"Їли мишей, собак та варили кору дерев": як люди пережили Голодомор – архівні свідчення очевидців

Одна з найжахливіших трагедій з історії України – голодомор-геноцид 1932-1933 років. Радянська влада спрямувала штучний голод на вигублення українського народу. 5.ua зібрав для вас кілька архівних записів від тих людей, які змогли пережити ті страшні часи. Ми надаємо лише частину свідчень, але з них можна уявити, що пережили ті люди, які все ж загинули від голоду. Дані записи збирали близько 10 років з 1995 по 2005 роки і видали збірник під назвою "Український голокост 1932-1933. Свідчення тих, хто вижив". Про ці речі не можна забувати. Потрібно пам'ятати, хто наш ворог номер один і через кого сталася ця страшна трагедія. Не забудьте запалити свічку о 16.00 в пам'ять загиблих під час геноциду українського народу

Смирна Галина Андріївна

Голодомор пам'ятаю чудово, але згадувати не хочеться. Ми завжди були голодні. Моя мама ледве трималася на ногах, падала на польових роботах. Одного разу не змогла вийти на поле, так заслабла. Приїхав бригадир, кричав на неї, навіть штовхнув її – вона впала. Наступного дня мама ледь пішла на роботу, бо там давали миску баланди на день, яку вона приносила нам, дітям.

А ми на луках збирали щавель, дикий часник, цибулю, а ще їли лободу, голі качани з кукурудзи, рогіз, очерет. На полі ставили мишоловки і ловили мишей, в хаті ні котів, ні мишей не було – їх давно поїли. До цього в нас була корова, різати її було шкода, годувати нічим. А ми вже ледь стояли на ногах, моя мама виміняла корову на відро квасолі, думали, що довго протягнемо. Та незабаром померла сестричка. А як вижили ми з мамою, і сама не знаю.

Скільки ж людей тоді помирало. Лежали прямо на вулицях, на полі, на плавнях. У Дереївці жив мій дядько, так він вмер від голоду, а тітка, його жінка, вже не тямила, що робила – з'їла свою дитину. В той час навіть гавкоту собак не було чути – поїли всіх.

Гончар Марія Андріївна

Пам'ятаю, як курай варили, як жаб, горобців, гав ловили і їли. Є така висока рослина, рожею ми її називаємо, на стеблі багато червоних квіточок, так ото варили її коріння, збирали на луках щавель, дикий часник, цибулю.

Оце візьміть наш провулок. В кожній сім'ї хтось помер від голоду, а у Миколаєнків, Сокуренків – сім'ями повмирали. Бувало, викопують для когось яму, принесуть померлого, а там уже декілька трупів лежить.
Ще пам'ятаю, як приходили до нас зерно забирати. Була в нас остання торбинка з житом, мама викинула її в цеберко на печі, а мене зверху посадила. Так залізли ж і на піч, зіштовхнули мене, аж боляче стало, і забрали останні зернини. Мама плакала і проклинала дівчат, які з реготом несли оту маленьку торбинку. Не хочеться згадувати ці часи.

Поле пшениці, голодомор

Гончар Катерина Тимофіївна

Я тоді вже підлітком була, жили не в Успенці, а на Полтавщині. Родина була заможна, жили хуторами. Забрали все, тоді у всіх забирали. Батьки з голоду померли. Спочатку вмер брат, сонечко отак сідало, ще не зовсім сіло – він помер. Поховали його. А через ніч померла мама, потім помер батько і залишилися ми, діти, самі. Їли спориш, цвіт акацій, качани голі терли і варили кашу. Коли не було качанів, їли бадилля з кукурудзи. Отак і вижили.

Шугайов Роман Степанович

Голод я пам'ятаю дуже добре. Люди падали замертво прямо на вулицях, на роботі в степу, коли рвали щавель у луках. Більше половини померло. А як вижив я? Я просто був кмітливим. Село наше дуже велике. Поки шукали зерно десь на самому початку, ми з сусідами ховали його, хто де міг. Я свої мішки закопав у городі в "комісарші", як ми називали активістку з продзагону, яка жила у нас в Успенці.

Наступної ночі я ще кілька мішків виніс до неї в скирту соломи. Потім, коли шукали зерно, у сусідів щупали, познаходили сховане, а в мене все залишилося ціле – хто ж прийде до комісарші шукати? Потім підгодовував своїх родичів. А люди кругом падали від голоду. Я знаю двох жінок людоїдів. Одну з них застали прямо за з'їданням людини. Їх потім забрали, де вони ділися, ніхто не знає.

