Раніше ми писали про ранній етап у житті і творчості геніального Франка. Про його любові. Про політичні експерименти, пошуки себе в соціалізмі і два дивні невиправдані арешти. А також про те, як Іван Франко давав жару москалефілам.
Детальніше про це читайте ТУТ. А тепер йдемо далі.
Третій арешт Франка
Рік 1889-й, серпень, бойківські Карпати. Іван Франко за звичкою влаштовує похід у гори для студентської молоді. До гурту за рекомендацією Франкової дружини приєднуються і, як їх назвав потім письменник, "росіяни" – студент Київського університету Сергій Деген із сестрами. Уже після повернення до Львова поліція арештовує Дегенів і Франка. За підозрою... А втім, як напише згодом Франко Драгоманову – без пояснень. Звинувачувати його, затятого борця з галицькими русофілами, у шпигунстві на користь росії було безглуздям.
"Перший раз Франка арештовано ні за що, а другий раз за те, що перший раз, а третій раз за перші два. Це було добивання повномасштабне", – коментує цей арешт літературознавець Ростислав Чопик.
Третій арешт Франко пережив важко. У камері ні з ким не спілкувався, лише писав. На волі його знову вразила реакція суспільства – чутки, відчуження, страх навіть найближчих людей.
"Його стороняться люди. Люди, які його бачать – переходять на другу сторону", – розповідає про цей період український історик Ярослав Грицак.
Утім найбільше в той час Франко переживав негаразди в родинному житті. Відсутність кохання у шлюбі помножилося на побутові проблеми.
"Вразило нас страшне безладдя, непорядок у помешканні Франка: жінка його, що походить з роду Хоружинських, у яких була фамільна психічна хвороба, була тоді "толстовкою" і проповідувала "отрєшеніє", а тому й не доглядала за порядком і чистотою. Мабуть, тому Франко зараз повів нас до кав'ярні, де ми і просиділи кілька часу", – Євген Чикаленко. Спогади
Хоружинська, уроджена дворянка, вимагала від чоловіка суспільного успіху. Вона бачила його як мінімум професором університету, як максимум послом до парламенту. Саме за наполяганням дружини Франко вирішив захистити докторську дисертацію.
Франко – доктор наук
Писати докторську дисертацію Франко змушений був аж у Відні – галицька провінція не могла простити йому арештантського минулого. Там же, у Відні, Франко знайомиться з засновником сіонізму Теодором Герцлем. Багатогодинні розмови між провідними інтелектуалами поневолених націй Австро-Угорщини, очевидно, згодом обом стануть у пригоді: Франкові при написанні "Мойсея", Герцлю – його "Єврейської держави".
Протягом року у Відні Франко пише і захищає блискучу дисертацію про ранньохристиянський роман "Варлаам і Йоасаф", знайомиться і спілкується з провідними інтелектуалами того часу. Повертається у Львів уже в титулі доктора наук, з новими ідеями. І, як кажуть, чутки та недоброзичливці, з венеричною хворобою.
"По Львову почали ще сильніше кружляти ті чутки, які почали звинувачувати Франка у супружій невірності. Які казали про те, що він не має права моралізувати, говорити у суспільстві, оскільки він є замішаний у справі... Підлили у вогонь і його колишні товариші... Що Франко був настільки пристрасно у героїню своїх зів'ялих листів, що зустрів подіну десь на вулицях Відня. От він пішов з нею і набрався такої хвороби", – розповідає директор музею Івана Франка Роман Горак.
Франко, попри це, повертається до буденних справ – розбудова партії, підготовка до виборів і кримінальна хроніка в газеті "Кур'єр Львівський". Паралельно Франко готується до того, щоб стати професором Львівського університету. Там якраз з'явився новий викладач – переселенець з Києва Михайло Грушевський.
"Нова ера" українсько-польських стосунків
Кінець 19-го століття, Софія, Болгарія. На зміну проросійському маріонетковому уряду приходить проєвропейська влада. Один із членів нової князівської родини, україніст Іван Шишманов у Женеві одружується з донькою Михайла Драгоманова Лідією. На запрошення болгарського уряду Драгоманов переїздить у Софію розбудовувати щойно створений університет.
Між тим росія не визнає болгарської влади. У Петербурзі, який якраз розробляв плани "возз'єднання з братським болгарським народом", кричать про переворот і софійську хунту, погрожують війною і розривають дипломатичні стосунки.
На захист молодої болгарської державності стає Австро-Угорщина. Велика війна у Європі здається майже неминучою.
