"З країни в Україну": що відомо про фестиваль, який цікаво та музично розповідає мешканцям Донбасу, якою є Україна

У прифронтовому Щасті вперше провели фестиваль "З країни в Україну", який п’ятий рік поспіль мандрує містами сходу з метою популяризації української культури. Відвідала цей захід і знімальна група програми "Невигадані історії"

Дорога до Щастя – населеного пункту на межі з окупованими територіями, геть розбита. Тому їдемо довго та обережно, щоб не залишити на сході колеса. Щастя – знак на в’їзді в населений пункт, виганяє з автобуса чи не половину волонтерів. Багато хто на Сході України вперше.

Ольга, волонтер:

Ніколи я не була, ніколи. Це перша моя така подорож я зголосилася, прийняла рішення що все таки я поїду. Я хотіла побачити, я хотіла чимось допомогти тим людям, які тут.

У центрі міста, біля Палацу культури в рожевих тонах, волонтери швидко розкладають намети та встановлюють інформаційні щити. Лев відповідає одразу за три локації. Де, серед іншого, місцевим розповідатимуть, як і для чого потрібні громадські організації.

Лев Левицький, координатор майданчиків:

Ми прийшли сюди, по-перше – щоб пояснити людям, що зміни починаються в громадах і тільки в тому випадку, якщо громади гуртуються довкола спільних цінностей і спільних цілей – це перше. А друге – щоб людям показати іншу реальність, що моя хата з краю – це не про Україну.

Волонтерів, які приїхали у Щастя навчати та розважати, із самого ранку чекають місцеві. Віктор Якович уважно вчитується у яскраві плакати. Як впливати на місцеву владу він, зізнається, не знає. І в Щасті, каже, він такий не один.

У нього якраз хата скраю. Скраю окупованих територій. А город, де до 2014-го посадив часник, у сірій зоні. Хотів, каже, торік подивитися, що на тій ділянці коїться  не пустили.

Віктор Якович, мешканець Щастя:

Довго вмовляв, напевно набрид там молодим людям. Він показав – там два кілочки, граната і леска. Каже – там їжачки підриваються.

Надія Миколаївна з чоловіком із захопленням розглядає розвішані волонтерами фотографії рідних місць. Нині на озера, на яких виросла і провела дитинство, внуків, зітхає жінка, не поведеш.

Біля іншої локації зі світлинами різних українських міст скупчилися військові. Один із них просить не показувати його обличчя. Бо він сам з окупованих територій, де нині залишаються його батьки. На одній із фотографій, зізнається, впізнав рідне місто, яке покинув ще 2014-го, коли пішов добровольцем на війну.

Неподалік фотовиставки гучно працює незвичний станок – вирізає з дерева герб України. То місцевий мешканець Кирило Бондаренко демонструє свою маленьку приватну справу. Усі вирізьблені з дерева маленькі та великі картини, що демонструє поруч, давно, каже, вже продані. Найпопулярніше замовлення – герб України.

Кирило Бондаренко, мешканець Щастя:

Не встигаємо робити, конкуренції немає. Це все продано. Це я попросив що б дали.

Цей диво-станок з’явився у нього півроку тому. Придбав його Кирило на гроші міжнародних організацій, які опікуються українським сходом. Гроші отримав, вигравши міні-грант. Нічого, сміється складного – подав заявку, написав бізнес-план і нині він уже приватний підприємець.

Кирило Бондаренко, мешканець Щастя:

Скрізь свої нюанси. Станок робить довго, тому не висипаєшся. А так, нічого складного: ввімкнув – стеж. Раптом електропостачання пропаде, програма зіб'ється або ще щось.

Своєї основної роботи – на луганській теплоелектростанції, де працює більшість мешканців Щастя, Кирило не покинув. Тому, зізнається, часом буває нелегко поєднувати ці два заняття. Але на життя він не скаржиться. У Щасті, каже, донедавна взагалі було жити за щастя.

Кирило Бондаренко, мешканець Щастя:

До 2014 року взагалі прекрасно було. Зараз трохи погірше, стріляють іноді, трохи страшніше стало. Ну нічого, живемо, усі звикають, живемо-працюємо.

Промінці на асфальті, затерті сліди від осколків на стінах Палацу культури – ворожа міна на задньому дворі будівлі приземлилася ще влітку 2014 року. Того дня, розповідає Валентина Іванівна, в актовій залі палацу брали шлюб військові.

Валентина Пінькова, завідувач господарством будинку культури м. Щастя:

Були всі побиті вікна. На другому поверсі, бачите, стіни всі посічені до сих пір. Бачите, нічого не зроблено. А на першому поверсі, де ми тільки що були, так там вилетіло те вікно, двері ці повилітали, тут два вікна вилетіли повністю і двері. Це все потім ми замінювали.

