Відмовилася малювати для Сталіна і підкорила серце Пікассо: історія художниці-самоучки з українського села

Катерина Білокур колаж 5.ua
Вона не мала шкільної освіти, навіть початкової, хоча батьки були матеріально спроможними вчити дітей. Але Василь Білокур вважав, що в селі робочі руки важливіші за освічену голову. А про мистецтво й чути не хотів. У малюванні батьки Катерини бачили лише спробу ухилитися від домашньої роботи...
  • Родина Білокурів за сільськими мірками царських часів була досить заможною: вони мали 2,5 десятин (близько 3 га) орної землі, багато худоби. Двох братів Катерини батьки віддали до школи. Дівчину ж дід сам навчив читати – і батьки вирішили, що цього для неї достатньо. Надалі, щоб "економити чоботи й одяг", вона лише допомагала по господарству і сиділа за прядкою.

"Приблизно років у 6 я розмалювала фігурками коней весь шкільний зошит брата Грицька. – "Ах ти, поганка!" – кричав батько. Зошит розірвали на шматки. Відтоді мені не давали ні папір, ні олівці", – йдеться у спогадах художниці.

.
.відкриті джерела

"Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… "Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!.." Але куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, – слідом за мною…", – згадувала вона.

Але в 14 років дівчину знову спіймали за таким безглуздим, як вважали в селі, заняттям. Вжили заходів: різки та найсуворіша заборона малювати. А односельці між собою називали Катерину одержимою.

В юності вона шила односельцям на замовлення, вишивала. До нашого часу збереглися рушники з монограмами "К.Б." і вишиті нею сорочки.

Вишивка Катерини Білокур
Вишивка Катерини БілокурВид-во "Родовід"

  • Її не прийняли ні до Миргородського технікуму художньої кераміки (вступала у 1923), ні до Київського театрального технікуму (1928) попри те, що дівчина малювала декорації до пришкільного театру, куди батьки все ж дозволили їй ходити за умови, що це не перешкоджатиме роботі по господарству. Катерина принесла у "приймальну комісію" свої малюнки, але їй відмовили, не глянувши, з однієї причини: відсутність шкільної освіти. Вона так пригнітилась, що зопалу пішки пішла з Миргорода до рідної Богданівки (нині у Яготинському районі Київщини) а це понад 130 км.

en.wikipedia.org

  • Перші картини Катерина писала саморобними фарбами, які сама вичавлювала з калини, бузини, цибулі. Пензлі теж робила сама – з коров'ячої вовни, шерсті котів, вишневих гілочок і жерсті від консервних банок. Один з таких був тонким, як голка. Замість розріджувача брала лляну олію. У неї не було посібників з малювання, вона не читала спеціальну літературу – вчилася малювати сама, спостерігаючи за природою, розпитуючи сільських малярів.

Катерина Білокур робила пензлики з котячої шерсті і користувалася ними навіть тоді, коли вже була Народною художницею України і мала всі професійні засоби для малювання.

Палітра Катерини Білокур
Палітра Катерини БілокурВікіпедія

  • Вона дуже любила ультрамарин і синій кобальт – найвдаліші та чисельніші картини написані саме у цих відтінках. Найбільше Катерина малювала квіти. Три жоржини могла виводити тижнями, виписувала кожну прожилку на пелюсткові. За цю детальність її манеру часто називають "вишивкою олійними фарбами на полотні".
  • З вишивання вона запозичила й спосіб закріплення полотна на підрамнику. Зазвичай для кожного полотна робиться індивідуальний підрамник, й полотно на ньому закріплюється нерухомо і назавжди. Але для Катерини це було складно і дорого, і вона адаптувала принцип п'яльця у вишивці. Всупереч правилам кріпила полотно на підрамнику шпагатом, а коли картина була завершена, знімала її та кріпила на раму інше полотно.

На початку роботи її палітрою був шматок скла або лівий рукав куфайки. Інколи могла доточити шматок полотна, коли картина не вміщалася в заданий формат.

.
.відкриті джерела

  • У 34 роки пішла топитися. До такого відчайдушного кроку її підштовхнули і сварки в сім'ї, й особиста безвихідь – тиск і докори батьків, статус старої діви, неможливість займатися тим, до чого лежить душа. Катерину врятувала мама – побачила і витягнула з річки. Але вода була настільки крижана, що художниця застудить ноги і довіку матиме з ними проблеми. Після того випадку батько змирився і дозволив донці займатися живописом, але за умови спершу виконувати хатні обов'язки.
  • Не маючи зв'язків і ледь вміючи писати, Катерина надіслала листа популярній у 1940-х роках співачці Оксані Петрусенко. Почула по радіо її пісню "Чи я в лузі не калина була", пройнялася, намалювала калину у різних варіантах і надіслала малюнки просто у театр: "Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко". Співачка була вражена і звернулася у Центр народної творчості з проханням знайти цю талановиту і добродушну художницю з народу. І її таки знайшли – до Катерини навідався особисто керівник Полтавського обласного будинку народної творчості.

en.wikipedia.org

Її талант визнали одразу і дуже масштабно: після приїзду чиновника від культури картини Катерини виставили в Полтавському будинку народної творчості – так відбулася її перша персональна виставка. Потім у київському Музеї українського народного декоративного мистецтва, який згодом викупив всі її перші роботи і зараз має найкращу колекцію художниці. Усі 11 полотен мають колосальний успіх. Художницю з Богданівки нагороджують поїздкою до Москви.

