– Скажу так, що це були несподівані перші дні. Дуже цікаві.

"Мурчик" – командир взводу БПЛА – безпілотних систем одного з лінійних батальйонів, посміхається, згадуючи той день, коли вони вперше заїхали на Курщину.

Перші дні Курської операції

– Ми були тут, але по цю сторону. Нам поступила команда на висування і все одно ми до кінця не знали, куди ми висуваємося, а вже потім, коли зрозуміли, то стало ще цікавіше. 

– Коли вже переїхали?

– Так, коли переїхали. Кожного дня був сюрприз. росіяни поводилися пасивно, спокійно собі сиділи. Ніяких дій таких, ніхто нічого не здогадувався. Це було під ранок, я скажу, що досить швидко ми просунилися.

– Невже не було спротиву? – дивуюсь я. Адже це не просто перехід державного кордону. Це перехід зі зброєю в руках.  

– Ні, був невеликий такий, але вони теж не очікували, геть не очікували такого, – усміхається власним спогадам "Мурчик". 

– На чому ви заїжджали?

– На пікапах. 

– На пікапах?

– Так, йшла броня спереду, штурмові групи, ну і, ми позаду на пікапах.

– А як Вам там дороги? – запитую у водія батальйону на псевдо "Пека".

– Які дороги? Немає нічого хорошого.

– У нас кращі?

– Якщо чесно – то не кращі, що я буду казати. Вони, як центральна вулиця є, а на окраїну з'їжджаємо – нема. Все.

З бійцями батальйону, який серед іншого заходив 6 серпня на Курщину, ми зустрілися неподалік кордону. Але по цей бік, на Сумщині. Вони щойно повернулися з росії, де виконували одне із завдань. Яке – таємниця.

– А загалом як вони відреагували на ваш перехід кордону? – запитую "Мурчика".

– Масовано, в перший день, почали кидати КАБ хаотично, не прицільно, почали кидати. Так, як я зрозумів, вони засобів артилерії тут не багато мали, несподівано, то єдине, що в них було в арсеналі, – це літаки з КАБами і "Смерчі". 

Офіцер батальйону ЗСУ Андрій:

"Дошкуляли противнику гелікоптери, але після збиття щонайменше одного з них – К-52, то стало трохи легше. А так, в цілому, насправді, досить легко, враховуючи, що це державний кордон, враховуючи, що долати мало би бути не так легко, як вдалося тим, хто це робив. З того що я бачив, насправді, потужно, потужно пройшло.

"Маршем ніхто не йшов, тому що все гарно по телевізору. Всюди є свої проблеми, свої зупинки, і огризалися моменти, де вже територія була під нашим контролем, але всередині ще були "опорніки", які ще тримали кругову оборону, то доводилося вживати сильніших заходів. На війні нічого просто не буває, це все праця, праця солдатів", – поділився боєць розвідувального батальйону ЗСУ.

Своєю чергою боєць десантно-штурмових військ ЗСУ Микола зауважив:

"Це все замінована територія, ну а як, прикордонна зона, так само, відповідно, люди працювали, пройшла техніка. Так само різні сюрпризи нас очікували, але ж пройшли".

Трофеї, які здобули бійці ЗСУ

"Профіль нашого батальйону – гулять на різній території. От ми трошки і погуляли", – "Єнот", один з офіцерів ще одного спеціалізованого розвідувального батальйону, демонструє один із результатів прогулянки – російську БМД – бойову машину десанту. 

Офіцер розвідувального батальйону ЗСУ "Єнот":

– Це вже наступний трофей наш, БМД, достатньо непогана машинка, буде зараз працювати на перемогу України. 

– Як її затрофеїли?  

– Вмілі дії наших бійців, кац*пи повискакували і побігли, но не добігли.

– А куди бігли?

– До себе. Ми їм пропонували здатися, але вони не захотіли. От ви бачите результат цей, машинка в нас, а їх нема. Це свіжа броня, не більше ніж 5 років, для такої техніки це нормально, це фактично нова машин, будемо використовувати на тій же території, де гуляли.

