Рік 1935-й, серпень. Двоє британських журналістів повертаються з подорожі до Маньчжурії – формально незалежної країни на території нинішнього Китаю, яку на той час контролювала японська армія.

Несподівано на кордоні на них вчинено напад озброєних людей. Журналістів захоплено як заручників, за них вимагають викуп – гроші та зброю. Невдовзі одного з журналістів випускають на свободу – без жодного викупу, а іншого – вбивають. Убитим був Гарет Джонс – через день йому мало виповнитися 30 років. Джонс був незвичайним журналістом. Він особисто знав Гітлера та Геббельса, а ще був першою людиною, яка розповіла світові правду про Голодомор.

Тоді газета "Таймс" звинуватила у вбивстві китайців, проте сьогодні є всі підстави вважати, що за злочином стояла російська розвідка. 

Талановитий молодий журналіст

Гарет Джонс – валлієць, народився 1905 року в містечку Баррі. Його мати Енні Джонс була організаторкою руху суфражисток. А ще замолоду вона працювала гувернанткою в українському Донецьку, тоді Юзівка – у родині того самого британського засновника міста Джона Юза.    

Коли Гарет був дитиною, мати часто оповідала йому про Юзівку та Україну і саме ці розповіді згодом спонукали його відвідати ці місця. 

Джонс був дуже талановитим хлопцем і після школи вступив одразу до декількох університетів – валлійського Аберіствіта, французького Страсбурга та славнозвісного Кембриджа. Він вільно володів п’ятьма мовами. Одну з них – російську, він вивчив спеціально, щоб поїхати в Радянський Союз. 

Гарет з юності любив подорожі. Про нього згадували:

"Гарет подорожував усією Європою та США. Йому довелося попрацювати на брудному французькому пароплаві, найнятися кочегаром на норвезьке судно та правити дрібними шведським та німецьким пароплавами. В 1923-му через падіння курсу німецької марки він об’їхав Німеччину за п’ять шилінгів".

Після закінчення університету з відзнакою – чоловіка знайомлять з колишнім британським прем'єр-міністром Девідом Ллойдом Джорджем, на якого Гарет починає працювати. Він очолював пост радника з іноземних справ, писав звіти щодо політичної ситуації в світі і знав те, про що інші навіть не здогадувалися. Посада ця була престижна, Гарету вона відкривала майже всі двері.

У серпні 1930 року 25-річний Джонс вперше відвідує СРСР. Він вирішив поїхати у Донецьк – тоді Сталіне, щоб побачити місця юності своєї матері. Враження – жахливі.   

У листі батькам, який Гарет пише з Берліна, він так описує побачене: 

"Зима збирається бути одним із найбільших лих, а також голод. Однією з причин, які змусили мене полишити Юзівку, було те, що з усього, що там було, я міг їсти лише шматок хліба – і це все, що я мав їсти протягом семи годин".

Гарет дуже безпосередній в описі ситуації в Україні. 

"Уряд тут – найжорстокіший з усіх можливих у світі. Селяни ненавидять комуністів". 

Про побачене в Україні Гарет Джонс готує кілька публікацій у "Таймс", проте вони не набули розголосу. 

Між тим талановитий молодий чоловік отримує нові пропозиції роботи. Так він, зокрема, стає радником іншого репортера – Айві Лі, який, у свою чергу, відмивав репутацію мільярдера Рокфеллера. Айві знайомить Джонса з Джеком Гайнцом Другим – онуком засновника харчової корпорації "Гайнц". Молоді люди стають приятелями. На прохання Лі Гарет супроводжує Гайнца в нову подорож до СРСР. 

Цього разу до подорожі підготувалися краще. В поїздку взяли з собою їжу – багато їжі, різноманітні консерви. А ще – плівкову камеру. 

Після цієї подорожі Гайнц видасть анонімну книгу "Досвіди в Росії 1931: Щоденник", в якому розповість правду про життя в Союзі і висловить своє розчарування радянським режимом. 

Племінниця Джонса, Маргарет Коллі, розповідала, що чоловіки також побували на новій дамбі Дніпра – Дніпрогесі. Там вони зустріли селянина, що звернувся до них зі словами:

"Комуністи вислали всіх куркулів геть звідси… Ми голодуємо. Подивіться, що вони нам дали – нічого! Нічого! Як ми можемо жити з нічим? Але ми нічого не можемо їм сказати, бо інакше вони вишлють нас. Ми всі дуже страждаємо, браття!"

