Газетна стаття – розстрільна: хто й чому замурував у стінах картини художників-"бойчукістів", страчених НКВС Читайте по-русски

Справа 'бойчукістів' Радіо Свобода
Перші твори українських монументалістів з’явилися 1919-го. Ними захоплювався світ, але донині творів майже не збереглося, і сучасним українцям мало відомо про те, як національному мистецтву вистрілили в потилицю. Як мало відомо про "батька" цілого мистецького напрямку – а він пішов на плаху разом зі своїми кращими послідовниками

Художник Михайло Бойчук був харизматичною людиною, чиї роботи вирізнялися з-поміж інших особливим стилем.

Закінчив Академію мистецтв у Парижі, навчався у Відні та Кракові. Він став одним із перших професорів Української академії мистецтв, а потім і професором Київського художнього інституту. Бойчук створив свою мистецьку школу, поєднавши традиційне та сучасне мистецтво.

Ілюстрація авторства О. Сахновської, послідовниці М. Бойчука
Ілюстрація авторства О. Сахновської, послідовниці М. Бойчукаcommons.com.ua

Він наголошував на важливості індивідуалізму в роботах – рисі, яка в умовах будівництва "світлого комуністичного майбутнього" вважалася ледь не крамолою.

"Хто краще працює, до того приглядайтесь. Не треба боятись запозичувати в іншого, треба намагатися зробити краще. Індивідуальність сама виявиться, коли майстер визріє", – вчив Михайло Бойчук.

Учням він показав велику власну колекцію художніх творів і техніку, якої офіційне мистецтво СРСР не знало.

Реформувати українське мистецтво – ось що було для нього важливим. Бойчук звертався до історичної спадщини, яку в той час називали "куркульською", замість олії малював темперою, фарбою на основі яєчного жовтка.

Полотно Михайла Бойчука (фрагмент)
Полотно Михайла Бойчука (фрагмент)galinfo.com.ua

Кажуть, він значно впливав на творчість іспанського мураліста Дієго Рівери. Особливий погляд мав на мистецтво Ван Гога та модерністів. Його твори заснували тогочасну мистецьку моду – їх можна назвати прообразами сучасних муралів.

З особової справи Михайла Бойчука відомо, що він ніколи не виступав проти влади, але проти реалізму – так. Радянська влада вбачала у бойчукістах та їхній творчості загрозу режиму.

Формальним приводом для арешту художників став донос якогось пана О. та публікація у пресі, яка звинувачувала Бойчука у буржуазному націоналізмі.

'Викривальна' публікація про Михайла Бойчука
'Викривальна' публікація про Михайла БойчукаРадіо Свобода

"Постанова від 16 травня 1937 року. Я, начальник 4 відділку 1 УО відділу УГБ НКВД УРСР Грушевський, розглянув матеріали опубліковані в газеті "Вісті" № 74 від 30.03.37 стосовно арештованих Бойчука, Седляра і Падалки. Постановляю: долучити до слідчої справи газету.., в матеріалі якої характеризується діяльність Бойчука, Седляра, Падалки на фронті образотворчого мистецтва. Лейтенант держбезпеки Грушевський".

Бойчука арештували 25 листопада 1936 р. На допитах його наполегливо розпитували про зустрічі та спілкування з Антоновичем, Грушевським, Шептицьким, Винниченком, Гнатюком, Скрипником та іншими українськими діячами.

Ось фрагмент протоколу допиту від 04.12.1936 р.:

Бойчук: Я познайомився з Шептицьким у 1907 році через відомого польського критика Станіслава Викевича. І Шептицький запропонував мені поїхати вчитися до Німеччини та Франції за його рахунок. На кошти Шептицького я навчався до 1911 року і зустрічався з ним під час приїздів додому.

Слідчий: До цього на чиї гроші ви навчалися?

Бойчук: Я був стипендіатом українського наукового товариства імені Шевченка у Львові.

Слідчий: Ви даєте загальні відповіді. Слідству відомо, що ви проводили націонал-шовіністичну роботу.

Закінчилося все звинуваченням в "українській контрреволюційній націонал-фашистській діяльності. Мета – відторгнення України від Радянського Союзу і створення української націонал-фашистської держави".

Його розстріляли 13 липня 1937 року в Києві разом із талановитими учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром. Така ж доля спіткала більшість учнів Михайла Бойчука.

Розстріл Михайла Бойчука
Розстріл Михайла БойчукаРадіо Свобода

Сталін розумів, що головна битва його системи – це битва за уми, так звану "гуманітарну сферу". У СРСР штучно витворювали спільноту, яка мала з одностайним "ура" сприймати всі кроки вождя та його партії. На заваді стояли люди, які звикли самостійно мислити, уміли творити й захоплювати своїм вільнодумством інших.