– Яка тут гармата, калібр?

– 30-ка.

–  І кулемет, напевно?

– І кулемет, – задоволено посміхається "Єнот". – Основна задача цієї машини – це швидке доставлення десанту на точку для реалізації задуманих планів. Тому вона легка, маневрена. В неї достатньо серйозна гармата і серйозний кулемет для того, щоб наробити дуже багато негарних речей, якщо вона піде проти нас. Якщо вона піде вже зараз проти них, будуть речі в іншу сторону.

– Вона на ходу, все нормально?

− Так точно, повністю нова, все працює, тобто екіпаж у нас навчений, без питань.

– Уже гуляли нею?

– Так.

– Там?

– Там.

– Користь принесла?

– Кілька РОПів ми вже за допомогою цієї машини звільнили. 

Ми разом обходимо БМД, уважно оглядаючи трофей. Броня має гарний вигляд. І не лише вигляд, – уточнює "Єнот". 

– Справа в тому, що вони готувалися, якщо взяти всі прибори – і система зв'язку, яка там стоїть – то це вже цифрова система, яка була розроблена десь у 19-му році, і вона зараз використовується на повну. Я скажу відверто, коробки залишилися старі, а начинка з'явилася нова.

– У цьому БМД були "чмобікі"?

– Ні, в такій техніці − це БМД, це машина десанту, тут уже воювали регулярні частини російської федерації, навчені, професійні, а наші хлопці виявилися більш професійними.

– А чого ж вони побігли, якщо професійні?

– Ну, проти лома немає прийому, якщо немає другого лома. Вийшла така група, яка уразила, і вони зрозуміли, що в них шансу не буде, – сміється у відповідь "Єнот".

Від БМД переходимо до ще одного трофея. Про нього нам розповідає інший боєць розвідувального батальйону. 

 – 120-й міномет був придбаний на території Курської області.

– Що значить "придбаний"? Ви що, купили його? – сміючись, уточнюю я.

– Набули, взяли в користування, затрофеєний 120-й міномет, він уже працював по р**ні. Була захоплена, зачищена позиція нашою розвідгрупою, де стояла на позиції Д-30 пушка, міномет. 

Поруч з мінометом – гаубиця Д-30, зразок радянської артилерії, яку активно використовують і українські сили, і російські. 

– Що скажете про гаубицю? – уточнюю в командира, який опікується гарматою.

– Оцю? Поїдемо, постріляємо, побачимо.

– Ще не стріляли?

– Ще ні.

– А взагалі, загальний огляд що каже?

– Нормальна пушка, не було колес на ній, як виїжджали.

– А де вони поділися?

– Чи спалили, чи були пробиті. Буде. Наявні пошкодження є мінімальні, а так усе нормально.

– Кулемети, АГСи, боєприпасів було затрофеєно. Це з початку операції в перші дні вони були захоплені, – продовжує свою розповідь про трофеї безіменний боєць батальйону. Він брав участь у всіх штурмах. На Курщині він – з першого дня, 6 серпня. 

– Міномет брав участь безпосередньо по знищенню ротно-опорного пункту в районі Тьоткіно. РОП був знищений, зараз там наші війська, контролюється нашими силами.

Про окупантів та ворожі атаки КАБами

– Окупанти тікали, відбивалися?

– Були складені такі умови, що хто намагався відстрілюватися, був знищений одразу, хто здавався – брали в полон.

– Багатьох взяли?

– Так, є трохи.

– Розмовляли з ними?

– Розмовляли.

– Про що? Що вони казали?

– Вони розповідають те саме, що на початку війни.

– Що заблукали на кордоні?

– Ні, що були на кордоні, на прикритті кордону, воювати не воювали.

– І як там узагалі, на тій території? – уточнюю в "Єнота".

– Достатньо гучно, як вам сказати. КАБи постійно.

– В якийсь із днів я нарахував 56 КАБів, – підтверджує слова "Єнота" "Мурчик".

