Без студентів, викладчів та колег. Лише зо два десятки найближчих змогли особисто попрощатися з видатним мовознавцем, науковцем та викладачем Олександром Пономаревим. З огляду на карантинні обмеження похорон провели в закритому режимі. У холі Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де Пономарів викладав понад чотири десятки років. Про що згадували сьогодні і яким запам’ятають мовознавця – розповість кореспондентка "5 каналу" Леся Головата.
85 років мало виповнитися українському філологові Олександру Пономареву саме 17 жовтня. Але цього дня з оберемками квітів люди йдуть не святкувати ювілей, а прощатися з легендою.
Провести в останню путь мовознавця прийшли найближчі. Через карантин про місце та час похорону повідомили лише обраним. Дочці Олександра Пономарева Олені, яка живе в Італії, складно було приїхати з країни, яка ще оговтується від спалаху коронавірусу.
"Тато він був незвичайний. Замість казок він мені читав міти давньої Греції. Він так любив музику, що повів мене записувати в музичну школу, коли ще там дітей не приймали. По-моєму, 4 із половиною роки", – каже Олена Пономарева, дочка Олександра Пономарева.
Як і батько – Олена Пономарева – філологиня. Останні сім років працювала над українсько-італійським словником. Він вийшов друком в Італії за кілька днів до смерті Олександра Пономарева, який перекладав із новогрецької та 5 слов'янських мов. Із малим онуком Лео теж знайшов спільну мову.
"Дуже серйозний був із ним. Він бачив у ньому такого вагомого співрозмовника, Лео відповідно реагував – він називав його додо, дідусь. Оскільки ми жили в різних країнах, це спілкування йшло скайпом", – говорить Олена Пономарева, дочка Олександра Пономарева.
Тридцять років Олександр Пономарів у правописній комісії намагався витягнути, як він сам казав, українську мову з радянської шинелі. Як він обстоював свої пропозиції, згадує колега Юрій Лисенко.
"Йому кажуть – "Ну, як же – Сірія, бо Сирія – це звучить дико". Він сказав – "А ти не хвилюйся, ляж, переночуй ніч. І вранці прокинешся – буде Сирія". Може, оця порада його пригодиться тим, хто не може подолати спротив поверненню до природних форм українського правопису", – говорить Юрій Лисенко, колега Олександра Пономарева.
Від удови Пономарева не відходить давня подруга – Віра Троян. Від середини шістдесятих років минулого століття сім'ями дружили доктори наук – філологічних та біологічних.
"Багато співав, і багато перекладав. Багато російських романсів мають прекрасний переклад його, фінські, й з різних мов. Він навчив нас співати "Любіть Україну" Сосюрину ще тоді, коли не можна було про ці слова і говорити. Перестрівали один одного по дорозі на роботу, зустрічалися і попереджували про обшуки КДБ-стські, які були в моїй родині, про його звільнення з роботи, про те, чого чекати можна далі", – каже Віра Троян, докторка біологічних наук, подруга Олександра Пономарева.
Про те, як його, тоді ще бідного студента після армії, взяв на роботу в університетську газету, згадує колишній студент Пономарева, а нині вже професор Олександр Чекмишев.
"Було чаювання, було частування, і я здивувався, коли отой такий потужний професор, надзвичайно авторитетний, цей чоловік розповідав сороміцькі анекдоти, але робив це настільки вишукано, настільки делікатно, що залишався лише гумор, але жодного осаду не залишалося", – каже Олександр Чекмишев, поет, професор, доктор наук із соціальних комунікацій.
Складно знайти редакцію, в якій сьогодні не працюють колишні студенти Олександра Пономарева. Чотири десятиліття науковець викладав в Інституті журналістики університету Шевченка.
За сусіднім столом робоче місце професорки Наталії Шумарової. Колега пояснює, як ставилися до вимогливого й водночас жартівливого професора, цитуючи відгук одного зі студентів в інтернеті.
"Він написав – класний дід! Я навіть Олександру Даниловичу розказала. Студенти його любили. Одного разу – це вже Олександр Данилович мені розказує, я ставлю студенту трійку, а він мені каже: "Ой, слава Богу, повинен вам сказати, що батько мій насилу у вас трійку отримав. Хоча сам теж став журналістом", – розповідає Наталія Шумарова, доктор філологічних наук.
Сотні наукових та публіцистичних праць написав Олександр Пономарів. Дбаючи про чистоту Слова, роздавав поради. І коли просили – у своїх блогах, і коли – ні.
"Він міг будь-якому колезі, відкрито. От іде засідання вченої ради, хтось щось сказав, а він каже – треба говорити так. І це відкрито. І ніхто не ображався, всі сприймали, як належне", – говорить Володимир Різун, директор Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка.
Дорогами залитого дощем Києва автівка рушає на Південне кладовище, до останнього місця спочинку мовознавця. А на кафедрі досі все нагадує про нього.
"На кафедрі ще залишилися листи, так і не прочитані Олександром Даниловичем", – каже Ірина Мариненко, в.о. завідувача кафедри української мови та стилістики Інституту журналістики КНУ.
Леся Головата та Ігор Костюк, "5 канал"