Справа "бойчукістів" є однією з багатьох подібних. Розстрілявши Михайла Бойчука та його учнів, система "ліквідувала" осередок "мистецької свободи". Адже там, де є творчість, не може бути диктатури. Тому диктатори насамперед і беруть "під приціл" освіту, свободу слова й мистецтво.

Практично всі картини Михайла Бойчука знищили. Залишились лише окремі твори, збережені у приватних колекціях. Велику частину його картин зберегла художниця Ярослава Музика. Після арешту за зв'язки з УПА її чоловік замурував твори між стінами.

Ярослава Музика
Ярослава Музикаphoto-lviv.in.ua

20 серпня 1957 р. Військова колегія Верховного суду СРСР переглянула справу "бойчукістів" і зробила висновок, що засуджені до розстрілу 13 липня 1937 р. на основі ст. 54-8 54-11 УК УРСР безпартійні:

  1. Бойчук Михайло Львович, 1882 р. н., уродженець Польщі, колишній професор Київського художнього інституту (справа №267340 Т.9).
  2. Седляр Василь Феофанович, 1889 р. н., народжений у Хуторі Крестовка на Полтавщині, колишній секретар оргкомітету Союзу художників УРСР (…Т.24).
  3. Падалка Іван Іванович, 1894 р. н., народжений у селі Жирнокльови Київської області, колишній професор живопису Київського художнього інституту (…Т.19).
  4. Липківський Іван Васильович, 1892 р. н., народжений у Липовці Київської області, колишній завідувач навчально–художніми підручними матеріалами художнього інституту(справа № ІІ–406718).
  5. Орел-Орленко Іван Михайлович, 1896 р. н., народжений у Липовці Вінницької області, колишній директор Харківського дому архітектора (№ 267340, Т.23)

...Були засуджені безпідставно.

Художник М. Бойчук та його послідовники
Художник М. Бойчук та його послідовникиВікіпедія

Реабілітація

За протоколом від 11 червня 1957 р. один із учнів митця, пан М., розповів:

"Багато студентів прагнули потрапити до Бойчука. Бойчук висовував умови – слухатися його в усьому, навчатися не менше 7 років і протягом цього часу не одружуватися… Ті студенти, які не мали, де жити, мешкали у Бойчука. 

Дуже цікавою була ідея створення школи-майстерні, що сприяла б колективній роботі в області монументально мистецтва, як у часи італійського Відродження.

Михайло Бойчук апелював до світового й народного українського мистецтва 16 ст. та народного мистецтва, яке тоді називали куркульським. Свою позицію Бойчук ґрунтував на тезі Леніна про те, що "пролетарською культурою не можна оволодіти, не оволодівши усією світовою культурою".

Бойчук мав багато ілюстративного матеріалу й велику колекцію пам'яток українського народного мистецтва. Це все він показував студентам, чого інші професори не робили… Бойчук вів свої погляди на мистецтво від Ван Гога та модерністів. Перший у СРСР показав своїм студентам таку техніку, якої ніхто не знав.

Полотно М. Бойчука
Полотно М. Бойчукаcommons.com.ua

Як особистість, Михайло Бойчук поєднував у собі демократизм і деспотизм, не слухав думок інших і був вкрай нетерплячим. Відтак мав багато ворогів. Жив у своєму світі й мало цікавився громадським життям.

Усе це почало сприйматися як єдине ціле і виник термін "бойчукізм". Головною характеристикою "бойчукістів" вважали підхід – "неважно що рисувати, аби цікаво було".

Пізніше вороги ототожнили стиль Бойчука з його ідеологічними поглядами. Виникло протистояння символістів-бойчукістів і реалістів Козика й Кричевського. Бойчук не виступав проти радянської влади, але виступив проти реалістів.

Падалка і Седляр були учнями першого випуску Бойчука.

Падалка – різноплановий художник та графік... Його роботи мали великий успіх. Іван Падалка був любителем гострого слова і народного фольклору, що йому й зашкодило.

Полотно Івана Падалка
Полотно Івана Падалкаgalinfo.com.ua

Липківський був тихим малоактивним художником. Він любив пофілософствувати, жив бідно і більше був відомий як син митрополита Липківського.

Якихось активних виступів проти радянської влади від усіх цих людей я ніколи не бачив і не знаю…"

Історія Василя Седляра

У вересні 2009 р. в Києві презентували нове видання "Кобзаря" Тараса Шевченка, ілюстроване роботами "бойчукіста" Василя Седляра. Попри "офіційну" версію обвинувачення 1937 р., сучасні фахівці стверджують, що саме за "Кобзаря" художника розстріляли.

