Російські міфи про республіки: як РФ намагалася знайти обґрунтування фейковій "ДНР" у подіях 1918 року

Козаки nv.ua
16 лютого 1918 року була проголошена незалежність Кубанської республіки. Але в Росії говорити про це заборонено

12 липня 2021 року. Путін заговорив українською. Саме так – на сайті російського президента з'явилася його стаття буцімто про історичну єдність росіян і українців. 

На багатьох сторінках словесної еквілібристики і відвертої брехні Путін хоче довести свою давню тезу. Насправді, так звана стаття Путіна – набір усіх можливих імперських міфів – від XV століття і до сьогодні. "Машина часу" вирішила спростувати більшість, довести, що українці і росіяни – не один народ і спробувати пояснити, навіщо Путін це написав. Якщо це взагалі можливо. 

Сьогодні – про ще один улюблений міф Путіна – так звану Донецько-криворізьку республіку. 

Рік 1918, лютий. Загони під командуванням Муравйова захоплюють Київ. У місті – червоний терор. Пограбовані крамниці і тисячі вбитих. П'яні матроси мало не розстріляли навіть керівника маріонеткової УНР Рад Миколу Скрипника, прийнявши його за якогось генерала-імперіаліста.

Більшоцька армія в Києві у 1918 році
Більшоцька армія в Києві у 1918 році5 канал / Машина часу

У цей час у Брест-Литовську – мирні переговори. Російська більшовицька делегація продовжує наполягати, що у Києві – українська червона армія і новий український уряд. Троцький навіть приводить на переговори начебто представника цієї кривавої України. Проте з Шахраєм – таке прізвище більшовика – ні австрійці, ні німці не хочуть мати справу.

Урешті 3 березня 1918 року Радянська Росія на вимогу Леніна підписує Брестський договір, за яким визнає існування Незалежної УНР з кордонами по самісінький Курськ. Також Росія втрачає Польщу, Білорусь і країни Балтії.

Німці не особливо розраховували на виконання Росією договору – оцінка Бісмарка ще була свіжою у пам'яті. Німеччина не вірила в силу слова, а вірила в силу... армії.

Тим часом радянська пропаганда починає на повну працювати на захоплених українських землях. Штампуються газети і навіть невеликі книжечки. Мета – дискредитація не стільки ідеї української державності, як її носіїв, представників Центральної Ради.

Після Брестського миру Російська пропаганда отримує додатковий аргумент – мовляв, на Україну суне окупаційна німецька армія. Схід і особливо Донбас намагаються залякати Галичиною. 

Попри шалену пропаганду, успіхи більшовиків, направлені на мобілізацію українців для війни за радянську Україну, мізерні. На Полтавщині і в Одесі проти спроб насильницької мобілізації спалахують стихійні повстання. Не допомагає навіть такий трюк, як призначення на посаду головнокомандувача так званої Української радянської армії сина відомого письменника – Юрія Коцюбинського. Замість прихильності інтелігенція засвідчує відразу до зрадника.

"Я знав і любив Вашого батька. Але я не вагаючись кажу: яке щастя, що він помер, як добре, що його очі не бачили і очі не чули, як син Коцюбинського бомбардує красу землі нашої й кладе в домовину молоду українську волю", – написав письменник Сергій Єфремов у відкритому листі до Юрія Коцюбинського 28 січня 1918 року.

Незадовго до підписання Брестського миру більшовики вирішують застосувати план розчленування України. Радянські республіки оголошують в Криму, Одесі та на Донбасі.

Більшовики
Більшовики5 канал / Машина часу

Рік 1918. 28 лютого. Прихильники комунізму збирають у центрі Києва мітинг. Перед кількома сотнями присутніх виступає Євгенія Бош. "Столицю буржуазним націоналістам не здамо" – полум'яно кричить комуністка. У цей момент їй передають записку. Прочитавши цидулку, Бош поспіхом покидає сцену і сідає в авто. Більшовицьку лідерку повідомили, що під Бучею загони більшовиків Кіквідзе розбито українською армією.

28 лютого просто з мітингу на вулиці Олександрівській, нині Грушевського, більшовики поспіхом накивали п'ятами. Колона їх авто спустилася до Дніпра і переїхала на Лівий берег. Попри полум'яні промови й обіцянки стояти до останнього, Київ вони здали без жодного пострілу.

Мітинг у центрі Києва 1918 року прихильників комунізму
Мітинг у центрі Києва 1918 року прихильників комунізму5 канал / Машина часу

Німецька армія заходила в Україну, не розчохлюючи гвинтівок, на потягах. Попереду німців йшли українські підрозділи Петлюри, Коновальця та Болбочана. Деморалізовані мирним договором більшовики практично не вступали в бої.