У Відні занепокоєні реакцією українців на можливий наступ росії і намагаються купити їх лояльність невеликими поступками.
Намісник Галичини граф Казимир Бадені, наприклад, обіцяє розширення вжитку української мови. Нашвидкуруч складені німецькими і польськими урядниками написи на залізниці викликають у галичан сміх – "Галя ревізійна" замість зала; "На підлогу возів не плювати" – замість підлогу вагонів. Ще одна обіцянка Бадені – кафедра історії України у Львівському університеті. У 1894-му вона починає працювати, але під назвою кафедра історії Східної Європи. Викладати туди з Києва запрошують Михайла Грушевського.
"Власне, його завдання було займатися і політичною діяльністю, і науковою. Це був план, продуманий керівниками Українського Руху – Антоновичем, Кониським і Барвінським про творення в Галичині такого ембріона майбутньої України, де має творитися українська культура. Ну, власне, це завдання і мав виконувати Грушевський у Львові", – каже історик Ігор Гирич.
Небажаний для львівської професури
Посада викладача в університеті була не тільки почесною, а й дуже добре оплачуваною. Доведено Грушевським. Тож Франко вирішив теж піти цим шляхом.
У 1895-му новоспечений доктор Франко виступив у Львівському університеті з габілітаційною лекцією про "Наймичку" Тараса Шевченка. Оплески від студентів і викладачів, однак ще не означали, що Франка взято на роботу. Складна бюрократична процедура передбачала дозвіл від міністерства освіти з візою намісника Галичини. За порадою друзів, Франко вирушив у нинішнє приміщення Львівської ОДА, на особистий прийом до намісника, графа Казимира Бадені. Розмова була досить короткою. Бадені продемонстрував, що обізнаний і з родинними обставинами Франка, що той одружений з українкою з російським громадянством, і з місцем його роботи.
Франко пообіцяв Бадені, що в разі отримання посади в університеті облишить і журналістську діяльність, і політику. Однак цьому не судилося статися. Львівський університет втретє зачинив перед Франком свої двері.
Спроба об’єднати українців Австро-Угорщини
Рік 1894-й, Львів. Іван Франко як голова Української радикальної партії намагається об'єднати українців Галичини – тривають переговори між радикалами, народовцями і навіть русофілами. Із Софії гнівні листи щодо окремих пунктів угоди пише Михайло Драгоманов, критикують Франка і друзі по партії, особливо Михайло Павлик. Врешті, роздратований Франко виходить із переговорів про об'єднання українців Австро-Угорщини у спільний фронт і навіть подумує про те, щоб скласти із себе повноваження лідера радикалів.
Між тим 8 травня 1895 року помер депутат Державної Ради від сільської курії Перемишльської округи, землевласник-поляк Антон Тишковський. На 31 жовтня були призначені позачергові вибори, на які заявився син покійного – Павло. Свою кандидатуру виставляє й Іван Франко.
Як відбувалися вибори у часи Австро-Угорщини?
Вибори до Австрійського парламенту кінця 19 століття, звісно, відрізнялися від нинішніх українських. Права голосу були позбавлені жінки, існував жорсткий майновий ценз. А втім, було і багато спільного.
"Наприклад в час австрійського панування за яким інколи у галичан є така туга як за бабусею Австрією, коли західноукраїнські землі все-таки хоч однією ногою були в Європі і вчилися демократії, проте хоч і уряд центральний був австрійський, але на Західноукраїнських територіях адміністрація залишалася польською. І все робила для того, щоби представники української інтелігенції не потрапили до будь-яких виборних органів як центральних, так і місцевих. І ось однією з технологій була технологія так званих загонів агітаторів", – розповідає про особливості тогочасних виборів історикиня Наталія Храбатин.
Те, що у 19 столітті називали загонами агітаторів, сьогодні іменують тітушками.
Процедура виборів почалася о 10-й ранку. Голосування було відкритим. Якщо хтось казав, що голосує за Франка, то на виході ризикував бути облаяним чи навіть побитим тітушками Тишковського. Сам поміщик задоволено за цим спостерігав. Опівдні оголосили, що голосування завершене. Не чекаючи повідомлень з інших дільниць, на честь перемоги Тишківського вистрелили гармати. Результат був прогнозований – 122 голоси за Франка, і 494 за поміщика Тишковського.
Рік 1895-й крім програних виборів позначився для Івана Франка ще кількома подіями. У Софії від розриву аорти помер його вчитель і друг по листуванню Михайло Драгоманов. Спроба Франка потрапити на похорон не увінчалася успіхом. У Болгарії до влади знов прийшла партія русского міра і перетнути кордон виявилося непросто.
