Важко уявити людину далеку від трудового народу робочих та селян. За все життя Ленін пробув на роботі лише 1,5 роки. Власне, а навіщо? Він народився у заможній дворянській родині. Його батько був імперським чиновником у чині, що відповідав генерал-майору в армії.
Про походження родини Ульянових у СРСР не надто говорили. Особливо про те, що його дід по матері – охрещений єврей Сруль Бланк – з метою асиміляції пропонував зробити молитву за государя-імператора обов'язковою у всіх синагогах. Бабуся була наполовину німкенею, наполовину шведкою. Було у Володимира і калмицьке, і, подейкують, навіть українське коріння. Але коли Ілліч став міфом, його національність змінили на партійно правильну.
Коли майбутньому вождю було 15 років, у родині раптово помер батько. А старший брат Олександр потрапив у погану компанію – і замість навчатися в університеті, вирішив убити царя. 21-річного Олександра стратили на шибениці.
Його брат, Володя Ульянов, образився і пообіцяв помститися. Він пішов шляхом брата і теж вступив у гурток революціонерів. Далі все доволі типово – вигнання з університету, таємні збори на конспіративних квартирах. Єдине, чим юний Ілліч вирізнявся серед інших революційно налаштованих підлітків, – це радикальність.
Без жартів, коли у 90-х роках ХІХ ст. на Поволжі починається масовий голод, Володя Ульянов бореться – з тими, хто годує селян. На його думку, голод – це потужний інструмент появи робітничого класу. Тисячі життів уже тоді для нього нічого не варті.
Популярні марксистські гуртки Ленін об'єднує в "Союз визволення робітничого класу". Вони починають пропаганду серед робітників – про те, як правильно повалити самодержавство. Без особливих успіхів. А от на товаришок-революціонерок це враження справляє.
Аполлінарія Якубова – ось та, кому з усіх сил намагається сподобатися Ульянов. Кубочка, як називає її Володя, працює вчителькою на вечірніх курсах для робітників. Ульянов закохується по вуха. Аполлінарія ж не в захваті від маленького, рано облисілого безробітного революціонера. Майбутній вождь пролетаріату отримав відкоша. І на зло Кубочці закрутив роман з її кращою подружкою – Надією Крупською. Радянські міфи описують Крупську як жінку майже потворну. Насправді у юності вона цілком приваблива дворянка, чимось схожа на акторку Скарлетт Йоханссон. А ще – до безпам'ятства закохана в Ульянова.
Менше ніж за рік від початку роботи Союзу визволення поліція накриває заколотників. Ульянова висилають у сибірське село Шушенське. Єдина людина, що готова слідувати за ним – вірна, хоч і не кохана, Крупська. Вони одружуються і навіть вінчаються, адже їхати разом із засланим може лише офіційна дружина.
Життя Леніна у Шушенському радянська біографія описує як нестерпно важке. А от що він сам пише у листі до матері: "Тут теж всі помітили, що я погладшав за літо, загорів і виглядаю зовсім сибіряком. Ось що означає полювання та сільське життя!"
Гроші на життя у засланні надсилає мама-вдова високопосадовця, господарством займається прислуга, теща, яку привезла Крупська, балує молодих кулінарними витребеньками. Ульянов багато гуляє і пише про майбутню революцію.
Крупська ночами переписує начисто каракулі чоловіка і веде його кореспонденцію. Але через хворобу швидко марніє, набирає вагу, а очі у неї викочуються з орбіт. Коли заслання Леніна завершується, а Крупської ще ні – він блискавично відбуває за кордон, навіть не сказавши дружині міста, де його шукати.
За кілька місяців вона все ж його знаходить у Мюнхені, і… пробачає. В еміграції майбутній вождь не стає ближчим до пролетаріату. Він переховується від царської охранки у найдорожчих містах Європи – Лондоні, Цюриху, Парижі. Скрізь відвідує борделі.
Його радикальність посилюють часті вибухи неконтрольованого гніву. Під час них він закликає у листах до прихильників на Батьківщині обливати солдатів кип'ятком, а поліцейських – сірчаною кислотою. Але зазвичай Ленін прагматичний достатньо, аби спланувати пограбування банку. І доволі успішно. У 1907 р. бойовики-більшовики грабують банк у Гельсінгфорсі. Наступного року Ленін планує операцію серйознішу – пограбування національного банку у Тіфлісі. На справу йде 29-річний Йосип Джугашвілі, майбутній Сталін. Більшовики тоді забирають карколомну суму – у перерахунку понад 170 тис. доларів. Гинуть 40 людей, але хто там їх рахує?!
Наступного разу більшовики атакують поштовий поїзд на ст. Міас та викрадають 25 кг золота. Товариші рангом нижче у цей час грабують поштові відділення, вокзальні каси і навіть винні магазини по всій імперії.
Політична діяльність у стилі вестернів не знаходить підтримки навіть усередині партії РСДРП, особливо після того, як у в'язницю потрапляють десятки її членів, що спробували обміняти викрадені рублі з тифліської операції. Сам же Ленін вважає екстремізм цілком припустимим. Головне, аби на благо революції.
За партійними суперечками Ленін проґавив першу російську революцію 1905 р. Тож знову повернувся в еміграцію. Й там, у Парижі, зустрічає кохання. Ще одне. Інесса Арманд.
Її життя – це справжня мелодрама. У 19-річну неї закохується юний спадкоємець текстильної імперії Олександр Арманд. Вона виходить заміж, народжує 4 дітей. А у 27 кидає чоловіка, бо вагітна… від його молодшого брата. Володимиру Арманду на той час усього 18. За активну підривну діяльність їх обох відправляють у заслання. Звідти пара тікає в Париж, де Володимир помирає на руках Інесси від туберкульозу.
