Саміт у Парижі не став, як це обіцяв глава держави, проривним на шляху мирного врегулювання ситуації на Донбасі, наголошує дипломат Костянтин Єлісєєв. З Франції Зеленський повернувся у 2019-му без "швидкого миру", але зі списком домашніх завдань, чим Росія скористалася для відтягування наступної зустрічі та безпідставного обвинувачення України у непослідовності, нагадує дипрадник президента Порошенка у своєму блозі на сторінках "Європейської правди".
Єлісєєв зазначив, що Україні корисно проаналізувати наслідки попередньої зустрічі і зробити для себе певні висновки. У такому разі Паризький саміт може стати й позитивним для Києва. Дипломат таких уроків виокремив 10. Подаємо оригінальний текст автора без суттєвих змін:
Урок перший і ключовий
Для миру на Донбасі недостатньо лише провести зустріч на найвищому рівні і перестати стріляти.
Москва, побачивши "вікно можливостей" після президентських виборів в Україні, готова обміняти "швидкий мир" лише на капітуляцію України.
Київ своїми завищеними очікуваннями "переконує" Москву в реалістичності такого сценарію. Згадаймо, Зеленський домагався проведення Паризького саміту як ідеї-фікс, ідучи шляхом виконання російських забаганок. Москва ж, приставши на саміт, оцінювала його винятково з позицій готовності українського президента до поступок.
Другий урок
Пробуксовування мирного процесу на Донбасі відбувається не через нібито хибність Мінських домовленостей.
Навіть ідеально виписаний закон не є гарантією такого ж ідеального його виконання, водночас "дірявий" закон у вмілих руках може принести багато користі.
Тому ключове питання – і в інтерпретації Мінських домовленостей та розумінні їхньої логіки, і в належному їх виконанні Росією. Варто чітко розрізняти російське їх прочитання і водночас активно нав'язувати українське розуміння.
Тут вкрай важливою є наша скоординована позиція з партнерами. Це треба мати на увазі як захисникам "Мінська", так і адвокатам його перегляду. Адже немає жодних гарантій, що нові, добре прописані домовленості, не будуть перекручені Росією на свою користь.
За останній рік Зеленський міг не раз переконатися, що виконання домовленостей залежить від політичної волі Кремля, який несе повну відповідальність за розв'язану агресію проти України.
Києву варто зосередитися на пошуку ефективних рішень, які би спрямовували політичну волю Москви у правильному напрямку. Активніше залучення ключових партнерів – Німеччини і Франції – та відновлення активної участі США на донбаському треку важливі для тиску на позиції Кремля.
Третій урок
Поспішна і помилкова згода Зеленського на формулу Штайнмаєра, яка "відкрила" дорогу для Паризького саміту, стала чи не ключовою проблемою для президентської команди та перевернула мирний процес із ніг на голову.
Прописана в Паризьких висновках згода Києва інкорпорувати формулу в національне законодавство дозволяє Москві блокувати наступний Берлінський саміт.
Паризькі рішення можуть стати проблемними і при продовженні чинності Закону про особливості місцевого самоврядування, термін якого добігає кінця 31 грудня. Легалізувавши російську редакцію формули Штайнмаєра, українська сторона також допустила можливість проведення місцевих виборів на Донбасі не у повній відповідності до стандартів БДІПЛ/ОБСЄ.
Це змістило увагу з виконання Росією безпекових умов Мінських домовленостей на створення руками Києва умов для проведення виборів, що і є російським сценарієм. А це своєю чергою не лише обнулило принцип "спершу безпека" та змінило фарватер розвитку мирного процесу, а й позбавило Київ вагомого важеля тиску на Москву і звузило простір для маневру для української делегації на перемовинах.
Фактично минулий рік став роботою, поки безуспішною, над виправленням цієї системної помилки.
Четвертий урок
Позиції та інтереси Києва та Москви в переговорах є діаметрально протилежними.
Якщо для Києва – це досягнення справжнього миру на Донбасі через виконання безпекових умов Мінських домовленостей, зокрема виведення російських військ і встановлення контролю над власним кордоном, та повне відновлення територіальної цілісності при збереженні унітарності держави, то для Москви – обмеження суверенітету нашої держави через її федералізацію і підкорення.
Проведення "абияк" місцевих виборів в ОРДЛО із закріпленням особливого статусу, за задумом Москви, мало би перетворити Донбас на троянського коня, який би не допустив виходу нашої держави з російської орбіти та її інтеграції до ЄС і НАТО. Це мало б і відкласти у довгу шухляду демократичну антикорупційну програму реформ.
Тому Київ має відповідально підійти до ідеї проведення місцевих виборів, відмовившись від визначення для них штучних і апріорі нереалістичних дат на кшталт "25 жовтня" чи "31 березня", що є прерогативою винятково Верховної Ради.
Аксіомою має стати теза, що проведення виборів можливе там лише після створення належних умов, зокрема верифікованого виведення російських окупаційних військ та закриття кордону, що є запорукою безпечної реінтеграції Донбасу.
П'ятий урок
Кількість миротворчих ініціатив не тотожна якості.
Чого варті ідеї відновлення залізничного сполучення з ОРДЛО, готовність до одностороннього ухвалення закону про амністію, відновлення економічних зв'язків з окупованим Донбасом чи створення т. зв. "консультативної ради"!
