Сьогодні "Історія для дорослих" на "5 каналі" розповідає про Мирослава Симчича – Героя України, керівника одного з найуспішніших боїв повстанців проти НКВС.
"Я маю честь особисто бути знайомим з Мирославом Симчичем – записував з ним інтерв’ю. Він довго категорично відмовлявся вийти на двір для запису. Потім пан Мирослав вибачився і пояснив – погано переносить холод, бо натерпівся його протягом десятиліть у сибірських таборах", - каже автор програми "Машина часу" Олег Криштопа.
Мирослав Симчич народився майже 100 років тому в Карпатському селі Вижній Березів на Косівщині, на той час це була Польща. Закінчив 4 класи школи, але після смерті батька змушений був перервати навчання. Попри це, багато читав – особливо про козаків. З дитинства захоплювався історією і мріяв побувати на козацьких землях.
У 1939-му, коли йому було 17, на захід України прийшов СРСР – за пактом Молотова-Ріббентропа.
У 1941-му вчорашні союзники Гітлер та Сталін – стають ворогами. Починається німецька окупація України. Мирослав Симчич в цей час завершує навчання – Коломийський архітектурний технікум.
У 1942-му на Волині, а згодом на Галичині виникає Українська повстанська армія. Наприкінці 1943-го до лав УПА вступає і молодий Мирослав Симчич.
З осені 1944 Симчич у Карпатському курені в Березівській сотні. Там він був чотовим, заступником сотенного.
Саме в цей час – у жовтні 1944-го, через Карпати проходить лінія фронту. Вермахт відступає і на захід України знову приходить радянська влада. З властивим їй терором. У відповідь УПА лише розростається. Лише в Коломийській окрузі уже 16 вишколених сотень. Кожна налічує по 220 осіб. Головна база – Космач у Карпатах. Це село НКВС називає "бандерівською столицею".
Одна з найуспішніших битв в історії УПА
Після Різдва 2045 року командування НКВС вирішило знищити УПА в цьому регіоні. У Карпати було відправлено зведену дивізію з числа прикордонників та внутрішніх військ. Знаючи про це, упівці відійшли з Космача в навколишні ліси. НКВС вступило в село без бою. І вирішило зігнати злість на цивільних. Тоді УПА атакувала окупантів.
УПА перехопила радіограму НКВС. Командування повстанців почало радитися – як бути. Чекати на прихід додаткових військ НКВС означало майже гарантоване знищення села. Тож вирішили перехопити радянське підкріплення на під’їздах.
Напередодні був поранений керівник сотні – Мороз. І командування перейшло до його заступника – Мирослава Симчича на псевдо Кривоніс. Він і повів сотню на Коломийську дорогу, щоб облаштувати засідку. Після обстеження території Симчич вибрав для цього ідеальне місце.
Дорога, зусібіч оточена горами, впиралася у річку. Упівці розібрали міст. Саме пішов сніг. Нарешті з’явилася колона автомобілів НКВС.
Перед розібраним мостом зупинилися 12 вантажівок, вщерть заповнених бійцями НКВС та боєкомплектом, і один легковик.
Хто був у легковому авто, Мирослав Симчич довідався значно пізніше. Наразі ж упівці взяли колону під приціл і затамували подих. НКВСники між тим розгублено тупцювали перед річкою.
Бій тривав дві з половиною години. Сили НКВС були розбиті вщент. Битва була однією з найуспішніших за всю історію УПА.
Після бою під Космачем Березівська сотня під орудою Симчича-Кривоноса продовжувала свій бойовий шлях. Взимку 1947-го на зимівлю частина вояків розквартирувалася в навколишніх селах. Сотник Кривоніс зимував у криївці.
- Дивіться також: ОУН, УПА та спецбоївки НКВС | Машина часу
Полон і ув’язнення
Це був останній бій Мирослава Симчича. Він із побратимом оборонявся 10 годин, аж поки НКВС не підпалили хату і не захопили упівців непритомними. Тяжко поранений побратим помер, а Симчич вижив.
Після відмови від співпраці почалися допити і тортури. НКВС цікавило все – списки сотні, місця постою і таке інше і таке інше.
Щоденні допити тривали три місяці. Врешті, зрозумівши, що нічого від нього не доб’ються, справу Симчича відправили до так званого суду. Вирок – 25 років таборів суворого режиму.
У 1953 у калюжі власної сечі помер Йосип Сталін. Після цього доля десятків тисяч політичних в’язнів дещо полегшилася. У 1963 спеціальна комісія переглянула справу Симчича. Відсидівши 15 років, Симчич вийшов на свободу. Однак повертатися додому чи взагалі на захід України йому заборонили.
Симчич вирішив поїхати в Запоріжжя, про яке мріяв з дитинства.
- Дивіться також: УПА vs ТРЕТІЙ РАЙХ. ЗЯТЬ гІТЛЕРА | "Машина часу"
Хто ж насправді був у тому авто?
Довгий час Симчич не міг отримати обов’язкової для СРСР прописки. Врешті він звернувся до комісії міськради.
Симчич отримав прописку. Разом з цим – право на роботу і житло. Мирослав влаштувався на роботу слюсарем. Одружився. Народилося двоє синів. Здавалося, починається таке-сяке, але нормальне життя. Проте в один момент усе знову перевернулося.
Виявилося – через багато років радянська влада дізналася, хто такий насправді Мирослав Симчич і якою битвою свого часу керував.
Зрадник видав імена 17 учасників битви під Космачем. І командувача – Мирослава Симчича.
Саме тут під час слідства Симчич дізнався про те, хто був у командирському легковому авто, яке він знищив у бою під Космачем. Поміж інших командирів упівці ліквідували командира 256 полку НКВС Олексія Дергачова. Крім боротьби з УПА цей герой СРСР відзначився у війні проти Фінляндії, а ще – масовими депортаціями. Дергачов був одним з керівників операції виселення з Криму киримли у травні 1944, а згодом депортував з рідної землі чеченів та інгушів.
Симчичу скасували зменшення попереднього покарання і додали нове. Загалом він провів у радянських таборах понад 32 роки.
На свободу Симчич вийшов аж у 1985-му.
Але на цьому боротьба Симчича не завершилася. Ще за СРСР він заснував братство вояків ОУН-УПА в Запоріжжі. Після здобуття Україною незалежності переїхав у рідні краї – до Космача. Керував братством вояків УПА на Коломийщині. До останнього добивався визнання української повстанської армії.
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.