Для роботи радіостанції не вистачало тільки одного, але найважливішого – редакції. Шухевич вважав, що очолити її може тільки одна людина – Ярослав Старух. Але той перебував у полоні Гестапо, У самому центрі Львова. Шухевич знайшов вихід. Одного дня до Ярослава Старуха прийшли люди в гестапівський формі. Його викликали на допит у центральний офіс Гестапо. Так УПА викрало Старуха Із в'язниці у центрі Львова серед білого дня. Віллі Вірзінг був, м'яко кажучи, розлючений. Закатованому до напівсмерті Старуху знадобилося тривале лікування. А ще він отримав нове псевдо – "Сивий", бо від постійних побоїв у 33 роки повністю посивів. Усе це не завадило йому уже за кілька місяців зібрати повноцінну редакцію.
"Крім Газенбрукса, там працювали й інші люди. Скажімо, співробітниця редакції Любов Лемик-Возняк – Це дружина відомого діяча ОУН Миколи Лемика. У різний час працювала Галина Чуйко. Працювали викладачі з українських гімназій Львова, які займалися перекладом. Псевдо "Зіна". Ім'я, найімовірніше, Валентина, Валя. Вона уродженка Києва. Станом на 41-й рік вона закінчувала 5-й курс філологічного факультету сучасного університету Шевченка. І вже під час війни вона опинилася в українському підпіллі. І була задіяна в роботі "Афродіти", розповів історик Володимир Бірчак.
"Зіна" – псевдо дикторки радіо "Афродіта". Вона виходила в ефір українською та російською мовами. Після завершення війни "Зіна" потрапила до рук НКВС. Її кримінальна справа зберігається в галузевому архіві Служби безпеки України в Києві. Очевидно, у неї було багато імен. У НКВС, наприклад, її знали одночасно як Оксану Божиковську та Валентину Горбач або ж Горбаченко. Ще під іншим ім'ям жінка представилася своєму майбутньому чоловікові: Роман Божиковський знав її як Оксану Левкович. Познайомилися вони на радіо, де Божиковський виконував технічну роботу. Про це теж відомо з архівних матеріалів.
Радіо УПА було названо на честь грецької богині кохання Афродіти. Наврочили чи просто збіг, але любов вразила майже всіх працівників редакції. "Зіна" одружилася з Романом Божиковським, Ярослав Старух зійшовся із секретаркою Іриною Гевак, знайшов у горах своє кохання й Альберт Газенбрукс – сільську дівчину з Ямельниці.
"Як сніги почали танути, а тоді в 42-му році, як Пауліс під Сталінградом, а мій тато був у наушниках, і біжить до діда: "Тату, німці програли! Рускі розбили німецьку армію!". То я пам'ятаю це добре", – розповів Богдан Кіндратишин.
Рік 1943-й. Вермахт зазнає нищівної поразки під Сталінградом. Фронт миттєво відкочується на Схід, до кордонів України. Третій Рейх пробує атакувати під Курськом, проте відчувається, що це агонія. У листопаді ціною сотень тисяч життів Червона армія форсує Дніпро й бере Київ. У Тегерані Черчилль, Рузвельт та Сталін домовляються про відкриття другого фронту. Доля так званих малих народів нікого не цікавить. Але війна триває, й не лише на полях битв, а й у радіоефірі. І саме в цей час там з'являється голос "самостійної України". Кілька разів на день у всій Європі можна почути неупереджені новини з України – українською, російською, а згодом англійською, французькою та німецькою мовами. Трьома останніми – голосом Альберта Газенбрукса. Записів радіо "Афродіта" не збереглося, залишився лише один із текстів, який цілковито спростовує російський міф про українську повстанську армію як колаборантів з окупаційним режимом Третього Рейху.
Лінія фронту стрімко наближається до Карпат. Але ще до того, як Червона армія опиняється в горах, неподалік Ямельниці десантується загін радянських парашутистів. Їхня ймовірна ціль – повстанське радіо. Проте загін охорони відбиває атаку. Радійники опановують мистецтво маскування.
Реліктове каміння високо в горах над селом Ямельниця, здається, створене для різноманітних сховок. І цим активно користувалося УПА. Трохи вище, в лісі, в одній із уголовин розташовувалося радіо "Афродіта". У каменюках зробила собі криївки охорона радіостанції. У природній ніші розташовувалася криївка радіо "Афродіта". Для конспірації там була стіна з каміння, порослого мохом.
Прихід Червоної армії – справа часу. Ні в кого не було сумнівів, що не мовиться про жодне звільнення, а лише нову окупацію, причому набагато жорсткішу, ніж німецька. За наказом Романа Шухевича УПА переформатовується з великих підрозділів у маленькі групи. Більшість працівників радіостанції перед лінією фронту вирушають на Захід. Ярослава Старуха призначено провідником ОУН на Закерзонні – українських етнічних землях, що після війни відійдуть до Польщі. Пропонують повертатися до Бельгії й Альберту Газенбруксу. Пізніше він згадуватиме: "Тому, що загроза большевицької окупації була з дня на день все більш очевидна, мені залишено до вибору – від'їхати або остатися. Я полюбив ту боротьбу вашого народу, я любив вашу "Афродіту", і ніщо в світі не могло мене заставити завернути назад. Я остався".
У серпні 1944-го в Ямельницю приходить нова влада – червона. Місцевих селян одразу мобілізують до армії.
"А червоні як прийшли? Вони себе поводили, вони як прийшли, як село звільняли, ми тут косили, а вони гримнули гарматою та й пішли. А тато з дідом сказали, що вже й прийшла війна і до нас. Прийшли на другий день і в такий сигнал, така трубка – на мітинг. Далі зачитали список: той, той, той, торби в руки й на війну. 109 чоловік. В тому числі мій тато, сусіди. Стали колоною. Мене за руку, сестру на руки. Відпровадили їх, поки тато не сказав вертатися. Та й пішли усі. Одні одразу, ще не переодягнуті, загинули. Тато мій дійшов до Хелма. Через Польщу й там на границі загинув", – розповів Кіндратишин.
Між тим після короткої паузи "Афродіта" відновлює роботу. Голос Альберта Газенбрукса та його розповіді про боротьбу українців за свою незалежність знову чути у всій Європі. Так триває аж до весни 1945-го. Вранці 7 квітня "Афродіта" востаннє виходить в ефір. Замість слів – автоматні черги та вибухи гранат.