Хто такий Михайло Кмитюк
– Я – командир загону безпілотних систем спеціального призначення "Тайфун". Псевдо "Майкл". Взагалі, за освітою юрист. До війни працював у приватній компанії, де був інструктором із тактичної підготовки. Вже під час війни потрапив до свого загону, де раніше проходив службу – загін спеціального призначення "Омега". Там і почав шлях бійця.
Про війну дронів
– Якщо ми говоримо про війну дронів, яка зараз триває, чи можете ви пригадати епізод або момент, який вас найбільше вразив у війні дронів, от за весь час того, як ви контактуєте з дронами, працюєте з цим. Є щось таке, що вас найбільше вразило і ви б сказали "Ніколи в житті не міг подумати, що так можна"?
– Вражає те, що сьогодні дрони збивають дрони. Якщо ще кілька років тому ми про це не могли й говорити, то сьогодні вже йде полювання дрона за дроном, пілота за пілотом. Я взагалі не міг подумати про це кілька років тому.
– Якийсь епізод можете пригадати такий, що ви подивилися і сказали: "Ого"?
– Крайній епізод – це просто знищили наш бомбер. Важкий бомбер, який повертався додому. Ворожий дрон супроводжував та просто його знищив. Тобто це вже сьогодні не просто щось про майбутнє, а така вже в принципі реальність.
– Ми можемо говорити про те, що зараз от війна дронів – вона вже зараз триває? Чи це ще не початок її?
– Вона вже триває понад рік, якщо називати речі своїми іменами. Це не просто початок. Це вже якась така гаряча фаза цієї війни триває. Думаю, взагалі нас війна зробила такою боєздатною армією. Тому що, в принципі, такого поняттяу 14-му році не було. Хтось, щось намагався впровадити, але такого масового явища як сьогодні фактично ми не мали.
– Що важливіше: дрон чи класний оператор?
– Безумовно, класний оператор. Тому що ми не на тому рівні, щоб дрон міг автоматизовано виконувати функції на полі бою. Без класного оператора ми сьогодні не зможемо ефективно працювати.
– А що для вас класний оператор? Ви себе вважаєте класним оператором?
– Думаю, так. Тому що сьогодні я цей досвід передаю своїм пілотам, своїм екіпажам. І це мені дає змогу подивитися зі сторони, наскільки вони ефективні.
Про підрозділ "Тайфун"
– Тоді говорімо вже про ваш підрозділ. Відносно молодий, я так розумію. Ви торік створились?
– Так.
– На якому етапі розвитку ви зараз? Чи можна говорити взагалі про те, яка кількість людей у вас залучена?
– Про кількість ми говорити конкретно не можемо. Але можемо так дати таке значення, що це, в принципі, уже фактично сформований загін, який донавчається, який вже допроходить всі курси і злагодження. І вже, там, станом на червень-липень – це вже буде фактично бойова одиниця загону. Можу сказати те, що за рік – в принципі це достатня кількість часу, щоб уже далі показувати себе ефективно на полі бою. З самого початку було завдання підтримувати бригади наступу, які є у Національній гвардії України. Було ухвалене рішення створити загін безпілотних систем. Тому що, як показала практика уже на той момент, безпілотними системами завдавалось найбільше уражень в цілому. Тому основне завдання – це підтримка бригад.
– І досі так, правильно?
– Звичайно. Ми по сьогоднішній день працюємо з різними бригадами по всій лінії.
– А на яких напрямках ви працюєте?
– Сьогодні ми зосередились на Покровському напрямку, тому що це один із таких найдинамічніших та складних напрямків. А нам, нашому загону, цікаві тільки складні напрямки. Нам не цікаво сидіти просто на напрямку, де умовно мало де йде рух, чи просто займатися виключно полюванням. Такого немає. Ми повинні обкатуватися на тих напрямках, де йдуть постійні активні наступальні дії.
Про труднощі Покровського напрямку
– А в чому складність Покровського напрямку, якщо говорити про сьогодення?