Поляков Микола Миколайович

Пригадую один випадок, який трапився з сім'єю Редьки. Щоб приховати пшеницю, вони висипали її у колодязь, зверху кинули дохлу кішку і також присипали пшеницею. Бригада комсомольців знайшла цю пшеницю, але дістати її з колодязя їм не вдалося, бо там стояв такий сморід, що ніхто не зміг у нього спуститися. За це всю сім'ю було вислано до Сибіру.

Навесні, коли почала рости трава, стали її варити. Їли також лободу, кашку з акації, щавель. У плавнях відшукували пташині яйця. Багато людей повмирали від того, що почали їсти зелену траву, бо переїдали. Крім того, ловили пташок, з'їдали також собак і кішок. Люди їли все, що можна було з'їсти. Незважаючи на таке тяжке становище, ніхто проти влади в селі не виступав. Люди лише ховалися по домівках і сиділи там мовчки, намагаючись якось пережити голод. Усіх неугодних розстрілювали без суду й слідства.

Бредун Антон Тихонович

Я добре пам'ятаю голод. Я був пухлий від голоду. Жінки легше переносили голод, а чоловіки були вразливішими. Мололи на жорнах качани-голяки, з купою насіння, їли, змішуючи з буряком. Збирали гнилу картоплю, з якої пекли оладки. Їли котів, дохлих корів, коней. Я бачив, як упала корова і коняка, як бігли до неї знесилені люди. Страшно було дивитися, як люди з жадібністю накинулися на це м'ясо. Деякі з них, наївшись, залишилися на землі мертвими. Хто їх ховав? Яка це трагедія!

Голодомор, старі фото

N Ірина Павлівна

Того року був добрий врожай, колоски були налиті, але мало хто з селян ризикував йти у поле і рвати колоски для їжі. Один старий дід спробував зірвати кілька колосків, та його за це забив до смерті їздовий колгоспу. На вулицях села часто лежали люди, які ще дихали, по них повзали мухи, мурахи, залізаючи до носа, рота, очей. Здебільшого це були діти, видно, старші померли ще раніше.

Траплялися діти й підлітки, які ще ходили, але ніяк не реагували на людську мову, їхній вигляд швидше нагадував скелет, ніж людину: різко видавався лоб, вирячені очі, вилиці, щелепи. Вони були іноді в трусах, іноді голі; різко виділялися провалини між ребрами, дуже тонкі, без м'язів руки і ноги, запалі груди і живіт.

Суховієва Федора Федорівна

У нашій родині вижила лише я та моя мала донька. Батьки померли тихо в одну неділю. Брат Іван кудись пішов і не повернувся. А другий брат мій Микола втонув чи втопився, вже не знаю. Я поховала батьків. Рила яму три дні, бо не мала сили і лопату держати.

Взяла малу доньку та й пішла пішки до міста… Йшла я тиждень, бо була дуже слаба. Ховалася від людей, боялася людоїдів. А у місті жила батькова сестра, вона дала нам притулок. Мені тоді пощастило. Я вижила з дитиною, знайшла роботу. Стала отримувати картки на хліб. Той час не можу не згадувати, а як згадаю – так плачу…

Пилипенко Андрій Денисович

Коли настав голод, то їли все, що бачили: птахів, хом'яків польових, кропиву, лободу, буряк, кукурудзу… Просили хліба по інших селах не ходили. Було дуже багато випадків голодної смерті. Людей не встигали ховати. Випадків людоїдства в селі не було, але чули, що вони були в сусідніх селах.

Рачок Оксана Петрівна

Вмирало багато малих дітей і старих людей. Голова вранці і увечері давав підводу, якою возили мертвих. Їх скидали до ями на краю цвинтаря. Зараз ніхто не пам'ятає, де була та яма, хоч би хрест який поставили! На заробітки із села ніхто не ходив. Райцентр Буки – за 15 км, а люди ледве ноги волочили, вони просто не дішли б, у них були опухлі ноги.

Дуже нам допоміг ліс, люди там збирали горіхи, гриби, мох, різні трави, листочки, кропиву, варили супи. Заварювали чай з листочків дикої вишні, щоб що-небудь гаряче випити. Хлопці ловили мишей, білок, птахів, дрібних тварин. Їли все. Пам'ятаю, маленька сестричка ховала свою кицьку, щоб її ніхто не з'їв.
На кінці села жила жінка, у котрої було двоє діточок. Її чоловік руба дрова і його завалило деревом, він загинув. Ця жінка раптом зникла. Мати казали, що вона з'їла своїх дітей і її забрали в Буки. Вона, мабуть, збожеволіла.