Від "нової ери" українсько-польських стосунків, проголошеної за кілька років до того графом Бадені і народовцями, залишилася сама назва. Назрівав великий конфлікт, який через два десятиліття переросте у війну. Хоча особисто Франко товаришував з багатьма поляками, національні тертя уже виходили поза межі приватності.
На початку 1897-го – нові вибори до австрійського Рейхсрату і Франко знову кандидує у Перемишлі, і знову проти польського поміщика Томашівського.
Найбільший скандал на Франковому окрузі стався у селі Стоянці – жандарм застрелив виборця. Дії поліції і тітушок привели до жахливих наслідків – 800 арештованих, 20 поранених і 7 вбитих. Криваві баденівські вибори. З 75 депутатів Галичини лише 9 українців і 63 поляки. Завдяки Франковим дописам у Ді Цайт слава про галицькі вибори досягла Відня. Прем'єр-міністр Бадені, який доти публічно відстоював права поневолених націй, стріляється на дуелі, поранений, подає у відставку.
Спроба вбивства Франка
Червень року 1897-го, Львів. Родина Івана Франка збирається виїхати на відпочинок за місто. Під будинком чекає віз, письменник з дружиною і дітьми пакують речі. Раптом з-за рогу з'являється озброєний незнайомець і націлює револьвер просто у Франка.
"Тато був якийсь неспокійний і розглядався на всі боки, піднявшись з сидження. Тоді нараз вискочив з-за рогу чоловік і вистрелив у тата – на щастя, не поцілив. Тато зблід, але почав нас успокоювати, щоб ми не боялися. Пізніше довідалася я з розмов, що це один поляк хотів помститися за те, що тато у своїй статті назвав польського поета Міцкевича поетом зради", – Анна Ключко – Франко. Іван Франко та його родина.
Спроби Австро-Угорської імперії "заговорити" чи частково розв'язати національне питання ні до чого не призводять. У Відні скандали й дуелі, у Празі масові бунти і як наслідок надзвичайний стан. У Львові Франко на засіданні радикальної партії добивається резолюції про потребу самостійності українського народу.
Доливає масла у вогонь часопис Ді Цайт, який публікує скандальну статтю Івана Франка Поет зради. У ній аналізується поема Конрад Валєнрод Адама Міцкевича. Франко доводить, що Міцкевич поетизує підступ і зраду, як національні польські чесноти.
"Я розумію, чому він написав це. Бо якраз поляки звинувачували українців, що зрада, як вони казали Франко звичаєм своїм їх предків зрадив… І Франкові розходилося показати, що нічим ви не ліпші, якщо вже на то пішло. Бо зовсім не в тому тут річ. Це така відносна річ. Хто що вважав зрадою", – вважає Чопик.
Літературознавче дослідження, у якому Франко посилається на поляка Словацького, утім набирає яскраво політичного змісту. Польська спільнота Львова влаштовує Франку обструкцію. Його вигнано з редакції "Кур'єру Львівського". Друзі-співробітники Генрик Бігеляйзен та Ярослав Каспрович мовчки за цим спостерігають.
Франко знов залишається без засобів існування. Проте безгрошів’я тривало недовго. Виручив новий друг.
"Йому треба було шукати нові джерела, щоб прогодувати родину і знайти собі роботу...
І він зорієнтувався після цього як помер Драгоманов, на наукове товариство імені Шевченка, а цей період Грушевський фактично вже очолював історично-філологічну секцію НТШ і практично вже був майже головою НТШ. І десь з 1896-7 рік, особливо в сьомому році вони вже дуже сильно зблизилися, Франко попадає в товариство, в правління товариства, займається активно роботою", – розповідає історик Гирич.
Уже незабаром Грушевський починає видавати під егідою товариства Шевченка журнал. Франко стає душею і тілом цього видання.
Нова робота і третя спроба пройти у парламент
З 1898-го у Франка з'явилося нове постійне місце роботи. Літературно-науковий вісник, який розташовувався у дворі ось цього будинку.
Того ж 1898 року Франко втретє вирішує спробувати свої сили на парламентських виборах. У Тернополі. Парадокс – цього разу дружина, яка раніше мріяли про політичну кар'єру чоловіка, уже відраджує його, практично благає не брати участь в кампанії, нагадуючи попередні гіркі досвіди. Проте Франко уперся – мовляв, робить це не для себе, а для громади.
