З міграційними кризами Європейський Союз стикається не вперше. Чого вартий наплив нелегалів у 2015 році. Тоді тисячі шукачів щастя намагалися морем, а далі суходолом прорватися до Німеччини, Франції чи Австрії. Для цього вибирали найрізноманітніші маршрути. Півтора року європейські лідери шукали виходу і компромісного рішення. Не раз між собою пересварилися. Тоді канцлерка Німеччини Ангела Меркель грюкнула кулаком. І під її натиском ухвалили непопулярне рішення: розподіл мігрантів між усіма членами ЄС та співпраця з Туреччиною. За що, власне, канцлерка поплатилася своїм рейтингом. Але от інформація до роздумів: 2014 року Росія анексувала Крим та розпочала наступ на схід України. І коли ЄС запровадив санкції проти агресора, несподівано до європейських кордонів попливли тисячі мігрантів. Не бачите паралелей із сучасною ситуацією? До слова, багато нелегалів були саме з Сирії, де Росія підтримувала президента Башара Асада. Про агресію Москви проти України Захід тоді хоча й не забув, але відставив на другий план. Адже змушений був сам боронити європейські кордони від мігрантів. Про історію міграційних криз нагадає журналістка "5 каналу" Вероніка Орєхова для програми "Час за Гринвічем".

У 2015 році, коли Європу накрила найбільша від початку Другої світової війни хвиля міграції, саме Греція стала однією з країн, відповідальних за прийом біженців. Висадившись на її узбережжя, мігранти не могли рушити далі.

"До нашої країни прибуває в кілька разів більше мігрантів, ніж залишає її. І це пов'язано з принциповою позицією багатьох європейських країн, які поводяться так, ніби ця проблема їх не обходить. Для Греції це непосильна ноша", – наголосив заступник міністра з міграційної політики Греції (2016-2018) Яніс Балафас.

На старих гумових човнах, щільно притиснувшись одне до одного, чоловіки, жінки й діти щодня прибували до європейського узбережжя. Хвилі Середземного моря виносили на берег каравани суден. Адже перейти сухопутний кордон без документів неможливо. Берегова охорона рятувала як могла з води десятки, а іноді й сотні утікачів.

Дістатися пункту призначення вдавалося не всім. Але ризик потонути лякав людей куди менше за життя по той бік моря. Нелегали їхали до Європи у пошуках кращого життя. Мігранти з Африки, Азії та Близького Сходу рятувалися від воєнних конфліктів, злиднів, голоду і переслідувань. Найбільший потік біженців вирушив до ЄС внаслідок загострення бойових дій у Сирії в 2015 році, які щедро підтримувала Росія. Вона стала на бік лояльного до федерації, але не підтримуваного частиною країни президента Башара Асада. Багато людей змушені були тікати від обстрілів асадівських танків та путінських бомбардувальників.

Ставши на бік європейського узбережжя, мігранти діставалися переважно морем – Егейським або Середземним. Інший шлях лежав через Туреччину та Західні Балкани. А вже звідти шукачі притулку прагнули потрапити до західноєвропейських держав – насамперед до Франції, Німеччини та Великої Британії.

Це наметове містечко тисячі біженців розгорнули на початку вересня 2015 року на залізничному вокзалі Будапешта. А вже за декілька днів неконтрольований потік нелегалів рушив пішки вздовж швидкісної автостради до Австрії. Щоб уникнути гуманітарної катастрофи, Берлін дозволив шукачам притулку в'їзд до Німеччини.

"Я щаслива, що Німеччина для багатьох людей є країною надії. Це дуже цінно, з огляду на нашу історію", – зазначила канцлерка Німеччини Ангела Меркель.

Тоді й почалася справжня катастрофа. За рік до Європи увірвалися більше мільйона шукачів притулку.

"Ця цифра відображає безпрецедентну кількість конфліктів в Африці та на Близькому Сході, які не мають жодного шляху до розв'язання. І тому люди в розпачі шукають безпечніше місце та нове життя", – розповів генеральний директор міжнародної організації з міграції Вільям Лейсі Свінг.