Перший іноземець в літаку фюрера

Рік 1932, листопад. У Німеччині – чергові позачергові демократичні вибори, попередні відбулися всього лиш 4 місяці тому. Велика депресія ще з 1930 занурила країну в економічний та політичний хаос. Центристські партії певний час утримували владу, але населення дедалі більше голосувало або за націонал-соціалістів, або комуністів. Останні вибори не стали винятком – третина голосів за НСДАП, майже 20% – за комуністичну партію. Президента Гінденбурга переконують, що перед загрозою перемоги комуністів треба зробити ставку на нацистів. У січні 33 рейхсканцлером Німеччини стає Адольф Гітлер. Вибори 32-го стали останніми демократичними.

Уже за місяць інтерв'ю у нового диктатора бере – так, той самий Гарет Джонс. Він перший іноземний журналіст, запрошений на борт літака фюрера.  

Пізніше Гарет напише для The Western Mail:

"Якби цей літак розбився, змінилася б уся історія Європи. За кілька метрів від мене сидить Адольф Гітлер, канцлер Німеччини та лідер найвибуховішого націоналістичного пробудження, яке тільки бачив світ".

Сучасники Гарета, а також його супротивники звинувачували його в симпатіях до Гітлера та нацистів. Справді, один з перших його репортажів про Німеччину після приходу до влади націонал-соціалістів був позитивним: Гарет схвально відгукнувся про деякі ранні досягнення НСДАП, зокрема створення робочих місць. 

Утім говорити про лапідарність до націонал-соціалізму Джонса не доводиться. Він також був одним із перших журналістів, який побачив, що антисемітизм був суттю нацистів, а не просто словами. 

Гарет Джонс блискуче знав німецьку. Познайомитися з Гітлером він зумів завдяки тому, що справив враження на міністра пропаганди Третього Райху Йозефа Геббельса. Геббельс навіть залишив запис у своєму щоденнику: 

"Він у Німеччині з метою дослідження. Дуже розумний молодик. Розповів мені жахливі речі про радянську росію".

Доленосна поїздка до СРСР

Того ж 1933-го року відбувається третя і остання поїздка Гарета до Союзу. Чоловік вигадує план і їде туди, аби взяти інтерв’ю у Сталіна. Доповнити колекцію з Гітлером, так би мовити. Але це просто прикриття – насправді, журналіст хоче зібрати більше інформації. Йому влаштовують теплий прийом, поселяють у готельний номер і… забороняють залишати межі ситої Москви.

Та Гарет не дотримується заборони.

Чоловік вигадує хитрість: начебто дуже хоче поїхати у Харків і подивитися на заводи, що побудував товариш Сталін. Він купує квиток до міста, але виходить на проміжній станції і потрапляє в інший світ. 

Світ штучного голоду, влаштованого українцям Сталіним та його поплічниками. 

Гарет ходить з блокнотом і записує все, про що йому розповідають нещасні українські селяни.

"Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: "У нас немає хліба. Ми помираємо!", "Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду"... Ніколи не забуду пухлі животи дітей у хатах, в яких мені довелося заночувати".

А ось ще кілька записів Гарета Джонса:

"Голод фактично скрізь. І мільйони вмирають від нього. Я бродив кілька днів Україною, і там не було хліба, у дітей боліли животи, всі коні та корови виздихали, й люди також вмирали з голоду. Терор набув нечуваних масштабів".

"Мене попереджали, що більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі я насмілився кинути на підлогу шматок зачерствілого хліба. Наче куля селянин кинувся на підлогу та з’їв його. Те саме повторилося зі шкіркою апельсину".

Подорож Гарета Джонса селами тривала всього кілька днів. Після цього влада СРСР таки зловила занадто допитливого журналіста та депортувала його. 

Уже за кілька днів, діставшись Берліна, 29 березня 1933 року Гарет скликає пресконференцію, на якій вперше повідомляє про голод в Україні. Його промову передруковують близько 20 британських, американських і німецьких газет, а також деякі провідні світові видання, такі як, New York Evening Post та Manchester Guardian. 

Ось один з фрагментів публікації Джонса: 

"В одній сільській хаті, де я зупинився, ми спали вдев’ятьох в одній кімнаті. Було жахливо бачити, що в двох із трьох діточок боліли животи. Все, що можна було з’їсти, – брудний суп, у якому плавали 1-2 різочки картоплі, і це все, що їла вся родина, зокрема, і я, дерев’яними ложками…

Страх смерті оповив хату. Картоплі не вистачало, щоб якось дотягти до нового врожаю. Коли я поділився шматком свого білого хліба і маслом, одна жінка сказала: "Тепер я з’їла щось таке добре, що можу помирати спокійно". 

