1657 р. раптово помирає гетьман Богдан Хмельницький. Ось як цей ключовий момент української історії зобразив Тарас Шевченко.
Наступником мав стати його син Юрко. Але був ще надто малим – 16 років. Тому було вирішено, що до повноліття країною треба керувати комусь дорослому – правій руці Хмельницького Івану Виговському.
Москва вирішила, що смерть Богдана – чудовий привід приєднати Україну. Виговського перевіряють на лояльність – посол Кікін белькоче йому щось про прісовокуплєніє. Виговський не надто ввічливо киває головою – мовляв, хай велика Росія залишається великою, а нам своє робить. Суть розмови він зрозумів правильно: "Москва хоче мати гетьмана, якого можна, взявши за хохол, за собою водити", – скаже він.
Переконавшись, що Виговський хоче зберігати незалежність, Москва одразу починає те, що сьогодні називають гібридною війною. Під'юджує повстання у двох регіонах – тоді Полтаві і Запоріжжі – і озброює т. зв. "ополченців". А ще заявляє про громадянську війну.
Виговський починає антитерористичну операцію. Доволі успішну. Під Полтавою промосковських повстанців бито.
Поразка промосковських повстанців у травні 1658-го примусила московського царя Олексія зробити поспішний і відвертий крок. У червні в Україну входить 20-тисячне військо під командуванням Ромодановського. Щойно вступивши на українські землі, Ромодановський зустрічається з рештками розгромлених повстанців. Збіг? Навряд. До речі, ще й не єдиний. Зрозумівши, що від Москви чекати тільки біди, Виговський розвертається на Захід, до Речі Посполитої. І підписує з колишніми ворогами-партнерами ну щось на зразок Угоди про асоціацію.
16 вересня 1658-го у Гадячі на Полтавщині представники польського короля урочисто підписують з Виговським і козаками Павлом Тетерею та Юрієм Немиричем угоду, так званий Гадяцький трактат. У документі проголошено створення Великого князівства Руського. Польща, Литва та Русь-Україна становили три частини міждержавного союзу Річ Посполита. Трактат засвідчував, що Україна відмовляється від підданства Московії.
Тоді ж Юрко Немирич ще й пише відозву до володарів Європи, де пояснює, чому Україна припиняє коротку співпрацю з московитами. Якщо коротко – бо постійно обманюють.
Сам Немирич – до речі, дуже цікава постать. Ось одне з нечисельних його зображень.
Родом він з українських магнатів Поділля. Належав до аріан. Це була така християнська секта – вони вважали, що Ісус Христос не Бог, а посередник. Під час повстання Хмельницького Немирич спочатку воював на боці Речі Посполитої, проте потім покозачився і став, якби це сказати, більш традиційних релігійних поглядів. Але до кінця наполягав, що місце України не поруч із московитами, а в Європі.
Гадяцький трактат – дуже цікавий документ. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який затверджувався королем Речі Посполитої з-поміж кількох обраних кандидатів. Вибір претендентів на гетьмана мали здійснювати спільно всі, ну майже всі стани українського суспільства – козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював Збройні сили України. Польським військам заборонялося перебувати на теренах князівства.
Але це був лише проєкт. А от Московське військо – попри заборону – прийшло в Україну наче до себе додому. І уже навіть перестало ховатися.
У квітні 1659 року 100-тисячне московське військо підходить до Конотопа. У місті всього 3-тисячна козацька залога. Оточенні у Конотопі козаки від пропозиції Трубецького здати місто і присягнути царю категорично відмовилися. Московити кілька разів намагаються взяти місто штурмом, але марно. За два місяці приходить наказ від царя – знімати облогу і рушати далі на Київ, щоб возз'єднатися з іншими окупаційними військами. Але гоноровий князь Трубецькой не послухав і вирішив, що таки мусить дотиснути фортецю. Це рішення принесло йому велику ганьбу.
Між тим Виговський домовляється про співпрацю з татарами. Дізнавшись, що війська Мухаммад-Гірея на підході, Виговський рушив прямо на Конотоп. Попри те, що московське військо у 5 разів більше, Виговський наважується на раптову атаку. Щоправда, одразу відступає. Трубецькой і Ромодановський відправляють навздогін гетьману Симеона Пожарського і 30 тисяч війська. Той чекає легкої перемоги, проте потрапляє у майстерно влаштовану пастку. На річці Куколка козаки влаштовують московському війську повінь. Частина кінноти просто втонула. Інші опинилися в пастці – бо з обидвох берегів на затиснутих в низовині московитів полетіли козаки Виговського та орда Мухаммад-Гірея. За кілька годин від еліти московитської армії нічого не залишилося. Схоплений татарами Пожарський за звичаєм облаяв хана добірними московськими матюками. За це Пожарський тут же позбувся голови. Князь Трубецькой замість вислати підмогу, наказав зняти облогу Конотопа і ганебно втік. У Кремлі почалася паніка.
Анатолій Шафаренко, ініціатор встановлення пам'ятника І. Виговському в с. Германівка: "Коли вже сам Виговський розтовк російську армію, 100 тисяч війська було знищено і дорога відкрита на Росію. Зайди – і там немає. Тому що цар уже збирався виїжджати за межі Русі, в ліси, під Архангельськ".
Але не так сталося, як гадалося. Походу на Москву не вийшло. Удару в спину завдали запорожці. Іван Сірко пішов грабувати татарські оселі і кримське військо поспішило рятувати Батьківщину. Підкуплені Москвою священики почали переконувати козаків, що Виговський – корупціонер, а Москва краще ніж Польща.
І ті повірили. На так званій чорній раді у містечку Германівка Виговському дуже дісталося від козаків. Його людей було убито, сам він ледве врятувався. За короткий час Виговський зрікся булави. Гетьманом таки обрали недосвідченого Юрка Хмельницького. Той за порадою старших друзів поїхав у Москву – домовлятися посередині.
Там його напоїли і надурили – підсунули на підпис не ті статті. Коли Юрась зрозумів, що й до чого – було вже пізно. А Виговського і Немирича таки вбили. Свої. Бо після всіх цих подій почалася інспірована Москвою, але вже справжня громадянська війна. Прозвана Руїною...
Читайте також: "Свій серед чужих, чужий серед своїх": чому Тарас Шевченко так і не зміг знайти своє справжнє кохання