– Мені здається, сьогодні нас навіть якоюсь мірою ворог на цьому напрямку переважає. Тому що ще станом на вчора я бачив у Telegram-каналі, що їхня "Молнія" залетіла 40 км за лінією від ЛБЗ. І це тривожний дзвіночок, тому що вони також розвиваються у безпілотному напрямку доволі добре.
– Складно взагалі воювати – от я завжди думаю – воювати і розвивати підрозділ. Одна справа, коли підрозділ, бригада вже сформована – от вони пішли і воюють, працюють. А от якщо ви новостворені – розумію, що кожного разу якісь нові виклики, нові люди приходять. Як це поєднувати – і війну, і розвиток підрозділу?
– Це насправді дуже складно – і формувати, і одночасно бути на полі бою, і контролювати всі ці процеси. Різні напрямки – дуже складно керувати цими процесами. Одна справа, коли ти приходиш на сталий підрозділ, який вже запустився. Тобі треба, можливо, там зробити якийсь переформат, щось змінити. Там, умовно, не фахових людей – можливо, а можливо, просто когось треба навчити, дати йому ті знання, яких бракує. Тут, у принципі, йде постійний безперервний процес навчання, постійний набір. І при цьому паралельно ми виконуємо завдання на різних напрямках ділянок фронту.
– А ви як командир виїжджаєте теж на задачі? Чи як ви працюєте?
– Працюю по-різному. Коли був період формування – значить, я виїжджав на кожен із напрямків постійно: тиждень на одному напрямку, тиждень на іншому, тиждень на третьому. Зараз виїжджав, пробув на одному з напрямків місяць командиром тактичної групи для того, щоб організувати і запустити вже нашу цю тактичну групу, яка вже формується. Станом на червень вона вже сформується повноцінно, і ми вже зможемо працювати як повноцінна одиниця у складі бригади. Але, знову ж таки, залишається ще ряд напрямків, яким також треба підтримка. Тобто кожен напрямок диктує свої умови.
– А всі командири виїжджають на напрямки і працюють безпосередньо?
– Абсолютно.
– Нема таких, що не виїжджають, а просто керують з якихось місць?
– Та немає такого. Усі абсолютно командири, як тільки групи сформовані, вони виїжджають. Зрозуміло: якщо це одна група, яку ми передаємо – ти ж нею не будеш просто, однією групою чи одним екіпажем FPV є командир групи, який нею управляє. А от коли вже виїжджає тактична одиниця – звичайно, командири груп, заступники – виїжджають і безпосередньо працюють там.
Чим "Тайфун" відрізняється від інших підрозділів?
– Зараз дуже багато підрозділів створюється подібних до вашого. Що вас відрізняє від інших підрозділів? Чому я запитую, бо я хочу залишити посилання, в описі, друзі, під цим відео. Ви знайдете посилання на спецпідрозділ "Тайфун" у разі, якщо ви хочете долучитись. Ми залишаємо лінк – там будуть усі контакти, заходьте, подивіться, знайомтесь. Там і сайт, і Facebook, Instagram – усі соцмережі. Можливо, ця інформація буде для вас корисною. Тому хочу запитати – якщо от зараз людина вас послухає, подивиться і подумає: "Чим же особливий такий "Тайфун"?" Чим він, крім того, що така назва, так, чим він особливий, чим він відрізняється від інших підрозділів?
– Насправді, специфіка всіх підрозділів схожа. Просто кожен командир, каже: "Мій підрозділ найкращий, мій підрозділ найкращий". Але, в основному, ми заточені на різні безпілотні засоби. Тобто, починаючи від звичайних FPV-дронів, закінчуючи ударними літаками зі штучним інтелектом чи з умовним донаведенням, яке ми вже доволі успішно проходимо і застосовуємо. І, в принципі, можна там переглянути на наших Telegram-каналах, на Facebook. Відрізняємось тим, що ми постійно працюємо з виробниками. Виробники нам дають якісь свої інноваційні вироби, ми їх тестуємо. І, в принципі, якщо тестування проходить успішно, ми розповсюджуємо повністю на весь підрозділ, а можливо, навіть на якісь бригади, якщо їм це необхідно.
