Раніше ми розповідали про ранній етап у житті Франка. Про його становлення як письменника і про активну політичну діяльність.

Сьогодні ж розповімо про останній, найбільш трагічний період життя генія Українського народу.

Революція

9 січня року 1905-го, петербург. Морозяний ранок. У робітничих кварталах гамірно. Працівники заводів і фабрик, святково вбрані, виходять на вулиці, з жінками і дітьми. Вони збираються до священика. Але не до церкви. Ближче до центру міста розрізнені групи зливаються у величезний натовп – всього сто п'ятдесят тисяч. 

У голові процесії – піп Георгій Гапон. Він віддає короткі розпорядження з яскраво вираженим українським акцентом.

Уродженець Полтавщини Георгій Гапон схвильований. Вирощений на містичних історіях, він особливо запам'ятав апокриф про святого Іоана, який зумів осідлати чорта і верхи на нечистому дістатися Єрусалима. Все життя Гапон очікував нагоди самому вчинити подвиг і ось цей момент настав. Гапон організував величезний страйк і веде масу робітників до царя Миколи ІІ – вручити тому петицію з соціальними та політичними вимогами.

На вимогу священика похід винятково мирний: ні в кого серед тисяч учасників походу немає зброї, усі тверезі. Біля Нарвських воріт демонстрацію вже чекають – армійські підрозділи з зарядженими гвинтівками. Лунають постріли. Гапон поранений, сотні людей убито.

Кривава неділя дає старт російській революції. У петербурзі вуличні бої, бунти в москві, Києві, Харкові та Полтаві. В Одесі українські моряки підіймають повстання на панцернику "Потьомкін". 

У жовтні 1905-го Микола ІІ змушений піти на поступки і підписує маніфест, яким у росії встановлюються громадянські права.

Поміж іншого скасовані заборони на використання української мови. 18 жовтня звістка про це в австро-угорському Львові. Зазвичай стриманий Іван Франко, як дитина біжить до свого сусіда Михайла Грушевського з криками про перемогу революції в росії. Невдовзі радість поступається суму. Грушевський ухвалює рішення про переїзд українських інституцій до Києва.

Наприкінці 1906-го Іван Франко отримав від свого друга і сусіда Михайла Грушевського неприємну звістку – "Літературно-науковий вісник" переїздить до Києва. Двері Львівської редакції назавжди зачинені для Івана Франка.

"В 1907 році, коли в росії сталася Конституція, Франко як соборник розумів, що центр українського життя має бути в Києві. 

Львів – це був тил, коли діяли Валуєвський циркуляр і Емський указ. Тоді українське життя реалізувалося через Галичину. Якщо витворились умови, то він мав бути "Вісник" у Києві", – каже літературознавець Ростислав Чопик.

Грушевський пропонує Франкові також переїздити до Києва. Проте той відмовляється. У Львові вчаться діти. Тут дім, на будівництво якого взято чималий кредит. Франко гарячково шукає нових шляхів заробітку. Проте біда поодинці не ходить. До матеріальних проблем додається хвороба.

У січні 1908-го Франка навідав доктор Лев Коссак. Пацієнт зустрів лікаря в темряві.

Терпимий до болю Франко рідко вдавався до послуг ескулапів. Тож коли доктор Коссак отримав від нього листа з вимогою негайно приїхати, зрозумів, що справа серйозна. Франко скаржився на очі – не міг витримувати денного світла. Крім того, його мучила мігрень, болі в руках і урологічні проблеми. Коссак, оглянувши Франка, відправляє його на лікування в хорватське містечко Ліпік, відоме на той час як курорт для сифілітиків. Симптоми Франка були схожі до тих, які виникають при венеричній хворобі.

У Ліпіку Франка лікують від сифілісу. Відомими на той час методами – йодованою водою, настоянкою наперстянки і ртуттю. На якийсь час йому легшає. Але за кілька тижнів стається катастрофа.

