Справжня історія РФ: звідки виник міф про "триєдиний народ" та як українські інтелігенти боролися з русофілами

Михайло Драгоманов khoda.gov.ua
Уже після заслання, в Санкт-Петербурзі Костомаров пише статтю про дві руських народності, де вперше за часів імперії історично доводить, що українці і росіяни не один народ. Різні минулим, мовою, врешті ментально. У відповідь оборонці імперії вигадують нову ідею – про триєдиний народ – велико-, мало- і білорусів

1 вересня 2021. Президент РФ Путін знову вирішив перекваліфікуватися. Цього разу у вчителя історії. Путін, як завжди, облажався.

"Чого Петро семирічну війну зчинив? Чого він зі шведами сім років воював? Вибачте, ні фіга собі", – говорить керманич Кремля перед школярами.

Один зі школярів одразу виправив Путіна – війна не семилітня.

Не минуло і двох днів, як Путіна знову потягло на історію. Уже в століття XVI. Президент Росії вирішив стати адвокатом одного з найбільш жорстоких вбивць в світовій історії – правої руки Івана Грізного Малюти Скуратова. Мовляв, той не вбивав митрополита Філіпа. 

Навіщо Путін знову переписує історію? Яким було реальне минуле країни, яка сьогодні називається Росія? Дивіться в циклі програм "Машина часу". 

Російська історія за Путіним виглядає приблизно так. Спочатку був князь Володимир, потім монголо-татарське іго. Далі Іван Грозний, як "собіратєль зємєль русскіх", потім Петро І, як засновник імперії, смута 1917 року і віддавання земель, потім новий великий керівник Сталін і його наступник Путін.

У попередніх випусках ми згадали створення Московії. Швидке захоплення нею територій. Нагадує ракову пухлину – правда ж? Врешті експансію у бік України з часів Івана Грозного, Петра ІІ, Катерину ІІ і нарешті XIX століття – виступ Кирило-Мефодіївців та перші спроби українців заявити про себе як окрему націю, що страшенно струсонуло всю імперію. Попередні твердження про один народ довелося забути.

Кирило-Мефодіхвське братство
Кирило-Мефодіхвське братство5 канал / Машина часу

На зміну твердженню про один народ прийшло нове, не менш безглузде – про триєдиний народ. А божевільного царя Миколу І, який хотів захопити Константинополь змінив начебто ліберал Олександр ІІ.

Кримська війна стала наслідком хворобливого багатосотлітнього бажання Кремля заволодіти Константинополем. Французько-британсько-турецька коаліція вщент розбила Росію у Криму. Неприступний Севастополь здався.  На фоні військових поразок Микола Перший важко захворів і помер.

У зв'язку з коронуванням нового царя Олександра ІІ проводять масові амністії. Повертаються із заслань сотні політичних в'язнів Миколи І. Знято останні обмеження з Кирило-Мефодіївців Куліша і Костомарова. За вірнопідданського вірша прощають Федора Достоєвського. Здається, єдиний, кого минають помилування з нагоди сходження на трон нового царя, – Шевченко.

Олександр ІІ власною рукою викреслив Шевченка з числа амністованих. Утім наполягання графа Федора Толстого таки дали результат – після 10 років солдатчини і заслання Тарас Шевченко отримав свободу. Свобода в російській імперії – поняття дуже відносне. Навіть на переїзд з міста у місто потрібен був особливий дозвіл.

 Тарас Шевченко
Тарас Шевченко5 канал / Машина часу

Після заслання Шевченко відновив дружбу з Кирило-Мефодіївцями. Особливо часто Тарас проводив час з істориком Костомаровим.

Переказують такий кумедний епізод. Костомаров винайняв помешкання над рестораном, де вечорами грала жива музика, яка заважала йому працювати. Через це постійно не мав часу на розмови з друзями. Якось ображений Шевченко спустився в ресторан і сам замовив музику. Після цього, правда, вибачився і приходив у гості лише на запрошення.

Виявилося, Костомаров працював не над чимось звичайним. Серед десятків його статей лише одна вразила імперію в самісіньке серце.

Уже після заслання, у Санкт-Петербурзі Костомаров пише статтю "Дві руських народності", де вперше за часів імперії історично доводить, що українці і росіяни не один народ. Різні минулим, мовою, врешті ментально. Теза, з якою неможливо було сперечатися.

