25-го листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Продовольча криза, яку навмисно спричинила cовєцька влада, зачепила мільйони родин із різних регіонів України. Найбільше постраждали від голоду селяни. Через політику винищення українські села спорожніли. А деякі й зовсім зникли з мапи. Як відчувала тотальний голод родюча Кіровоградщина, дивіться у сюжеті журналіста "5 каналу" Володимира Іванченка.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
Про голодомор у власній родині письменник із Кропивницького Сергій Полулях написав роман. Подробиці тих моторошних подій переказала мама. Голод спіткав Лідію Шпак 6-річною дівчинкою. В Миронівці, де вона зростала, сім'ю заможних фермерів радянська влада розкуркулила: в діда відібрали млин та 7 гектарів землі. Запасів їжі не залишилося. Щоб діти не померли з голоду, бабуся тоді пекла пісні маторженики та варила трав'яну баланду.
"Маленькі дівчата, моя мама і тітка Віра, ходили, як і всі діти, рвали листячко, траву. Вони реально їли траву. Мама казала їм: "Дівчата, їжте все, що не гірке. А якщо гірке, то зразу випльовуйте і витирайте рота"", – поділився письменник.
Село на 2 тисяч душ ледве виживало, розповідає Сергій. По хатах сновигали так звані "буксири", які шукали в людей останні крихти хліба.
Читайте також: Вандалізм на окупованій Херсонщині: рашисти зносять пам'ятники жертвам Голодомору.
"Буксири – це активісти, комсомольці чи просто місцеві мешканці, які проводили примусову вилучку хліба після колективізації. Вони заходили в хати і брали все, що хотіли", – розповів Сергій Полулях.
Від безвиході селяни ловили комах та птахів, переповідала мама Сергієві. Також виловлювали безхатніх котів і собак. Деякі односельці божеволіли та полювали навіть на людей.
"Мама лякала їх, маленьких дівчаток, щоб самі не виходили на вулицю, бо крали і їли дітей. Це теж у сім’ї розповідали, що це реальний страх був. Не ходіть і не підходьте до кого, хто б не забалакав до вас, тому що крадуть і їдять дітей, бо і вас з'їдять. Прямо так відверто і казали", – зауважив Сергій.
Дивіться також відео: Врятував село від ТОТАЛЬНОГО ГОЛОДУ! Історія про справжніх людей у важкі часи.
Комуністи тримали село в блокаді та не давали нікому виїхати в міста. Продукти не завозилися. Тож голод виснажував родину Шпаків – діти марніли на очах. Аби не мучилися, бабуся наважилася отруїти малечу чадним газом.
"Вона дала їм коржик і лягла коло них. І сама заткнула цей димохід, піч чи бовдур, як ми називаємо, і вклалися всі спати, щоб вони поснули і більше не прокинулися. А сусід зайшов і каже: "Що це ви собі надумали?" І ще їм там якогось гостинця дав. І так врятував", – поділився письменник.
За свідченнями істориків, українські селяни намагалися гуртуватися і вчиняти бунти проти свавілля влади. Однак за найменшу непокору бунтівників кидали до в'язниці чи депортували з України.
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
"Люди, які трошки більше аналізували, думали, що могли щось сказати проти "совєтів". Ну, що – "Серп и молот – смерть и голод". І от все, за цю фразу могли загриміти надовго", – наголосила історикознавиця Світлана Проскурова.
Щоб приховати смерті від голоду, українські села штучно заселяли росіянами та білорусами. Скільки українців загинули в 32-33-му роках, достеменно невідомо й досі.
"Інститут демографії та соціологічних досліджень дає цифру таку приблизну – 3 млн 900 тисяч. Ця цифра ґрунтується на різниці матеріалів двох переписів 1926 року і 1937 року. Матеріали перепису 1937 року Сталін оголосив дефективними і все, хто брав участь у переписі, він репресував разом із Держкомстатом. А втрати були більші, ніж від війни. Значно більші, ніж від Першої світової війни", – запевнила історикознавиця.
- Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Штучний голодомор в Україні "совєти" вчинили, щоб упокорити патріотів, які виступали проти тоталітарного режиму, пояснюють історики. Так сталінська влада мстилася українцям за спроби стати незалежними.
У Кропивницькому про ті страшні події нагадує пам’ятник жертвам голодомору. Сюди в останню суботу листопада приходять кропивничани, запалюють свічки, кладуть снопики колосків, аби вшанувати пам'ять загиблих земляків та нагадати всьому світові, що більше ніколи не можна допустити цієї продовольчої катастрофи.
Володимир Іванченко, Олександр Гаєвський, Кропивницький, "5 канал".
