Зейнап Асановій – 92. Вона – кримська татарка родом із Бахчисарая, нині мешкає у Херсоні. Розповідь про події 1944-го року дається тяжко. Утім крізь сльози жінка згадує, як її 15-річну разом із родиною та тисячами інших каримськотатарських сімей у товарних вагонах примусово вивезли до Узбекистану. Депортацію пережили не всі.

Жінка згадує: "Через місяць ми прийшли в Узбекистан як-небудь. Нам дали одну маленьку кімнату, там жили 18 людей і їли з одного казана. У одного була мука, у одного кукурудза. І вони все збирали матері – і готували нам. Чоловікам дають два черпаки, а дітям і жінкам по одному. Опухали від голоду".

Вже в Узбекистані Зейнап працювала у пункті прийому бавовни, там знайшла своє кохання, народила двох дочок і сина. В Україну повернулася 1957-го й оселилася в Херсоні – місті з найбільшою кримськотатарською діаспорою. Тут не забувають про криваві злочини, скоєнні проти них радянською, а нині і російською владою.

Донька Зейнап – Лілія Чаушева – каже: "Це сидить в генах, у крові. І поки хоч один татарин буде на землі ще жити – про це пам'ятатимуть. Можливо, це пом'якшилося б у всякому разі, якби історія не зробила б цей фінт. І питання з батьківщиною, з Кримом знову не повернулося.І це питання стало знову дуже гостро. Здавалося, тільки почали вживатися, тільки вставати на ноги і знову для тисяч татар батьківщина стала недосяжною метою".

Попри поважний вік Зейнап Асанова і нині залишається активною жінкою, люблячою мамою та бабусею. Має шістьох онуків та стількох же правнуків. Найбільша її мрія – щоб Крим повернувся в Україну і вона могла частіше зустрічатися з дочкою, яка залишилася на тимчасово окупованій території.

Тетяна Савуля, В'ячеслав Нікітченко, Херсон, "5 канал"