Чубенко Галина Мефодіївна

Більше половини населення села забрав Голодомор 1933 року. Страшно було йти селом: стогін, пухлі, вмираючі і мертві, ховали по кілька людей, бо нікому було яму копати. Не стало ні собак, ні котів. В основному в живих залишилися ті, в кого була корова, яку доводилося держати в хаті. Помирали прямо на роботі; не дивилися на те, чи ти пухлий, що їв, коли можеш, йди і працюй, інакше ти ворог народу.

Багато людей не дожили до врожаю 1933 року, а він був чималий. Попереду чекав ще більший голод, другі муки. Почало достигати жито. Хто як міг, добирався до поля. Правда, ця дорога була вкрита трупами, частина не могла дійти до поля. Правда, ця дорога була врита трупами, частина не могла дійти до поля, частина наїдалася зерна і тут же помирала.

Будицька Марія Іванівна

Люди під час голоду обережно, щоб не помічали, обрізували колоски, їли кісточки з абрикос. Євдоким Іванович Миколенко з'їв своїх дітей, а потім переїхав у райцентр. Інший сусід, Зачепа, раптово захворів і помер. Перед тим у нього пропали діти. Всі думали, що він помер з горя за дітьми, але потім біля хати знайшли дитячі кісточки й черепи.

Людей померло близько 40%, ховали всіх так: приїжджала бричка, трупи брали за ноги, за руки, розгойдували як колоду, звалювали туди, а потім ховали у ями по 30-40 душ.

Войтов Іван Тимофійович

Майже в кожній сім'ї було один-двоє померлих, але людожерства не було. Їли все, що можна було їсти. Коли прийшов травень та червень, то це було справжнім спасінням (їли земляну грушу, лободу, бадилля, кору з каштана, черешні).

Фактично голод тривав аж до 1941 року, тільки був то більшим, то меншим, але постійно не вистачало їжі. Коли прийшли німці, то вони дали кожному по одному гектару землі (замість того максимуму, що був раніше – 0,25 соток). Перетворили колгоспи на громадські двори. Стало трохи легше, бо працювали багато, німці забирали багато, але ж не все.

Нагадаємо, раніше 5.ua повідомляв про cенсаційну знахідку, де серед документів НКВС знайшли шматочки хліба часів Голодомору.

Також дивіться фотогалерею за темою:

Розруха на десятки мільйонів: в окупованій Керчі розвалюється один із символів Криму – ФОТО

Сходи ведуть на гору Мітрідат, де колись розташовувалося античне місто Пантікапей
/
Сходи ведуть на гору Мітрідат, де колись розташовувалося античне місто Пантікапей
Частково вони обрушилася 2015-го
/
Частково вони обрушилася 2015-го
Під час 'укріплювальних робіт' їхї огородили алюмінієвими парканами
/
Під час "укріплювальних робіт" їхї огородили алюмінієвими парканами
Будівельники зняли частину старовинних кам'яних огорож і залишили їх лежати під 'накриттям'
/
Будівельники зняли частину старовинних кам'яних огорож і залишили їх лежати під "накриттям"
Вечорами тут також 'укриваються' перехожі із спиртними напоями
/
Вечорами тут також "укриваються" перехожі із спиртними напоями
Голова лева – одна з небагатьох скульптур, які вижили попри вік та 'реконструкцію'
/
Голова лева – одна з небагатьох скульптур, які вижили попри вік та "реконструкцію"
В окупованій Керчі розвалюються Мітрідатські сходи
/
При демонтажі плитки та необережному поводженні робочих, сходові прольоти були частково зруйновані
/
При демонтажі плитки та необережному поводженні робочих, сходові прольоти були частково зруйновані
В окупованій Керчі розвалюються Мітрідатські сходи
/
В окупованій Керчі розвалюються Мітрідатські сходи
/
І хоча зі сходів відкривається мальовничий вид на порт – краще дивитися собі під ноги
/
І хоча зі сходів відкривається мальовничий вид на порт – краще дивитися собі під ноги
Коти – постійні мешканці Мітридатських сходів
/
Коти – постійні мешканці Мітридатських сходів
В окупованій Керчі розвалюються Мітрідатські сходи
/
Як один із головних символів Керчі, Мітрідатські сходи вважаються пам'ятником архітектури
/
Як один із головних символів Керчі, Мітрідатські сходи вважаються пам'ятником архітектури
Незважаючи на огорожу, прохід на сходи досі відкритий
/
Незважаючи на огорожу, прохід на сходи досі відкритий

Попередній матеріал
Гастрономічний скандал: вивчаємо ситуацію з відкриттям KFC у Будинку профспілок
Наступний матеріал
Свічка пам'яті, колоски, суп із шишок: Україна згадує жертв Голодомору 1932-1933 років