Вперше "Кобзар" із ілюстраціями Седляра вийшов друком 1931 р., а перевиданий 1933-го. Це був час Голодомору, початку деукраїнізції й масових репресій проти української інтелігенції. Більшовицька влада не забарилася з висновками: Седляр своїми роботами проводить аналогії між тодішнім, часів Шевченка, терором проти українців, і теперішнім – сталінським. Розписи для "Кобзаря" фігурували у справі чекістів проти Седляра.

Василь Седляр, ілюстрація до 'Кобзаря'
Василь Седляр, ілюстрація до 'Кобзаря'commons.com.ua

Седляр – один із найближчих соратників Михайла Бойчука. Авангардист 1930-х, монументаліст, графік, автор робіт у царині декоративно-прикладного мистецтва. Ідеолог та один із засновників Асоціації революційного мистецтва України. Свого часу відомий французький поет Гійом Аполінер, відвідавши виставку робіт "бойчукістів" у Парижі, навіть зауважив "іконність" творів Седляра.

Народився 12 квітня 1899 р. на маленькому хуторі в Полтавської губернії. Із 4-класної школи талант привів його в Київську художню школу та Українську державну академію мистецтв, до майстерні професора Бойчука. У 1926-27 рр. разом із Бойчуком та Іваном Падалкою для ближчого ознайомлення із західноєвропейським мистецтвом відвідав Німеччину, Францію, Італію.

Встиг розписати стіни Межигірського художнього керамічного технікуму, Червонозаводського театру в Харкові та інших будівель. Але всі ті розписи понищила радянська влада. Збереглася невелика частина картин: "У школі лікнепу", "Портрет Оксани Павленко", "На току", частково – "Розстріл", а також деякі ескізи.

26 листопада 1936 р. до харківського будинку "Слово", де мешкали письменники та художники, по Седляра прийшли НКВСники. Офіційно його звинуватили в "українській націоналістичній фашистській контрреволюційній групі", агентом якої він нібито став під час закордонної подорожі.

Будинок письменників 'Слово' (Харків, сучасний вигляд)
Будинок письменників 'Слово' (Харків, сучасний вигляд)Вікіпедія

Художника кинули до київської тюрми НКВС. У грудні під тортурами він "зізнався", що є "активним учасником націонал-фашистської терористичної організації".

13 липня 1937 р. в Києві закрите засідання військової колегії Верховного суду СРСР присудило Василя Седляра до страти. Того ж дня він був розстріляний – разом із художниками-побратимами.

Вирок про розстріл

Обвинувальні вироки базувалися на неперевірених свідченнях. Встановлено, що звинувачені засуджені безпідставно, оскільки матеріали, покладені в основу обвинувальних вироків, під час додаткової перевірки не підтвердились.

Ким були завербовані в антирадянську організацію Седляр, Падалка, і Бойчук із свідчень під час попереднього слідства – не видно.

На суді 1937 р. Бойчук заявляв, що не пам'ятає, ким був втягнутий у контрреволюційну діяльність. А арештовані називали Бойчука і Седляра націоналістами. Ці свідчення неконкретні і не можуть бути основою неупередженого звинувачення.

До справи були долучені протоколи допитів арештованих 1931 р. Попова, Сулими і Горбаня, хоча Бойчук, Седляр і Падалка арешту до 1937 року не зазнавали.

Повторно допитані під час перевірки свідки повідомили, що протоколи їхніх допитів були складені необ'єктивно і що факти антирадянської діяльності засуджених їм невідомі.

Колишній співробітник НКВД Грушевський, який проводив слідство у цих справах, був засуджений за фальсифікацію слідчих дій і розстріляний.

На допиті 1957 р. він визнав, що "матеріали із звинувачення Бойчука та інших художників щодо їхньої приналежності до української фашистської партії були сфальсифіковані на основі неправдивих і провокаційних доносів… (ДАЛІ ЗАМАЛЬОВАНО)".

Із архіву КДБ СССР видно, що усі неправдиві свідчення дав О., за що він був засуджений. На допиті О. засвідчив, що він усе вигадав.

Військовий прокурор зробив висновок, що вироки необхідно скасувати і закрити справи за відсутністю у діях Бойчука, Падалки, Седляра та інших розстріляних художників складу злочину.

1 лютого 1958 р. справу закрили за відсутністю складу злочину.

Читайте також: Берестечко. Як Іслам-Гірей зрадив Хмельницького і чи був насправді гетьман у кримському полоні

Попередній матеріал
6 простих звичок, що допоможуть отримати тіло своєї мрії
Наступний матеріал
Біля Землі пролітає найяскравіша за останні 7 років комета: коли і де її можна спостерігати
Loading...