, яку не долікували, більше двох з половиною годин вели бесіду, і більше його не випустили... нам не вдалося ні попрощатися, нічого. Ми просто сиділи на лавочці біля входу, і стояли біля цієї решітки, бачили людей, які ходять, кричать, щось сваряться, ці санітари на них горланять. Ставлення просто жахливе. А ти просто сидиш і плачеш на цій лавочці від якоїсь безпорадності, від того, що ти нічого не можеш зробити. В перший день нам заборонили побачення, як потім виявилося, за розпорядженням слідчого. Він сказав — ну ви ж його вже бачили сьогодні, він має відпочити. На курорт наче вони привезли його, він має відпочити у психлікарні... тобто такий шляхетний слідчий.

У нас були великі переживання через те, що в нього відібрали ліки — до консультації з їхніми місцевими терапевтами і кардіологом. Але добре, що хоч вони не встали в позицію, і дозволили приймати усі його препарати — уже під вечір їх повернули.

На другий день ми зрозуміли, що розкисати і сидіти ревіти користі не буде, ми маємо щось робити, і активно включилися у інформаційну роботу. Ми дуже вдячні журналістам, які активно взялися за цю тему повсюди. І всі українські ЗМІ повиходили на мене, і була дуже велика підтримка.

– Ви боялися за його життя, що його там просто вб'ють?

– Звичайно, ми переживали. Тому він відмовився від прийомів їжі, яку дають там, від води. І, звичайно, важко було для діабетика харчуватися два рази на день з перервою у 17 годин, це дуже ризиковано для здоров'я. Перші дні йому було дуже важко. Тато втратив свідомість просто при мені, мене саму просто почало трусити. Я нічим не могла допомогти. Санітари покликали чергову медсестру, але вона прийшла просто із тонометром, навіть без нашатирю, щоб привести його до тями. Вони просто встали напроти столу і стоять, кажуть, ой, напевно, він надихався фарби, у нас тут ремонт, а в кімнатці мало повітря, напевно, тому йому погано... В мене просто був шок. І лише хвилин за 10 прийшов черговий лікар, зробив йому кардіограму, поміряв тиск, але стан тоді вже трохи стабілізувався, тиск відносно повернувся до норми. Було справді дуже страшно. Він досі не їсть там, ми його годуємо. Єдине, що йому дозволили — брати з собою пляшку води до палати, бо він приймає ліки.

– Йому не роблять ніякі уколи?

– Ні, були лише бесіди. Але й ті кілька днів не проводять, адже експерт вже взявся за написання висновку. Протягом кількох днів він буде написаний. У них є ще тиждень до 21-го дня, коли буде зібрана комісія, де цей експерт презентує свій звіт. І ось цей консиліум вже буде приймати рішення, здоровий він чи ні. Якщо визнають адекватним, то далі зрозуміло, буде суд. Але це так скажімо добрий результат. Тому що за його станом здоров'я його не можуть ув'язнити. Це може бути лише штраф чи умовне якесь ув'язнення. А якщо визнають неадекватним, то це просто жахливо — можуть відправити навіть на примусове лікування, а ось це дійсно дуже страшно.

– А примусове лікування — це коли навіть рідних не пускають і не розкривають, які препарати дають?

– Так, психотропні препарати будуть колоти. Начиталася про те, які засоби можуть застосуватися, і просто волосся дибки стає.

– Чи є видимий фініш у цього всього?

– Нам озвучили дату 7 вересня. Тобто ще тиждень він перебуватиме там в будь-якому випадку. Ми сподівалися, звичайно, витягнути його раніше. Але, як сказали лікарі, у них там система, бюрократія — процедура, яку вони мають витримати.

– Я звернула увагу, що деякі “місцеві мешканці” запримітили Ільмі Умерова і постійно крутяться навколо нього.