Ленін зачарований красою Інеси. Якийсь час вони навіть живуть утрьох в одній квартирі – Крупська веде канцелярію, Арманд перекладає роботи Леніна французькою та господарює. Зраду Леніна підтверджують і сотні листів.
"Я хотів би поцілувати тебе тисячу разів", – пише він товаришці.
Поки Ленін в еміграції намагається дати раду любовному трикутнику, у Росії скидають царя. Імперія стає республікою.
Ленін у відчаї. Все життя він мріяв очолити революцію, і от - у свої 47 опинився на узбіччі історії. Він готовий на будь-який божевільний план. Наприклад, летіти зі Швейцарії до Петрограда на повітряній кулі чи їхати за підробним паспортом, видаючи себе за глухонімого шведа, поки не вляглися революційні настрої. Йому щастить, і Німеччина, яка воює проти Росії у Першій світовій, пропонує більшовикам транспорт і гроші – лиш би ті підірвали фронт зсередини. Ленін, його дружина, коханка, а з ними ще кількадесят революціонерів повертаються у Петроград у пломбованому потязі, наданим їм особисто кайзером, по території ворожої країни.
Це змусить багатьох вважати Леніна німецьким шпигуном. На кожній станції він виходить агітувати людей у модному європейському капелюху-котелку. Тільки у Петрограді змінює його на кепку, аби бути більше схожим на робітників. Ця кепка потім стала його обов'язковим аксесуаром – і на пам'ятниках, і в жартах.
Повернувшись додому, Ілліч оголошує курс на нову революцію. Колегам по партії здається, що Ленін збожеволів. Адже революція щойно сталася. Насправді він усе чудово розуміє. Особливо те, що вибори до новоствореного парламенту більшовикам не виграти. Ленін намагається скористатися атмосферою смути і пробує захопити владу в липні 1917-го. Невдало. Типографії більшовиків розгромлені, загони роззброєні, а сам Ленін із Зінов'євим тікають у Фінляндію і живуть там у шалаші під виглядом лісорубів.
Здається, це кінець більшовиків. Аж ні. На Петроград ідуть війська Лавра Корнілова. І Тимчасовий уряд милує усіх політичних опонентів. Ленін таємно повертається у столицю. І продавлює на зборах ідею про повстання. Після легендарного залпу крейсера "Аврора" ленінці майже без опору захоплюють Зимовий палац, пошту, телеграф та адмінбудівлі. Більшовики, не маючи майже жодної підтримки у державі, закріплюються у столиці.
Після Жовтневого перевороту Ленін із Крупською переселяється у московський Кремль. Він щасливий, нарешті у його руках довгоочікувана влада у всій повноті. До речі, його спартанська скромність – теж міф. Після революції він катається на дорогих авто колишнього імператора, а собі замовляє ексклюзивний Rolls-Royce Silver Ghost – його зробили спеціально для Ілліча у єдиному екземплярі.
Інесса Арманд теж поруч. Її оселяють у будинку навпроти Кремля. Тепер вона очолює жіночий відділ ЦК партії і пише статті про традиційну родину як пережиток минулого. Крупська ж займає значно скромніший пост – голови одного з підкомітетів при комітеті освіти.
Часу на обох жінок у Леніна небагато. Потрібно багато вбивати. Колишнього імператора Миколу II разом з усією родиною та навіть прислугою розстрілюють у Єкатеринбурзі. Це – тільки початок великого терору. І не лише проти колишніх ворогів, але і проти колег-революціонерів.
В Україні терор із перших днів російського вторгнення на початку 1918 р. Лише у Києві за місяць окупації вбито 5 тис. осіб. А коли всій колишній імперії починаються повстання, ініційовані меншовиками та есерами, Ленін офіційно повертає смертну кару. Для тих, чия лояльність під сумнівом, Ленін вигадує концтабори. Наприклад, туди відправляють членів родин військових спеціалістів з колишнього війська Російської імперії.
Після замаху на Леніна терор проголошують державною політикою. Розстрілюють усіх колишніх поліціянтів та офіцерів, священників, активістів усіх партій крім більшовицької, усіх, кого більшовики вважають приналежними до буржуазного класу.
За підрахунками істориків, у більшовитських репресіях 1917-22 рр. загинули майже 2 млн людей.
За іронією долі, Ленін особисто підписує смертний вирок і своїй коханій – Інесі Арманд. Коли лікарі підозрюють у неї туберкульоз, він вмовляє її поїхати підлікуватися не в Європу, як вона хотіла, а на Кавказ. Звідти у Москву вона повертається в труні. Померла, підхопивши холеру по дорозі. Її поховали у стіні Кремля.
Невдовзі у Леніна стається перший із трьох інсультів.
Що за хвороба вбила Леніна? Минуло уже майже 100 років, а документи про це досі засекречені. За однією з версій – сифіліс. Принаймні тими ліками, які давали йому, тоді лікували саме сифіліс. За офіційною версією, це був атеросклероз. Хвороба прогресувала швидко. За 1,5 роки вона перетворила червоного імператора на живого мерця, що не міг ані писати, ані говорити, та і взагалі не розумів, що відбувається у його власній імперії.
В останній рік життя його повністю усунули від партійних справ, ніхто навіть не навідував його у Горках. Поруч до кінця лишалася тільки завжди вірна Надія Крупська. Єдине, про що вона просила після смерті вождя, не перетворювати його на ікону, а пам'ятати таким, як він був. Але ані з нею, ні з покійником уже ніхто не рахувався.
Читайте також: Військові кораблі – в обмін на пепсі-колу: як керівники СРСР дерибанили власну державу