Українська Центральна Рада не вважала за потрібне створювати власну армію. Німці не дозволили Скоропадському її сформувати, а Петлюра зрозумів необхідність цього занадто пізно. Чому армія УНР ніколи не була достатньою? Яким чином радянська росія розколювала українське суспільство зсередини?
Як Жовтнева революція змінила УНР
7 листопада 1917-го. Більшовики без зайвого галасу влаштували військовий переворот. Так його називав сам Ленін. Термін "Жовтнева революція" з'явився пізніше.
Утім червоні захопили владу лише у столиці російської імперії. Велетенська територія поринула у хаос. У Києві представницький орган України – Центральна Рада – два тижні вичікує. Аж поки її не примушують до дії українські військові.
20 листопада Мала Рада урочисто проголошує Третій універсал про створення Української Народної Республіки. На недосвідчену українську владу падає відповідальність за всі економічні та соціальні негаразди в Україні. В тому числі і відповідальність за кілька мільйонів голодних і зневірених людей зі зброєю у формі ще російської царської армії.
"Повноцінне військове будівництво Центральна Рада змогла розпочати в листопаді 1917 року. Тому що до того часу існувало якесь централізоване російське командування, яке намагалось тримати ситуацію під контролем. Більшовицький переворот поклав цьому край. Було проголошено УНР, і автоматично відновлено військовий генеральний секретаріат", – зазначив історик Михайло Ковальчук.
Секретарем військових справ УНР став Симон Петлюра, який на той час уже мав велику популярність в армії. Він одразу взявся до непопулярних реформ.
"Уже першим наказом 21 листопада 1917 року скасував в українських військах виборне начало. Тобто вояки тепер мали не обирати командирів, а слухатись тих, яких призначає командування", – сказав Ковальчук.
Наступний наказ стосувався відновлення дисципліни в частинах. Проте він трохи запізнів – по факту, російська армія розкладалася від відсутності мотивації та більшовицької пропаганди.
"Наприклад, у двох полках, які було створено на півдні України, вояки просто відмовлялись виходити на строєві заняття. І командири писали до Києва, що сенсу в таких вояках немає", – розповів історик.
Назагал сотні тисяч військових під дією більшовицької агітації просто залишали свої частини.
"Більшовики розрушили фронт. З фронту масово сотнями тисяч почали їхати через територію України солдати. Це була лава, як вулкан. Хто міг захопить якийсь потяг. І по дорозі ж треба було якось харчуватися. Все було піддано розбою. Правобережна Україна ще з осені постраждала. Спиртові заводи, поміщицькі маєтки – все було знищено", – розповів Владислав Верстюк, заввідділом української революції Інституту історії НАНУ.
Творити частини Української армії з вчорашніх російських частин подекуди таки вдавалося.
"Одним із центрів, де утворились українські військові об'єднання, стала несподівано Одеса, де діяла військова рада на чолі з Іваном Луценком. За ініціативою цієї ради було створено українську військову одиницю, яка називалась Перший гайдамацький курінь запорізького козацтва", – розповів Ковальчук.
Утім основна проблема полягала у тому, що керівник українського уряду Володимир Винниченко вперто не хотів створювати українську армію.
"Володимир Винниченко – майбутній глава українського уряду, один з провідних діячів і фактично лідер соціал-демократів, на шпальтах тодішньої преси, зокрема "Робітничої" газети дуже в'їдливо писав про тодішнє військове будівництво. Мовляв, нам не треба своєї армії, нам треба ліквідацію усіх армій в усьому світі", – сказав історик.
У Винниченка серйозний особистий конфлікт із військовим міністром Симоном Петлюрою.
"Винниченко дуже не любив Петлюру, а Петлюра – Винниченка. Їхня ворожнеча почалась ще до революції. Були там причини в оцінках громадської діяльності. Критичні зауваги, які Петлюра давав творчості Винниченка, а Володимир Кирилович був дуже чутливий до критики", – поділився Михайло Ковальчук.
Зліплена лише силою зброї у листопаді 1917-го російська імперія водномить починає розпадатись. Утворюються десятки національних і просто географічних утворень.
"Політична надбудова росії провалилася. І вона почала розмонтовуватися на окремі частини. Це був парад суверенітетів. Спершу УНР проголосила центральна рада. Потім Дон оголосили. Створилися сполучені штати Волги і Уралу. Алаш-орда. Трохи пізніше білоруси", – розповів Владислав Верстюк.
Петлюра налагоджує стосунки з Всевеликим військом Донським і його керівником генералом Каледіним.
Саме це стає приводом для початку війни росії проти України. Приводом, але не причиною. Про справжні мотиви пізніше обмовився Лев Троцький у своїй знаменитій "Інструкції агітаторам":
"Нам необходимо возвратить Украину россии. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря россия существовать не может, она задохнется, а с ней и советская власть и мы с вами".