– Ну, він намагається, звичайно, дистанціюватися. Він перший тиждень був сам у палаті, тобто контактів не було жодних. Було двоє людей, які впізнали його, і вони, лишень він спускався донизу, одразу до нього бігли: “Ільмі-ага!”. Хтось їжу просить, хтось про щось намагається поговорити. Але люди не при собі в основному, і говорити з ними нема про що. Потім до нього підселили у палату трьох чоловіків. Вони всі знаходяться на експертизі. Один з них, нібито, схожий на здорову людину, двоє неадекватні. Звичайно, вони лежать в одній палаті, парою слів перекидаються. А так ми відвозимо йому книги, газети, і два рази на день йому дають телефон на годину. Він обдзвонює друзів, знайомих, родичів — повідомити про себе, послухати новини. Ну і ми щодня приїжджаємо, розповідаємо йому останні найсвіжіші новини.

– Сама по собі ця картина життя за решіткою психлікарні — вона страшна, навіть на перший погляд. Люди, що тиняються туди-сюди, і складається враження, що вони ніколи звідти не вирвуться, відсутність адекватних співбесідників. Це шокувало Ільмі Умерова, коли він опинився там?

– Я думаю, він знав. По-перше, він сам лікар, тобто він в принципі уявляє, як виглядають ці місця. Але, звичайно, в будь-якому випадку це шок. По-перше шок від того, в яких умовах утримують цих бідних людей. І так природою ображені люди, ще й до них таке ставлення: вони живуть на вулиці, хтось в коридорі. Так, на першому поверсі відділення ремонт, і їх розпихали де тільки можна. При мені одного відлупцювали віником, на них горланять.

– За людей їх не вважають?

– За людей не вважають. Це в будь-якому випадку стрес. Як би ти не намагався абстрагуватися від цього, відволікатися новинами, книгами, але ти цілий день їх чуєш. У палаті немає дверей. А в них один хтось збуджується, і в них як ланцюгова реакція, вони всі починають активізовуватися. Хтось починає співати серед ночі, хтось бігає коридором. Іноді в них там якісь між собою сварки, тобто постійний фоновий шум, і енергетика дуже негативна в цьому місці. Тому що 150 людей в такому стані, і медперсонал, зрозуміло, весь на нервах, тому що цим натовпом треба якось керувати. Там дуже важка обстановка. Усі, хто крім нас останнім часом відвідують тата, виходять просто в шоці.

Архієпископ Климент прийшов минулого разу з нами, його це глибоко шокувало, і він зробив звернення до Муфтія і Патріарха Кирила з благословіння Філарета. Тобто в керівництві Української православної церкви в Києві теж в курсі цієї теми.

– Парадокси кримських реалій — не вперше за останні два роки представники різних релігій об'єднуються, намагаючись протистояти тиску режиму.

– Так, насправді, коли прийшов Климент, там персонал був у такому шоці. Ну тобто як це — до Ільмі Умерова, кримського татарина, до мусульманина приходить святий отець. Він був в рясі, з бородою. І вони аж почали заїкатися — а ви що, нашої віри, чому ви прийшли до Умерва? Був шок. Сьогодні він теж прийшов, і там серед пацієнтів виявилися люди, які його впізнали, напевно, колишні прихожани. І чоловік один підійшов, спитав, чи він батюшка Климент. Він каже — так, я зараз до тебе підійду. Підійшов, поспілкувався. Насправді така підтримка дуже приємна. Тому що нинішній муфтіят, який у Криму так тісно співпрацює з цією “владою” - реакції нуль. Тобто мусульмани мовчать, а православні стають на захист. Усе, що відбувається тут, не вкладається в голові.

– Ви говорили батькові, що за його сином було стеження?