Про набір у "Тайфун"
– Які у вас вимоги до тих людей, що, можливо, просто зараз вас подивляться і схочуть долучитись? А кого ви точно до себе в підрозділ не візьмете, скажете: "Ні, така людина мені не потрібна", навіть якщо у цієї людини є прекрасні навички в пілотуванні, скажімо так?
– Є категорія "транзитери" – я їх так називаю. Вони просто транзитом приходять і йдуть кудись. Звичайно, ти не можеш передбачити, що він приходить не просто битися разом з "Тайфуном", а просто він прийшов, пересидів на якійсь посаді і пішов далі. Ми "на березі" говоримо про це – що нам, в принципі, таке не цікаво. Нехай вони використовують іншу платформу.
– Як людина збреше вам і скаже... Ну він же не скаже, що я – "транзитер", як ви говорите?
– Є ж внутрішній відгук по військах. Тобто про нього вже буде, зрозуміло, ходити якась та чи інша слава, що він, в принципі, не затримується ні там, ні тут. Звичайно, це питання самомотивації, саморозвитку. Дуже важко працювати з людьми, яким постійно потрібна якась нагайка, які кажуть: "Давай, навчайся, потрібно тут обновитися, потрібно тобі здобути нові знання, тому що ти далі не поїдеш". То, звичайно, з цими людьми складно. Вони на якомусь етапі, в принципі, також відсіюються. Ті люди, які самонавчаються, самовдосконалюються – то це більшість таких, які є у нас в підрозділі.
– А багато людей таких, яких ви взяли, а потім пошкодували, що взяли? Відсіяли, скажімо так?
– Шкодувати – не шкодували, тому що це ж неможливо передбачити. Ми ж на березі домовились, що він буде пілотом, буде виконувати ті чи інші завдання. Але відсіяли близько чотирьох чи п'яти людей. Ну, я скажу – це взагалі не така велика кількість, про яку я чую, наприклад, в інших підрозділах.
– А чому так, як думаєте?
– Можливо, у мене так побудовано, що є якась автономність ухвалення рішень у командирів груп. І завдяки цьому вони як митці можуть "малювати", приймати рішення на місці. Я не втручаюсь постійно в їхню роботу. Якщо я вже втручаюся – значить, щось іде не так: щось не летить, невдало вибрана позиція, чи якісь проблеми з обладнанням, десь не допрацьовує авіаційний технік. І це вже проблема. Але взагалі, людям подобається, коли їм дають реалізовувати їхній потенціал. Причому кожному – починаючи від першого заступника і закінчуючи останнім солдатом, який у мене є.
– Які навички повинна мати людина, щоби служити у вашому підрозділі та дослужитися до якоїсь серйозної посади, скажімо так? Ну, що має вміти ця людина?
– Менеджер – безумовно, якщо він хоче управляти групою. Інколи ті, хто хотіли управляти групою, кажуть: "Я готовий". Але вони насправді не готові – вони не пройшли шлях. Потрібно, мабуть, кожну посаду пройти. Хоча б трішки, я не знаю, недовго. Якщо ти виріс, ти кажеш: "Я виріс, я готовий управляти групою". Тим паче, що у нас іде постійний набір, можна спокійно сформувати свою групу і працювати там в автономному режимі, як ти бачиш і як можеш дати своє бачення. Тому можливості у всіх однакові. Якщо ти менеджер, то можеш управляти – бери відповідальність за групу і вперед, обирай напрямок і працюй.
– А що технічно має вміти людина, яка, можливо, зараз дивиться нас і схоче потрапити до ваших лав?
– Технічно ми навчимо всього. У всій техніці ми, в принципі, навчимо. У нас цілий інструкторський відділ, у нас планується школа бойових пілотів – це взагалі не проблема. Питання в бажанні і, як я вже казав, у тій же самій мотивації. У нас було таке, що пілоти не стали пілотами.
