Нам із Москви закидають: он, мовляв, українець Брєжнєв правив СРСР, тож не було ніякої радянської окупації України. То ми й вирішили з цим усім розібратись – і з українством, і з героїзмом, і з побєдобєсієм.
На заході найбільше Брежнєва запам'ятали за його поцілунки на офіційних зустрічах. Стриманих європейських політиків шокувало, коли ватажок зловісної радянської деспотії раптом хапав їх в обійми і цілував засмоктом. Це інтимне привітання згодом назвали "потрійний брєжнєв" – поцілунок в одну щоку, другу і завершальний – у губи. Поцілунок Леоніда Ілліча з лідером Східної Німеччини Хонеккером навіть на берлінському мурі намалювали.
Підрадянським же людям Брєжнєв запам'ятався нудними промовами по телебаченню і кумедною лексикою. Наприклад, коли він казав "сосіські срані" – то мав на увазі "социалістічєскіє страни". А коли заявляв про "сіськи-масіськи" – то це означало "сістєматічєскі". І взагалі став символом деградації СРСР і старечого маразму вождів.
А ще період його правління у порівнянні з попередниками і наступниками характеризувався порівняним спокоєм, стабільністю та навіть певним достатком. На той момент він виражався у ковбасі по 2,20 і нечастому піднятті цін на горілку. Для населення почали робити машини – жигулі-"копійку" – і будувати просторіші квартири – не тісні хрущовки, а "брєжнєвки", або "улучшенки".
Щоправда, це було не завдяки талантам дорогого Леоніда Ілліча, а через серію нафтових криз на Заході. Завдяки їм до СРСР поплили нафтодолари і ненадовго залатали провали радянської економіки. Та щойно стосунки із Заходом зіпсувались і на цю торгівлю наклали санкції – у Союзі почався дефіцит і тотальна корупція.
Санкції ж наклали за вторгнення до Афганістану, яке санкціонував той-таки Брєжнєв. Він же придушив спробу чеських комуністів дати своїй країні більше свободи і створити "соціалізм із людським обличчям". У відповідь Кремль ввів до Праги танки – для "захисту місцевого населення", звичайно ж.
Войовничим Брєжнєв був – бо ж ветеран війни як-не-як. За це навіть найвищий воєнний орден отримав – "побєда".
Правда, великий вклад помітили аж 1978-го, коли дорогий Леонід Ілліч був при владі аж цілих 12 років. Нагородили з грубими порушеннями уставу – бо орден призначався лише для полководців вищого рангу і вручався лише під час війни.
Та це тільки вершина брєжнєвської нагородної Джомолунгми. Бо він був ще чотирикратним героєм Радянського Союзу – стільки найвищих звань СРСР мав тільки Жуков.
Брєжнєв його переплюнув – і взагалі всіх заплював. Бо був ще героєм соціалістичної праці СРСР, тричі героєм Східної Німеччини, Болгарії і Чехословаччини, героєм Куби, Лаосу і Монголії, і ще й героєм праці В'єтнаму. Тобто тільки геройських звань у нього було 18. А дрібніших орденів і медалей – просто не злічити. Бо крім нагород, серед них безліч медальок типу "почесний металург заводу Гута-Варшава" або "Лауреат Ленінської премії в галузі літератури".
Літературну премію, до речі, він отримав саме за книгу про війну. Ну як... книгу... брошурку сторінок на 60 під назвою "Мала земля". Її вивчали й обговорювали у всіх школах, вишах, військових частинах і трудових колективах. Навіть випустили у форматі аудіокниги – на грамплатівці. При цьому справжніми спогадами ні ця книга, ні інші його опуси не були – їх готували ідеологічно вивірені колективи "літературних рабів".
І вони сприймались не як мемуарні твори, а як чергове переписування історії під чергового вождя. За Хрущова переломним моментом війни вважалась Сталінградська битва – бо Хрущов там повоював. Не на передовій, звичайно, а на комісарській посаді "члена військради фронту".
Брежнєв теж був комісаром, але на передовій таки побував – під час спроби взяти Новоросійськ десантом з моря 1943-го. Цим у Кремлі хотіли відрізати німецькі війська генерала Евальда фон Кляйста на Кавказі – і розгромити їх як армію Паулюса під Сталінградом.
Але не вдалося – Кляйст вирвався з котла, а радянський десант під Новоросійськом розгромив. Залишився тільки невеликий плацдарм поблизу міста, який зайняв батальйон морської піхоти, щоб відвернути на себе ворожий вогонь. Морпіхи утримували свої позиції більше як пів року, і саме їхній бойовий дух приїжджав підтримувати начальник політвідділу Леонід Брежнєв. Кажуть: був тут контужений випадковим артобстрілом, але великих нагород не здобув.
