"Арійська раса" та антисемітизм
Лідер Третього рейху Німеччини Адольф Гітлер пропагував серед населення псевдотеорію про арійську расу, яка є рушійною нацією у розвитку світу. Буцімто лише арійці (до них відносили мешканців Скандинавії, Ісландії, Північної Німеччини) були, є і будуть кращими за інші "меншовартісні" народи.
Вважалося, що для зовнішнього виду арійців є характерним стрункість, високий ріст, вузьке обличчя і довгий череп. Колір шкіри арійців – рожево-білий, крізь неї відсвічує кров. Шкірі арійців не шкодить опромінення сонця. У них густе волосся, у чоловіків – пишна борода. Колір волосся зазвичай світлий, з варіаціями від зовсім білих до жовтуватих і золотистих.
Проте наукою вже давно доведено, що немає на планеті Земля такої людини, яка була б "чистокровною". Навіть головний прибічник цієї теорії Гітлер мав у ДНК групу E1b1b1 (Північна Африка та Західна Азія).
Втім, основоположник націонал-соціалізму мав на меті "очистити" від "семітської раси" всю Європу, або німецькою мовою це називалося Judenfrei (юденфрай). Так звана "семітська раса", в особі насамперед євреїв, у роки Другої світової винищувалася радикальними і жорстокими методами.
Методи знищення
Окрім масових розстрілів по всій Європі, також були створені табори смерті, призначених для масового знищення різних груп населення: євреїв, циган, військовополонених тощо. Головними елементами таборів смерті були газові камери та крематорії.
Практикувалася у таборах і так звана програма евтаназії, відповідно до якої душевнохворих та хронічно хворих вбивали ін'єкцією отруйних речовин. Такими ж методами велася боротьба з епідеміями, а вагітним примусово робили аборти.
Вбивали людей цілими сім'ями. Насамперед відбирали жінок, дітей, людей похилого віку і непрацездатних. Тих, хто залишався, чекала каторжна праця і голод. Тих, хто хворів або просто слабшав від голоду, негайно відправляли в газові камери.
Тимчасово залишали в живих ще й тих, хто допомагав прибирати з газових камер і спалювати трупи, а також сортувати речі вбитих, і тих, хто обслуговував охорону таборів.
"Праведниця народів світу" Марія Леськів
Львів'янка Лілія Імбіровська-Сиваківська розповіла про свою прабабусю Марію Леськів, якій вдалося врятувати двох єврейських дівчаток від голоду і страшної "зачистки" під час Другої світової війни. За це Яд Вашем, ізраїльський національний меморіал Голокосту, удостоїв Марію Леськів званням "Праведник народів світу".
– Ліля, розкажіть про свою прабабусю. Якою вона була людиною?
– Моя прабабуся Марія була надзвичайно сильною і доброю жінкою. Все її життя було переповнене благородністю. У її домі багато хто знаходив прихисток: від звірів до людей. Одного разу вона навіть дозволила на своєму подвір’ї пожити циганам-кочівникам. Для свого сина Ігоря (мого дідуся), моєї мами Зоряни і для мене вона стала великим прикладом для наслідування.
– За що вона стала Праведником світу?
– У 1932 році вона вийшла заміж за Володимира. Вони жили у місті Перемишляни (ред. – Львівська область). Їхніми сусідами була сім'я єврейського перукаря Давида Брандвайна. Марія товаришувала з його дружиною Софією. Моя прабабуся їм і допомагала вижити.
– Як саме?
– Леськів Марія тоді вже виховувала своїх двох діток: Ореста – 1934 року та Ірину – 1936. І була вагітна моїм дідусем Ігорем, який народився у 1942 році. З самого початку окупації і аж до знищення гетто допомагала своїм єврейським друзям продуктами, незважаючи на скрутне становище, в якому вона опинилася. Складнощі полягали ще й у тому, що її мачуха була німкенею.
– Уся родина Брандвайнів вижила?