Такі сліди війни у Щасті зустрічаються на кожному кроці – відлуння важких 2014-2015 років. Хоча частину розбитих будівель тут уже відремонтували. Людські оселі теж частково полагодили, силами міжнародних організацій. Але відновити вдалося далеко не все.

І все ж останніми роками, зізнаються місцеві, вони відчули – містом займаються. І не лише відновлюють будівлі. Культурне життя, яке до війни вирувало в нині окупованому Луганську, сьогодні перебазувалося у Щастя. І для місцевих, підкреслює Валентина Іванівна це справді – щастя.

Валентина Пінькова, завідувач господарством будинку культури м. Щастя:

Навіть з тої позиції, що нами хтось цікавиться, що до нас хтось приїжджає і комусь ми потрібні, навіть у такому плані.

завідувач господарством будинку культури м. Щастя

Олена Болотова, мешканка Щастя:

Нас почали чути і бачити. У порівнянні з 2014-2016 роками, містом Щастя почали займатися, почали трошки відновлювати і ми вже не виглядаємо такими побитими як раніше. Раніше Щастя було дуже похмурим містом, де нічого не відбувалося. А зараз у нас фестивалі, конкурси, спортивні свята. Місцеві люди дуже щільно включилися в це, почали проявляти більшу активність, життя налагоджується.

Мати солдата, як називає себе Олена Болотова, – її старший син працює у військкоматі, на фестиваль привела молодшого – 7-річного Всеволода. Хлопчик старанно допомагає волонтерці-майстрині створювати картину для мами. Це, каже, буде його подарунок на її вчорашній день народження.

Олена Болотова, мешканка Щастя:

Ми тільки цим і живемо, бо їхати кудись дуже далеко, діти мало чого бачать. Це маленьке містечко, все що було – було в Луганську, все залишилося там. Все життя таке активне було в Луганську, діти за цим сумували, нашим дітям це треба.

І не лише дітям. Фестиваль збирає у центрі Щастя чимало дорослих. Хтось розмальовує їстівні пряники у подарунок рідним. Хтось милується краєвидами України з професійних світлин та, користуючись можливістю, перевіряє підірване війною здоров’я.

Марія, волонтер:

Ця локація називається "Відкрита бібліотека", тут є різні сектори, книги, які ви тут бачите це книги або які приносили кияни і також письменники, які самі передавали ті книги, які вони писали, тут навіть деякі можна знайти з автографами.

У "Відкритій бібліотеці" зібрані в столиці книги роздають безкоштовно. Майже. В обмін на історію або участь у веселій грі.

Марина, мешканка м. Щастя:

Сама я з міста Ростова, який на Дону. Я приїхала сюди на практику в місто Щастя. Дуже сильно не хотіла їхати, але якось їхали всі друзі, привезли мене сюди і можна сказати залишили. Тут я познайомилася з майбутнім чоловіком. Чоловік виявився зі Львова, з цього я знайшла картиночку – міжнародну, ми з усіх боків.

Як подарунок Марина обирає яскраву дитячу книгу для 4-річного внука Дмитрика. Казки дитині, зізнається, вона замовляє через Інтернет. Книжкового магазину в Щасті немає вже давно.

Куратору "Відкритої бібліотеки" Сусінні допомагає вінничанка Марія. На сході загалом, і в Щасті зокрема, вона вперше. Приїхати сюди, каже, мріяла давно. Щоб на власні очі побачити, що таке війна

Марія, волонтер:

Почути про війну – це одне. А побачити тих людей, які тут живуть – це зовсім інше. Мама дзвонить і питається – як ти, що ти, з тобою, я татові боюся сказати де ти там. Я кажу – мамо, не бійся, тут нічого страшного немає. А які там міста? Пофотографуй. Я кажу – дуже гарні міста, просто приїхала в одне – воно гарне, приїхала в друге  воно гарне, приїхала в третє – ще гарніше.

Євгенія Кужненкова, менеджер фестивалю "З країни в Україну":

Сам фестиваль він говорить про те, що ми людей навчаємо переходити з якоїсь уявної країни в Україну. Щоб у них не було стереотипів, що вони десь в якійсь абстрактній країні живуть і що вони є патріотами тільки одного регіону.

Народження цього фестивалю – "З країни в Україну", який п’ятий рік поспіль мандрує містами сходу, вже стало легендою. Почалося все у 2014-му, коли гурт "Неспроста" та його лідер Денис Блощинський приїхав з концертами до військових.