– Не змогли?
– Просто два курси, чотири пройшли – і не змогли. І таке буває. Але вони обрали інший напрямок – тиловий, напрямок забезпечення, де вони точно будуть приносити більше користі, ніж там, де вони були б тягарем для інших пілотів. Тому у нас, в принципі, такого немає.
Про шлях пілота у підрозділі
– Якщо людина потрапляє до вас в підрозділ, з чого починається її шлях?
– Спочатку – шлях збору документів і БЗВП. Це базовий військовий курс, двомісячний, який сьогодні проходить обов'язково кожен. Після цього він до нас прибуває, йде навчатися по профілю, визначеному вже на попередній співбесіді – на кого він іде: пілота FPV, пілота "Мавіка", пілота ударного крила, пілота аеророзвідки. Після навчання за профілем відбувається наше внутрішнє злагодження. І вже після злагодження ми готуємо його під якусь із груп, яка вже працює на напрямку – на бойові.
– Знову повернусь до теми великої кількості підрозділів зараз. А ви як конкуруєте між собою?
– Внутрішня конкуренція завжди була і є. Але вважаю, що війни вистачить на всіх. Ми слабші, тобто нас менше. Нас атакує сильніший противник. Тут питання взагалі стоїть в об’єднанні. Це не "я собі знаю – я з тобою не поділюсь". Ми цим шляхом точно не йдемо. Ми, навпаки, навіть із підрозділами Збройних сил спільно працювали, ділимося нашими лайфхаками, які ми маємо. Так само ділились вони. Тому якщо ти сьогодні виконуєш завдання і ти кращий на одному з напрямків, то це не значить, що ти завтра будеш на іншому напрямку, де в тебе, умовно, не буде летіти або не буде йти. А тобі треба буде допомога. Ти просто скажеш, а тобі таку ж дадуть відповідь: "Ні, ти не допомагав – і ми тобі так само допоможемо, як і ти нам".
– А люди старшого віку до вас ідуть?
– Звичайно. У мене пілот – 48 років.
– І це старший вік вважається, так? Для пілота вже.
– 50 років є. Ну, це, звичайно, так.
– А що це за люди, цікаво? Ким вони були в цивільному житті і чому вирішили?
– Був успішним бізнесменом, все в нього в житті було прекрасно. Просто як почалась війна – повернувся. Повернувся в Україну з-за кордону і вступив до лав. Спочатку ми разом починали – загін спеціального призначення "Омега". І вже зі мною далі пішов.
– Жінки є у вас?
– Так.
– Чим вони зараз займаються?
– Є різні категорії – є в штабі, і є жінки-пілоти. Жінки-пілоти в основному у нас на ударних літаках. І доволі непогано себе зарекомендували. І ми робимо, в принципі, ставку на цей напрямок. І навіть планували формувати жіночу групу спеціального призначення в майбутньому.
- Читайте також: "Удвох тримали посадку. Удавали, що нас багато" – "Пастор" відверто про страх, полонених, віру на війні у "Хто з Мірошниченко?"
Яка сьогодні мотивація для боротьби?
– Михайле, давайте по-чесному поговоримо. Ви ж чесний командир?
– Звичайно.
– У нинішніх умовах яка мотивація у людей, які йдуть до вас воювати? Те, що було на початках – це одна історія. А зараз – абсолютно інша. Ми з вами в Києві. І ми бачимо, що тут відбувається. Яка мотивація зараз у людей?