Історик Владислав Верстюк говорить: "Вони відступали і відступали, і потім злилися в 10 армію, яку очолив Ворошилов, і ця армія опинилася аж під Царицином. Тобто Сталінградом, Волгоградом. І там уже тривала оборона Царицина від Донських козаків".

Утім віддавати Україну Ленін не поспішав. У лютому – березні у пролетарських центрах починають оголошувати республіки. 7 лютого після вуличних боїв про створення своєї радянської республіки заявляють в Одесі. Згодом більшовики кричать "Крим наш". 11 лютого про створення утворення "Донецько-Криворізького басейну" заявляють у Харкові. 

"На цьому з'їзді було присутньо всього 75 делегатів. Із них 49 голосувало за від'єднання. Якщо подивимось документи цього з'їзду, ніде ми слово "республіка" не знайдемо", – каже історик Владислав Верстюк.

Власне з'їздом назвати збір кількох десятків людей важко. Навіть частина українських більшовиків була проти. На волю населення звісно ж посилались і навіть говорили про референдум. У майбутньому. Проте реально Донбас навіть не здогадувався про заснування якоїсь республіки.

"Для широких мас це все пройшло не помічено", – констатує історик.

Дата так званого з'їзду – 11 лютого – очевидно, була обрана невипадково. Двома днями раніше Україна, Німеччина та Австро-Угорщина підписують у Бресті мирну угоду. Центральні країни в обмін на зерно обіцяють Україні військову допомогу у боротьбі з червоними терористами.

Оголошення більшовиками окремих регіонів республіками поміж іншого було дипломатичною грою за майбутні кордони. Ленін, судячи з усього, це розумів. Сподіваючись залишити хоч шматок України, наказав її спустошувати.

"Негайна евакуація хліба і металів на схід. Організація підривних груп, створення єдиного фронту оборони від Криму до Великоросії", – пише у листі Ленін 14 березня 1918 року.

Ідейним натхненником від'єднання "Донецько-Криворізького басейну" від України виступив товариш Артем. Його справжнє ім'я – Федір Сергєєв – більше відоме тільки родині і царській прокуратурі, яка 1909 року вимагала для нього від харківського суду пожиттєвої каторги за спробу збройного заколоту. Вимагала успішно. Артем, який 1910-го втік із-під Іркутська і сплив аж у Австралії, – затятий інтернаціоналіст.

Верстюк каже: "Він був такий професійний революціонер... Був якимось функціонером. Чесно кажучи, нічим таким видатним не можна його позначити".

Республіка Артема проіснувала – та й то лише на папері – всього кілька тижнів. Усі так звані реформи – вигадані; максимум мовилося про декларації. Професійний революціонер Артем розумів, що революції потрібна армія і зброя. І чи не єдине, чим серйозно займалися в його республіці – це організацією війська. Тим більше почалися серйозні антибільшовицькі виступи в Сумах, Маріуполі і Бердянську. На Луганщині українці оголошують Старобільску республіку. З Заходу підходять великі українські і німецькі з'єднання. У перших днях квітня українці взяли Катеринослав і Харків.

Визвольні змагання в Україні 1918 року
Визвольні змагання в Україні 1918 року5 канал / Машина часу

"Вони теж були розбиті, між ними не було координації. Було 5 армій цих радянських. Кожна за себе воювала, був величезний безлад", – говорить історик.

Із робітників, які повірили у більшовицьку пропаганду, формується так звана 5 армія, дарма, що не 5 колона. Паралельно створюють Особливу Донецьку пролетарську армію. Легко віддавши більшу частину України, від Донбасу більшовики вирішують не відмовлятися до останнього. Хоча вже в іншому, політичному форматі.

Рік 1918, 23 лютого. Радянські газети виходять під заголовками "Всі на захист соціалістичної вітчизни". Німецькі війська наближаються до Петрограда. Там жартують: німці не наступають, а просто їдуть залізницею. Куці залишки червоної армії розбігаються лише від вигляду німецьких солдатів.

"Армії не існує", – змушений констатувати Ленін. Німеччина ставить радянському керівництву ультиматум щодо підписання мирного договору. Уряд евакуйовують у Москву. Більшовики не погоджуються на вимогу Леніна підписати мир з німцями за будь-яку ціну. У лідера революції істерика. Він погрожує подати у відставку. Компроміс такий: мирний договір – формальність, щойно з'явиться можливість – війна буде продовжена.

Іронія долі: саме 23 лютого, день прийняття ультиматуму німців згодом в СРСР назвали Днем армії, чи тепер Днем захисника вітчизни. 23 лютого якусь незрозумілу Вітчизну у Петрограді захищати не хотів ніхто. Вся більшовицька армія тоді розташовувалася в Україні.