Результати виборів. Франко – 265 голосів, Гладишовський – 266. Спересердя Франко бовкнув, що половину русинів любить, а половину ненавидить. Далі – більше. Франко саме готує в одному польському видавництві переклад своїх оповідань і подає до нього передмову. "Дещо про себе самого".
З Франком знову перестають вітатися. Патріотична українська преса таврує його зрадником. Всього за кілька речень.
"Передовсім признаюсь до гріха: не люблю русинів. Так мало знайшов я серед них характерів, а так багато дрібничковості, тісного егоїзму, дволичності й пихи. Признаюсь до ще більшого гріха: навіть нашої Русі я не люблю так і в такій мірі, як це роблять, чи вдають, що роблять, патентовані патріоти", – Іван Франко. Дещо про себе самого.
"Патентовані патріоти" пишуть в консервативній пресі анонімні епіграми. Франко за відповіддю в кишеню не лізе: "Ти брате любиш Русь як хліб і кусень сала, я ж гавкаю раз в раз аби вона не спала... Ти брате любиш Русь, як дім, воли, корови. Я ж не люблю її. З надмірної любови".
Розрив із соціалізмом
Програні вибори ставлять хрест і на радикалізмі Франка. Партія розколюється, Франко починає новий, національно-демократичний проєкт. Соціалізм, до прибічників якого його зараховували, різко критикує.
"Але, як бачимо, національне домінує як і тоді, а згодом збірки "Мій ізмарагд" Франко назве марксизм релігією ненависті і скаже, що ніколи не належав до вірних тої релігії завжди сповідував первісні, старолюдські, старий і добрий соціалізм в сенсі почуття справедливості", – згадує Чопик.
Розрив із соціалістами тотальний: у статті "Що таке поступ?" Франко пророче змальовує, що станеться, коли марксисти прийдуть до влади.
"Як має бути побудована держава за марксистськими і селянськими теоріями він розбиває в пух і прах. Він доводить, що така держава веде до більшого гноблення, аніж будь-яка інша імперія. Бо хто стане тою елітою. Та еліта захопить владу і приведе до створення нового тоталітаризму", – розповідає історик Богдан Якимович.
Франко знову залишається майже сам – від нього віддаляються колишні друзі. Але він іде ще далі – розриває з минулим.
"І в той час Франко пише певні декілька статей, напевно 2 статті, які я знаю точно, які звинувачують Драгоманова, що насправді вплив Драгоманова був шкідливий. Признається про це. І це викликає фурор… Зокрема, дружина Драгоманова пише йому листа, що "як ти можеш так зробити". Тебе ж Драгоманов виховав", – згадує Грицак.
Дружба з Михайлом Грушевським
Місце старих друзів займають нові – найближче до Франка у цей час Михайло Грушевський. Разом із Грушевським, Теофілом Окуневським та колишнім опонентом Юліаном Романчуком, Франко засновує національно-демократичну партію. Політична сила ставить вимоги до Австрійського уряду: створити окремий український край і надати йому автономію. Утім сам Франко від активної політики відходить. Завдяки стабільній роботі в Літературно-науковому віснику та пожертвам у нього нарешті з'являється нагода здійснити свою давню мрію про власний будинок.
Омріяний будинок, в якому не було щастя
Травень року 1902-го, Львів. Будівельники міста оголошують страйк. Вимагають 9-годинного робочого дня, підвищення зарплатні та медичної каси.
На початку червня на площі Стрілецькій, нині Данила Галицького будівельники влаштовують своєрідний Майдан. Намісник Галичини граф Пінінський віддає розпорядження про застосування проти мітингарів поліції та армійських підрозділів.
На вимогу розійтися, будівельники відповідають свистом і починають зводити барикади. Лунають постріли. Увечері після вуличних боїв стає відомо про 5 загиблих і 200 поранених. За два дні похорон вбитих переростає у новий мітинг. Працедавці змушені виконати частину вимог страйкарів.
Між тим дружина колишнього радикала Івана Франка Ольга свариться із майстрами, які завершують будівництво їхнього дому на околиці Львова. Під це будівництво Франко взяв значний кредит у банку.
У цьому будинку мали втілитися мрії Франка про родинний затишок. У 1902-му будова була завершена й Франки переїхали. Однак затишку не настало. Через помилки при проєктуванні у кімнатах було вогко і холодно.
Проблеми з будівництвом будинку вкрай розхитали слабкі нерви дружини Франка. Стало зрозуміло, що йдеться не про сварливість, а спадкову психічну хворобу. Перші прояви шизофренії Ольги Франко одразу зіпсували стосунки з новими сусідами – подружжям Грушевських.
