Батько Степана Бандери, отець Андрій, народився 1882 року у Стрию. Після гімназії навчався на богословському факультеті Львівського університету.
Студентом Андрій Бандера вступив до Української національно-демократичної партії (УНДП) – на той час провідної української політсили Галичини. Вона вимагала демократизувати політичне життя в Австро-Угорській імперії, розширити парламентське представництво, зрівняти в правах українців Галичини з поляками, виокремити етнічні українські землі в окремий коронний край Австрії, об'єднавши Галичину з Буковиною, запровадити прогресивний податок, покращити становище селянства через викуп великих землеволодінь та передачу їх селянам. Мовилося і про підтримку українського визвольного руху в підросійській Україні та активізацію українського руху в Закарпатті. Головні засади УНДП Андрій намагався донести до населення, роз'яснюючи мету партії.
Здобувши освіту, одружився з Мирославою Глодзінською, яка походила зі старовинної галицької родини священиків.
За рік у подружжя народилася донька – Марта-Марія (педагогиня, громадсько-політична діячка), у 1909-му на світ з'явився Степан (один із чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX ст., голова Проводу ОУН(б), за ним, у 1911 році, народився Олександр (політик, діяч ОУН від 1933), у 1913 р. – Володимира (громадсько-культурна діячка, учасниця національно-визвольного руху), у 1915 р. – Василь (учасник національно-визвольних змагань, член ОУН), за два роки – Оксана (педагогиня, громадсько-культурна діячка), та в 1919-му – Богдан (учасник національно-визвольних змагань, член ОУН).
У 1906 році Андрій Бандера був рукоположений у сан священика митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким. І сім років він служив в одній церкві зі своїм тестем у селі Угринові, на Івано-Франківщині. 1913 році став настоятелем сільського храму.
Прихожани згадували про нього як про служителя церкви, який ніколи з людей не брав грошей за церковні обряди – хрестини, вінчання, відспівування тощо. Отець Андрій багато працював з парафіянами, залучав селян до читання. Оскільки мав велику бібліотеку, то його книги розходились серед людей.
1919 році було проголошено ЗУНР. Отця Андрія призначили послом Української Національної Ради ЗУНР в Станіславові (нині Івано-Франківськ). Він був духовним опікуном Української Галицької армії.
У 1922 році пережив страшне горе – його 34-річна дружина померла від туберкульозу горла, залишивши восьмеро дітей. Невдовзі відійшла у вічність наймолодша донька, ще немовлям.
Андрій Михайлович залишився сам із сімома дітьми на руках – наймолодшому синові було всього 2 роки. Усі сили батько спрямував на виховання нащадків. Вони отримали гідну освіту, були виховані в любові до України та до слова Божого. Але тоді ніхто не міг і уявити, яка доля спіткає їх у майбутньому.
Богдан Бандера загине в лавах ОУН у 1944 році.
Братів Олександра, доктора економічних наук, та Василя, випускника факультету філософії Львівського університету, у 1942 році закатують нацисти в концтаборі Аушвіц.
Степана Бандеру, голову Проводу ОУН, агент радянського КДБ Богдан Сташинський уб'є у 1959 році в Мюнхені.
Три доньки – Марта-Марія, Оксана і Володимира – стануть бранками радянських концтаборів. Марта-Марія так ніколи й не повернеться з Красноярського краю на Батьківщину, Оксана отримає дозвіл на це тільки через 48 років після арешту, Володимира – через 10.
Після втрати дружини і доньки у кожному селі, де служив настоятелем, Андрій Бандера створював "Просвіту", читальні, споживчі кооперативи, товариства "Сільського господаря". Двічі польська поліція арештовувала священика. Так, у 1928 році разом із сином Степаном він був ув'язнений за те, що відправив панахиду на могилах січових стрільців, але цю справу закрили за браком доказів. Вдруге отця Андрія заарештували у 1930 році за підготовку зустрічі парафіян із митрополитом Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького.
Односельці згадують, що у будь-яку пору дня і року пішки Андрій долав десятки кілометрів, щоб допомогти душі, яка того потребує. Він просив матеріали для відбудови зруйнованих під час війни селянських хат, не дбаючи про власний дах над головою.