Це була наймасштабніша, однак не перша міграційна криза, яка охопила Європу. Після Другої світової війни роботи в європейських країнах виявилося більше, ніж людей, здатних її виконувати. Поповнити лави працездатного населення вирішили іноземцями. Додаткової робочої сили потребувала й Західна Німеччина. Залучити працівників вирішили, зокрема, з Туреччини. Спочатку планували, що ті, відпрацювавши кілька років, повернуться на батьківщину. Однак терміни перебування для заробітчан поступово збільшували. А пізніше навіть дозволили перевозити свої сім'ї. Більшість мігрантів залишилися в Німеччині назавжди. Тепер у багатьох центральних районах німецьких міст є шаурма та турецькі магазинчики.

"Ми імпортуємо товари з Туреччини до Німеччини, і навпаки. Берлін є стрижнем бізнесу для нас, турків німецького походження, які також частково асимілювалися", – сказала менеджер Іса Кіліч.

Після розпаду Югославії, європейські країни прийняли біженців із Хорватії, Боснії і Герцеговини та Сербії. Однак проблеми міграції кожна держава розв'язувала самостійно. Міграційна криза 2015 року натомість вимагала колективної відповіді. Євросоюз ухвалив нову систему квот розподілу біженців. Усі країни мали прийняти певну кількість мігрантів – залежно від свого розміру та населення. Однак держави Східної Європи, зокрема Угорщина, Польща, Чехія та Словаччина – відмовилися це робити.  Європейський Союз розділився на два табори: одні допомагали нужденним, інші навпаки – закривали кордони і шукали свою тактику захисту від мігрантів. Першою звела паркан та запровадила обмеження на прийом біженців Угорщина.

"Наша мета – зупинити вторгнення на територію Угорщини, інакше це вб'є Європу. Шенгену більше не буде. Ми маємо захистити себе", – розповів прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан.

Остаточно досягти компромісу вдалося лише у 2018 році. Країни ЄС облаштували центри прийому біженців. У них розглядають прохання шукачів притулку і лише після цього пускають до Євросоюзу.

"Нам потрібно підтримувати європейську солідарність. Це цілком законно – захищати власні кордони. Потрібно запобігти краху європейської єдності та росту екстремізму в наших державах", – наголосив президент Франції Еммануель Макрон. 

Ще раніше, у 2016 році, ЄС вирішив остаточно перекрити міграційний маршрут через Балкани. Стримувати біженців зобов'язалася Туреччина. Анкара приймала в себе тих, хто в нелегальний спосіб проривався і прямував до Європи. Брюссель, зі свого боку, обіцяв безвіз, прискорити переговори про членство Туреччини в ЄС та €6 млрд фінансової допомоги.

"Людям, які потребують захисту, ми, звісно, надаємо прихисток у Європейському Союзі. Але нелегальні мігранти не мають жодного права оселитися тут. Їх негайно повернуть на батьківщину", – зазначив виконавчий директор європейського агентства з охорони зовнішніх кордонів Фабріс Леггері.

Тільки з Сирії до Туреччини прибули майже 4 млн. чужинців. А коли на початку минулого року ситуація в Сирії загострилася і тисячі біженців почали тікати з країни, Анкара заявила, що більше не здатна самотужки зупинити потік мігрантів і відкрила їм шлях до Європи, звинувативши Брюссель у виконанні своєї частини угоди.

"Європейському Союзу потрібно дотримуватися взятих зобов'язань. Ми не маємо дбати про таку велику кількість біженців і годувати їх", – сказав президент Туреччини Реджеп Ердоган.

 І біженці безперешкодно вирушили до європейських кордонів. До грецького узбережжя знову почали прибувати човни з мігрантами. Офіційні Афіни заявили про намір тримати оборону і не пускати чужинців без документів. Турецькі ж прикордонники в ситуацію не втручалися. Цей конфлікт міг би обернутися новою міграційною кризою, але почалася пандемія коронавірусу і європейські держави закрили кордони. І хоча потік нелегальних мігрантів до Євросоюзу від 2015 року поступово зменшувався, країни ЄС наполягають на подальшому зміцненні своїх зовнішніх кордонів і рік за роком зводять нові бар'єри.

Читайте також: ЄС розробив план боротьби з перевезенням нелегальних мігрантів на 2022 рік. 

Вероніка Орєхова, "Час за Гринвічем"