Таке продукування миротворчого спаму – це дезорієнтація партнерів, дискредитація самих себе перед світом та козир для агресора. На місце такої хаотичності мали би прийти стратегічний розрахунок і продумана робота з урахуванням накопиченої багаторічної інституційної пам'яті попередників.
Шостий урок
Штучне підвищення статусу і надмірна медійна увага до ТКГ у Мінську не стали панацеєю для досягнення результативності у перемовинах та не дозволили перехопити ініціативу в Росії після Паризького саміту.
Ба більше, підвищенням ролі ТКГ як основного переговорного майданчика на противагу Нормандському формату, одностороннім включенням високих українських урядовців до її складу і внесенням нових ініціатив для її розгляду українська сторона фактично власними руками підіграла Росії, яка давно прагнула маргіналізувати Нормандський формат (що знайшло своє відображення у серпневому листі Козака) та мінімізувати роль Берліна і Парижа як реальних посередників та арбітрів домовленостей з РФ.
Натомість ТКГ дає широкі можливості Москві для суб'єктивізації своїх маріонеток в ОРДЛО і нав'язування себе як посередника.
Сьомий урок
Стагнація процесу звільнення заручників підтверджує, що від початку це розглядалося не більше, ніж емоційна наживка для Зеленського з метою отримання додаткових поступок від Києва.
Москва змогла повернути з українських в'язниць важливих для себе персоналій (колишні беркутівці, агенти ФСБ, свідок трагедій МН17), врятувати обличчя і запобігти посиленню міжнародних санкцій за обструкцію виконання рішень міжнародних судових інстанцій.
Не виконуючи паризької домовленості щодо повного і безумовного допуску представників "Червоного хреста" до всіх утримуваних осіб, Кремль зберігає за собою простір для маніпулювання списками "встановлених осіб" для звільнення.
Восьмий урок
Відносний "режим тиші" на Донбасі хоч і є, певно, чи не єдиним "досягненням" за рік, не може ані бути самодостатнім, ані підміняти собою весь безпековий комплекс.
"Інша сторона" продовжує пострілювати, що підтверджує моніторинг СММ ОБСЄ.
І якщо підбивати підсумки Паризького саміту, то варто нагадати, що залишається невиконаним базове положення Мінських домовленостей, підтверджене 9 грудня, – забезпечення доступу СММ ОБСЄ до окупованої території Донбасу. Такий доступ має ключове значення для верифікації дотримання режиму припинення вогню, а також підтвердження факту виведення російських окупаційних військ, озброєння та закриття кордону.
"Зелене світло" від Москви на такий доступ став би тестом на її готовність рухатися до припинення агресії.
Дев'ятий урок
Скандальне виключення з української делегації Вітольда Фокіна дуже чітко висвітлило інтелектуально-кадрову проблему Зеленського.
Залучення випадкових, проте на 100% своїх людей до мирного процесу підриває переговорні позиції України.
В інтересах Банкової, навпаки, є професіоналізація процесу ухвалення рішень щодо Донбасу із залученням усіх стейкхолдерів. Наприклад, наявність незалежної позиції Верховної Ради є запобіжником проти ухвалення поспішних і невигідних рішень, а також відкриває необхідний простір для маневру, як це було в історії зі скасуванням постанови про місцеві вибори.
Десятий, вагомий урок, до якого має відповідально поставитися влада
Усі стратегічні рішення на шляху до миру на Донбасі мають ухвалювати в постійному і тісному діалозі з українським суспільством.
Суспільство є запобіжником, який не дозволить українській владі піти шляхом капітуляції.
Наочним прикладом стала негативна позиція щодо ініціативи створення т. зв. координаційної ради з ОРДЛО. Суспільство стало силою, здатною контролювати, аби червоні лінії, визначені перед самітом у Нормандському форматі, не були порушені Банковою під час переговорів. І дійсно, за цей рік спостерігається позитивна еволюція президента Зеленського під тиском українського суспільства.
Москва також дала чітко зрозуміти, що діалог із президентом України цікавий для неї лише з точки зору можливості отримання нових поступок. Після того, як Кремль остаточно переконався у неготовності Зеленського порушувати визначені "червоні лінії", подальший перебіг мирного процесу визначатиме не кількість нових ініціатив, не перегляд Мінських домовленостей і не проведення Берлінського саміту.
Визначальним буде внутрішньополітичний порядок денний України.
Москва активно працюватиме над підвищенням рейтингів проросійських політичних сил, руйнуванням підтримки з боку Заходу і міжнародною дискредитацією України. Потужний контрольний пакет над медійним простором України значно полегшує для РФ виконання такого завдання.
У цьому контексті особливого значення набуває виконання обіцянок Банкової щодо наведення порядку у сфері інформаційної безпеки та припинення тиску на проукраїнські, проєвропейські сили та ЗМІ.
І головне – це відновлення і продовження справжнього антикорупційного і реформаторського курсу як запоруки збереження суспільної довіри та зміцнення внутрішньої стійкості України, що є ключовим аргументом у діалозі з Москвою.
Зеленський, зі свого боку, має нарешті запропонувати цілісну, продуману стратегію деокупації Донбасу, яка б дозволила покінчити з хаотичністю, етапом авантюрних і дилетантських ідей та введенням в оману як наших партнерів, так і українського суспільства.
Водночас маємо не допустити такого рішення, яке, розв'язавши донбаський вузол, призвело би до погіршення ситуації на всій території України і поляризації українського суспільства.
Читайте також: Зеленський у спілкуванні з МВФ дедалі більше нагадує Януковича – Андерс Аслунд