– Ми йому не казали. Якщо не сказав ніхто з відвідувачів, то він не знає. Ми намагаємося огородити його від стресів, тому що їх йому там вистачає. Більше ми не бачили машини. Єдиний день, коли ми її бачили — це коли був молебень у нас вдома. І брат того дня їздив сам до батька. А так, звичайно, ми намагаємося по одному не ходити, ми їздимо завжди втрьох — я, мама і брат. І це були дуже тривожні дзвіночки, тому ми одразу надали цьому максимальний розголос. Тому що є, нажаль, дуже трагічний прецедент, коли Ервін Ібрагімов говорив про те, що за ним стежать, але ніхто не сприйняв це серйозно. Ми стоїмо на позиції, що треба говорити про те, що відбувається. А люди бояться говорити. Я вважаю, що це неправильно.

– Це позиція всієї вашої родини, наскільки я розумію.

– Так, у нас всі такі. Ми в цьому виросли, ми іншого не бачили. Батько виріс в такій родині — дідусь у нас був активістом національного руху, тато все життя в цьому. Йому було 17 років, він був у 10-му класі, коли його вперше забрали в міліцію за те, що вони розклеювали листівки з закликом не мовчати про кримськотатарську біду. Тато цим займався, і зараз змушені, нажаль, займатися тим же.

– Я знаю, що у вашій родині багато втратили навіть в матеріальному плані через проукраїнську, національну позицію.

– Так, з березня 2014 було багато таких моментів — усіляких попереджень, бесід, пропозицій співпраці. Тата багато разів викликали на допити свідком у справі “26 лютого”, було дуже багато проблем у сім'ї. Мене звільнили з Ханського палацу у Бахчисараї. Генеральний директор тоді не приховував, що в них є розпорядження Мінкульту та ФСБ, щоби члени Меджліса, їхні родичі, близькі не працювали на видних посадах. А я очолювала прес-службу заповідника. Були численні необґрунтовані перевірки у братів батька — у них є невеличкий бізнес на двох. Тобто тиск на родину певний є. Це зараз все крутиться навколо батька. Але, можливо, в майбутньому, буде якась відповідь на наші нинішні активні дії. Але ми інакше не можемо, тому що маємо захищати батька.

А йому ми приносимо лише якісь маленькі перемоги і позитивні новини, привозимо онуків. У перші рази їх не пустили, і діти змушені були цілувати його через решітку. Це було таке видовище, коли сльози стримати просто не змога...

До речі, завідуючий дуже щиро образився на ці фото. І каже — чому ж ви не спитали, я би пустив дітей. Але це була субота, лікарів не було, а санітар не ризикнули взяти на себе відповідальність. Тепер пускають дітей. Останнього разу ми приїхали з усіма нашими п'ятьма малюками, вони обліпили його. Це було дуже зворушливо. Я думаю, що ці позитивні емоції дають йому сили триматися далі.

Ми йому щодня передаємо привіти, тому що цілими днями люди пишуть, дзвонять, коментують пости. Люди насправді співпереживають, і будь-яка розмова закінчується пропозицією допомоги.

Ми оптимісти, завжди намагаємося шукати якісь плюси навіть в тому, що відбулося. А плюс в тому, що змінилося сприйняття України і світу по відношенню до кримських татар. Тобто ось цей радянський стереотип, що це народ-зрадник, що це вороги, терористи, вічно щось вимагають — якийсь маленький злобний народець — ці міфи нарешті просто розвіялися. Ось це так, дуже великий плюс. Так, надзвичайно болісно. Але я сподіваюся, що ми це теж подолаємо, і коли-небудь будемо спокійно жити на своїй Батьківщині.

Попередній матеріал
Кабмін сформує пакет стимулів для металургії
Наступний матеріал
Президент Світового конгресу українців: Як діаспора оцінює постмайданні перетворення в Україні

Британія закликала Росію звільнити Умерова і повернути окупований Крим

Фейгін: Умерову дають телефон лише на годину, щоб зателефонувати рідним

Полозов відвідав Умерова у психіатричній клініці, де його незаконно утримують

Держдеп США вимагає від Росії негайно звільнити Ільмі Умерова

Адвокат: Умеров скаржиться на проблеми із зором

Окупаційна влада Криму не пустила до Ільмі Умерова онуків