Володимир Винниченко вважав інакше. Він вірив, що в агресії росії проти України винен Петлюра, який домовився з Каледіним про безперешкодний проїзд територією України дончаків з фронту на Схід. 18 грудня 1917-го на засіданні Генерального секретаріату зчинився скандал. Винниченко вимагав відставки Петлюри. Той погодився. Пост військового міністра посів Микола Порш. За кілька днів він звітував, що армія розвалюється. А з півночі і сходу починається наступ росії.
"Мирний" договір
18 грудня 1917-го, Петроград. На засіданні Раднаркому більшовики вирішують розпочати війну проти України. Проте намагаються надати цьому видимості внутрішньо українського конфлікту. Спроба перевороту у Києві провалюється, тоді кількадесят більшовиків переїжджають до Харкова, де проголошують створення клону Української Народної Республіки – УНР Рад. Навіть клон уряду назвали схоже – Народний секретаріат.
Далі – справа техніки. У Харкові з'являються російські війська. Для захисту надбань революції.
"Спочатку вони зайшли в Харків на початку грудня начебто для того, щоб рухатися далі на Дон, де боротися з Донською контрреволюцією отаманом Каледіним. Ну і так підписали якийсь нейтралітет, що ми не чіпаємо вас, українці не чіпають росіян, росіяни не чіпають українців. Але так продовжувалося всього два-три дні і потім несподівано напад на наш броньований дивізіон", – розповів Владислав Верстюк.
Отже, нелегітимна київська хунта проти правильних українців Донбасу і Харкова. Гражданская война. Дарма, що керівник армії, яка суне на Київ – Муравйов і в армії тій усі росіяни.
росія робить спроби хоч якось замаскувати свою агресію створенням червоних українських загонів, проте їх навіть не використовує. Не допомагає навіть такий трюк, як призначення на посаду головнокомандувача так званої Української радянської армії сина відомого письменника Юрія Коцюбинського. Замість прихильності інтелігенція засвідчує відразу до зрадника.
"Я знав і любив Вашого батька. Але я не вагаючись кажу: яке щастя, що він помер, як добре, що його очі не бачили і вуха не чули, як син Коцюбинського бомбардує красу землі нашої й кладе в домовину молоду українську волю", – Сергій Єфремов, письменник, відкритий лист до Ю. Коцюбинського, 28 січня 1918 року.
У грудні на схід і північ з Києва вирушили перші сформовані українські частини. Проте до фронту більшість із них так і не дісталися.
"Усі ці накази видавались Петлюрою, підписувались ним, але з усіх частин лишень один-єдиний полк 13-й Січовий виконав наказ, вирушив на лівобережжя і там, на Чернігівщині, взяв якусь участь у боротьбі з більшовиками", – сказав Ковальчук.
Причин було кілька. Втома від війни, зневіра у нових лідерах, які обіцяли багато, але не виконали нічого. Але найголовніше – росія вигравала у Центральної ради війну інформаційну.
"Український уряд програв інформаційну війну. Він не зміг переконати вояків того ж київського гарнізону в тому, що варто захищати українську незалежну державу. І самі вояки були не готові захищати, бо вони не розуміли, про що йдеться. Винниченко навіть писав у "Відродженні нації", що під дією більшовицької пропаганди наші славні полки танули, як сніг під весняним сонцем", – розповів історик Андрій Руккас.
26 грудня 1917-го після доповіді військового міністра Порша про повну дезорганізацію армії Генеральний секретаріат постановив: "Приступити до організації добровольчеської армії на платних підставах, яко початок міліційної армії".
"Це була перебудова армії на добровольчих засадах. І цей крок був цілком виправданий. Ця реформа була співзвучна вимогам професійних військовиків", – нагадав Ковальчук.
16 січня 1918 року Центральна Рада ухвалює закон про армію УНР. Утім під тиском соціал-демократів та Винниченка туди внесли одну незначну правку, яка значною мірою перекреслила весь позитив реформи.
"У закінченому вигляді це був закон про Створення міліції. Почалась плутанина. Заміна збройних сил правоохоронними формуваннями? Зрозуміло, що таке не могло сподобатись нікому з професійних вояків", – розповів Ковальчук.
Попри всі вади, закон передбачав контрактне формування армії. Військовослужбовцям – платню. У випадку поранення чи загибелі – матеріальну компенсацію. Втілювати написане на папері у життя бракувало часу. 30-титисячне російське військо стрімко наступало на Київ. Недосвідчене військове керівництво України припускалося тактичних помилок.
"Однією армією керував Ремньов, а другою – Муравйов. Вони зійшлися в Бахмачі і вирішили, що цим напрямком треба рухатися до Києва. Тоді як українська армія вважала, думала, передбачала, що основні сили більшовиків будуть кинуті на Полтаву. Тому українські регулярні війська відійшли в бік Полтави", – пояснив Кучерук.
Інформація про поразки на українсько-російському фронті деморалізували тил. Спорожнілий Педагогічний музей перетворився на призовний пункт.