Голос з минулого

Рік 1908-й, містечко Ліпік, Хорватія. На  курорті йодованих вод лікується український письменник Іван Франко. У ніч на 8 квітня йому вчуваються голоси. Найгучніший – померлого 13 років перед тим Михайла Драгоманова. Дух Драгоманова скаржиться на потойбіччя і закидає Франкові різноманітні злочини, зокрема публікацію їхнього листування. Затим голоси велять письменникові майже голому вийти надвір.

"Опівночі мені велено вийти з покоїв під загрозою, що дім завалиться. Я хотів убратися і взяти шубу, бо ніч була дуже холодна, але мені під загрозою Божого грому заборонили брати шубу і шапку... Мене погнали дорогою, що веде з місточка на поле і раз у раз грозячи, що мене зараз грім уб'є, звеліли зняти черевики, потім сурдут, потім веліли скинути камізельку, потім суконні штани, і на кінець сорочку, якої одначе, я вже не хотів скинути... Мене гонили від калюжі до калюжі, велячи мені переходити через них... Коли я нарешті не хотів далі йти і раз у раз озирався, звідки йдуть голоси, вони насміхалися з мене, що ти їх не побачиш і нарешті зложили щось мовби суду, яким мене засуджено на найстрашніші муки пекельні, а перед тим на побут на якійсь горі протягом 18000 літ". Іван Франко. Історія моєї хвороби

Уранці змерзлого і ледь живого Франка знайшов жандарм. Письменника перевезли до лікарні в сусідньому Урпіку. Важко хворого продовжує переслідувати дух Драгоманова.

"Я прокинувся з почуттям невимовного болю у правій руці, яка раптом зробилася удвоє більша від нормального стану і якої пальці були страшенно покривлені. Другої ночі сталося те саме з моєю другою рукою і рівночасно дух Драгоманова признався мені, що він се зробив мені, щоб я не міг більше нічого писати". Іван Франко. Історія Моєї хвороби

Руки письменника

Культ Франка в Галичині прижиттєвий. Його портрети чи не в кожній хаті. Водночас книжки мертвим вантажем на полицях книгарень. А сам хворий письменник в останні роки життя геть самотній.

Після жахливого нападу в Хорватії лікарі лише розводять руками і кажуть, що пацієнт може померти будь-якої миті. Всупереч песимістичним прогнозам Франко вижив. Однак руки йому цілковито відмовили. 

До всього, Франкові продовжували вчуватися голоси померлих, а особливо Михайла Драгоманова. Через борги постало питання втрати житла.

"Він просив Михайла Грушевського, щоб той знайшов йому якогось порядного маклера, аби продати ту хату, яку він збудував.

Він також знав, що ці гроші не вернуться йому, які він вклав, і навіть вирішив продати свою бібліотеку. Бібліотека була гордістю для Франка", – розповідає директор Музею Івана Франка Роман Горак.

Галицьку публіку присоромлює переселенець з підросійського Харкова Гнат Хоткевич. Для хворого письменника починають збирати гроші. Проте вже за рік про рахунок-складчину поволі забувають і пожертв стає дедалі менше.

"Колись, як його не стане, буде пишний похорон, посиплються промови за промовами, вінці за вінцями і жаль обхопить всіх, що стануть над його могилою, - але Богом, а правдою, – ми не будемо мати права заплакати над тою могилою, коли тепер даємо йому в наших очах загибати". Євгенія Бохенська, вчителька села Перегінськ, лист до Михайла Грушевського, 1912-й

Хвороба не зламала Франка. Щойно повернувшись з лікарні, він одразу сідає за робочий стіл. Надиктовує тексти старшому синові Андрію, а згодом пробує писати сам. 

"Лише починаючи з кінця 1913 року в нього трохи, як він сам писав, розв'язалися руки. І, власне, ті поезії Івана Франка 14-16 року, про які я згадувала, більшість з них Франко написав власноручно лівою рукою", – розповіла франкознавиця Ярослава Мельник.

