Дуже швидко їдемо позашляховиком. Наша знімальна група, водій і ротний – 26-річна дівчина на ім’я Ксенія:
– Напружуватися будемо, коли почуємо "виходи", сміється Ксенія у відповідь на запитання, коли треба напружитися.
– А що тут найнебезпечніше?
– Артобстріли.
На шляху до позицій мінометників: у бліндажі пілотів
Група евакуації 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, Олег:
– Постійні обстріли, багато різних. Хлопці швидко їздять, тому що треба швидко дуже, якщо повільно, то FPV-шка може дістати, все що завгодно може трапитися.
– Але дороги такі...
– Пораненим важко доводиться, ця ділянка...
– Добрий вечір.
Пілот 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ "Мураха":
– Завдання в нас "по ударці" і розвідка-корегування. 28 вильотів і 25 уражень цілей було.
– Ого.
– Так, на сьогодні дуже нам карта лягає. Дрони FPV дуже часто літають, батальйону також потрібні засоби захисту.
– РЕБи?
– РЕБи, РЕБи, так, ми, наприклад, закриваємо одну частоту, вони побачать, що іде велике подавлення частот їхніх, багато бортів втрачається, вони хоп-хоп, переробили радіоприймачі на FPV, вони вже літають на інших частотах.
– FPV?
– Нашій державі теж треба повчитися, що масове серійне виробництво цих самих дронів FPV, системи ынтернету в них вже свої є, радіоприймачі на FPV, дуже багато чого вони ставлять. Так, воно таке не дуже комільфо, але воно серійне.
Дорога до позицій: потрапили під ворожі FPV-дрони
– Це ж наш працює, правильно, кулеметник?
– Так.
– Ну що, погнали?
– Погнали, але це буде кущами.
– О"кей, нічого.
– А що, тут "пелюстки" по цій стороні?
– Біжимо?
– Так.
– Завернули. Питають – де ми?
– Чекай-чекай.
– Дрон-дрон, замріть, сюди, ближче до дерева. І, здається, це не наш, полетів.
– Пробиваємося до нього.
– Дрон?
– Замріть.
– Зачекайте, хай пролетить. Тут не один, два.
– Ну от, те, що ми казали – "пелюстки", дрони, арта, але все нормально.
– Слухайте, як ми так проїхали?
– На позитивчику.
– Шукає?
– Так, чую по звуку – їх двоє.
– Давайте по дорозі бігом.
– Зараз нам ще вийти треба, чекай.
– Мені здається, що ми схожі на ведмедів, які пробираються хащами.
На позиціях мінометників
– Слухайте, ви кожного разу так добираєтеся?
– Ми ще міни носимо, не просто добираємося.
– Які міни?
– До міномета.
– А скільки вони важать?
– Одна десь 3,5.
– І скільки мін у вас в руках?
– 7.
– Як 7? От так от?
– В рюкзак.
– Кажу, весела у вас дорога сюди, добирання хороше.
– Веселіше, коли обстрілюють, добре.
– Зараз дрони літали, це ще так собі?
– Дрони це одне, а ще бувають міномети, СПГ, зараз по полю вибухають "пелюстки" самі по собі.
Старший навідник міномета 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ "Бонд":
Пробираємося кожного разу, так ще й мусимо БК підносити, але іншого варіанту немає.
– Ось зараз засікли дрони, рух, переміщуються.
– Це не туди?
– Може, й там.
Як бійці пішли полями допомагати піхоті
– Потрібна була підтримка наша і нас на підсилення позицій відкомандирували до піхоти.
– Як виходили? Швидко-швидко.
– А заходили?
– Ми тоді ввечері пішли і о 5-й ранку ми вже на пост заступили відразу. Вночі, пробиралися вночі, оцими хащами, "на нуль", через два поля.
– Єдина проблема, два поля, що посеред поля, не під посадкою, а просто посеред поля іти, ти на видноті, а вночі людину добре видно, особливо, коли дрон летить з тепловиком, людина просто світиться вся і все.
– Як ховалися? Де можна сховатися?
– У полі – ніде.
– А як?
– Просто треба швидко-швидко, його перебігти від посадки до посадки.
– А скільки там було метрів?