У відповідь оборонці імперії вигадують нову ідею – про триєдиний народ – велико-, мало- і білорусів.

Одеса, 2 вересня 2012 року. Міський голова Костусєв і посол РФ Зурабов урочисто відкривають відновлений російський пам’ятник – колону царя Олександра ІІ.

Його називають лібералом і визволителем – селян від кріпацтва і болгар від турків. Сьогодні у "Машині часу" ми розберемось, де закінчувалась царева ліберальність, і чи справді його варто вшановувати українцям.

Коли підвладні Олександра повставали, він, як і його батько, придушував їхні виступи з дикою жорстокістю. Саме так через два роки після свого дуже умовного скасування кріпацтва цар-визволитель вчинив із масштабним Січневим повстанням у Польщі, Україні і Білорусі. Але при цьому сумував, кажуть російські історики.

У розпал повстання цар підтримав таємний циркуляр міністра внутрішніх справ Петра Валуєва – про заборону українських книг і освіти. Обґрунтування такого кроку – шедевр російської казуїстики.

Залізна логіка! Української мови не існує – тому давайте її заборонимо, і ще й начебто на прохання самих українців. Це як підвищення цін на горілку в СРСР – "по многочіслєнним просьбам трудящіхся". І кивок у бік Польщі теж когось нагадує, правда?

Так і Володимир Путін, президент РФ, говорить: "Розумієте, до XI, XII, XIII століття в нас не було ніякої різниці в мові. І тільки в результаті полонізації та частина українців, яка жила на території, яка перебувала під владою Речі Посполитої, тільки десь, по-моєму, в XVI столітті з'явилися перші мовні відмінності".

У 1876-му ліберал Олександр ІІ повторив усю цю маячню про мову з таємного Валуєвського циркуляра у своєму вже цілком офіційному указі. Його він підписав на німецькому курорті Бад-Емс, тому в історії документ отримав назву Емського. На віллі, де цар вправлявся в лінгвістиці, зараз є табличка від українців.

У цьому будинку 30 травня 1876 року російський цар Олександр ІІ підписав Емський указ, спрямований на придушення української культури шляхом заборони публікацій і виступів українською мовою.

Дошку встановлено на знак життєздатності української культури.

Пам'ятна дошка
Пам'ятна дошка5 канал / Машина часу

Олександр схожий на Путіна не тільки постійною брехнею і лінгвістичними галюцинаціями. Він ще й воював точнісінько як Путін. У тому ж році, коли підписано Емський указ, на Балканах почалась чергова війна. Болгари розпочали повстання проти турків. І на допомогу їм прийшли лояльні до Росії серби.

Але болгарам таке визволення не сподобалось. За 5 років вони прогнали росіян, відбили напад сербів, а своїм царем обрали німця Фердинанда І. У двох наступних світових війнах Болгарія воювала проти Росії.

Цар цих наслідків своїх багатоходівок вже не побачив. У 1881 році Олександра-визволителя вбили власні піддані. Бомбу зробив українець Микола Кибальчич, а кинув – білорус Гнат Гриневицький.

Царі змінювалися, а Росія – ні. Олександр ІІ навіть не вдавав з себе ліберала, як батько. Українське культурне життя фактично переноситься в Галичину, яка належить Австро-Угорській імперії. Проте імперія російська запустила свої пазурі навіть туди. Щоб переконати тамтешніх українців, що вони – росіяни.

8 грудня 1875 року у Москві помирає псевдоісторик і політолог Міхаїл Погодін – наближений до імператорського двору ідеолог панславізму, офіційної народності, людина, яка фанатично заперечувала існування української нації, прихильник розширення російської імперії якомога далі на Захід. Фактично саме Погодіну Галичина може "завдячувати" тривалому періоду русо-, москво-, або, як його ще називали, москалефільства. 

Історик Богдан Якимович пояснює: "Росія була дуже зацікавлена в тому. І коли почалися контакти одного з провідних діячів "руської трійці" професора Львівського уже університету Головацького, з таким діячем як Михайло Погодін, Росія зрозуміла, що це є дуже вигідна річ і вона почала ще й субсидувати початки цього руху... Потім знайдено масу доказів, що там йшли прямі гроші. Там підкуп був навіть Головацького".