Один проти тоталітарної пропаганди

Розголос був шалений. СРСР змушений було реагувати. Офіційна реакція: заяви Гарета Джонса – брехня. Утім цього було замало. І тут у справу включився Волтер Дюранті. Англо-американський журналіст, який з 1922 року працював у Москві як представник "Нью-Йорк Таймс". 

Волтер Дюранті – уродженець Ліверпуля. Закінчивши коледж, переїхав до Парижа, де у 1919-му висвітлював мирну конференцію. За кілька років в аварії втратив ногу. У 20 роках майже повністю перебрався до СРСР, пишучи про цю країну захоплені відгуки.   

Дюранті оспівував радянську дійсність. Сталіна порівнював то з біблійним Соломоном, то з жорстоким Тамерланом. Фактично виправдовував знищення середнього класу селянства, так званих куркулів: 

"Вони будуть ліквідовані або переплавлені у вогні вигнання і примусових робіт на трудові маси".

У 1929 Дюранті взяв інтерв’ю у Сталіна. У 1932 за репортажі з СРСР отримав Пулітцерівську премію – одну з найбільших журналістських відзнак. 

Очевидно, Дюранті працював на СРСР. Тож не дивно, що одразу після публікацій Гарета Джонса виступив з запереченням: 

"У країні є випадки браку продовольчих запасів… Великі міста й армія забезпечені їжею. Немає ні голоду, ні смертей від голоду. Умови недобрі, але голоду немає. Будь-які повідомлення про голод – перебільшення або злісна пропаганда".

Цікавий нюанс: паралельно з репортажами Гарета Джонса про голодомор, у Британії з’явилися схожі статті – невідомого автора, під псевдонімом. Ним виявився Малкольм Маггерідж. 

У 1932-му, захоплений радянською пропагандою, зокрема і статтями Дюранті, він вирішив переїхати до СРСР разом з родиною. Однак дуже скоро розчарувався в цій великій брехні. У 1933-му особисто поїхав в Україну, щоб на власні очі побачити голодомор. Свої статті передавав дипломатичною поштою. Дюранті він називав не інакше, як великим брехуном. 

Цікавим є те, що Дюранті визнавав факт існування голодомору в Україні у приватних розмовах, проте, як ви самі бачите, писав зовсім інше.

Попри те, що Дюранті був зіркою журналістики, а Гарет Джонс – молодим, 27- річним автором, останній не здавався:

"Я стою на своєму твердженні… я відвідав двадцять сіл… Я ночував з селянами, а не просто ходив від села до села… Селяни з найбагатших областей приходили до міста по хліб. Розповіді про смерті в їхніх селах від голоду і про загибель худоби та коней – трагічні… Я розмовляв з ними сам-на-сам і занотовував їхні розмови, які здебільшого складалися зі звинувачень радянської сільськогосподарської політики".

А в кінці своєї статті Джонс сумно та іронічно додає:

"Можу лише привітати Міністерство закордонних справ радянського союзу з умінням приховувати правдиву ситуацію в СРСР. Москва – це не вся Росія, але вигляд вгодованих людей там приховує справжню картину".

Це було вже занадто. СРСР розгорнула кампанію зі знищення репутації Джонса. До неї підключили, в тому числі, й інших журналістів. 

Один із них, кореспондент зі США Юджин Лайонс, згодом скаже:

"Зрікатися Джонса було так само неприємно, як протягом років жонглювати фактами на догоду диктаторському режимові – та ми його таки зреклися, одноголосно".

Кар’єра останнього пішла на спад: Гарета не запрошували на закордонні місії, тому він повернувся додому і змушений був отримувати копійки, пишучи про валлійське традиційне прикладне мистецтво в одній газеті. Джонс залишився сам-один проти всього світу, що називав його брехуном.

Утім сидіти, склавши руки, було не в характері Гарета Джонса.

У 1935-му він вирушає на Схід – у Японію, Китай та Маньчжурію. 

Саме там його викрали і вбили. Розслідування тоді не проводили, однак нині є всі підстави вважати, що Гарета Джонса ліквідував СРСР – у помсту за правду про Голодомор. Надто багато таємних агентів радянської росії трапилося на його шляху. 

Волтер Дюранті дожив до 50 років, він досі лауреат Пулітцерівської премії. Світ надто довго вірив російській пропаганді і лише сьогодні починає визнавати Голодомор геноцидом українців. Прикметно, що це також дає друге життя несправедливо оббріханому та забутому Гарету Джонсу – про нього знімають фільми, а в рідному Баррі з'явилася пам'ятна табличка. 

Незнання історії не звільняє від відповідальності. 

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.