– Одна коротша, а інша... Кілометр точно, та, інша посадка.
– Кілометр треба було бігти?
– Ну як, то біжиш, то йдеш, бо бігти з навантаженим рюкзаком – це проблема.
– Скільки рюкзак важить?
– Не знаю, кілограмыв 20 точно.Ми з собою несли і провізію, і воду, БК, так що можна сказати – дуже помалу йшли, повзли.
– Плюс бронік і решта – автомат, каска.
– А як там узагалі піхота, ви до неї дійшли?
– Важко, важко хлопцям, води бракує, тому що пити хочеться постійно, на адреналіні води дуже багато йде, плюс – спека.
Командир міномета 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ "Хімік":
– Мінялися просто в окопі, тобто на місцях. Ми зайшли на позицію, ті хлопці, що там були, все, пішли, все, ми замість них уже стоїмо на чергуванні.
– Коли вже йде процес – страх відступає, тоді вже пізно боятися.
– Та а як, там не задумуєшся, тому що ти чудово розумієш – або ти його, або він тебе. А оце – страшно чи не страшно – ніхто про це не думає, бо тоді треба туди стріляти, бо якщо не будеш стріляти, а як кажуть, рот роззявиш і будеш дивиться, тобі просто куля в лоб прилетить і все.
– Включи РЕБ!
– Таки дрон був?
– Так.
– Включи РЕБ.
– Він увімкнений.
– Пішли, зараз наведемося.
– А ви що, не наводилися?
– Ні, ми ще не наводилися.
– Вижили, Бог дякувати, трошки була проблема з водою в нас там, було тяжко, проблема.
– І спекотно було?
– Спекотно, спекотно було.
– Навіть газ на нас було скинули, сиділи в протигазах, десь скинули, мабуть, що далі, бо відчули таке першіння в горлі. Штурм ми відбили.
– Черговому.
– Готовність номер один до пострілу!
– По останніх установках?
– Так, точно, по моїй команді.
– Плюс.
– Давайте, давайте в укриття, бігом.
– Ми там навелися, один допомагає і одразу треба чути, коли дрони літають.
Чому важко бути піхотинцем?
– Вночі важче, так, трошки важче.
– Важче бути піхотинцем, ніж у медбаті?
– Звичайно, важче, і за віком важче, звичайно, є різниця, 30 чи 50, відчувається.
– В плані дійти, дотягнути?
– І дійти, і в окопі, тому що в повний зріст там не походиш, треба по окопу бігати, а окопи, як завжди, після обстрілів обваляні, заваляні, гілки валяються, дерева валяються, все це валяється, треба бігати, пригати, скакати і напівприсядки.
– На мінометі прилітає, але там, звичайно, там небезпечніше, там, звичайно, небезпечніше.
– Як хлопці тримаються?
– На морально-вольових, інакше там важко, піхоті важко.
Заряджаючий міномета 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ "Бобер":
– Ні, там набагато гірше, я співчуваю тим хлопцям, я їм співчуваю, по-перше, там дуже тяжка робота, дуже тяжка робота.
Про роботу мінометників та історія командира роти Ксенії
Командир роти 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Ксенія:
– Наші міномет 60-го калібру, він ще ближче стоїть, основна задача хлопців – це ураження ворога, живої сили. Чим більше снарядів, тим більш ми раді, хоча їх треба таскати, але можемо там двохсотити, трьохсотити ворогів. Від самого початку, коли йшла, я не ставила собі за мету стати командиром взводу, командиром роти чи ще щось. Тобто я йшла... єдиною моєю метою було знищення ворога, от і все. Це все, що я хочу, це все, що я бачу, і все, що від мене залежить, я буду робити для того, щоб їх якможна більше задвохсотити, затрьохсотити, все, що від мене залежить. Донедавно була в повітряних силах, в такій бригаді, як 138-ма, не знаю чому, але тягнуло мене, от просто, артилерія мені цікава, я захотіла розвиватися в цьому руслі.
– Чудова людина, за колектив переймається постійно.
– Вік тут ролі не грає, головне, щоб людина виконувала свої обов'язки як слід, і все. Дівчина, яка не боялася, нас проводжала "на нуль", так що це вже викликає повагу. Тоді, коли вони виходили на певні позиції.