Взагалі, стосунки між сусідами, втім, важко було назвати ідеальними. Час до часу вони спілкувалися в епістолярному жанрі. І не через слизьку стежку.
Ользі Франко від початку не сподобався новий друг її чоловіка. Вона вважала, що Грушевський використовує Франка у редакції літературно-наукового вісника як чорноробочого – мовляв, вичитувати коректури, псуючи собі зір, міг би і хтось менш талановитий.
У результаті Грушевські практично ніколи не ходили в гості до Франків. Іноді доходило до смішного – сусіди розв'язували проблеми листуванням.
"Пишу вночі, збуджений і вибитий зі сну собачим брехом і воєм, що лунає над моїм ухом, – по цілоденних тортурах від тих тих псячих дуетів… з невралгічними болями. Полишаю у ваших руках долю приятельських чувств і приязні. Ваш М. Грушевський. Жовтень 1906-го".
"Згадують про конфлікт довкола собак, бо Франко дуже любив собачок, і часто приводив не одну, а кілька собак, а Грушевський, людина, яка цілий день працювала, йому дуже важливо було виспатися… Багато-багато разів в різних варіаціях, цей конфлікт довкола собак обговорювався. От який, значить, Грушевський, що бідному Франкові і собак не дозволяв тримати", – пояснює Гирич.
Попри спорадичні конфлікти загалом стосунки Франка і Грушевського залишалися приязними. Коли з 1901 року Франко почав щоліта їздити на вакації у Криворівню, Грушевський теж взяв собі це за звичку. Як і десятки інших людей.
Як Франко зробив Криворівню Меккою для творчої інтелігенції України
Але от Франко опиняється в Криворівні і вже всі знають, що там є Франко. І ось до нього в Криворівню приїжджає Грушевський і будує собі там віллу. До нього туди приїжджає Коцюбинський і саме там, завдяки Франкові, вивчає гуцулів і пише свій шедевр "Тіні забутих предків". Саме в Криворівню куди ж йому було податися, коли емігрував до Галичини приїжджає Гнат Хоткевич. І там же неподалік від Криворівні він оселяється у селі Краснопілля і створює там свій знаменитий гуцульський театр і чинить фурор у Галичині з цим театром і взагалі.
Туди ж заїжджала і Леся Українка, коли їхала в Буркут пити мінеральну водичку. Теж дорога через Криворівню пролягала. Це така вийшла мекка гуцульського новоромантизму. Цілий пласт в українській культурі. І це завдяки тому, що одного прекрасного дня туди приїхав Франко.
Гуртується українське середовище довкола Франка й у Львові. Його намагаються перестріти у кав'ярнях, приходять додому. Франко радий кожному гостю, навіть незапрошеному. Щоправда, і сам він не є взірцем галицької вишуканості – зазвичай приймає людей не встаючи з-за письмового столу, босоніж, у полотняних штанях і вишиванці. Іноді, щоправда, зраджує цю звичку – відвідувачі бувають несподіваними.
"Знаменною подією в нашім домі були відвідини митрополита Шептицького. Видно, що візита митрополита була заповіджена, бо тато вийшов проти нього аж до візника і з висловами пошани ввів його до своєї кімнати. Тато змолоду цікавився постатями з Святого письма, життям мучеників, апостолів. Митрополит зайшов подискутувати деякі цікаві для нього питання (здається, йшла дискусія про Йосаафа і Варлаама)", – Анна Ключко – Франко. Іван Франко та його родина.
Граф Андрей Шептицький напередодні, у 1901-му став Митрополитом Української греко-католицької церкви. Спочатку українське суспільство доволі насторожено поставилося до молодого церковного лідера – за походженням аристократа зі спольщеної родини. Утім уже перші кроки митрополита переконали усіх – ідеться про потужну проукраїнську постать. Шептицький вперше відмовився від церковнослов'янської мови на користь народної, повів боротьбу з русофілами і започаткував створення на Галичині громадянського суспільства. Франко саме дописує свого Мойсея.
У 1905-му у Львові приїздив Михайло Коцюбинський. Завітав в гості до Франка. Про цю зустріч він згодом згадував. Сидів він у своїй убогій хаті за столом. Босий, і плів рибацькі сіті, як апостол. Плів сіті і писав поему "Мойсей". Не знаю чи попалася риба в його сіті, але своєю поемою мою душу він полонив.
Дивіться також відео: Заборонений Франко: тяжка хвороба, спілкування з духами і радянська цензура | Історія для дорослих
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.