Взагалі військова кар'єра у нього не склалась. Він вступив до армії 1941-го з Дніпропетровського обкому партії. Отримав генеральське звання бригадного комісара. Але при переатестації 1942-го був понижений у званні до полковника, і тому й мусив виїжджати на фронт – на Малу землю. Здебільшого ж сидів по штабах і тільки у кінці війни знову став генералом по комісарській лінії.
Зате коли дорвався до влади – став найголовнішим ветераном усього Союзу. А його Мала земля – найвидатнішою битвою.
Навіть анекдот ходив: "Ти на війні що робив? Героїчно воював на Малій землі разом із Леонідом Іллічем чи тихо відсиджувався в окопах Сталінграда?"
Жуков – чи, точніше, його літературні раби – навіть мемуари переписали, щоб до найбільшого героя підлизатись. Ті ні разу на війні не зустрічались, тому вигадали таке: мовляв, одного разу маршал Жуков захотів дізнатись усю фронтову правду і попросив аудієнції з полковником Брежнєвим, але не судилось – бо Леонід Ілліч саме на Малу землю поїхав.
І пішло: День Перемоги став найголовнішим святом СРСР – поряд із Днем Жовтневого перевороту. Його зробили вихідним і почали влаштовувати грандіозні паради у союзній і республіканських столицях, і бодай якісь – в обласних і районних центрах. Повсюди росли пам'ятники. У столицях – монументальні, у селах та містечках – однотипні гіпсові. Велетенську Батьківщину-матір у Києві теж Брежнєв відкривав – куди ж без нього.
Коли вдарили санкції і гроші на цю всю феєрію закінчились – саме перемогою прикривали всі політичні і економічні провали, дослівно: "у нас же війна була", і "зате ми Гітлера перемогли". Коли ніхто вже не вірив у побудову комунізму – побєда стала останнім пропагандистським козирем Кремля.
Путін тільки відновив і розвинув цю ідею: від "ми перемогли" – до "можемо повторити". І тому Росія досі воює з Гітлером, бо раз Кремль тебе не любить, значить ти – фашист.
Під час нинішнього російського вторгнення путінська пропаганда витягнула ще один козир: Брежнєв був не більше не менше – а "ліквідатором бандерівщини"!
Виявилося, що так, начальник політуправління Прикарпатського військового округу генерал-майор Брежнєв рік воював з УПА. Як? Та просто! Сидів у своєму номері у готелі "Жорж" у центрі Львова і там із донесень підлеглих скаржився Кремлю, як на солдатів і політпрацівників округу злі бандерівці нападають. А ще до купи – доповідав про самоуправство і зловживання НКВДистів, від яких солдатам теж перепадало. Оце й уся війна.
Зате страху перед націоналістами, кажуть, наївся, тож придушував будь-яке інакомислення в Україні – таборами для дисидентів і тотальною русифікацією для всіх решти.
І це ще квіточки, бо у 1930-х молодий комуніст Брежнєв брав безпосередню участь в організації Голодомору. Уже перед смертю розказував своїм консультантам:
"Прийдеш у селянську хату надлишки хліба забирати, сам бачиш, що у дітей очі від буряка сльозяться, бо більше їсти нічого... І все ж відбирали, що знайдемо, з продовольства".
У нас питання: він точно українець?
Як доказ нам надають паспорт Брежнєва. Народився у Дніпропетровській області, національність – українець. Це, звичайно, цікаво, але у мемуарах генсек каже інше: що батько його з Курської губернії, із села Брєжнєво. Далі дослівно: "Таким чином, за національністю я росіянин, за походженням – корінний пролетар".
А замолоду цей корінний пролетар свою національність ще пафосніше вказував: вєлікарос.
Українцем же став майже вимушено, 1931-го, коли вступив до партії у рідному Кам'янському Дніпропетровської області. Саме тоді в УРСР тривала скрипниківська українізація, яка добралась, нарешті, до партійців. Бо більшість з них – 52% – були заїжджими росіянами, яких місцеві сприймали за окупантів. Тож щоб зробити партійну кар'єру, треба було вивчити мову і знайти в собі українця. Інакше – звільнять.
Тож Брежнєв так і зробив, і називався українцем до 1950-х років, коли його покликали до Москви, а потім зробили головою компартії Молдавії. На партз'їзді його побачив Сталін і сказав: "Який красивий молдаванин". Може, навіть цілуватись навчив.
Але Брежнєв на молдаванина уже не перефарбовувався. Як і на казаха – коли очолив компартію Казахстану. Бо ще під час війни знову став росіянином – і ним залишався до кінця.
Тому вибачайте, але брежнєвський СРСР – це теж російська окупація. І це тільки кілька основних фактів про цього персонажа.
Читайте також: Літеру "Ґ" з абетки прибрав особисто Сталін: як український правопис "підганяли" під стандарти російського