– Насправді – різна мотивація. Об'єктивно можу сказати: когось зловили ТЦК, і хтось хоче потрапити все ж таки в загін, про який чув, про який знає. Звичайно, люди бояться невідомого. Якщо їм пропонують якусь бригаду, про яку вони перший раз чують, вони свідомо туди не хочуть. Тому що це бригада для них невідома. Це одна з мотивацій. Інших людей що мотивує? Це все ж таки ті, хто був у тилових частинах – він хоче навчитися, стати пілотом, навчитися літати. І це їхня мотивація. Все ж таки приносити користь по-іншому. Хоча він там так само виконує якісь свої службові обов'язки. Попри те, що пройшло два-три роки часу, можливо, йому треба було особистий приклад товариша чи приклад родича якогось. Але, по факту, таких людей досить багато, які хочуть перевестися з інших частин і стати пілотом.
– Як ви вважаєте, мобілізація взагалі правильно відбувалась, на вашу думку? Чи бачили ви якісь недоліки, на які варто було б звернути увагу? І якби вона відбувалась інакше, можливо, й зараз ситуація була б інша?
– Думаю, що наш підрозділ є прикладом того, як треба мобілізовувати людей. У нас немає людей, які йдуть через ТЦК. Усі добровільно до нас приходять. Ми на березі проговорили умови – і, в принципі, у нас сьогодні, за рік, фактично сформований загін. Тому, вважаю, треба брати приклад. Так само з інших. Є ж ряд успішних бригад, які так само в процесі рекрутингу набрали величезну кількість людей.
У чому перевага росіян
– Росіяни нас за ці роки в чомусь переважають. Ну от конкретно за вашою спеціальністю – у чому перевага росіян? Яка зараз перевага у них в дронах, в цьому всьому?
– Вважаю, що на сьогодні на деяких напрямках вони за кількістю дронів нас переважають. Це не по всіх напрямках, але на деяких окремих напрямках у них є сильні групи, які також працюють. І, я ж кажу, приклад є – якщо вони вже долають 40 км, значить, вони в цьому напрямку розвиваються. Вони просто масштабують. Вони крадуть те, що було у нас. Фактично, ми показали, як треба успішно – 22-й, ну, 23-й, 24 рік – ми застосовували і були на висоті. У 24-му році вони зробили копію, і сьогодні вони починають масштабувати виробництво дронів. Це не тільки дрони FPV-дрони, це дрони "Шахед", які так, частково, мають успіх по тих чи інших ділянках, де вони їх застосовують. Тому в них є масштабна перевага.
– Чому так сталося, як ви вважаєте? Чому вони почали на якомусь етапі виробляти в рази більше, ніж ми?
– Це ж виключно їхня внутрішня політика, де вони інвестують виключно у війну. А весь бюджет, наскільки мені відомо, йде виключно на війну.
– Що нам заважає повторити їхній шлях?
– Вважаю, що в нас не все так погано. Але ми все одно відстаємо. Але нам точно ще не пізно вирівняти ситуацію. Просто… я точно не бачу стратегічної картини. Я можу з упевненістю сказати, якщо рік тому це була ціла епопея з дронами, то сьогодні потреба з дронами в мене закривається. Їх завжди недостатньо, тому що різна інтенсивність роботи, і ми, безумовно, звертаємось до волонтерів, щоб нам оперативно також закрили якусь потребу, коли це потрібно. Але вони – економічно сильніша держава, масштабніша. Я не скажу, що нам це не заважає. Вважаю, що нам треба рухатись швидше. Щоб перемогти – нам треба рухатись швидше. І все.
Про російських пілотів
– Самі російські пілоти – от з вашого досвіду – вони наскільки вправні? У них же ж так само, мабуть, є якісь школи, курси? Це на початках ми говорили, пам’ятаєте, що росіяни там нічого не знають, не вміють, ідуть собі на пролом. А зараз вони ж, мабуть, теж навчені вже. Давайте от конкретно про пілотів, про їхніх, поговоримо.
– Їхні пілоти досить кваліфіковані. Я ніколи не сказав би, що вони там не навчені. Можливо, це якась була передісторія, чи просто когось заспокоїти. Якби отак все було гладко і класно, мабуть, ми б уже давно виграли війну. Вони – противник навчений. Він вчиться, він аналізує. У них сильна група аналітиків, які фактично слідкують за нами. Ті ж самі російські Telegram-канали кажуть, що ми дуже ефективно у взаємодії – наші пілоти працюють. А чомусь у них це не виходить. Фактично, вони навіть переймають наш якийсь досвід, який сформувався у нас протягом цієї війни.