– За день?

– Так, за день. І по своїй території, і по нашій. Вони не встигали за розвитком подій, їм треба було якось стримувати. Ти чуєш, що він летить, куди летить, укриття як такого немає, пересуваєшся, і постійно змінюєш позиції. Плюс це ворожа територія, поки дізнаєшся, де безпечно, де небезпечно, це все час і більшість на поверхні ми переживали ці всі обстріли.

Що таке КАБи – для тих, хто не в курсі – можна зрозуміти, глянувши на авто, яким приїхав Андрій – офіцер батальйону. Переднє скло розбите, двері пом’яті, заднього скла взагалі немає. 

– Що з машиною? – уточнюю.

– Вона пошкоджена.

– Логічно. Де, що і як?

– КАБ неподалік прилетів. Керована авіаційна бомба, отримав незначні, насправді, пошкодження, власним ходом доїхали сюди, автомобіль буде жити, просто треба час.

Авіація і далекобійна артилерія – ось що працювало у перші дні вторгнення українських сил на Курщину. Ті, хто був поблизу кордону – мобілізовані та строковики, опору майже не чинили – кажуть бійці обох батальйонів.  

 – Вони забилися в свої бліндажі і не вилазили, вони в те, що нарили по укріпленню, позабивалися всі, – розповідає "Мурчик".

– А як укріплення?

– Копаються вони дуже непогано, інженерка в них на висоті. Спротиву сильного – ні, вони просто сиділи всередині, доводилося штурмувати.

– Вони закрилися?

– Так, а ми прийшли і кажемо – виходьте. Там командири їхні віддавали наказ, щоб не виходили. Більшість хотіла вийти, але оскільки командир їхній казав... доводилося трохи гранат понакидати, щоб їх викурити.

 – Я так розумію, що на початку ви зустріли строковиків, вони масово здавалися в полон?

– Більшість із них.

– Хто це були – строковики, мобілізовані?

– Строковики.

– Тобто пацанята по 18-20 років?

– Так, але були і більше. Не ахматівці.

– Ахматовці теж же були?

– Вони є, вони зараз, Дагестан, таких багато. Більшість мобілізованих таких строковиків, не кадрових таких військових, кадрових мало, але вони є, і якщо ми на них натикаємося – вони досить непогано ведуть бойові дії малими групами.

– Передній край були строковики, нині підтягнули, в нас навпроти 217-та, парашутно-десантний полк 98-ї дивізії, але мобільності в них немає. Тьоткіно, під'їзди, дорога на Рижівку під нашим вогневим контролем, в разі появи ворога знищується негайно, – розповідає про свою ділянку фронту побратим "Єнота". Їхній батальйон працює в районі російського Тьоткіно.

– Були захоплені два мости під контроль – залізничний і автомобільний, мости взяті під наш контроль, і був вибитий ротно-опорний пункт. Було 15 людей з федеральної прикордонної служби російської федерації – були офіцери, прапорщики, сержанти, – ні одного солдатика не було, і більша частина була з Алтайського края.

– Коли воювали з не зовсім навченою армією, починали – це було одне, – продовжує тему полонених "Єнот". А зараз у нас хлопці навчені, зараз хлопці пройшли дуже серйозний досвід війни і це вже фактично закінчується 3-й рік війни, а якщо брати загалом, то це вже 10 років війни. А в них, у принципі, на території, де ми гуляли, у них дуже багато мобіків – це мобілізовані хлопці, які не те що війни, вони не бачили ні противника, ні зброї. Для них, на мій погляд, найкраща зараз реакція – це здаватися, чи, скажімо, іти в землю.

Яка у ворога підготовка і тактика

– Як вам психологічно гуляти на тій території?

– Так, як і на нашій. Ми часто до війни їздили по різних державах, бували в різних містах, зараз поїхали ще в одну державу, недодержаву.