Під час Голодомору 1932–1933 рр. у Радянській Україні Андрій Бандера у своїх проповідях закликав підтримати "братів з Великої України". Він чудово розумів згубну політику більшовиків, тому неодноразово попереджав усіх про загрозу червоного терору. Більшовики цього не забули і не пробачили.
У вересні 1939 року СРСР разом із гітлерівською Німеччиною напали на Польщу й більшовицький режим запанував у Галичині. Почались репресії і тортури, нищення УГКЦ і переслідування релігійних діячів. Після т. зв. "золотого вересня" 1939 р., тобто радянсько-німецької окупації Галичини, почалося нищення УГКЦ. У школах заборонили проводити молитву, вивчати релігію, за священиками стежили і змушували переходити у російське православ'я.
Отець Андрій і вся його родина були під пильним оком більшовиків. Кілька разів українські підпільники організовували для священика і його дітей нелегальний переїзд за кордон, у Мюнхен, де тоді перебував Степан Бандера. Та отець Андрій так і не погодився на переїзд. Він не міг залишити своїх парафіян.
"Розлучити мене з ними можуть тільки наказ моєї церковної влади або насильство ворога, остаточно смерть!" – ці слова отця Бандери стали для нього пророчими.
22 травня 1941 року, за місяць до початку німецько-радянської війни, отця Андрія і його доньок Марту й Оксану заарештували. Приводом стало те , що вони буцімто переховували нареченого служниці, який був нелегалом. Однак насправді усі розуміли, що справжня причина арешту – це антибільшовицька діяльність Степана Бандери. На п'ятий день арешту його етапували в Київ, у 3-тє управління НКВС УРСР.
Слідство вів уповноважений третього відділу, молодший лейтенант держбезпеки Войцехівський. Допити були безкінечними.
З протоколів відомо, що отець Андрій говорив про себе: "Офіційним членом ОУН я не є з релігійних мотивів. Погоджуюсь із принципом: кожна влада від Бога. Я є симпатиком українських націоналістів. Сам ніякої участі в ОУН не брав, хоч мені відомо про практичну діяльність ОУН у західних областях України і за кордоном".
Але й цього було достатньо для найвищої міри покарання. Допити велись напередодні і в перші дні Другої світової. Енкаведисти поспішали. Німці уже були в Галичині. 8 липня 1941 року Андрія Бандеру засудили на смерть. 10 липня 1941 року його розстріляли. Лиш у 1992 році діти священника дізналися про долю свого батька. У тому ж році він був реабілітований прокуратурою, тобто визнаний невинним в інкримінованих йому більшовиками злочинах. Проте досі так і невідомо, де поховані останки отця.
У Центральному історичному архіві у Львові старанням митрополита УГКЦ Андрея Шептицького збереглися численні матеріали про життя і діяльність отця Андрія Бандери: метрика хрещення, документ про висвячення, матеріали про навчання на богословському факультеті таємного тоді Львівського університету. З архівних документів відомо, що отець Бандера був талановитою людиною. Шептицький високо оцінював душпастирську діяльність отця Бандери.
Бо це був не лише ревний священик. Він дбав про культурно-просвітницьку діяльність, збереження української мови, української історії, дотримання українських служб Божих – і це у часи займанщини на Галичині.
"Що буде моїй громаді, то буде зі мною, – говорив отець Андрій Бандера. – Не маю релігійного, духовного права і не маю права як патріот український лишати громаду…". І цих слів він дотримався.
Рід Бандер продовжився, попри репресії
5 жовтня 2010 року в онука Степана Бандери, названого на честь свого діда, народився син. Цікаво, що до цієї щасливої події Степан-молодший був останнім чоловіком у роду, який носив знамените прізвище.
"Я знайшов дівчину зі свого "села" – Вінніпега. Вона – канадська українка, ми минулого літа познайомилися. І вирішили решту свого життя провести разом", – розповідав онук провідника ОУН.
Назвали нащадка Богданом-Андрієм. Богданом – на честь одного з братів провідника ОУН Степана Бандери, який загинув у похідних групах у Східній Україні, а Андрієм – у пам'ять про батька Степана-молодшого, а також прадіда-священика.
За інформацією "Радіо Свобода"
Читайте також: Нобелівські лауреати, пов'язані з Україною: 10 імен, що змінили цей світ