"У вестибюлі товклися люди у більш чи менш фантастичних уніформах. Місце партійних кіосків, де можна було довідатися, як ощасливити Україну, зайняли кіоски новопосталих військових формацій. Доморощені мистці старалися в якнайбільше зворушуючий спосіб представити нещасливу долю України і тим вплинути на громадянство, аби воно вступило до війська. Вражала дешева бутафорія, яка цілком відповідала важливості хвилі", – Ігор Лоський, учасник бою під Крутами. Крути.
Бій під Крутами. Заколот більшовиків
29 січня 1918-го неподалік залізничної станції Крути, менш як за 200 кілометрів від Києва, відбувся бій, в якому з українського боку взяло участь кількасот ледь навчених юнаків і кілька старшин, а з російського – кілька тисяч добірних загонів червоних під проводом Муравйова. Симон Петлюра зі своїм Кошем Гайдамацькою України під Крути не потрапив: змушений був повертатися до Києва – там якраз почався заколот більшовиків на заводі "Арсенал".
"Повстання на Арсеналі так само – тут принцип дестабілізації. Сьогодні ми бачимо ці всі вибухи... Така сама ситуація була і в той час. Тоді ж якраз почалися в період наступу почалися повстання на київських заводах. Причому ці повстання починали люди, які не мали жодного серйозного відношення до цього руху. Це були власне диверсанти, терористи, члени комуністичної партії, які прислані були з москви, з росії", – розповів історик Ігор Гирич.
Не прибув на допомогу юнакам-крутянам і розташований за кілька кілометрів полк імені Шевченка, який вважався зразковим.
"У своїх спогадах Іван Кедровський дуже гарно писав про курінь Шевченка, який був на захисті Центральної Ради в листопаді 1917 року і цей курінь справив на Кедровського дуже гарне враження. У своїх спогадах він відзначив, що на таких людях трималась Україна у 17-му році. Він не знав подальшу долю цього підрозділу військового", – зазначив Ковальчук.
Підтримка від Німеччини. Держава без армії
Прихід в Україну пів мільйона німецьких вояків і перемоги весни 1918 року дарували українцям відчуття ейфорії – майже як у 2022. Тож іти солдатом в армію – тепер уже гетьмана Скоропадського – ніхто не поспішав.
24 липня 1918 Рада Міністрів ухвалила закон про загальний військовий обов'язок і затвердила план організації армії. Передбачалося створення восьми армійських корпусів загальною чисельністю 310 тисяч військових. Перший призов був запланований на листопад-грудень 1918 року.
На папері плани мали гарний вигляд, але з їх практичною реалізацією були проблеми. За наполяганням союзників відразу після гетьманського перевороту більшість військових формувань УНР були розпущені, а на створення нових накладено вето.
Начальник штабу німецьких військ в Києві генерал Греннер переконував Скоропадського: власна армія йому не потрібна – адже німці захистять Україну від більшовиків. І радив гетьманові організувати тільки невеликий загін у дві тисячі осіб для підтримки порядку в столиці.
Справи покращилися лише після особистої аудієнції гетьмана у кайзера Вільгельма II. Однак було вже пізно.
Ба більше – на службу до гетьмана охоче йшли лише офіцери колишньої імператорської армії, переважно переконані росіяни, яких описа Булгаков у "Білій гвардії". З поразкою і відходом німців лише вони його й підтримали.
"Самостійність, якої тоді доводилося суворо дотримуватися через німців, які твердо на цьому стояли, для мене ніколи не була життєва", – напише згодом Скоропадський у спогадах.
14 листопада Директорія, яку створили соціалісти, закликала українців до антигетьманського повстання. Практично відразу на його сторону перейшли майже всі підрозділи гетьманської армії.
Не встигла нова влада зайняти офісні приміщення у Києві як почалася нова війна з росією. До літа 1919-го армія УНР була сильно знекровлена. поповнювали її спочатку лише добровольцями.
Примусова мобілізація
"До війська йде велика кількість охотників – інтелігентів та селян" – писав військовий міністр Григорій Сиротенко начальнику Генштабу УНР 6 червня з визволеного Кам'янця-Подільського. Очевидно, він та підлеглі видавали бажане за дійсне.
Тож уже 9 червня головний отаман Симон Петлюра підписав наказ №77 про здійснення мобілізації.
Призову підлягали уродженці 1889–1898 років (чоловіки від 20 до 30 років) – до рядового складу, а також підстаршини до 35 років, старшини – до 40.
"Мобілізація іде гарно… У тих районах, де більшовики довше панували, селяни йдуть з охотою їх виганяти…" – знову ж таки перебільшували свої успіхи тодішні ТЦК.
Директорія не мала не лише територій, де проводити мобілізацію, вона врешті втратила довіру до української влади. Люди реально втомилися від війни. Як результат – 30-тисячна українська армія проти мільйонної російської наприкінці війни. Поразка – і мобілізація українців уже до радянської армії – завойовувати, наприклад, Фінляндію, помирати від обмороження там.
Незнання історії не звільняє від відповідальності.
Дивіться відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.