У 1913-му Галичина вирішила вшанувати свого "Мойсея" – Франкові влаштовують бучні святкування 40-річчя творчої діяльності. Основне дійство – у Львівській опері. При плануванні урочистостей не обійшлося без курйозів.

Соціал-демократи вимагали, щоб на урочистостях попереду йшла колона робітників – мовляв, Франко писав про пролетаріат у Бориславі. Інші заперечували, що першими мусять бути селяни. Один жартівник нагадав про євреїв, яких також багато у творах Франка. І про чоловіка з табличками, натякаючи на Мойсея. А закінчувати колону, за його словами, мали героїні Франкової повісті "Для домашнього огнища". 

Франкова радість з приводу урочистостей була недовгою. У квітні раптово помер його старший син Андрій. Після похорону Франко зник. За якийсь час з'явився у своєї подруги Целіни Зигмунтовської. 

"То було моє все, – сказав. А зараз залишилося тільки це". І показав на скрючені руки.

Дружина не витримала втрати сина – збожеволіла.

"З літами, як І. Франко мав спаралізовані руки, Ольга Франкова щораз більше йому докучала і кидала на нього дерев'яними опаловими полінами. Франко своїми хворими руками не в силі був оборонятися". Одарка Бандрівська. Те, що бачила на власні очі і що запам'ятала з оповідань.

Але це не була вершина страждання. 1 серпня 1914-го почалася Перша світова війна.

Голодні поневіряння генія

17 серпня 1914-го. росія іде в активний наступ. У Східну Прусію вриваються війська Північно-Західного фронту. Проте там їх чекає повний розгром. Втрати росії – 245 тисяч осіб, з них 135 тисяч полоненими. Командувач однієї з армій генерал кавалерії Самсонов накладає на себе руки.

Основні зусилля російської армії сконцентровані південніше – у Галичині, наступ на яку імперія вважає пріоритетом.

"В Галичині готується небезпечний антирусский осередок, полум'я якого може перекинутись по всій Малоросії. Український рух є для росії більш небезпечний, ніж усі інші національні рухи, взяті разом... Мазепинське питання б'є росію в саму основу її великодержавності." Газета "Кієвлянін", російське шовіністичне видання

21 серпня російські війська вступають у Львів. Починаються масові арешти серед української інтелігенції. Зокрема затримано і відправлено далеко на Схід митрополита Греко-католицької церкви Андрея Шептицького. 

У стінах цього будинку - нині Центрального державного архіву -  багато років окупаційна влада СРСР ховала від світу вірші Франка, написані ним протягом 1914-1916 – про російську окупацію Львова. Надруковані вони лише нещодавно, та й то невеликим накладом. Багаторічна заборона стає зрозумілою хоч з таких рядків – "Ми всеслов’янське плем’я наострились істинно-руськими хоч силою зробить. І понесуть мої війська оту любов до поневолених братушок і братов. Росія мусить стать одна велика, рай чиновних і шпіонів.

Франко арешту уникнув – чи то був надто хворий, чи його просто не знайшли – у цей час він переїхав з дому до знайомих. Будинок Франків між тим від окупації постраждав.

"Будинок і обійстя Франка було просто сплюгавлено. Бібліотека Франка пішла на туалетний папір в багатьох випадках", – розповів Горак.

Коли Франко повернувся додому, будинок зустрів пусткою. Дочка Анна ще перед війною виїхала до Києва, син Тарас мобілізований до австрійського війська, інший – Петро – вступив до лав Українських січових стрільців. Дружина – у будинку для душевнохворих.

Розповідають, що немічний письменник виходив на базар із сумкою на плечі. Жінки-продавці самі діставали з кишень гроші і кидали найнеобхідніше в сумку, або запихали під пахву. "Мойсей" українського народу опинився перед реальною загрозою голодної смерті.

Гроші з рахунку в українському банку "Дністер", на який приходили пожертви для Франка, були просто-напросто вкрадені російськими окупантами. Письменник пише листа родичу дружини Трегубову з проханням врятувати від голоду. Той передає гроші. Трохи легше стало, коли російська армія відступила. Однак постійно доглядати хворого все одно не було кому.