Денис Блощинський, організатор фестивалю "З країни в Україну", лідер гурту NESPROSTA:

І десь на восьмому чи десятому концерті, це сталося в місті Чугуєв під Харковом, ми спілкувалися з військовими, які розповіли історію про те, як до них ставляться місцеві. Коли хлопці там їздять по картоплю, по хліб у магазин, в них там кидають камінням. Ми зрозуміли, що насправді ці концерти, вони безумовно важливі, але ми маємо робити щось для тих людей, які так собі бачать українську армію, які так собі бачать українську ідентичність, яким в голові не вклали певні речі. Вони не винні в тому, що вони не знають про що йде мова.

Саме там, у Чугуєві, зізнається Денис, і народилася ідея "З країни в Україну " – фестивалю, який "смачно", цікаво та музично розповідає мешканцям Донбасу, яка вона – Батьківщина Україна. Це фестиваль, який без примусу та нав’язувань, легко і невимушено, закохує в українську культуру, традиції, музику, літературу.

Євгенія Кужненкова, менеджер фестивалю "З країни в Україну":

Показати цю Україну – наші культурні традиції, наші сучасні винаходи, літературу цим людям, які просто не мали доступу з певних причин або просто не цікавилися. Наша мета – зацікавити людей у всьому українському.

Цей мультивізор, який прийшовся до вподоби місцевим хлопчакам – український винахід. Він не має аналогів у світі. За його допомоги можна проводити презентації, слідкувати одночасно за десятками камер. І все це за допомоги одного пристрою, без плазмових панелей, проекторів і комп’ютерів.

Сергій Паламарчук, представник компанії з виробництва мультивізорів:

Для того щоб провести презентацію достатньо просто нашого мультивізора. Всередині у нього є комп’ютер. Не потрібно везти ніякі панелі, монтувати їх, вішати на стіну, достатньо мультивізора і він, по суті, зробить всю презентацію більш наглядною.

На Донбас цю диво-систему привезли, щоб показати – Україні є чим пишатися. У холі Палацу культури, куди усіх загнала негода, художниця з Харкова малює з дітьми незвичайних звірів. Надихаючись творчістю великої Марії Приймаченко.

Ганна Гладка, художниця, волонтер:

Я даю завдання намалювати тварину, якої немає в житті. Ми поєднуємо якісь дві-три тварини, які ми вже знаємо. При поєднанні виходить якась фантастична тварина. Наприклад – обличчя котика, а тіло крокодила чи тіло їжачка, а голова собачки.

На цьому фестивалі Ганна вперше. Щаслива, каже, що приїхала сюди.

Ганна Гладка, художниця, волонтер:

Нація – вона будується з культури, якщо ми будемо нести культуру, то в нас будуть досвідчені люди. Все починається з дитинства, тому як, якщо не дітям це впроваджувати.

Поруч киянка Олена, художник-кераміст, з дітьми і дорослими ліпить казкових коників, яких у звичайному житті, зізнається, не робить. Її спеціалізація – керамічний посуд. Олена – старожил фестивалю. З 2014 року разом "З країною в Україну" мандрує містами та містечками сходу.

Олена, художник-кераміст, волонтер:

Емоції однозначно приємні, від людей і від міст, і від того, як тебе зустрічають, що тобі раді. Супер, обов’язково ще раз приїдемо.

Аліса Шрамко, координатор містечка майстрів "З країни в Україну":

Я бачу на скільки цей фестиваль потрібен місцевому населенню. Він, насправді, потрібен не тільки на сході, він потрібен і в середині, і на півночі, і на півдні, і навіть на заході України.

Соціальний педагог за фахом Аліса Шрамко вже більше як 6 років викладає різного роду майстер-класи з українських ремесел: вишивання, плетіння, виготовлення мотанок, робота з воском та глиною. В українську культуру вона, зізнається, закохана давно. І нині передає цю любов мешканцям Щастя. Хоча така наука, каже, не завадила б жодному українському регіону.

Аліса Шрамко, координатор містечка майстрів "З країни в Україну":

В українців загалом є така велика проблема, що не всі розуміють, хто вони є насправді. Що це не просто якась нація, що це українці. Свою традицію, свою культуру не всі люди знають і не всі люди цінують.

Денис Блощинський, організатор фестивалю "З країни в Україну", лідер гурту NESPROSTA:

Організація локальних команд, вона неймовірно впливає на проект. Насправді, ми намагаємося після першої комунікації, після першого півріччя роботи, другого півріччя роботи, вивести команди на один з нами рівень. На рівень того розуміння, що вони мають шукати однодумців і допомагати їм створювати проекти.

Локальні команди – це місцеві волонтери, які щороку допомагають команді "З країни в Україну" організовувати фестиваль в їхніх рідних містах. Їх спершу навчають, тренують, а потім ставлять завдання – залучити фінансову допомогу, домовитися з владою, реалізувати певний проект. Як показує досвід – це працює не лише до фестивалю, каже Денис. Після свята навчені та "заведені" волонтери активно включаються в життя міста. Це і є тим одним з головних завдань, заради яких був заснований фестиваль.