– А ви переймаєте досвід росіян? Ну, у нас же ж теж, мабуть, є якісь аналітики, які теж стежать за тим, як вони працюють?
– Я не скажу, що я прямо переймаю їхній досвід, тому що вони заточені виключно на активні штурмові дії. Єдине, що б я в них перейняв – це, все ж таки, як вони риють. Як вони зариваються в нори, в окопи. На сьогодні я, в принципі, не бачив ні в однієї армії світу. Вони не лінуються копати. Як тільки, об’єктивно, на стрімі пройшли – вони там 50 метрів не дійшли до нашої позиції, просто не мали змоги – обстріляли їх. Але назад вони вже рухатись не можуть. Вони просто беруть, окопуються, риють собі нору, в якій їх знищити фактично дуже і дуже важко.
– Слухайте, в них і людей більше для того, щоби рити. У них же… у них це солдати риють, чи в них там є, можливо, якісь цілі підрозділи – "копачі", які цим займаються?
– Той, хто штурмує – той і риє. Тобто це ж просто… це як повинно бути в ДНК. Ти повинен бути готовий до того, що ти повинен окопатися і бути, фактично, в безпечному місці.
– А ми цього не робимо так швидко, як вони?
– Я не скажу, що ми цього не робимо. Я просто не бачив, щоб у моменті, коли я навіть особисто потрапляв під обстріл – я не окопувався. Я шукав місце, де умовно сховатися, чи вичікував, поки перейти кудись. А вони просто окопуються – і все.
Дрони на оптоволокні – це проблема
– Дрони на оптоволокні – велике горе зараз?
– Це проблема. Насправді це проблемою стає і для нас, і стане для них. Тому що ми ж розуміємо, що РЕБ їх подавити не може. І якщо вони це ефективно застосовують – тому що вони наступають – це досить ефективно при наступальних діях. Там, де ми надіялись на наш РЕБ – так, він вже в принципі там не потрібен, тому що вилітає дрон на оптоволокні. Тому сьогодні це стоїть викликом, мабуть, перед виробниками – як це обійти.
– Зараз якось є рух у цей бік? Ви бачите?
– Я знаю, що робота в цьому напрямку йде. Але ще якогось рішення поки що немає.
– Тобто нема такого рішення – "перерізати кабель", як люди говорять. Та що там ті дрони на оптоволокні – чого ніхто не може перерізати той кабель? Ну, як людина розуміє собі – якесь волокно, якийсь там кабель іде.
– Була схожа концепція, там… не перерізати, але як… давали інструмент. Але це, фактично, зробити дуже важко. Тому що, ти розумієш – коли той, хто утримує позицію, йому ж треба висунутись, зрозуміти, де цей дрон летить. Він його може тільки виявити – на слух, побачити. А де цей кабель? Тобто це дуже складна історія, насправді. І рішення ще поки ефективного як такого немає.
– Крім цих викликів – крім дронів на оптоволокні – які ще виклики ви зараз бачите як командир? Або ви припускаєте, що найближчим часом та чи інша проблема стане для нас викликом? Ну, ви ж теж стратегічно якось мислите і продумуєте, що буде через певний період часу.
– Сьогодні вже росіяни запускали мінірій, якийсь тип безпілотників зі штучним інтелектом. Тобто шість штук вилітало, залітало на досить серйозну дистанцію – близько 20-30 км. І це також стане проблемою. Тому що, все ж таки, ця "кілзона" буде збільшуватись. Ми не будемо мати можливості просто пересуватись за 30, за 40, а, можливо, навіть за 50 км – як ворог пересувається, як ми пересуваємось зараз. І це стане, ну, проблемою номер один. Я завжди говорив, що ми все ж таки можемо створити цю буферну зону – 50 км в одну, 50 км в іншу – шляхом таких засобів, щоб ніяка піхота просто там не могла дійти, щоб просто руху не було. Але для цього потрібна велика, величезна кількість екіпажів.