– До піхоти?
– Так, я виходила з ними, тут недалеко, допомагала з ними дещо виносити, заносити.
– Ну так, вона нас супроводжувала на позиції, на нуль і потім нас зустріла, забрала, відвезла додому.
– Це коли ви йшли до піхоти туди?
– Так.
– Взагалі я хотіла бути командиром взводу, оскільки пропустила цю ланку, ну, сталося так, що призначили командиром роти, в принципі, хлопці хороші.
– Коли тендітна дівчина переносить з тобою такі ж самі труднощі – це надає мотивації.
– Буває таке, що сплю дві години, три, чотири години на добу. Я не знаю, найкраще моє розвантаження, чесно кажучи, – це надягнути бронік, сісти в машину і поїхати з хлопцями – це моє найкраще розвантаження.
– Найбільше переживання – коли заїжджала з своїми хлопцями і розуміла, що я їх тут самих маю залишити на днів 7-8, от тоді найбільше переймалася за них. За те, щоб все було добре. А так, у принципі, за себе.
– Носити БК – це найважче. Я вам кажу, два тижні тому в тій посадці ми його знайшли і ще два хлопці, одного контузило. Прилетіло, ми всі повтікали тоді.
Що їдять мінометники?
– Спробуйте нашу тушонку українську, армійську.
– Хороша?
– Нормальна, свинина, то є нормальна тушонка.
– Зараз будемо, у вас тут пізня вечеря і ми зараз приєднаємося, треба ж спробувати.
– Там що ми їли? Ну, я купив 2 палки ковбаси з собою, хліба взяли, води взяли, та що познаходили трошки.
– Я знаю, що останні три дні сухарики з водою, сухарики або ці, галети.
– Тепер я розумію, чому "Бобер" приніс сало.
– Свинину набагато краще, солдати люблять її їсти.
Як бійці потрапили на війну: історія командира міномета з Бахмута, який втратив 2 оселі
– Звідки ви? (до старшого навідника миномета "Бонда" – ред.)
– Тернопіль. Я мав власний маленький бізнес, займався виробництвом хліба на дровах. Я пішов сам, пройшов ТЦК та й усе.
Командир міномета "Хімік":
– Воюю з 20 квітня минулого року, мене мобілізували.
– Ви з Бахмута?
– Так, справа в тім, що я на роботу востаннє коли пішов, мені потім о 12-й дня зателефонували, сказали, що там, де мій дім, там уже "вагнерівці". Мені просто діватися нікуди було, довелося на роботі пожити.
– Тобто, ви вранці вийшли?
– Так, о 8-й ранку, ні, в 7 ранку я вийшов, а о 12-й там уже "вагнерівці" стояли.
– А ваша сім'я?
– А сім'я ще у 2022 році виїхала на Полтавщину.
– Ви нічого не встигли забрати, виходить?
– Нічого, окрім документів, поруч село, там ще один дім.
– Приватний будинок?
– Так, і тут, і другий теж приватний будинок. Ось два доми, один раніше забрали, другий – пізніше. Ті, які навіть залишилися, коли я виїхав, в принципі, майже всі "200-ті", кого в домі, кого на вулиці, кого де, а ті, які повиїжджали, вони по всій країні зараз.
Командир роти Ксенія:
– Я хотіла, в мене була певна мета, досі вона, в принципі, є – вигнати ворога з країни. Я буду, напевно, до останнього дня війни, мені, принаймні, так здається. Моя мрія – щоб нарешті це все закінчилося, в мене більше мрій немає, я просто хочу вже нарешті кінець війни і спаленої москви – от і все.
Пробиратися хащами дуже-дуже непросто, але все-таки це краще, ніж іти чистим полем, тому що дрони зараз бачать усе і, чесно кажучи, це ще те "задоволення" – ходити, коли тебе бачить FPV-дрон.
Ольга Калиновська, "5 канал"
Як повідомляв 5.ua, "За день – до 15-20 штурмів": українські піхотинці тримають оборону під Часовим Яром.
Читайте також: Як гаубиця M777 і дрон "Фурія" палять російську броню на Мар’їнському напрямку – "Невигадані історії".
Дивіться також:
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.