У Львові є приміщення, відоме як шпиталь митрополита Андрея Шептицького. У 1915-му на цьому місці був притулок січових стрільців. Поміж поранених вояків доглядали пораненого і безпомічного Івана Франка.

"Стрільці з великим пієтетом ставилися до Івана Франка. Полегшували йому долю, як тільки могли. Збереглося кілька фотографій. То я думаю, то є дуже такі якісні фотографії Франка в притулку січових стрільців. Збереглося кілька фотографій Франка в притулку січових стрільців. Так, на святвечір 1916 року Франка запросили на спільну вечерю. І Франко серед січових стрільців. Власне, ця фотографія збереглася", – згадує дослідниця Франка Ярослава Мельник.

У притулку поміж січовиків Франкові стало легше. Однак на початку 1916-го він з невідомих причин вирішив повернутися додому, де тихо згасав.

У травні Франка навідала Катря Гриневичева. "Як Ваші руки", – спитала вона. Франко задивився у бік і за якийсь час відповів – духам велено мене не чіпати. Стоять за дверима. Вчора приходив Христос. Ламав хліб за столом.

"Ідіть і подивіться, як лежить найбільший поет України, такий самий бідний, як і ваш народ"

28 травня 1916 Франка не стало. Гімназійний приятель письменника поляк Генрік Бігеляйзен застав його тіло накрите обідраним простирадлом, в узголів’ї стояли на колінах двоє січових стрільців, які молилися. Обурений Бігеляйзен прибіг у гімназію, де він викладав і промовив студентам свої знамениті слова:

"Ідіть і подивіться, як лежить найбільший поет України, такий самий бідний, як і ваш народ. Ви не гідні були його мати між собою".

Одразу знайшовся і одяг, і гроші на похорон. Як і передбачала колись вчителька з Перегінська – бучний та пишний. Попрощатися з поетом прийшло 10 тисяч людей. Домовину з тілом Франка несли січові стрільці. Це сталося завдяки унікальній в історії світових воєн домовленості.

Було домовлено між двома арміями, що тимчасово, на три дні, припиняються будь-які військові дії, і ця домовленість була дотримана. 

За кілька місяців після смерті Франка німецький військовий лікар Ганс Рейтер, оглядаючи хворого солдата, описав дивну генетичну хворобу, своєрідну форму артриту, де поєднувалися кон’юнктивіт, ураження статевих органів і запалення суглобів – ті ж симптоми, що і у Франка. Які його лікарями були помилково були сприйняті за сифіліс. А саме лікування викликало галюцинації.

"Ртуть при тривалому застосування так само істотно впливає на психіку. ртутні препарати прискорюють атеросклероз, і можуть викликати в кінці кінців так само тяжку гіпертонію і ураження коронарних артерій серця. Тобто отака запопадливість лікарська, застосування медикаментів, які нібито з їхнього погляду були виправдані, по-перше, видозмінили хворобу, бо вони самі по собі вносять дуже істотні моменти в перебіг хвороби", – пояснив доктор медичних наук, професор Юрій Іванів.

28 травня 1917 року, у річницю смерті Франка, у католицькому костелі Києва митрополит Андрей Шептицький, щойно визволений з російської неволі, особисто відправив панахиду за письменником. У такий спосіб він, як йому здавалося, поставив крапку щодо всіх інсинуацій з приводу буцімто атеїзму Франка.

Нову імперію СРСР це не зупинило. Там вдавалися до відвертих фальсифікацій, приписуючи Франкові вірші, яких він ніколи не писав. Інші реальні тексти, натомість, замовчувалися.

Попри все це, радянська влада не зуміла приховати велетенської любові Франка до Батьківщини.

Незнання історії не звільняє від відповідальності!

https://www.youtube.com/watch?v=rxRqjAYy-Oc&ab_channel=5%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB

Дивіться також відео: Заборонений Франко: тяжка хвороба, спілкування з духами і радянська цензура | Історія для дорослих

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.