– Ця робота почата десь, не знаєте?
– Сьогодні ми просто працюємо над тим, щоб набрати цю кількість екіпажів. Концепт застосування вже залежатиме від того, як змінюватиметься тактика далі. Тобто це може бути просто переформат деяких підрозділів для того, щоб створити отаку зону.
Про наші проблеми
– Які ви загалом зараз бачите проблеми? Не знаю, наскільки зараз доцільно про це говорити, але все ж таки – які проблеми у нас є з виробництвом дронів, із застосуванням їх? От як ви бачите як командир? І що треба покращити, на вашу думку? Якби перед вами зараз сиділи генерали високого рангу і сказали: "Михайло, ну кажи, які проблеми? Ми зараз будемо все вирішувати. Що треба нам зробити в першу чергу? Де ми відстаємо?" І які б поради ви дали?
– Безумовно, нам треба підсилювати все ж таки штучний інтелект або засоби донаведення. Тому що все ж таки у противника виходить залітати на засобах літакового типу. І це такий тривожний дзвінок для нас. Нам також потрібні такі ж засоби, щоб вони ефективно застосовувалися в ту сторону. От я в цьому моменті наголошую надзвичайно. Люди. Безумовно – люди. Створити умови для цих людей, щоб ми мали змогу ефективно оборонятися.
– Грошового забезпечення зараз вистачає вашим солдатам?
– Так. Ми – як загін спеціального призначення – тобто нема з цим проблем.
– Затримок теж немає?
– Так.
- Читайте також: "Розуміємо, що нас набагато менше, ніж противника" – про СЕКРЕТИ роботи розповіла снайперка бригади "Рубіж" НГУ у "Хто з Мірошниченко?"
Про обшуки в НГУ
– Це я чому запитую – історія прокотилася цими днями, тижнями, з обшуками в керівництві Нацгвардії. Ви можете про це поговорити?
– Так, звичайно.
– Що це за історія? Я не знайома з Олександром Півненком, але чула про нього лише позитивні відгуки. Що відбувається? І як ці обшуки, і взагалі поява такої інформації – вона впливає на діяльність Нацгвардії?
– Вона в цілому впливає, так. На моральний дух бійців. Тому що сам командувач – він бойовий командувач. І питання в тому, що він на 100% займається війною. І позиція така, що він не просто сидить у кабінеті й умовно збирає зведення якісь. А він фактично – я кожного тижня бачу – як він їздить до того чи іншого підрозділу. І йому потрібна інформація безпосередньо з лінії зіткнення. Тобто я 100% можу сказати, що це не кабінетний генерал, не кабінетний командувач, який орієнтується виключно на зведення. І, звичайно, ніхто не може повірити, коли безпідставно обвинувачують людину, яка в принципі занурена все життя з головою у війну.
– Це впливає на роботу підрозділу в тому плані… Хтось же приходить, ваші підлеглі кажуть: "Слухайте, Михайло, що робити? Ми не знаємо. Ось починається такий скандал у фейсбуках, у соцмережах. Всюди пишуть. Що буде далі?" Є вплив на морально-психологічний стан. Ну, триває війна. Давайте або воювати, або саджати когось за ґрати. Це я так собі думаю.
– Безумовно, винні нестимуть покарання. Це безумовно. Але ми точно всі хвилювалися. Тому що кожен процес, який зупиняється, навіть один день, – просто… навіть пікап, який мають мені передати, який має їхати на фронт – а ти думаєш: зараз незрозуміло, чи будемо ми очікувати, чи приїде він. А він потрібен сьогодні мені. Бійцям же байдуже – їм дрони потрібні сьогодні, їм обладнання потрібно сьогодні. І, звичайно, всі люди одразу розуміють, що це щось висмоктане з пальця. І велика кількість військових підтримала командувача.