Денис Блощинський, організатор фестивалю "З країни в Україну", лідер гурту NESPROSTA:

За той рік, коли нас нема в місті з фестивалем, ми бачимо неймовірний прогрес у 95% випадків. Тому що активісти створюють свої громадські організації, вони відкривають свої бізнеси, вони ідуть працювати до влади, на позиції, пов’язані з культурою, з молоддю, з якимись змінами і так далі.

Мешканка Щастя і студентка одного з харківських вишів Анастасія якраз із такої команди – команди волонтерів Щастя. Сьогоднішнє свято – це і її рук справа.

Анастасія Саранча, піар менеджер локальної команди міста Щастя:

Ми розуміли, що ми тут робимо, для кого це робимо – для себе і для інших. Побачивши той результат, що вийшов, хочеться ще працювати, щоб подалі покращувати і місто, і область. Дуже багато людей у маленьких містах, і Щасті також, вони не розуміють, що вони керують владою, а не навпаки, що коли від нас іде ідея, то вони повинні до нас прислухатися, що ми  це сила, а вони це інструмент з допомогою якого можна реалізувати свої ідеї покращення громади.

Олена Андрусєва, менеджер по партнерах:

Спочатку мені це здавалося нездійсненим завданням. Я не уявляла, як це зробити. Ми проходили невеличке навчання, яке проводили організатори фестивалю. Готувалися наші команди до того, щоб цим займатися.

Менеджер по роботі з партнерами Олена, готуючись до фестивалю у Щасті, знайшла спонсорів, домовилася з владою про всі необхідні дозволи. І внутрішньо змінила свою уявну країну, в якій мешкала досі, на реальну Україну, яку прийняла і полюбила. Як патріот, хоча раніше, зізнається, не вживала цього слова.

Олена Андрусєва, менеджер по партнерах:

У мене мама росіянка, тато українець із західної України. У мене ніколи не було ідентифікації як українки. Я завжди вважала, що я російська. Завдяки фундації, саме там, вони роблять насправді дуже круті речі: м'яко дають цю ідентифікацію, м'яко подають це. Коли я потрапила на першу академію, я зрозуміла, що це почато – у мені зароджується, м'яко так, дуже плавно зароджується і ось це слово любов, я можу сьогодні замінити на слово патріотизм.

Денис Блощинський, організатор фестивалю "З країни в Україну", лідер гурту NESPROSTA:

Кожна людина, яка посміхнулася, яка трошечки розважилася, яка замислилася над певними важливими для країни, для нас, речами – це наша маленька перемога. І тут таких перемог є кілька сотень.

За 5 років, 55 проведених фестивалів у 40 містах Донбасу, частина з яких приймала свято вже неодноразово, тих, хто замінив уявну країну на реальну Україну – більшає у рази, запевняє Денис. Як і тих, хто змінює своє місто зсередини.

Денис Блощинський, організатор фестивалю "З країни в Україну", лідер гурту NESPROSTA:

Ми можемо книжку написати кожному зрадофілу в цій країні – вставай з дивана, вдягай буци, кеди, забирай чемодан або наплічник, їдь по країні, дивись що відбувається. Країна міняється не тільки у Верховні Раді, парламенті, прем’єрському або президентському кабінеті, країна міняється по всій країні: в маленьких містечках силами і прагненнями звичайних людей. Вона міняється неймовірно, відкриваються бізнеси, відкриваються громадські організації, люди прагнуть робити щось своїми руками, вони розуміють, що це можна робити. До них починає приходити усвідомлення того, що вони самі власники свого життя.

Попереду у команди організаторів багато роботи. Сватове, Рубіжне та Щастя, куди завітали волонтери на старті свого осінньо-фестивального марафону – лише початок. На свято чекають в Авдіївці, Волновасі, Дружківці, Торецьку та Попасній. Шалений ритм, щодня нове місто, втомлює та виснажує столичну команду організаторів і волонтерів. Але зі Щастя всі їдуть справді щасливими. Від емоцій, які подарували іншим. І які отримали навзаєм.

Денис Блощинський, організатор фестивалю "З країни в Україну", лідер гурту NESPROSTA:

Мені здається, що так можна назвати наш маленький міні-серіал, якщо про нас знімати такий, в кінці кожного третього дня заїзду, є "Зважені та щасливі", а ми "Втомлені та щасливі".

Попередній матеріал
Передача Україні американських катерів: крапля в морі, чи протоптана стежка для розширення українських ВМС
Наступний матеріал
Пам'яті легендарної Монсеррат Кабальє: як зійшла зірка "Королеви опери" та що діва називала найголовнішим у житті