Підписання миру з визначеними кордонами позбавило Леніна потреби гратися у Донецьку республіку. Ба більше, це утворення стало шкідливим, бо роз'єднувало куці військові потуги в регіоні. 15 березня Всеросійський з'їзд Рад ратифікує Брестську угоду, а робітничо-селянська партія більшовиків констатує – Донбас розглядають як частину України.

Історик Верстюк розповідає: "Всі історики партії в радянський час твердили, що Ленін засудив ці дії як сепаратистські. Брестський мир – треба дотримуватися. Проіснувала вона всього 5 тижнів, потім успішно померла. Визнали на 2-му з'їзді в Катеринославі, той же Артем, правда пасивно, що це було не дуже вдалою затією".

Бої за Донбас 1918 року
Бої за Донбас 1918 року5 канал / Машина часу

Влада Рад повертається до гри у два Українських уряди і громадянську війну. До червоних армій Донбасу Москва, мовляв, жодного стосунку не має – "звичайна громадянська війна – ви просто не почули голос Донбасу".

"Радянський уряд не веде війни проти Української народної республіки. Боротьба іде між двома частинами українського народу й мовитися може тільки про гаряче співчуття, що його трудящі маси Росії посилають робітникам і селянам України", – писав тоді нарком іноземних справ Росії Г. Чичерін у квітні 1918 року.

Гаряче співчуття зразка 1918 року, як і 2014 року полягало у найманцях, зброї і грошах. 

6 березня 1918 року з Курська на Донбас перекинуто три ешелони російських вояків. З 1 березня по 15 квітня тільки задокументовано перекидання понад сотні тисяч гвинтівок, майже двох тисяч кулеметів, 36 гармат, понад 17 мільйонів патронів і багато іншого спорядження. Не скупилася Москва і на гроші. Лише через командувача Московським округом Антонову-Овсієнку передали 500 тисяч рублів, ще 10 мільйонів передав товариш Сєрго Орджонікідзе. Товариш Артем отримав більше як 22 мільйони.

Великі гроші провокують заздрість. Як і у випадку з нинішніми "ДНРівцями", не обійшлося без внутрішніх конфліктів. Почалися взаємні арешти, обшуки і конфіскації. У Таганрозі російські есери в готельних номерах обчистили касу так званих українських наркомів Затонського і Косіора.

Після цього "есерів" включили до складу уряду радянської України, однак тішилися вони цьому аж три дні. Ключовою була фраза товариша Сталіна: "Достатньо пограли в Уряд і Республіку, здається, досить; час закінчувати гру". 20 квітня Раднарком саморозпустився й емігрував до Москви. З пропозицією влаштувати в Україні партизанську війну і диверсії. Проте не всі війська більшовиків знали про втечу керівництва.

Антитерористична операція 1918 року за участю німецьких військ тривала приблизно два місяці. З них на Донбасі – кілька тижнів. Війна та була доволі смішною. Хоча більшовики говорили про кілька армій, насправді мовилося про малокоординовані з'єднання в кілька тисяч або й кілька сотень багнетів. Достатньо згадати факт, що білий полк, який відступав із румунського фронту, зумів просочитися крізь австрійський фронт і напасти на червоних під Каховкою. Антонов-Овсієнко із залишками загонів маневрує біля українських кордонів ще до початку травня. Аж тоді підписує з німцями чергове перемир'я. Потім – тікати, бо навколо самі вороги. Українці, німці, білокозаки, ще й кубанці. Кубань повстала проти більшовиків, і за активної участі українців проголосила незалежність. 

Верстюк каже: "А от 16 лютого 2021 року була проголошена незалежність Кубанської республіки. І ось помітьте – про це ніхто не говорить. Тому що в Росії говорити про це заборонено.

Поки тривала війна на Донбасі, в Києві встиг відбутися державний переворот. За мовчазного схвалення німецьких військ владу в свої руки взяв Павло Скоропадський, який назвався гетьманом.

Товариш Артем втік у Царицин, потім переїхав до Москви. Загинув за загадкових обставин 1921 року – на випробовуваннях так званого аеровагона. Після цього містечко Бахмут перейменували в Артемівськ. А Юзівку – у Сталіно. Про Донецько-Криворізьку республіку всі успішно забули, як про тимчасове непорозуміння.

За Гегелем, історія повторюється двічі, перший раз як трагедія, другий – як фарс. У випадку з Донецькою республікою Путін вирішив заперечити. Обидва рази трагедія, і обидва рази фарс.

Незнання історії не звільняє від відповідальності. 

"Машина часу", "5 канал"

Попередній матеріал
Дали "правильний" піджак і темник: "батько" мікромініатюр Микола Сядристий – про зустріч із Хрущовим
Наступний матеріал
Реальний Хрущов, "кузькіна мать" і російські фейки про Крим – розвінчуємо популярні міфи про наступника Сталіна
Loading...