Про фінал війни
– Ви фінал війни бачите?
– Фінал війни – це досить складне питання. Але можу сказати відверто: рано чи пізно наш противник видихнеться. Ну, не може він безперервно так наступати, попри той ресурс, який у нього є. Рано чи пізно, на якійсь стадії – мені важко сказати, це питання стратегічне – але точно десь ми зупинимося. І не зможе він так постійно активно наступати.
– А ви в Трампа вірите? У силу Сполучених Штатів? Пам’ятаєте, коли Трампа призначали, він сказав: "Я все закінчую – війну", в переговори, в дипломатію... Спрацює вона тут, як ви вважаєте?
– Мені хочеться вірити, звичайно, в закінчення війни. Це безумовно. Але в першу чергу я орієнтуюсь на себе, на свій підрозділ, на розширення. У будь-якому випадку, навіть якщо буде перемир’я – у нас повинні бути ці екіпажі. Тому що якщо це все ж таки повернеться через чотири роки, через 10 років – у нас повинні бути групи, готові протистояти тій стороні. Політика змінюється. Сьогодні ми домовилися, а через чотири роки – на жаль, щось може змінитися. Тому ми повинні бути, на жаль, у постійній бойовій готовності.
– Наскільки потрібним зараз путіну є це перемир’я? Як він може ним скористатися? Ну от уявімо – все, перемир’я. Як путін використовує цей час?
– Я думаю – для переозброєння. Для зміцнення своєї обороноздатності. І, в принципі, нарощування сил для подальших дій, для захоплення нових територій. Тому що якщо раніше говорили тільки про Донецьку, Луганську області, якщо мені пам’ять не зраджує, то сьогодні вже мовиться про Запорізьку, про Сумську… Згадаймо Харківську. Харківську, звичайно. Херсон – повністю.
– Наостанок. Аби був такий дрон – дрон-рупор – у вас зараз, що б ви сказали путіну в дрон-рупор?
– На жаль, там є розуміння тільки сили. Просто там дипломатія з цією людиною неможлива. Там – виключно через силу. У нас уже були моменти, коли ми переламували, здавалось, хід війни. І тоді вони в переговорах співали зовсім по-іншому. Я можу сказати з упевненістю: якщо ми будемо сильні, якщо в нас буде зброя в достатній кількості – тоді ми точно зможемо вести впевнено перемовини.Так, як ми цього хочемо.
– Фрази у вас ніякої немає? Я думала, що ми видамо якусь фразу із серії про "руський корабель". Пам’ятаєте?
– Ні, немає. Для мене, все одно, Російська Федерація залишається противником. І – досить сильним. На сьогодні, як би воно не звучало, але вони ж, як і ми, – одна з найсильніших армій світу. І вони ж також постійно у війні. У війні найсильніші – ті, хто бере в ній участь.
– У чому наша сила зараз?
– Я вважаю, що ми сьогодні на такому переломному етапі, де наша армія справді навчилась справді ефективно воювати. Хай там як, який би негатив не був – що ми там щось втрачаємо і так далі – але ми об’єктивно воюємо зі сильнішою стороною. І сьогодні ми завдаємо точно більше втрат їм, ніж вони нам. Тому, якби війна взагалі не трапилася, ми, мабуть, точно не стали б такою сильною армією, як були до 22 року.
– Ви позитивно налаштований чи реалістично?
– Я налаштований реалістично. Але я впевнений, що ми можемо їх все одно переграти.
– Дай Боже. Я вам дуже дякую. Дякую вам за роботу.
– Дякую.
– Люди, напишіть, що б ви сказали в дрон-рупор путіну, якщо наш Михайло не захотів про це говорити. А ми обов’язково почитаємо. Я вам бажаю успіхів, натхнення і сподіваюся, що завдяки нашому інтерв’ю до вашого підрозділу прийдуть толкові, розумні люди і допоможуть вам воювати. Дякую дуже.
– Дякую.
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.