"О, з якою я енергією працювала в кінці 1940 року й на початку 1941-го! Уже рідні мої мене не сварили, бо в Полтаві сказали, що я – художник! Чуєте!? Вчені люди назвали мене художником!" – зі спогадів Катерини.

en.wikipedia.org

  • У 1940 році Катерина Білокур мала кілька виставок, а в Києві на одній із них познайомилася з Павлом Тичиною. Вона навіть листувалася з поетом і його дружиною.

Білокур кілька разів гостювала в квартирі Тичин, вони довго підтримували дружбу. Під час одного з візитів вона подарувала родині поета свою картину "Півонії", але потім критично подивилася на неї і сказала, що намалює іншу роботу. Поет посилав художниці фарби, пензлі, підписав свою збірку "І рости, і діяти". 1959 р., коли вона з готовим полотном подзвонила в дім без попередньої домовленості, охоронці не впустили тітку-селянку до поважного літератора.

en.wikipedia.org

У 1947 р. Білокур намалювала роботу "ХХХ-ліття СРСР", і написала: "Тему для цієї картини дано мені Полтавським будинком народної творчості. А прикрасу для неї я придумала сама. 1947 г.".

Односельчанка Софія Журба згадувала: "За те, що вона намалювала картину з гербами та прапорами, її заповажали в самій Шрамківці – районному центрі. Приїжджав навіть голова Шрамківського райвиконкому Євген Пошукайло, цікавився її долею. Як дарунок привіз 25-лінійну лампу, керосин і ще щось там таке".

  • У 49 років художницю, яка не мала жодної освіти, прийняли до Спілки художників України.
  • Та прихильність була недовгою. 6 вересня 1949 р. від Василя Бакала, методиста Полтавського обласного будинку народної творчості, Білокур отримала листа: "Катерино Василівно! В грудні місяці буде знаменна дата – 70 років нашому Великому і дорогому Йосипу Віссаріоновичу Сталіну. Весь радянський народ з великим піднесенням готується до цієї дати. Просимо Вас, Катерино Василівно, щоб Ви зробили якийсь гарний подарунок нашому дорогому Йосипу Віссаріоновичу. Подумайте, що ви можете зробити, щоб це було найкрасивіше в світі і щоб видно було, що це іменно Полтавщина красива, цвітуча і багата завдяки нашому Сталіну. Зробіть так, щоб Йосип Віссаріонович сказав: "Спасибі Полтаві".

Розмови ходили в селі про якийсь портрет чи то Сталіна, чи Жукова, якого ніхто не бачив, але є спогади земляка художниці Євгена Товстухи, що богданівський голова сільради розповідав: "Портрет Сталіна не захотіла намалювати до його 70-річчя. І районне начальство нею дуже не задоволене".

en.wikipedia.org

  • Після смерті Сталіна, у червні 1954 року, у Парижі відбулася ретроспективна виставка Пабло Пікассо до 75-річчя художника. Він пам'ятав про колекцію своїх ранніх полотен, зібраних у Москві. І захотів знову побачити їх і показати європейським фахівцям. У Париж привезли 37 полотен із запасників Держмузею образотворчого мистецтва й Ермітажу. Тоді ж для експозиції в Луврі привезли картини сучасних художників СРСР, серед яких – три картини Білокур: "Цар-Колос", "Берізка" і "Колгоспне поле".

Тут їх побачив Пабло Пікассо. Світ облетіли його слова: "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б увесь світ заговорити про неї!". "Громадянку села Богданівка" Пікассо порівняв з іншою великою художницею-самоучкою – Серафін Луїз із Санлі. Це звучало дивно, тим більше, що про тодішнє сучасне мистецтво він відгукувався невтішно. А Катерину назвав "геніальною".

  • Визнання і слава не змінили звичного життя Катерини: вона продовжувала мешкати в батьківській хаті в Богданівці, куди дедалі частіше навідувалися журналісти, митці, директор Музею українського народного декоративного мистецтва і дружина Павла Тичини – відома у ті часи мистецтвознавиця.
  • Катерина Білокур померла у 61 рік, раптово опинившись в лікарні. Після смерті матері її несподівано схопив шлунок, термінова операція, яка художницю не врятувала.

Художниця померла через тиждень після смерті матері – 10 червня 1961 року, від раку шлунка.

Будинок-музей Катерини Білокур
Будинок-музей Катерини БілокурВікіпедія

  • Пам'ятник Білокур, що стоїть на подвір'ї музею-садиби в Богданівці, створив її племінник Іван Білокур, який навчався в Київському художньому інституті в майстерні Михайла Лисенка. Азам малювання його вчила Катерина Василівна, але далі він вибрав ліплення і став скульптором.
  • У Полтавському художньому музеї є лише чотири картини Катерини Білокур: "Квіти в тумані", "Квіти", "Пшениця, квіти, виноград" і "Півонії". Її іменем названі вулиці, премія у галузі традиційного народного мистецтва, міжрегіональний фестиваль народної творчості. 

В хаті Білокурів у Богданівці зараз працює Музей-садиба художниці. У тій самій хаті, де колись її тяжко били за саме лише бажання малювати...

Інформацію взято з відкритих джерел

Читайте також: Входять у ТОП-30 армій світу: кілька фактів про Збройні сили, які є гордістю України

Попередній матеріал
Як імператор Давнього Китаю порушив одну традицію – і це врятувало 4000 життів
Наступний матеріал
Як своїм "миротворчим спамом" Зеленський підіграє Москві – Єлісєєв про 10 уроків для Києва
Loading...