Таємниця відгадується просто: Франко у цей час писав, але його антиросійські вірші були заборонені в СРСР. А ще на ці останні 8 років припадає лікування від сифілісу і спілкування з духами померлих.
Отже, Іван Франко – а швидше ФрАнко – попри власні слова, що він мужик, був вихідцем із дрібної шляхти.
Ще у шкільні часи проявляв феноменальні здібності – у гімназії під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра чи Ґете німецькою або перекладав із давньогрецької Софокла. При цьому на вимогу вчителя міг дослівно відтворити його урок. Словом, був вундеркіндом.
Всього Франко досконало знав 14 мов, а польською та німецькою писав тексти не гірші, ніж українською. Був доктором наук – але захищався у Відні, бо Львів свого генія не захотів прийняти.
Розказувати про Івана Франка можна багато – але переважно це загальновідомі факти. Менш, а той зовсім невідомі, – останні роки його життя. Все почалося на початку 1908-го.
Франко саме залишився без основної роботи – літературно-науковий вісник Мською мовою переїхав у Київ. У Франка виникли серйозні фінансові проблеми – його будинок був збудований під банківський кредит – фактично в іпотеку. Знайомо багатьом українцям.ихайла Грушевського після російської революції і (нарешті!) дозволу друкувати україн
Але Франко, у якого було четверо дітей – троє синів та донька – наважився на кредитування. Будинок мав такий вигляд:
Та й досі виглядає – ось так:
І от на початку 1908-го, залишившись без основного заробітку, Іван Франко ще й важко занедужав. Його мучив головний біль, безсоння, запалення очей, ламало суглоби, виникли проблеми з сечовипусканням. Врешті письменник, який дуже не любив лікарів, таки звернувся до ескулапа. Той прописав повний спокій і відправив лікуватися на води – у містечко Ліпік у Хорватії. Ось такий воно має вигляд.
Але на початку ХХ ст. Ліпік славився своїми йодованими водами.
Уже тут Франко з подивом дізнається: потрапив на курорт для сифілітиків. З подивом – бо, вочевидь, не мав жодних підстав вважати, що заразився цією венеричною хворою. Але лікарі, помітивши невідомі їм симптоми хвороби Рейтера, очевидно, вирішили інакше:
Юрій Іванів, доктор медичних наук, пояснює: "Без будь-якої інфекції виробляються антитіла запалень сечових шляхів і навіть виникає так званий баланіт – запалення на статевих органах, яке не нагадує ні сифіліс, ні гонорею, але воно яскраве дуже".
Побут свій на курорті у Ліпіку Франко у листах описує як стерпний: "Життя в Ліпіку дуже дешеве і досить добре, дешеве вино власного виробу, легеньке і дуже добре, якого літра коштує одну корону і яке дається пити і не шкодить нічого".
Франко навіть не здогадувався, що шкодити йому може не місцеве вино, а саме вода та інші ліки від неіснуючого сифілісу. Цю хворобу лікували ще ртуттю і наперстянкою – усі ці засоби викликають галюцинації. І у Франка вони досить швидко настали.
У листах від перших днів квітня 1908 р. Франко описує свої перші галюцинації. Ночами до нього приходить сердитий дух померлого кілька років перед тим Михайла Драгоманова. Скаржиться на важкий побут у вічності та звинувачує у всьому писанину Франка. Врешті, в одну з ночей він бере на допомогу інші духи, зокрема Тараса Шевченка, і вони разом зчиняють над Франком щось на зразок суду. Велять письменнику майже голим вибігти на вулицю і гонять від калюжі до калюжі.
"Коли я нарешті не хотів далі йти і раз у раз озирався, звідки йдуть голоси, вони насміхалися з мене, що ти їх не побачиш і нарешті зложили щось мовби суду, яким мене засуджено на найстрашніші муки пекельні, а перед тим на побут на якійсь горі протягом 18 000 літ" (Іван Франко, "Історія моєї хвороби").
Після цієї історії Франко мало не помер, йому паралізувало обидві руки. Як він казав, через Драгоманова.
Іронія у тому, що Франко бачився з живим Драгомановим лише один раз – і ця зустріч теж чимало йому коштувала. Тоді він був молодим талановитим студентом Львівського університету на державній стипендії. Ще – перспективним письменником. І збирався от-от одружитися з дочкою галицького священника Ольгою Рошкевич.
Драгоманов після переслідувань російської влади втікав із Києва до Європи. Дорогою заїхав до Львова – завербувати кількох українських студентів для спільної справи. Познайомився з Франком та його другом Павликом. Згодом із Женеви Драгоманов написав листа з певними дорученнями для них – і саме цей лист став причиною першого арешту Франка.
Усі перспективи Франка враз були зруйновані: він втратив стипендію та шанс завершити навчання. Батько нареченої заборонив йому з нею бачитися, врешті, через погані умови утримання в тюрмі Франко підірвав собі здоров'я.
Але письмове спілкування з Драгомановим Франко продовжив – попри те, що той не раз поводився грубо і вимогливо.
Франка любили багато жінок, проте одружився він із розрахунку. І не через гроші. Його обраниця Ольга Хоружинська була зі Східної України, і таким способом галичанин Франко наче втілював мрію усіх українців про соборність. Про спадкову психічну хворобу нареченої Франкові ніхто не повідомив…
Ольгу Франко неодноразово лікували у психіатричних клініках – безрезультатно.