 – Воно за ці роки монотонно так, що сказати, що сильна різниця для мене як командира БПЛА – для мене тільки висоти, карти, висота, – сказати, що щось змінилося і я сприймаю територію росії. Ні, для мене це просто місцевість, де я маю екіпажі розставити, – спокійно відповідає на запитання "Мурчик".

Про ворога кажуть, що вони безглузді тощо. Ворога не треба недооцінювати, ворог сильний, ворог підступний. Зараз можна сказати, що ворог оговтався трохи, але оговтався в тому сенсі, що підтягнув резерви, підтягнув спецпідрозділи проти нас зараз, це те, що я достовірно знаю – працює "ахмат", працює морська піхота російська, працюють "вагнери".

– Як це відчувається?

– В їхній підготовці, вони не стоять в ешелонованій обороні, вони діють мобільними невеликими групами, вони мають велику кількість вогневих засобів – мінометів, протитанкових засобів тощо, вони мають підтримку, хоч і не значну, насправді, бронетехніки, відчувається, коли строковики потрапляють у полон десятками і хто справді є підготовленим і знає, які завдання виконувати, – ця різниця відчувається дуже сильно, – вже про нинішні дні на Курщині розповідає Андрій – офіцер лінійного батальйону.

– По ситуації наші підрозділи перебувають і на Курському напрямку, противник підтягнув частину вже, активізувалася робота їхньої реактивної артилерії, артилерії, зараз почали сильніше кусатися, але просування іде, наші на марші, все нормально, – каже про свою ділянку фронту побратим "Єнота". 

– В них немає поки що чим штурмувати. Вони просто якщо з неба бачать діяльність наших підрозділів і фіксують скупченість, то просто завдають авіаударів, ракети. Поки що в них немає таких засобів, щоб на нас йшли якісь колони чи піхота. Постійно їхні FPV-ки, їхні літаки, постійно гелікоптери. Ще є "Ланцети", які літають у парі з "Залою". "Зала" виявляє безпілотник, інший безпілотник "Ланцет" здійснює ураження, – розповідає про те, що бачить з неба, "Мурчик". 

Про ставлення цивільних росіян до ЗСУ

– Наші хлопці воюють, нашим хлопцям мужності не віднімати, – підсумовує сказане "Єнот". –Рухаємося вперед і визволяємо території, і місцеве населення, в принципі, я дивлюся, до нас дуже лояльно ставиться.

– росіяни?

– Так, вони вважають, що їх кинули свої, а люди ж дивляться на все це і розуміють, що якщо їх кинули і прийшли українці, чи, як вони кажуть, – "хахли", і нічого поганого не роблять, а навпаки, допомагають, – то, мабуть, трошки не те телевізорі в них показано. Плюс, ми допомагаємо.

– Як?

– Гуманітарна допомога в основному йде, найпростіші речі – вода, продукти, – все, без чого людина не може жити. Якщо ми даємо це безкоштовно, то люди до нас нормально ставляться.

– Вони просто не можуть зрозуміти, що робиться, видно, ще шок у них не пройшов, – сміється у відповідь на запитання "Мурчик".

– Скільки ви спали останні дні? – вглядаючись у червоні очі бійця, я не можу не запитати про це.

– Можна сказати, що в день, може, 2 години, енергетик і цигарки.

– Чого зараз найбільше хочеться?

– Поспати. 

Чи допомогла операція на Курщині захисникам на Донбасі

– Це насправді подія, в якій варто було взяти участь, наголошує Андрій. – Тому що це насправді історична річ, якої не було з часів Другої світової, коли на країну-загарбника, яка здійснює окупацію, здійснюють контрзаходи. Дзеркальні до того, що робить росія. Тому тут усе насправді по ділу. Я маю розуміння, чому все тут так відбувається, це не загарбницькі дії, це, скоріше, дії, спрямовані на те, щоб потім мати якийсь або козир на дипломатичному рівні, або мати якийсь обмін територіями, мати змогу здійснити обмін, тому якщо тут це робити простіше, ніж, умовно, в Донецькій області, чому не вибити шматок території росії і потім обміняти її на українську, а якщо ні – то відтягнути якісь сили противника, тому що він вимушений зараз робити, щоб хлопцям на Донбасі стало трохи легше. 

