"Під половину, якщо не більше, дорослого населення країни, виявилося саме населенням території, а не громадянами. Населенню байдужі питання мови, української пісні, книжки, історії, євроінтеграції, цивілізаційного вибору... Населенню перпендикулярна війна (вона не його), населення цілком комфортно підлаштується під малороса, як раніше підлаштувалося під гопніка. Населення хоче халяви і видовищ (бажано "на панятном язикє")", – наголосив Гайдукевич.

"Коли я кажу про два табори – "населення" і "громадян", то тут все до нудоти просто. Для одних людей важливі сенсові речі, для інших високі матерії – то чуже, бо їхні бажання приземлені. Так ось, у чомусь переконувати людей, які мають приземлені прагнення – безглуздо. Якщо в особи прагнення в площині задоволення споживацьких потреб і розваг... Таку особу переконувати, що мова важлива для самоідентифікації, – це так само абсурдно, як пітекантропу читати лекцію про пілотовані польоти на Марс".

"Тому найбільшою проблемою країни Україна є те, що громадян на цій території істотно менше, ніж населення. Самоідентифікація програє банальним потребам "простих людей". Найбільшими прорахунками влади (і президентської гілки, і законодавчої, і виконавчої) є не кепські друзі в оточенні, не спроби ситуативно домовитися, не корупція, а те, що за 28 років ніхто палець об палець не вдарив, щоб виховати громадянина. Громадянина не абстрактного, а саме цієї багатостраждальної країни, яка ніяк не може народитися по-справжньому", – написав він.

І резюмував, що на його думку коренем бід є втрачений гуманітарний вектор: "Комплексно – освіта, медіа, інформація, світогляд, контрпропаганда... І те, що велика кількість , здавалось би, розумного (бодай теоретично) люду, не вбачає в цьому проблеми – вирок.

1921 рік повертається".