Тепер під одним дахом опинилося одразу двоє не зовсім психічно здорових людей.
Франко, з одного боку, залишився генієм, але іноді впадав у дивні психічні замішання. Був упевнений, що має надприродний зв'язок зі світом мертвих. Так одного разу купив у львівського антиквара старий рукопис і видав його за свої гроші наче невідому драму польського поета Адама Міцкевича – бо так йому сказав дух покійного. Хоча у літературознавців нема сумнівів, що це текст якогось посереднього поета.
Хворому письменнику почала збирати гроші галицька громада. У 1913 р. галичани вирішили влаштувати йому бучний ювілей – 40 років творчої діяльності. Адже він точнісінько як герой його ж поеми "Мойсей"!
З організацією урочистостей все було не так просто. Соціал-демократи вимагали, щоб попереду йшла колона робітників – мовляв, Франко писав про пролетаріат у Бориславі. Інші заперечували, що першими мусять бути селяни. Один жартівник нагадав про євреїв, яких також багато у творах Франка. І про чоловіка з табличками, натякаючи на Мойсея. А закінчувати колону, за його словами, мали героїні Франкової повісті “Для домашнього огнища”.
Що відбувається з пророками – відомо. Їх або розпинають, або забувають. З Франком сталося, на його щастя, друге. Уже за рік вибухнула перша світова війна. Обоє живих синів пішли до австрійської армії, зокрема Петро – до українського підрозділу Січових Стрільців. Донька Анна опинилася під Києвом – по той бік лінії фронту. Хворий письменник залишився сам на сам із божевільною дружиною. І це було жахливо, як свідчать сучасники.
"З літами, як Франко мав спаралізовані руки, Ольга Франкова щораз більше йому докучала і кидала на нього дерев'яними опаловими полінами. Франко своїми хворими руками не в силі був оборонятися" (Одарка Бандрівська. "Те, що бачила на власні очі і що запам'ятала з оповідань").
Якийсь час Франко переховується у друзів, але врешті Ольгу знову переводять на лікування до психлікарні. Він повертається додому, але опиняється абсолютно самотній в час війни. Розповідають, що немічний письменник виходив на базар із сумкою на плечі. Продавчині самі діставали з кишень гроші і кидали найнеобхідніше в сумку або запихали йому під пахву. "Мойсей" українського народу опинився перед реальною загрозою голодної смерті.
До всього додалася російська окупація Львова. Українську еліту – на чолі з митрополитом Шептицьким – було арештовано. Мову – заборонено. Франка не зачепили тільки через хворобу, хоча будинку його дісталося.
Роман Горак, письменник: "Будинок і обійстя Франка було просто сплюгавлено. Бібліотека Франка пішла на туалетний папір в багатьох випадках".
Хворий і немічний Франко на цю окупацію відреагував антиросійськими віршами, які писав по літері лівою рукою: "Боялися москалі, що Львів город на скалі".
Всі вони згодом, звісно, були заборонені – як в Росії, так і в СРСР. Не потрапили в 50-томник Франка. Та навіть і зараз їх можуть прочитати хіба обрані – у малотиражному додатку.
Гроші з рахунку в українському банку "Дністер", на який приходили пожертви для Франка, були просто-напросто вкрадені російськими окупантами. Письменник ледь не помирає з голоду. Опікуватися ним приїздить до нього колишня любов – полька, красуня Целіна Зигмунтовська, проте, імовірно, з корисливих мотивів.
Але скоро вона теж зникає. Коли росіяни відступають зі Львова, письменник потрапляє у притулок Січових Стрільців. Там неначе знаходить спокій. В останні дні життя здійснює останню прогулянку Львовом – додому. Там його відвідує знайома письменниця Катря Гриневичева. "Як Ваші руки?" – спитала вона. Франко задивився у бік і за якийсь час відповів: "Духам велено мене не чіпати. Стоять за дверима. Вчора приходив Христос. Ламав хліб за столом".
Уже за кілька днів Франка не стало. Гімназійний приятель письменника поляк Генрік Бігеляйзен застав його тіло накрите обідраним простирадлом. Обурений Бігеляйзен прибіг у гімназію, де він викладав, і промовив студентам свої знамениті слова: "Ідіть і подивіться, як лежить найбільший поет України, такий самий бідний, як і ваш народ. Ви не гідні були його мати між собою".
Одразу знайшовся і одяг, і гроші на похорон – бучний та пишний. Попрощатися з поетом прийшло 10 тисяч людей. Домовину з тілом Франка несли Січові Стрільці. Це сталося завдяки унікальній в історії світових воєн домовленості – перемир'я між українцями російської та української армій.
За кілька місяців по смерті Франка німецький військовий лікар Ганс Рейтер, оглядаючи хворого солдата, описав дивну генетичну хворобу, своєрідну форму артриту – ті ж симптоми, що і у Франка.
Твори Франка – як і будь-якого великого письменника – актуальні і сьогодні. А що з Франка любите ви?
Читайте також: Український "дракула": як Москва перетворила союзника Мазепи на вампіра