– По-перше, це великий поштовх, тому що на сході трошки нашим хлопцям важче. Ми відтягнули сюди максимально, максимально і ще відтягнуть, вони підрозділи знімають, знімають і тягнуть сюди, це моральне піднесення, морального духу. Спілкуємося з хлопцями з Донбасу, які на Донбасі, там поштовхи дали непогані, – каже боєць розвідувального батальйону. 

– Дякуючи Богові, ЗСУ і людям – рухаємося. І я думаю, що все ж таки перемога буде за нами, і вона іде за нами, важко, але ми рухаємося вперед, – наголошує Микола, армієць десантно-штурмових військ, які одними з перших заходили на російську територію. 

– Чесно сказати? Це треба було раніше зробити, – це думка "Мурчика" про спецоперацію в Курську. 

– Чого?

– Коли рік війни вже пройшов, треба було тоді, я так думаю.

– Це НПЗ, морально-психологічний стан противника, який він може бути, якщо вони всі "ура-патріоти", все дуже класно, а тут в один день – раз, спочатку вони брехали перші декілька днів про реальну обстановку, а потім довелося вже визнати, що окуповано насправді десятки сіл, до сотні, і що величезна територія зараз під нашим контролем, – пояснює Андрій.

– Що потрібно вам, щоб далі успішно рухатися цією територією? – запитую в "Єнота".

– Техніка, боєприпаси і навчені кадри. І буде успіх.

– Бронеавтомобілів потребуємо, бронетехніки, це завжди маст-хев, тому що це життя бійців, – відповідає Андрій.

Роль дронів у війні

– Дрони – це взагалі особлива історія, в нас на день може бути по сто вильотів, і враження – це ж не тільки тобі пощастило, коли ти вразив танк, чи вразив БМП, чи пушку. В основному, працюють машини, особовий склад, фортифікаційні споруди якісь, місця зберігання БК тощо. Без дронів зараз війни це буде, це вже сучасна війна і сучасний підхід, – наголошує на першочергових потребах "Єнот".

– Все-таки це така собі довга рука, яка може дістати їхні переміщення. Зараз крила дуже важливу роль відіграють, і "Мавіки", ой, і FPV-шки, які можуть летіть дуже далеко, і в комплексі ці засоби можуть, скажімо так, збавляти пил у них, накопичуватися і якісь колони організувати, – "Мурчик" знає, що каже. Адже він та його бійці щодня десятками і десятками запускають камікадзе вглиб російської території. 

– Також використовуємо дрони, нам передавав Блок Порошенка і вся команда передавали на "цукорки" – засіб, який виявляє дрони, і ці засоби дуже допомагають, тому що в небі літає все і дуже багато. Засіб радіоелектронної боротьби – це дуже важлива річ, якщо встановлювати на таку саму БМД, щоб FPV-ка ворога її не вразила, це дуже велика потужна допомога, тому ми дуже вдячні, – наголошує "Єнот".

"Кожного дня страшно, ми всі ходимо під Богом, ніхто не знає, що кого чекає в цю хвилину, так само у хлопців страх є постійно, але так само віра в перемогу і бажання рухатися вперед – це бойовий дух підносить на досить великий рівень", – зауважив боєць десантно-штурмових військ ЗСУ Микола.

Також офіцер батальйону ЗСУ Андрій сказав:

"Бійці на підйомі, зрозуміло, в нас не спецпідрозділи, в нас не сто відсотків вмотивований особовий склад, але з того стану, який я бачу зараз, досить хороший".

"Ми повинні перемогти – і все, і ми все робимо для цього", – наголосив "Єнот".

Як повідомляв 5.ua, "За день – до 15-20 штурмів": українські піхотинці тримають оборону під Часовим Яром.

Дивіться також: 

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.