– На жаль, ні. Коли 22 червня 1941 Німеччина зайшла на територію СРСР, Давид Брандвайн і його старший син покинули місто і ніколи вже не повернулися назад. Найімовірніше, вони загинули, при спробі втекти на схід. Через 10 днів після від'їзду чоловіка Софія Брандвайн і її п'ятеро маленьких дітей опинилися в окупованому нацистами місті. Що сталося згодом із Софією і трьома дітьми я не знаю. Але те, що Марія Леськів врятувала двох її доньок Салу і Люсю – це точно.
– Розкажіть цю історію порятунку.
– Прабабуся переховувала у своєму будинку 17-ти річну Люсю і 12-ти річну Салу, завдяки чому у дівчаток була можливість відпочити, помитися, щось поїсти. Одного разу Марія зіткнулася віч-на-віч з поліцаєм, що зловив на вулиці Салу і віз її у гетто. Прабабуся зібрала велику суму грошей і підкупила його, і він відпустив дівчинку. Люся і Сала були єдиними, кому з усієї їхньої великої родини вдалося пережити ліквідацію гетто в травні 1943-го року. Вони не залишилися в місті, оголошеним фашистами Judenrein (вільним від євреїв). Марія допомагала переховуватися їм у сусідніх селах у своїх родичів. Повернувшись до Перемишлян, сестри Брандвайн знайшли свій будинок у руїнах. І знову Марія Леськів запросила дівчаток до себе, і вони жили у неї до тих пір, поки Люся не знайшла роботу, а Салу не прийняли в дитячий будинок. Згодом Люся вийшла заміж і переїхала в Москву. Її молодша сестра оселилася у Львові.
– Де вони зараз?
– Відомо, що у 1990-их роках Люся і Сала емігрували до Сполучених Штатів. Сала вже померла, а Люся ще донедавна була жива, наша родина спілкувалася з нею. Дехто з їхніх нащадків нині проживають в Ізраїлі.
– Коли Марія Леськів стала Праведницею світу?
– За рік до своєї смерті. 17 липня 1999 року Яд Вашем удостоїв Марію Леськів почесним званням "Праведник народів світу". А відійшла вона у вічність 12 листопада 2000 року.
– За цей час з Ізраїлю була якась фінансова допомога для Марії?
– Так прабабусі допомагали грошима і ліками, бо вона вже тоді хворіла.
– Для родичів "праведників" є якісь привілеї чи пільги в Ізраїлі?
– Відомо, що в Ізраїлі дуже важко отримати робочу візу, лише по офіційних договорах і дуже мало кому її видають. А ми ось можемо вільно жити і працювати в Ізраїлі. Моя мама Зоряна Леськів вже близько п'яти років там живе і працює, вже трохи знає іврит. Але ставати їхньою громадянкою вона не хоче. Планує повернутися в Україну.
Наслідки Голокосту (Шоа)
В Україні найвідоміше місце "зачистки" під час Другої світової – це урочище Бабин Яр у Києві. Під час німецької окупації Києва у 1941-1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган – за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, "саботажників", порушників комендантської години та інших. Лише за два дні, 29 та 30 вересня 1941-го року, там розстріляли майже 34 тисячі євреїв.
Після 1946 року в Польщі залишилося тільки 50 тисяч євреїв. Були знищені не тільки люди – була знищена унікальна місцева єврейська культура, яка століттями була невід'ємною частиною Східної Європи. У певному сенсі, нацистам вдалося здійснити задуманий план щодо єврейського питання.
Пропонуємо для перегляду кінострічки за темою:
- "Хлопчик у смугастій піжамі" режисера Марка Германа за однойменним романом Джона Бойна (2008 рік);
- "Список Шиндлера" режисера Стівена Спілберга за мотивами роману Томаса Кенналі "Ковчег Шиндлера" (1993 рік);
- "Піаніст" режисера Романа Полянського, в основі фільму історія, заснована на реальних подіях (2002 рік);
- "Вибір Софії" режисера Алана Пакули за однойменним романом Вільяма Стайрона (1982 рік);
- "Шоа" – документальний фільм режисера Клода Ланцмана (1985 рік).
Нагадаємо, раніше 5.ua повідомляв, як люди в Україні пережили Голодомор – архівні свідчення очевидців.
Ірина Мазіпчук
Також дивіться фотогалерею за темою:
День пам'яті: у Польщі вшановують жертв Голокосту