Рік 1875, Львів. Утікач з Росії Михайло Драгоманов зустрічається з галицькими русинами. Його враження вкрай негативні. Колишнього професора дратує закоханість багатьох галичан у імперську Росію, безініціативність інтелігенції і їхня гра в карти як єдиний спосіб проведення дозвілля. Драгоманов шокований тим, що більшість українських газет та журналів видаються так званим "язичієм" – штучною незрозумілою мовою, сумішшю церковнослов'янської і української з додаванням польських та російських слів. Його єдина надія розворушити болото – на університетську молодь.

Михайло Драгоманов
Михайло Драгоманов5 канал

Історик Ярослав Грицак говорить: "Франко каже, що перший раз бачив його в коридорі, коли Драгоманов приходив в університет. Коли Драгоманов прийшов послухати лекцію професора Огоновського, він вийшов після лекції і сказав студентам, які посідали навколо нього в коридорі, що він їздив по світу багато, але таких дурних лекцій, як у Львові, він ще не чув. І це Франко просто переповідає".

В останню третину XIX століття в Києві знайти україномовну газету вкрай важко. Як в принципі і зараз. Тоді, правда, причини були зрозуміліші – діяв Емський указ про заборону друку українською. Одним з небагатьох дозволених винятків була передплата з Австро-Угорщини львівської "Зорі". Підросійські українці були зацікавлені отримувати якісний продукт. Який, як вони небезпідставно вважали, міг дати лише Франко. Київська громада взялася залагоджувати конфлікт на Галичині, Франка запрошено до Києва.

Конкуренцію у боротьбі за серця та мізки галицької молоді Франкові міг скласти лише священник-русофіл Іван Наумович. Бездарний як поет, він проте володів потужною особистою харизмою і виразно декларував консервативні ідеали, а також, висловлюючись сучасною мовою, ідеї "русского мира".

Русофільський рух на Галичині Австро-Угорський уряд певний час толерував, аж поки не відчув реальної небезпеки агресії з боку Росії. П'яту колону вирішили більше не терпіти. У 1882-му москвофільський актив Львова був арештований, зокрема і Наумович. Однак півтора роки в'язниці зробили його в очах прихильників великомучеником.

При виході з тюрми його вітав великий гурт прихильників, у тому числі селяни. Коли він з'явився на бенкеті галицьких русинів у Львові, зібрана там публіка підхопила його на руки і під спів "Многая літа" обнесла по цілому саду, де той бенкет відбувався. Присутні там селяни цілували йому руки і плакали від зворушення.

Франко висміяв Наумовича у поемі "Наум Безумович". Наумович у відповідь звернувся до поліції з доносом на Франка і таємне товариство гімназистів. На щастя для Франка, викладачі і студенти згуртувалися на його захист. Подіяло і те, хто був автором доносу: автор ідей про "русский мир" і "вон с западноевропейской порчею". Був це останній вибрик Наумовича на Галичині; за якийсь час він навернувся з греко-католицизму в православ'я і емігрував до омріяної Росії, яка втім чомусь виявилася не такою медовою, як уявлялася з Австро-Угорщини.

"Бідна Росія. При всій її моцності не можна назвати її великою. Вона не руська і бозна-яка", – писав у листі Наумович до Корнила Устияновича в 1889 році.

"Але трагедія цих москвофілів була – зрадництво свого народу завжди веде до відповідних результатів... Наумович, який теж був москвофільським діячем, закінчив життя навіть самогубством. Тобто не пережив тієї зради", – каже історик Якимович.

Ось тут на Лук'янівському цвинтарі в Києві знайшло свій останній прихисток тіло отця Наумовича. Душа його, попри щедру пенсію від російського уряду, спокою, схоже, так і не знала. Мало того, що реальна Росія з уявною Руссю не мала нічого спільного. Син Наумовича Володимир, як і переважна більшість львівської молоді, став завзятим послідовником Івана Франка.

У наступних серіях "Машини часу" ми продовжимо знайомити вас із справжньою історією Росії і тим, як імперія за будь-яку ціну намагалася втримати у своїй орбіті Україну. Незнання історії не звільняє від відповідальності.

"Машина часу", "5 канал"

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.

Попередній матеріал
Лукашенко штурмує польський кордон: що можуть протиставити диктатору та наскільки "занепокоєні" в Євросоюзі
Наступний матеріал
Речник Світлани Тихановської розповів, чому Лукашенко шантажує ЄС та яка роль РФ у цьому конфлікті
Loading...